Думка експерта
Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 2)
Закінчення. Початок
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
(в порівнянні зі статистичними
даними за 2016—2019 рр.)
Повідомлення про підозру
Разом із тим, у вчиненні злочинів в організованих формах взагалі у 2020 році було повідомлено про підозру 1 611 особам, тобто, менше, ніж у половині з числа закінчених розслідуванням зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, з яких відносно лише 340-ка підозрюваних (або 21%) судом обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відносно невелику суспільну небезпеку як більшості виявлених злочинів даної категорії, так й особливо осіб, які їх вчинили, або про недостатньо зібрану доказову базу їх винуватості. Разом із тим, на мій запит, а за якими ж статтями цим особам було повідомлено про підозру, Офіс Генерального прокурора повідомив, що «звітністю не передбачено виокремлення даних, про які злочини йдеться в цих підозрах, тобто, за якими статтями повідомлено про підозру». Тому в мене й виникає цілком закономірне запитання: для чого тоді, або з якою метою в статзвітах викладено розбивку за складами злочинів усіх зареєстрованих в ЄРДР кримінальних правопорушень, вчинених, начебто, ОЗГ та ЗО, які були закінчені розслідуванням в минулому році, без конкретного зазначення, а в скількох із них особам було повідомлено про підозру і за якими статтями КК України, яка частина з них була закрита на досудовому розслідуванні, в тому числі й за відсутності події і складу злочину, а також за недоведеністю винуватості у їх вчиненні, а тим більше — в скількох із них направлено до суду обвинувальні акти (також із розбивкою по конкретних складах злочинів) і відносно якої кількості осіб (з розбивкою по ОЗГ та ЗО)? Тобто ще раз звертаю увагу, що в статзвітах зазначено, які саме злочини в організованих формах були зареєстровані в ЄРДР, в той же час невідомо, за вчинення яких саме кримінальних правопорушень у них повідомлено про підозру, а тим більше, в скількох із них і за якими статтями направлено до суду обвинувальні акти, тобто такі дані приховані, впевнений, свідомо, щоб уникнути відповідальності за допущені недоліки та прорахунки в боротьбі з організованою злочинністю. Той факт, що відповідно до наявних статданих, в минулому році слідчими і прокурорами направлено до суду всього 504 обвинувальних акти (розмежувань по ОЗГ та ЗО, ні, тим більше, по кількості членів цих злочинних формувань, як і по видах вчинених ними злочинів, у статзвітах також немає) у провадженнях даної категорії (з повторними), що в цифровому вигляді теж дещо більше, ніж у попередні роки (у 2019 — 316, у 2018 — 314, у 2016 — 166, у 2015 — 176, у 2014 — 213). Хоча й це не дає достатніх підстав для будь-яких позитивних висновків, бо названа кількість складає всього 14% від загальної цифри закінчених розслідуванням кримінальних правопорушень, вчинених, начебто, у складі ОЗГ чи ЗО за 2020 рік. Про кількість зупинених, закритих та тих, які залишились в залишку незакінчених кримінальних проваджень на досудовому розслідувані на кінець минулого року даної категорії теж невідомо.
Статдані по окремих органах правопорядку
Не набагато краще виглядає ситуація і за статданими про показники протидії організованій злочинності по окремих органах правопорядку, які нам вдалося здобути. Так, зокрема, Головне слідче управління Національної поліції України на мій запит повідомило, що згідно зі статистичними даними, узагальненими Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки НП України, тільки слідчими підрозділами Нацполіції за 2020 рік до суду, начебто, скеровано 339 обвинувальних актів про злочини, вчинені у складі ОЗГ та ЗО, з яких судом розглянуто всього 39 і лише в 1 кримінальному провадженні судом, начебто, не підтверджено ознак ОГ та ЗО, що беззаперечно викликає великі сумніви. І ці показники повинні були вивчити в Офісі Генерального прокурора, в чому я сумніваюсь.
Державна Фіскальна служба України повідомила лише те, що ними за 2020 рік, буцімто, направлено до суду 20 обвинувальних актів про злочини, вчинені в складі організованих груп (але, за якими статтями та про розбивку по ОЗГ і ЗО та про кількість членів цих організованих формувань теж не вказано).
І знову ж таки, інформації про те, скільки таких обвинувальних актів судом розглянуто, скільки винесено обвинувальних і виправдувальних вироків, до яких мір покарання засуджено цих обвинувачених та в скількох із них не підтверджено ознак ОЗГ та ЗО, ДФС не надала, оскільки (пряма мова), начебто, «слідчі податкової міліції не є стороною судового розгляду кримінальних проваджень, що ними розслідувалися, у зв’язку з чим, вони не мають законних повноважень отримувати копії судових рішень та здійснювати їх облік». Але така позиція ДФС, як і інших вказаних вище органів досудового розслідування та прокуратури, які надавали подібні «відписки», протирічать статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко передбачено, що «публічна інформація — це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації». Тобто не може бути такого, що орган досудового розслідування, направивши до суду обвинувальний акт, не буде цікавитися результатами його судового розгляду. Ніхто не повірить і в те, що кожен із названих органів досудового розслідування не повинен накопичувати відповідну інформацію про результати своєї діяльності!
У свою чергу НАБУ повідомило, що до суду скеровано всього 2 обвинувальних акти щодо двох осіб, які вчинили корупційне правопорушення в складі організованої злочинної групи та злочинної організації. В той же час, як і інші органи правопорядку, антикорупційне Бюро ухилилося від повної відповіді на мій запит, вказавши, що їх звітність теж, начебто, не передбачає фіксування іншої інформації, тому надати її не вбачається за можливе.
СБУ також відписалася тим, що до суду ними направлено 11 обвинувальних актів даної категорії стосовно 46 осіб, будьякої іншої запитуваної мною інформації спецслужба теж не надала.
А Державне бюро розслідувань, на яке особисто в мене було занадто багато очікувань, навіть відповіді на мій аналогічний запит не надало, що свідчить, скоріше за все, як про відсутність позитивних результатів у протидії організованій злочинності, так і про неналежне виконання прокуратурою покладених на неї конституційних функцій.
Тому, з урахуванням викладеного, я продовжую наполягати, що більш об’єктивним показником рівня діяльності органів правопорядку і прокуратури в боротьбі з організованою злочинністю є не стільки кількість винесених підозр чи навіть направлених до суду обвинувальних актів про злочини, вчинені в організованих формах, а те, за якими саме статтями КК України (бажано, в першу чергу, це тяжкі й особливо тяжкі злочини) було повідомлено про підозру та направлено обвинувальних актів до суду, яка кількість учасників цих обох видів злочинних угруповань притягнута до кримінальної відповідальності, а також результати їх судового розгляду: скільки із них розглянуто судом із винесенням обвинувального вироку, у скількох провадженнях обвинувальним вироком суду підтвердився факт вчинення конкретного кримінального правопорушення саме в складі ОЗГ і ЗО, скільки таких обвинувальних вироків вступили в законну силу, до яких мір покарання були засуджені обвинувачені, зокрема, скільки з них — до реального позбавлення волі, скільки обвинувачених були виправдані судами або стосовно них судами були закриті провадження та на якій підставі, відносно скількох підозрюваних такі кримінальні провадження були закриті прокурорами за реабілітуючими підставами на стадії досудового розслідування. Проте, отримати таку цінну інформацію та відповіді на ці питання нам, на жаль, теж не вдалося, бо офіційні звіти так званого Офісу Генерального прокурора відверто почали її приховувати в 2020—2021 роках (що в мене дійсно викликає щире здивування) від суспільства, ставлячи «нулі» в таких розділах, що є свідомим й умисним маніпулюванням статистикою з метою приховати свою бездіяльність на цьому надважливому напрямку діяльності та професійну неспроможність нинішніх слідчих, прокурорів і оперативних працівників, а тим більше їх керівників.
У той же час відповідно до наданої Державною судовою адміністрацією України інформації у 2020 році до суду всіма органами досудового розслідування було направлено лише 310 обвинувальних актів у провадженнях про злочини, вчинені організованими злочинними групами, стосовно 3 061 особи (ймовірно, тут враховані й особи, підозри яким були вручені в минулі роки), та 49 — про злочини, вчинені злочинними організаціями, щодо 526 осіб, що, зверніть увагу, набагато менше (310+49)= 359, аніж про це прозвітував Офіс Генерального прокурора (504) (щодо якої кількості осіб — у звіті незазначено).
Судові вироки
Обвинувальні вироки судами в минулому році постановлено в 141 провадженні про злочини, вчинені ОЗГ, що дещо більше, ніж у 2019 році — (120), та приблизно на рівні 2018-го (137), але з них, зверніть увагу, 57 вироків, тобто майже половина — із затвердженням угод про визнання винуватості та 20 — про злочини, вчинені ЗО, з яких 16 вироків, тобто, майже всі, також із затвердженням угоди про визнання винуватості! Тож виходить, що з усіх 161-го обвинувального вироку за вчинення злочинів у складі ОЗГ і ЗО, майже 80 вироків, тобто фактично половина, були винесені судами без проведення судового розслідування, викладені слідчими і прокурорами в цих обвинувальних актах докази винуватості цих осіб, у вчиненні злочинів саме в організованих формах судом по суті не перевірялися, а тому й використовувати такі дані на підтвердження саме ефективної діяльності по протидії організованій злочинності немає достатніх підстав. Більше того, переконаний, що така форма закінчення досудового розслідування найбільш суспільно небезпечних злочинів, на мою думку, є вкрай неприйнятною, бо не допомогла ні разу притягнути до кримінальної відповідальності та реального засудження до позбавлення волі жодного посадовця чи ватажка кримінального угруповання, а лише сприяє нинішнім правоохоронцям фактично фальсифікувати доказову базу кримінальних проваджень даної категорії, при потуранні в цьому з боку безправної прокуратури, та ухилятися від притягнення до відповідальності за неналежне виконання своїх службових обов’язків. На превеликий жаль, і Державна Судова адміністрація України також не повідомила про те, в скількох провадженнях в суді не підтвердилася попередня кваліфікація злочину, в скількох із них суд не знайшов підтвердження вчинення злочину саме в організованих формах, що теж би більш об’єктивно свідчило про реальний стан протидії в Україні організованій злочинності.
За злочини, вчинені в складі організованої злочинної групи та злочинної організації, в 2020 році засуджено всього 286 осіб, що дещо більше, аніж у 2019 — 239, але набагато менше, ніж у 2018 — 332. При цьому протягом минулого року судами було виправдано 15 осіб, яким інкримінувалося вчинення злочинів в організованих формах, що майже на рівні з 2019 роком — 10 осіб, що вчинили злочини у складі ОЗГ, і 7 — у складі злочинної організації, та більше, в тому числі й значно, ніж у 2018 — 10 ОЗГ та 1 — ЗО.
Заради об’єктивності хочу уточнити, що до загального числа винесених у 2020 році обвинувальних і виправдальних вироків можуть відноситися й ті обвинувальні акти, які направлялися до судів раніше минулого року. Окрім того, треба врахувати, що в 13 провадженнях про злочини, вчинені ОЗГ, та в 6 — про злочини, вчинені ЗО, судами приймалися рішення про повернення таких обвинувальних актів прокурорам для доопрацювання, але ні Офіс Генерального прокурора, ні органи досудового розслідування мені відповідної інформації про подальшу їх долю не надали. Такі статдані у звітах, на жаль, також відсутні. Скажу більше, на мій запит до Офісу Генерального прокурора відповідь теж була негативна (начебто, ними надаються лише ті дані, які є в зафіксованому вигляді та не потребують додаткового дослідження). Хоча, звичайно, це все відписка та прояв непрофесійного відношення до виконання покладених на органи прокуратури конституційних повноважень, оскільки прокурор здійснює організацію досудового розслідування та процесуальне керівництво ним, а тим більше — нагляд за негласними та іншими слідчими й розшуковими діями, а тому повинен володіти такою інформацією і, відповідно, реагувати хоча б через встановлення об’єктивних статданих у звітах про виконану роботу та проведення координаційних нарад.
Треба також об’єктивно зазначити, що кількість нерозглянутих кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах у судах, з кожним роком також тільки зростає і на кінець 2020 року вже становила 896 (802 — про злочини, вчинені організованими групами, 94 — про злочини, вчинені злочинними організаціями), що значно більше, ніж у 2019 році — 740 та в 2018 — 616, щодо — 3 046 осіб, що теж більше і притому значно, ніж у 2019 — 2 470 та 2018 — 1 056. Тому й виникає закономірне запитання: про яку тоді невідворотність покарання за вчинення злочинів, тим більше, таких суспільно небезпечних, може йтися за такої ситуації?
Одночасно з цим, слід зазначити, що в 2020 році злочинами цієї категорії завдано матеріальних збитків на суму 1 092 792 тисячі гривень, з яких у ході досудового розслідування відшкодовано лише 221 734 тисячі грн, тобто питома вага відшкодування в таких провадженнях становила всього 20,3% (що значно менше, ніж позаторік — 53,6%). Скажу більше, за наявності таких великих сум встановлених збитків у провадженнях даної категорії не відшкодовано жодної гривні(!) у Рівненській (4,9 млн), Харківській (22,8 млн) та Черкаській (7,5 млн) областях. Такі показники теж свідчать про негативну оцінку результатів діяльності правоохоронних органів у боротьбі з оргзлочинністю.
Отже (дійсна ситуація набагато гірша, але її показники в нинішній статзвітності явно приховані), протидія організованій злочинності у відповідності до здобутих статданих виглядає таким чином: — про підозру за 2020 рік повідомлено менше, ніж у половині зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії;
- лише щодо 340 осіб (або 21%) з повідомлених про підозру у вчиненні таких злочинів осіб обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою;
- слідчими і прокурорами до суду направлено лише 14% обвинувальних актів (від загальної кількості закінчених розслідуванням кримінальних правопорушень даної категорії);
- судами за 2020 рік постановлено обвинувальні вироки лише в 32% випадків (від направлених обвинувальних актів);
- із 161 обвинувального вироку даної категорії майже 80 — були винесені судами без проведення судового розслідування, ними лише затверджені угоди про визнання винуватості, що тільки сприяє органам досудового розслідування і прокуратури нарощувати неіснуючі цифрові показники щодо протидії організованій злочинності у вигляді направлених до суду обвинувальних актів та приховувати свої недоопрацювання та недоліки;
- із кожним роком кількість нерозглянутих у судах кримінальних проваджень про злочини, вчинені в організованих формах, збільшується приблизно на 10%, так як і збільшується кількість осіб із числа таких суспільно небезпечних категорій, які залишаються ніяким чином тривалий час непокараними;
- з кожним роком зменшуються й відсотки відшкодованих матеріальних збитків, завданих злочинами цієї категорії (у 2020 році — 20,3%, у 2019 — 53,6%).
Із викладеного вище напрошуються кілька висновків. Організована злочинна діяльність в Україні практично залишається без адекватної протидії з боку державної влади. На сьогодні має місце більше імітація такої діяльності, аніж реальні кроки, за відсутності узгоджених дій органів правопорядку і прокуратури.
А тому такі злочинці не несуть покарання. Цим порушується принцип невідворотності покарання за вчинені злочини, що, в свою чергу, призводить до зростання недовіри в населення до органів правопорядку й прокуратури. І прийняття недавно Радою Національної безпеки України під керівництвом Президента України рішення про застосування санкцій до так званих «ворів в законі» без доведення вини цих осіб у вчиненні конкретних злочинів, а тим більше — без винесення обвинувальних вироків судами, є нічим іншим, вибачте, як проявом правового нігілізму та порушенням принципу верховенства права, в тому числі й презумції невинуватості, а тому, звичайно, не вплине на стан організованої злочинності і протидії їй.
І як підсумок, скажу м’яко так: реальність боротьби з організованою злочинністю в Україні є явно гіршою, аніж її намагаються інколи подати зацікавлені структури влади.
Джерело: Юридичний вісник України
