Судова практика
Особу можна звільнити з передбачених контрактом підстав тільки після закінчення періоду тимчасової непрацездатності
15 вересня 2020 р. Велика Палата Верховного Суду у справі № 205/4196/18 відступила від правового висновку Верховного Суду України щодо застосування положень ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
Директор Державного підприємства звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного підприємства про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Мотивував позов тим, що працював за контрактом на посаді директора ДП. За порушення умов цього контракту його було звільнено з займаної посади під час тимчасової непрацездатності, а відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.
Суд першої інстанції позов задовольнив.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, врахувавши висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 26 грудня 2012 р. у справі № 6-156цс12, та вказав, що на позивача не поширюється гарантія неможливості звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, оскільки він звільнений не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі ст.ст. 40 і 41 КЗпП України, а за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України з підстав, передбачених контрактом.
У касаційній скарзі позивач скаржився на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Велика Палата Верховного Суду з висновком апеляційного суду не погодилася та вказала, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України, тобто через нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні), а також у період перебування працівника у відпустці (перше речення ч. 3 ст. 40 КЗпП України).
4 вересня 2019 р. КС України ухвалив рішення № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18), у якому, зокрема, вказав, що положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини (абз. 15 п. 3 мотивувальної частини рішення).
Оскільки позивач звільнений відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, а суд апеляційної інстанції встановив факти порушення позивачем умов контракту, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для його поновлення на роботі. Наслідки порушення гарантії, визначеної у першому реченні ч. 3 ст. 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивача, а саме – визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Таким чином, з метою узгодження практики застосування ч. 3 ст. 40 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 26 грудня 2012 р. у справі № 6-156цс12 і від 23 січня 2013 р. у справі № 6-127цс12, а також від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, сформульованого у постанові від 16 березня 2020 р. у справі № 640/10761/14-ц.
Велика Палата ВС зазначає, що гарантія ч. 3 ст. 40 КЗпП України поширюється на випадки припинення контракту з працівником за п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. А у разі порушення цієї гарантії негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).
Тому ВП ВС скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила нове рішення про часткове задоволення позову, змінивши дату звільнення позивача. В іншій частині позову – відмовлено.
Підготував Леонід Лазебний
