Боржника не можна виселити без надання іншого жилого приміщення, якщо іпотечне житло придбане не за кредитні кошти

Верховний Суд визнав помилковим висновок суду про наявність передбачених законом підстав для виселення відповідачів із будинку, що є предметом іпотеки, без визначення іншого житлового приміщення, в яке його має бути виселено, оскільки в іпотеку було передано будинок, придбаний не за рахунок отриманих у кредит грошових коштів.

23 січня 2018 р. Верховний Суд  своєю постановою у справі № 303/1590/15-ц скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо виселення із житлового будинку, який є предметом іпотеки.

Позовні вимоги кредитора аргументовані тим, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, сторони уклали іпотечний договір, за умовами якого позичальник передала кредитору у заставу житловий будинок. Позичальник належним чином взяті на себе кредитні зобов’язання не виконувала, тому заочним рішенням міськрайонного суду звернено стягнення на згаданий житловий будинок.

Рішенням міськрайонного суду позов задоволено частково. Дві особи виселено з будинку із наданням іншого постійного житлового приміщення, не визначеного в судовому рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою апеляційного суду,  рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що при прийнятті рішень судами попередніх інстанцій допущене істотне порушення при застосуванні норм матеріального права. Зокрема судами першої та апеляційної інстанцій виселено мешканців спірного будинку, придбаного не за кредитні кошти, без визначення іншого постійного житла, чим порушено імперативний припис ст. 109 ЖК УРСР (далі – ЖК), що свідчить про недотримання державних гарантій прав та законних інтересів осіб, споживачів фінансових послуг, в умовах фінансової кризи в Україні.

Спеціальним правилом, яким визначається порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК, у ч. 1 якої передбачено підстави виселення. У ч. 3 ст. 109 ЖК врегульовано порядок виселення. За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже, у ч. 2 ст. 109 ЖК встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Враховуючи наведене, встановивши неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, Верховний Суд постановив скасувати рішення міськрайонного суду та ухвалу апеляційного суду та постановити нове рішення, у задоволенні позову про виселення відмовити.

Леонід Лазебний

Повний текст рішення.

Поділитися

Твітнути