Думка експерта
Ключ до успіху України — мінімізація корупції (досвід Сінгапуру)
Олена БУСОЛ,
доктор юридичних наук,
головний науковий співробітник
Міжвідомчого НДЦ з проблем боротьби
з організованою злочинністю при РНБО України
Залучення потужних іноземних інвесторів
Розуміючи, що корупція стримує інвестиції, уповільнює економічне зростання, спричиняє бідність й істотно обмежує можливості боротьби з нею, уряд спрямував свої зусилля на залучення іноземних інвестицій шляхом створення вигідних умов для притоку капіталу. Передусім, було скасовано податок на вивіз доходів, отриманих вкладниками-нерезидентами, а по-друге, уряд персонально пропонував потенційним компаніям вкласти кошти в сінгапурську економіку. Зокрема, представники влади їздили у найбільші компанії світу і в індивідуальному порядку пропонували інвесторам вкласти кошти в Сінгапур. Ці представники мали чи не найкращу освіту після проходження військової служби й, таким чином, добре розуміли логіку та специфіку транснаціональних компаній.
Для залучення інвесторів було облаштовано бізнес-інкубатори — торгові майданчики, де зустрічаються продавці та покупці проектів. За відкриття країною такого бізнес-інкубатора сінгапурський уряд платить гроші. Це було вигідним, адже в цій державі зареєстровані 4 тис транснаціональних компаній, які готові купувати нові проекти. Завдяки цьому відділи R&D більшості міжнародних компаній знаходяться саме в Сінгапурі.
Від оподаткування доходу до оподаткування споживання
Зрозуміло, що для інвестора дуже важливою є податкова система, тож Сінгапур перейшов від оподаткування доходу до оподаткування споживання. Так, у 1965 році ставка податку на прибуток корпорацій була 40 %, у 1996 р. — 26 %. У Сінгапурі не оподатковується приріст капіталу. Витрати на соціальні програми та держапарат також невисокі — приблизно в 2 рази нижчі, ніж у країнах «Великої сімки». Також був скасований податок на вивіз капіталу для нерезидентів. При цьому стратегічно важливим є те, що уряд утримував низький рівень державних і соціальних витрат, тим самим підтримуючи високий рівень заощаджень та інвестицій.
Держава забезпечила найсприятливіший клімат для того, щоб інвестиції йшли в країну не лише на глобальному економічному рівні, а й на рівні психології кожного окремого інвестора. Наприклад, багато уваги в Сінгапурі приділяється озелененню міста. Коли іноземець приїздить до цієї країни й виходить з аеропорту, то одразу потрапляє ніби до раю — скрізь величезна кількість квітів, які неймовірно пахнуть. Вважається, що це формує позитивне ставлення та довіру до держави.
Водночас сінгапурці залучали інвесторів, орієнтуючись передусім на компанії з відомими світовими іменами. Один із власників найбільшого комп’ютерного концерну «Hewlett-Packard» свого часу прийняв відповідне запрошення. Він навіть запропонував розмістити своє виробництво в єдиному пристойному будинку — шестиповерховому корпусі колишньої військової бази Великобританії, що дісталася остров’янам у спадщину. З цією метою магнат був готовий взяти один із верхніх поверхів цього корпусу й терміново вилетів до Сінгапуру, щоб на власні очі переконатися, наскільки слова відповідають реальності. Але попри серйозний зовнішній вигляд, усередині будинок був напівзруйнований. Керівництво держави розуміло, що людина такого рівня не звикла до незручностей. Тому терміново пустили на шостий поверх суперсучасний ліфт, протягнувши для цього кабель з іншого будинку. Не скупилися також і на відповідне оздоблення кімнати переговорів. Відтоді компанія «Hewlett-Packard» працює в Сінгапурі й досить успішно.
Усе повинно бути найкращим!
Візит бізнесмена виявився потужним стимулом для запровадження принципу «усе мусить бути найкращим» у ранг державних пріоритетів. Так, одним із перших кроків Лі Куан Ю, коли той став запрошувати інвесторів, було прийняття програми «Чисте місто». Відповідно до неї було побудовано дорогу від аеропорту до центру міста з шикарною алеєю. Таким чином, усе місто вибудовувалося з двох боків від цієї траси. У даному разі керівництво країни, розуміючи, що немає коштів на створення повної інфраструктури, використало найдешевший ресурс — інтелектуальні зусилля, щоб сформулювати мету, а потім популярно її розяснило, ця мета — зробити Сінгапур процвітаючою державою, й усі ресурси направлялися на досягнення. А люди крок за кроком переконувалися, нехай у незначних, але реальних проміжних результатах, а значить, і в тому, що вони недарма терплять нестатки.
Принципи побудови системи державних інституцій
Саме з урахуванням цих принципів — логіки та доцільності — побудовані всі державні інституції Сінгапуру, в кінцевому рахунку їх філософія, а саме:
1. Найважливіший ресурс — люди.
Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, щоб об’єднати навколо себе таланти. В результаті «розумні люди змогли підняти країну».
2. Кожній державі потрібен лідер.
Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але саме він створив команду однодумців, яка й стала двигуном цих змін. Він і був тим лідером, здатним об’єднати й надихнути людей.
3. Врахування іноземного досвіду.
Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн.
4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які повинен знати кожен громадянин.
На сьогодні Сінгапур має план розвитку на 100 років уперед. Саме така планованість та фокусованість на досягненні цілей і дозволили країні стати настільки потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.
5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення.
Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, а це є стримую- чим фактором від еміграції жителів за кордон. Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. На одну лише охоронну систему було витрачено 8 млн доларів (підозрілий предмет у багажному відсіку накривають спеціальною капсулою й відразу перевіряють на небезпеку).
Але такі витрати вже окупилися й тепер Сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це — один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.
Із вищезазначеного видно, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність антикорупційних реформ Сінгапуру, була політична воля.
Герої кіноекрану стають президентами й поводяться так, ніби вони все ще на екрані
«Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — говорив Лі Куан Ю. — Демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції й вільних ЗМІ потрібно, щоб 40—50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами там лише 15 %. Так, країна має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів. Герої кіноекрану стають президентами і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».
Якщо в солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних
Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві держави. Він створив суспільство домовлас- ників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в країні і робить людей патріотами. Батьки повинні мати той отчий дім, який захищають їхні сини, служачи в армії Сінгапуру. Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».
Реформа збройних сил — акцент на формування еліти
Була започаткована реформа служби офіцерів в армії. Вирішено призивати на службу не лише фізично розвинених юнаків, а й найрозумніших студентів. Так, були відібрані найкращі студенти, які підписували 8-річний контракт на службу в збройних силах. За цей період вони навчалися 2—3 рази за кордоном. Спочатку це було спеціальне навчання на військового фахівця, потім — штабне та командне навчання в Сполучених Штатах Америки або Великий Британії, а після того — курси ділового (МВА) або державного (МРА) адміністрування в Гарварді чи Стенфорді. Після 8-річного терміну служби офіцеру надавався вибір: або йти в державне управління, або в приватну сферу, або ж лишатися на військовій службі. Таким чином була сформована еліта, яка увібрала в себе найкращі світові знання, військову дисципліну й працювала на державу.
На момент здобуття незалежності Сінгапур мав 2 батальйони по тисячі солдатів, при тому більшість із них складали малайці, на яких не варто було покладати багато надій. Отже, за розпорядженням уряду в армію почали набирати людей різних національностей у приб- лизно рівних пропорціях. Це дало вражаючий ефект: держава отримала не лише багаточисельну, боєздатну та надійну армію, а й модель дружби та взаєморозуміння. Війська стали прикладом для мирного населення (оскільки воно також складалося з представників різних національностей), що, в свою чергу, ліквідувало будь-які можливі міжетнічні сутички.
Сьогодні в жодній державі держслужбовець не отримує більше, ніж у Сінгапурі. Таким чином, Сінгапур отримав змогу запрошувати до себе найкращих менеджерів з Європи та США, особливо китайців та індусів, які раніше працювали в західних компаніях, оскільки для них бізнес-культура Сінгапуру була набагато ближчою, аніж американська чи європейська. Зараз уряд Сінгапуру дійсно ефективно функціонує, а рівень корупції є найнижчим у світі.
Талановиті люди як найбільша цінність
Надзвичайно болючим у час проведення реформ було питання офіційної мови. Оскільки на території Сінгапуру проживало 3 нації, то й існувало 3 розмовні мови — китайська, малайська й тамільська, які не схожі між собою, через що виникало багато проблем. Особливо це відчувалося в армії, де солдати іноді не розуміли один одного. Задля вирішення цієї проблеми офіційними були визнані три мови і додатково англійська мова (все ділове адміністрування велося саме цією мовою). Таким чином, зникла загроза всіх можливих конфліктів. Зараз практично кожен мешканець Сінгапуру вільно володіє англійською. А це дало неймовірний стрибок у міжнародному бізнесі та підвищило конкурентноздатність Сінгапуру як держави. Хоча був також і негативний результат — близько 10 % випускників сінгапурських університетів їхали працювати за кордон, оскільки вони вільно володіли англійською. Але й це питання було вирішено: представники сінгапурського уряду щороку «вербують» із найкращих університетів світу талановитих студентів з Індії та Китаю. Лі Куан Ю вважав, що талановиті люди є найбільшою цінністю для держави. Він також розумів, що чим більше талантів працює в державі, тим кращі її результати. Тому система була вибудувана так, щоб чоловіки з вищою освітою одружувалися з жінками, які також мають університетські дипломи, й виховували розумних дітей. Уряд мотивує такі сім’ї народжувати більше дітей, зменшуючи податки та надаючи дітям безкоштовну високоякісну освіту.
Реальні соціальні гарантії
Перерозподіл національного багатства відбувався не через субсидіювання споживання, а через накопичення власності. Лі Куан Ю вважав, що кожна сім’я береже свою власність, і тому краще давати їй це право власності, аніж покривати споживання. Особливо це стосувалося житла. Тепер практично кожен громадянин Сінгапуру має власний пенсійний фонд, що гарантує йому стабільність після завершення кар’єри. Це — додаткові активи для держави, а тому пенсійний фонд Сінгапуру має величезний інвестиційний потенціал. Турботу влади про громадян наочно демонструє процес приватизації компанії «Сінгапур Телеком» — значна частина акцій була продана населенню за півціни при забороні їх перепродажу, завдяки чому зараз сінгапурці отримують значні дивіденди.
У Сінгапурі діє дуже жорстка система штрафів, а також немає автоінспекції — лише відеоспостереження, яке автоматично фіксує порушення правил дорожнього руху. В разі виявлення фактів збуту або розповсюдження наркотиків за законодавством Сінгапуру застосовується смертна кара. Ці жорсткі правила дозволили дисциплінувати суспільство й змусити людей не здійснювати правопорушення та не вчиняти злочинів.
Щодо прав людини
Правозахисні міжнародні організації критикують Сінгапур за порушення прав людини, диктат правлячої партії, обмеження свобод, на що колишній керівник Сінгапуру спокійно відповідав: «Західні журналісти вважають, що ми маємо бути абсолютно такими ж, як вони. Я пояснюю, що у нас інше історичне минуле й інші соціальні цінності. Саме вони й сприяли швидкому зростанню економіки. Так, у нас впроваджена смертна кара. Але якби ми її не мали, то перетворилися б на міжнародний центр злочинності й стали б перехрестям світової наркоторгівлі».
Як зберегти чесний уряд
Між усіма вищезгаданими реформами проглядається якісна методика управління організацією. Разом з тим, необхідно відмітити, що, по-перше, іншим державам важко відтворити Сінгапурську антикорупційну стратегію в цілому, оскільки Сінгапур має унікальні історичні, географічні, економічні, демографічні та політичні риси. По-друге, немає гарантій того, що уряди інших держав готові заплатити високу ціну за успіх, адже це вимагає великих економічних і політичних витрат. Проте, аналізуючи Сінгапурську всебічну антикорупційну стратегію, можна зробити висновки для інших держав. Так, політичне керівництво має бути налаштоване на знищення корупції й демонструвати зразкову поведінку, вести скромний спосіб життя та уникати залучення до корумпованих дій.
Кожен, хто визнаний винним у вчиненні корумпованих дій, повинен бути покараний, незважаючи на його (її) посаду і становище в суспільстві. Поки що Україна далека від цього. Якщо «велика риба» захищена від звинувачень у корупції й лише «маленька риба» ловиться та карається (як відбувається в Китаї), то антикорупційній стратегії бракує надійності й вона не схожа на успішну. Антикорупційне законодавство повинне бути всеосяжним. Щоб запобігти всім способам ухилення від закону, з метою внесення актуальних поправок законодавство треба періодично переглядати.
Антикорупційне агентство само по собі повинне бути некорумпованим. Задля забезпечення цього, воно повинне контролюватися або знаходитися під наглядом політичного лідера, який не схильний до корумпованих дій. Ці посади повинні займати чесні та компетентні особи.
Підсумовуючи все вищесказане, стає очевидним, що секрет успіху Сінгапуру в мінімізації корупції може бути визначений, як подвійна політика зменшення як можливості, так і стимулу до здійснення корумпованих дій. Досвід Сінгапуру в контролі над корупцією демонструє можливість її мінімізації, якщо присутня сильна політична воля. Поки ще такої волі в Україні, попри очікування громадян, на жаль, не спостерігається. Сінгапур же довів, що система чистих, вільних від олігархів виборів, допомагає зберегти чесний уряд. Отже, українцям є над чим працювати.
Джерело: Юридичний вісник України
