Судова практика
Огляд місця події не там, де вона відбулася, фактично є обшуком та має здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді
8 квітня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 447/1765/16-к задовольнив частково касаційну скаргу захисника, виключивши з мотивувальної частини вироку посилання на недопустимі докази.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, громадянина визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 153 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років за те, що він, перебуваючи на полі поблизу села, неподалік бетонної конструкції колишнього залізничного мосту, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 153 КК, умисно, застосовуючи фізичне насильство, яке полягало у позбавленні та обмеженні особистої волі малолітнього потерпілого, утримуючи останнього, змусив стати на коліна та задовольнив статеву пристрасть неприродним шляхом.
Розглядаючи касаційну скаргу захисника, Верховний Суд визнав доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду місця події на подвір’ї житлового будинку, такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, події, які були предметом розслідування, відбувалися на полі поблизу села, а тому подвір’я житлового будинку не можна вважати місцем події. Як убачається з указаного протоколу, єдиною метою цієї слідчої дії було відшукання речей, які мають значення для досудового розслідування і можуть бути доказами під час судового розгляду. Отже, огляд місця події фактично був обшуком, який згідно з приписами ч. 2 ст. 234 КПК проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді.
Запис у протоколі про те, що огляд проведений на підставі заяви власника домоволодіння (сама заява у матеріалах кримінального провадження відсутня), не можна брати до уваги як підставу для проникнення до житла без ухвали слідчого судді. Як уже зазначав Верховний Суд у своїх попередніх рішеннях (постанови від 26 лютого 2019 р. у справі № 266/4000/14-к, від 12 лютого 2019 р. у справі № 159/451/16-к), для з’ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись наявністю письмового підтвердження такої.
З огляду на зазначене колегія суддів ВС дійшла висновку, що протокол огляду місця події, яким є подвір’я біля житлового будинку, є недопустимим доказом, оскільки отриманий внаслідок здійснення процесуальної дії, яка потребувала попереднього дозволу суду, без такого дозволу. Крім того, протокол огляду предметів, вилучених під час проведеного огляду, та постанову про визнання таких предметів речовими доказами, які є похідними доказами, також слід визнати недопустимими.
Виключення зазначених вище доказів не спростовує висновків судів обох інстанції щодо винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки на речах, вилучених на подвір’ї біля житлового будинку, слідів злочину виявлено не було.
Сукупність інших доказів, покладених в основу вироку суду, є достатньою для того, щоб стверджувати, що вина особи доведена поза розумним сумнівом.
Верховний Суд змінив оскаржувані судові рішення та виключив з мотивувальної частини вироку посилання на протокол огляду місця події, протокол огляду предмета і постанову про визнання речовими доказами щодо предметів, вилучених під час огляду місця події.
Підготував Леонід Лазебний
