В Україні
Нові правила для кругляка: що має зробити Україна з мораторієм на експорт лісу?
Тарас КАЧКА,
заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, торговий представник України
Хто виграв арбітраж щодо заборони експорту лісу-кругляка: Україна чи ЄС? І чого більше в рішенні арбітражу: зради чи перемоги? Спробуємо розібратися.
Для ЄС заборона Україною експорту лісу стала таким собі Карфагеном, який мав би бути зруйнованим. Надто багато політичних зусиль було докладено з боку Брюсселя, аби дотиснути Україну. Але політично вирішити це питання не вийшло й справу було перенесено в арбітраж. Тому й не дивно, що в опублікованому 11 грудня рішенні арбітражної панелі головним для ЄС виявився пункт 3 резолютивної частини рішення: «Арбітражна панель] встановила, що тимчасова заборона експорту 2015 року не відповідає статті 35, яка забороняє обмеження експорту й не обґрунтована на основі статті XX(g) GATT 1994, яка застосовується на основі статті 36 Угоди про асоціацію, оскільки ця заборона експорту не «відноситься до збереження природних ресурсів, які вичерпуються, … застосовуються разом з обмеженням внутрішнього виробництва чи споживання».
Те, чому арбітри дійшли такого висновку, було передбачуваним. Експерти, і я в тому числі, ще кілька років тому говорили, що прецедент арбітражу China — Rear Earth робить нашу позицію слабкою. Якщо подивитися на ключові параграфи 411—439 звіту арбітрів, то ми побачимо, що вони використовують саме цей прецедент. Плюс арбітри посилаються на пояснювальну записку до законопроекту (параграф 432), де йдеться про розвиток вітчизняної промисловості.
Своєю чергою спроба українських законодавців формально виконати умову про обмеження споживання явно не вразила арбітрів. Особливо, коли вони з легкістю переконалися, що обсяг споживання деревини в Україні є меншим, ніж закріплено в законі. Це — головний урок для законодавців — пояснення до законопроектів треба писати зважено й акуратно.
Відтак ЄС, начебто, добився своєї мети — визнання заборони експорту 2015 року такою, що не відповідає вимогам Угоди. Та тут з’являється одне велике й жирне але: це визнання не означає, що заборону експорту треба скасувати. По-перше, арбітри визнали, що обмежувати експорт лісу можна. Якщо є належне обґрунтування, то обмеження мають право існувати. Це, зокрема, стосується заборони експорту окремих сортів лісу, яка була запроваджена 2005 року. Арбітри визнали, що вона є обґрунтованою.
Дуже дивно, що ЄС у своєму прес-релізі називає це «частково легітимним». Адже таку ж легітимність мають, наприклад, усі вимоги ЄС до безпечності продукції, і, на думку Євросоюзу, вони цілком легітимні. Загалом ЄС своєю риторикою стріляє собі в ногу, адже зменшує легітимність і так малолегітимних спроб запровадити вуглецеве мито. Це окрема тема, яка потребує також окремого обговорення.
По-друге, арбітри розуміють, що тема лісу є дуже чутливою, й вирішення даної проблеми не може полягати лише в скасуванні заборони експорту. У параграфі 438 панель арбітрів підкреслює, що її висновок не можна формулювати так, аби створювати Україні перепони в розвитку сталого управління лісовим господарством для цілей економічного розвитку. Відтак у резолютивній частині арбітри дають єдину й ключову рекомендацію: «Україні вжити добросовісно всіх заходів на виконання рішення панелі арбітрів… беручи до уваги усі релевантні положення Угоди про асоціацію, включаючи положення глави 13 щодо торгівлі й сталого розвитку, особливо статті 293 щодо торгівлі лісовою продукцією, яка зобов’язує сторони тобто й Україну, і ЄС, покращувати управління й застосування права в сфері лісництва і заохочувати торгівлю законними та сталими лісовими товарами». Тобто це має бути комплексне рішення, а не просте скасування заборони на експорт. Наріжним елементом його виконання стане створення нормального ринку всередині України. Зараз у Верховній Раді розглядається законопроект «Про ринок деревини». Він запроваджує цивілізований ринок торгівлі лісом, де, до речі, ми вже бачимо перші ознаки оздоровлення. Тобто ми самі розуміємо, який ринок нам потрібен і як будемо торгувати. Як і те, що ми самі, як хочемо, так його, цей ринок, й повинні регулювати. Крім того, нам потрібно досягти домовленостей із Євросоюзом про те, як контролювати торгівлю лісом. Це пов’язано з тим, що головним драйвером шкідливої вирубки лісу є попит на цю продукцію в ЄС (про що свідчать репорти Earthsight).
А ситуація в спільному для ЄС і України Карпатському регіоні критична, про що говорить виконавчий директор програми ООН з питань довкілля Інгер Андерсен. Таким чином, ми маємо спочатку домовитися про порядок контролю за транскордонним переміщенням лісу між Україною та ЄС. І лише після цього вносити зміни (не скасовувати) в заборону експорту лісу й передбачати, що в разі експорту до ЄС застосовується цей новий механізм.
Звісно ж, ми можемо взяти на озброєння ще й передову практику ЄС, який 20 років впирався від виконання судового рішення в справі ЄCHormones і таки виконав його на власних умовах, не скасовуючи заборону на використання гормонів у м’ясі. Підстав для цього в рішенні арбітрів більш ніж достатньо, хоча для нас важливіше знайти вигідне обом сторонам рішення.
Як післямова
Так чи інакше, у відверто програшній справі ми змогли добитися того, що довели: заборони експорту лісу мають право на існування, якщо вони добре обґрунтовані, а зміни до заборони експорту Україна визначає сама з урахуванням усіх особливостей торгівлі лісом. Та найголовнішим є те, що ця справа довела: Угода про асоціацію — дієвий механізм захисту національних інтересів. Головне — не лінуватися, а працювати й боротися за свої права. При цьому звісно, і ЄС, Україна мають рухатися назустріч одне одному й домовлятися навіть у дуже чутливих питаннях.
Джерело: Юридичний вісник України
