Судова практика
Кримінальне провадження може бути закрито через закінчення строків давності тільки якщо не встановлено особу правопорушника
23 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 397/42/20 задовольнив касаційну скаргу потерпілого на рішення судів, якими було необґрунтовано закрито кримінальне провадження.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, закрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У касаційній скарзі потерпілий зазначав, що підстави для закриття судом кримінального провадження за п. 3–1 ч. 1 ст. 284 КПК України відсутні, оскільки в ході досудового розслідування фактично встановлено осіб, які ймовірно причетні до вчиненого злочину.
Верховний Суд вказав, що п. 3-1 ст. 284 КПК передбачено закриття кримінального провадження в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Це кримінальне провадження здійснювалося щодо злочину середньої тяжкості, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за який згідно з п. 3 ч. 1 ст. 49 КК складає 5 років.
Відповідно до клопотання прокурора про закриття кримінального провадження протиправні дії, які полягали у демонтажі будівлі ферми, що належить потерпілому, мали місце в період із квітня по червень 2009 р. Місцевий суд, дослідивши надані матеріали, встановив, що з моменту вчинення злочину пройшло більше 11 років, строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчилися, а тому кримінальне провадження, незважаючи на те, що в результаті проведення слідчих дій встановлено осіб, які ймовірно причетні до умисного знищення майна потерпілого, підлягає закриттю на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК.
При цьому суд у мотивувальній частині ухвали зазначив, що ця процесуальна норма, яка зобов’язує задовольнити відповідне клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, передбачає дві окремі самостійні підстави для прийняття такого рішення: закінчення строків давності та невстановлення осіб, причетних до протиправного діяння.
Однак такий висновок Верховний Суд визнав хибними з огляду на те, що у п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК законодавцем встановлено імперативне правило, за яким суд приймає рішення про закриття кримінального провадження у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за умови, що не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора і закриття кримінального провадження з підстав закінчення строків, визначених у ст. 49 КК, однак із вказівкою на встановлення конкретних осіб, які причетні до вчинення злочину, суд допустив суперечність з нормою КПК, що призвело до істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд зазначеної помилки не виправив, доводів апеляційної скарги потерпілого належним чином не перевірив, унаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ні ст. 370, ні ст. 419 КПК.
Враховуючи вказане, Верховний Суд скасував ухвалу місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
