Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1) - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Стан організованої злочинності та протидія їй на території України у 2020 році (Частина 1)

Дата публікації:

(в порівнянні зі статистичними
даними за 2016—2019 рр.)

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.

Організована злочинність протягом, як мінімум, кількох десятиліть залишається однією з найбільших небезпек для політичного та економічного розвитку багатьох країн світу. Найчастіше потерпають від її негативних впливів держави, які знаходяться в стані суспільно-політичних трансформацій. Не стала винятком, на жаль, і наша країна. Організовані злочинні спільноти, які діють в Україні, охопили найприбутковіші злочинні ринки (сфера економіки та господарської діяльності, фінансів, зокрема банківської діяльності, використання бюджетних коштів, видобування корисних копалин, тобто в першу чергу ті, які тісно пов’язані з корупцією). Сьогодні ні в кого немає сумнівів, що торгівля людьми, зброєю, наркотиками, неконтрольоване державою виготовлення цигарок та спиртних напоїв також знаходяться в руках організованих злочинних угруповань та злочинних організацій. Але особливою специфічною діяльністю організованої злочинності в Україні є саме тісна взаємодія організованих злочинних груп (далі — ОЗГ) і злочинних організацій (далі — ЗО) з органами влади, в тому числі й органами правопорядку, як це не сумно визнавати.

Деякі зауваги по темі

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Так, реконструюючи розвиток організованої злочинності та боротьби з нею в Україні, відомі вчені Олена Бусол і Богдан Романюк у статті: «Організована злочинність в Україні: від примітивізму до професійної витонченості» (https://lexinform.com.ua/dumka-eksperta/organizovana-zlochynnist-v-ukrayini-vid-prymityvizmu-do-profesijnoyi-vytonchenosti-reanimatsiya-zabutoyi-problemy-yaka-nabula-rafinovanogo-vyglyadu/) справедливо зазначали, «що деякі українці, особливо молодь, вже не пам’ятають про існування цього соціального явища в примітивному вигляді, проте воно не зникло, а навпаки, організована злочинність досягла свого професійного рівня, стала замаскованою, ешелованою, міцно вкоріненою у владні структури, в тому числі в правоохоронні органи, забезпечивши собі захист, та діє нині відкрито, зухвало через глибокі корупційні зв’язки. Отже, якщо організована злочинність спочатку в основному займалася накопиченням капіталу, потім — рвалася до влади, то сьогодні — практично керує державою».

Тому, ефективна протидія організованій злочинності в нашій державі, зважаючи на приголомшливий розмах отримуваних нею прибутків та корупційних зв’язків з органами влади і правопорядку, потребує надзвичайної уваги з боку суспільства з тим, щоб держава, в особі як виконавчої, так і законодавчої та судової влади, навіть у таких умовах належно виконувала свої функції з протидії організованій злочинності.

Але в Україні протягом останніх років все робиться навпаки. Так, уже котрий рік підряд я продовжую стверджувати про те, що саме після ліквідації спеціальних підрозділів МВС по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією, а також фактичного припинення дії Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», повністю втрачені не тільки величезний масив накопиченої за більше, аніж 20 років існування УБОЗ безцінної інформації про діяльність організованих злочинних груп та злочинних організацій в Україні, зокрема й із міжнародними зв’язками, а найголовніше — самі фахівці в галузі боротьби з організованими формами злочинності, які вміли документувати їх злочинну поведінку оперативно-розшуковим шляхом, попереджати та навіть контролювати їх діяльність. Непоправної шкоди спроможності держави ефективно протидіяти організованій злочинності заподіяли й законодавчі зміни, проведені протягом останніх 10 років, коли було прийнято новий КПК України та внесено зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», якими оперативні підрозділи органів правопорядку були позбавлені права проводити оперативно-розшукові заходи (далі — ОРЗ) з метою розкриття вже вчинених злочинів, а за своєю ініціативою можуть проводити оперативно-розшукові заходи лише з метою розкриття злочинів, які тільки готуються, та викриття осіб, які їх готують. Тому по вже вчинених злочинах в організованих формах немає надії очікувати на докази, здобуті оперативними підрозділами в рамках ОРС, в тому числі й для викриття та документування найбільш активних членів злочинних угруповань та їх «главарів», я вже мовчу про викриття злочинних зв’язків кримінальних авторитетів з органами влади, зокрема й правоохоронцями, бо такі процесуальні дії вони можуть виконувати лише за дорученням слідчого та прокурора, рівень професійної підготовки яких з відомих причин край низький, а тим більше, коли вони надмірно завантажені, маючи в роботі на одного сотні кримінальних проваджень!

Немаловажливим є й те, що поступово також позабутими або навіть навмисно відкинутими виявилися форми і методи організації роботи зі збору, перевірки й оцінки доказів винуватості підозрюваних й обвинувачених у таких надзвичайно складних у розкритті та, тим більше, доказуванні кримінальних правопорушень.

Зверніть також увагу, як поступово протягом останніх кількох років взагалі було згорнуто діяльність держави із протидії організованій злочинності у сферах економіки й господарської діяльності — спочатку ліквідовані підрозділи Державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) МВС України. Коли можновладці зрозуміли шкідливість таких «змін» (хоча після прийнятого рішення було втрачено багато часу й цієї помилки «реформатори» так і не визнали), замість них у Національній поліції створили так звані «підрозділи захисту економіки», які були підпорядковані напряму центральному апарату в Києві і, як результат, фактично не співпрацювали з підрозділами поліції на місцях, діяли лише в обласних центрах, а тому будьякої протидії організованій злочинності в цій специфічній сфері не чинили, що стало, мабуть, однією з підстав і для їх ліквідації у вересні 2019 року. З того часу цей напрямок діяльності взагалі залишився безконтрольним з боку держави. Ту ж податкову міліцію теж намагаються ліквідувати вже протягом останніх п’яти чи навіть шести років, а тому і вона в таких умовах не могла бути й не є ефективним органом протидії ні економічній злочинності, ні, тим більше, в її організованих формах. Приблизно така ж ситуація з діяльністю підрозділів по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю СБУ, які також уже стільки років знаходяться в стані очікування їх ліквідації.

Щодо діяльності Департаменту стратегічних розслідувань

А далі ще цікавіше. Створений із великим запізненням і в напівдієвому вигляді в системі Національної поліції Департамент стратегічних розслідувань, який, за задумом творців, повинен був, начебто, займатися боротьбою з організованою злочинністю (хоча з моменту ліквідації УБОЗ було втрачено багато часу й ніхто, звісно, не визнав помилковості (як мінімум) такого рішення), також виявився неефективним, оскільки його підрозділи, знову ж таки, діють лише в обласних центрах і керівникам Національної поліції в областях не підпорядковані, а тому й говорити про будь-яку взаємодію із іншими її підрозділами, а тим більше на місцях, жодних підстав немає.

Як результат, наші нинішні «реформовані» правоохоронні органи, в тому числі й новостворені під тиском ззовні, в своїй практичній діяльності щодо боротьби з організованою злочинністю (особливо це проявляється при складанні підозр й обвинувальних актів) своє невміння та низький професійний рівень підміняють масовим порушенням вимог законів та прав і свобод громадян, зокрема й шляхом використання припущень та відвертих фантазій про обставини вчинення злочинів у складі ОЗГ чи, тим більше, ЗО. Скажу більше, наші правоохоронці тепер спільно з прокурорами-процесуальними керівниками значну частину таких обвинувальних актів направляють до суду саме з угодами про визнання винуватості, щоб таким способом штучно наростити показники з протидії організованій злочинності та приховати своє справжнє невміння збирати докази саме на підтвердження вчинення кримінальних правопорушень в організованих формах.

Не допомогло й прийняття нещодавно парламентом нового закону, який, за твердженням ініціаторів, начебто, повинен був сприяти посиленню протидії організованій злочинності, через послаблення впливу на неї так званих «ворів в законі». Й не тільки тому, що в норми закону було введено ненормативну, відверто кримінальну лексику, а, тим більше, слова іншомовного походження. Це не принесло й не могло принести бажаного результату, бо основним мотивом його прийняття була реалізація намірів керівників МВС та Національної поліції підмінити кропітку роботу правоохоронців і прокурорів зі збирання доказів винуватості ватажків організованого злочинного світу в скоєнні передбачених КК України кримінальних правопорушень шляхом використання наперед встановлених новим законом юридичних фактів належності цих осіб до таких категорій як «особа, яка здійснює злочинний вплив», та «особа, яка перебуває в статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, в тому числі в статусі «вора в законі». Правда, цей закон не уточняє, а хто саме і на якій підставі може визначити належність конкретної особи до такого «звання» чи злочинної категорії, бо не існує ні посвідчення про його присвоєння, ні протоколів зборів (сходок) про обрання чи призначення таких на посади, про які йдеться в новому законі. Свою негативну точку зору з цього приводу я висловлював ще 17 липня 2020 року в статті: «Що криється за новим законом про «злодіїв у законі» (URL: https://resonance.ua/shho-kriietsya-za-novim-zakonom-pro-zlodi/).

Скажу більше, а саме про відсутність у нашої влади бажання протидіяти організованій злочинності свідчить навіть той факт, що колишній профільний комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, який був створений постановою ВРУ 4-VI від 4 грудня 2007 року й проіснував всього лише до грудня 2014-го та був перейменований на комітет з питань запобігання і протидії корупції. Тобто про «злочинність в організованих формах» навіть у законодавчому органі теж не хотіли й чути, а не те, щоб розробляти відповідні закони щодо посилення протидії їй та контролювати ефективність діяльності органів правопорядку на цьому напрямку боротьби зі злочинністю.

Підозріла статистика

І все це в сукупності неминуче призвело до невтішних результатів у боротьбі з організованою злочинністю в нашій державі. Так, за даними статистичних звітів Офісу Генерального прокурора, упродовж 2020 року всіма правоохоронними органами (окрім НАБУ), начебто, було «викрито», як люблять говорити, до речі, непрофесійно, нинішні керівники поліції, СБУ та прокуратури, 356 організованих злочинних груп (хоча, звичайно, йдеться про кількість лише зареєстрованих кримінальних правопорушень даної категорії, начебто, вчинених ОЗГ), що дійсно більше, аніж у 2013—2019 роках (у 2019 році — 293, у 2018 — 288, у 2017 — 210, у 2016 — 136 та 185 — у 2013), а також 21 злочинну організацію, що також перевищує показники 2016—2019 років (3, 5, 12, 16). В дійсності, про «викриття» злочинних груп та організацій можна було б вести мову, якби таким особам хоча було б винесено підозри, я вже не говорю про направлені стосовно їх обвинувальні акти про вчинення злочинів в організованих формах до суду. Але, підкреслюю, мова лише про реєстрацію в ЄРДР таких випадків, в описовій частині про які йдеться про злочини, начебто, вчинені ОЗГ і ЗО.

При цьому звертає на себе увагу той факт, що із загального числа зареєстрованих у 2020 році злочинів, ймовірно вчинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями, 33 були, начебто, з корумпованими зв’язками, що теж більше, ніж у 2019 році — 29, у 2018 — 21, у 2017 — 25, у 2016 — 15, у 2015 — 17 та приблизно на рівні 2014 року — 32. Хоча про кількість проваджень, в яких за це конкретним особам було повідомлено про підозру, а тим більше — про направлені стосовно них обвинувальні акти до суду, а тим більше — про кількість таких підозрюваних та обвинувачених, статзвіти будьякої інформації не містять.

Теж саме й стосовно виявлених, начебто, в 2020 році 11 організованих злочинних груп та злочинних організацій з міжнародними зв’язками, що теж у цифрах більше ніж у 2018 році — 7 та 6 у 2019 році — є на рівні 2017 року, хоча суттєво менше у порівнянні з 2016 роком (18). А якщо взяти той же 2010 рік, то тоді їх було зареєстровано в шість разів більше — 40! Але, знову ж таки, перевірити ці цифри на предмет відповідності їх дійсності було неможливо (швидше за все, що й Офіс Генерального прокурора цього не зробив), тому нинішні органи правопорядку досить комфортно себе почувають, безкарно оперують такими сумнівними статданими при відсутності нагляду й будь-якого контролю з боку органів прокуратури, хоча, як по мені, то такі наглядові повноваження прокуратура має — з 2016 року після внесення відповідних змін до Конституції України.

Ще трохи цифр

А тепер конкретніше. Відповідно до офіційних даних, у 2020 році загалом, начебто, у складі ОЗГ та ЗО вчинено 3 710 кримінальних правопорушень, що теж більше, в тому числі й значно, показників 2019 року — 2 437, 2018 — 2 513, 2017 — 1 727 та 2016 — 1 235, але, ще раз підкреслю, що йдеться про кількість зареєстрованих злочинів, а не доведених в установленому законом порядку й не підтверджених не тільки направленими до суду обвинувальними актами, а відсутні навіть дані про кількість вручених таким особам конкретних підозр про це.

Аналогічно потрібно оцінювати й наявні статдані про кількість закінчених розслідуванням 3 595 кримінальних проваджень про кримінальні правопорушення, що теж, начебто, вчинені в складі організованих злочинних груп та злочинних організацій.

Більше того, наявні в Офісі Генерального прокурора статзвіти містять цифрові дані про те, що в минулому році були зареєстровані й розслідувалися органами правопорядку такі злочини, начебто, вчинені в організованих формах: умисне вбивство (ст. 115) — 3 (що є на рівні 2019 року (3), але, в п’ять разів менше, наприклад, аніж у 2018 році — 16); торгівля людьми (ст. 149) — 57 (у 2019 році — 10, у 2018 — 6); крадіжка (ст. 185) — 144 (що менше, ніж у 2019 році — 179 та приблизно на одному рівні з 2018-им — 139); грабіж (ст. 186) — 123 (у 2019 році — 55, у 2018 — 5); розбій (ст. 187) — 55 (що більше 2019 — 45, але менше ніж у 2018 році — 77); вимагання (ст. 189) — 46 (що менше, ніж у 2019-му — 58 та приблизно на рівні 2018-го — 45); привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) — 160 (що більше 2019-го — 85, але набагато менше, ніж у 2018 р. — 221), у тому числі в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 191) всього — 25 (що приблизно на рівні 2019 року — 23, але менше, ніж у 2018 році — 30); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (ст. 199) — 78 (у 2019 р. — 18, у 2018 р. — 12); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204) — 66 (у 2019 р. — 47, у 2018 — 44); легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 209) — 37 (у 2019 р. — 8, у 2018 році — 12), ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) (ст. 212) — всього 3 (в той час, як у 2019 було 10 та у 2018 — 7); порушення правил охорони або використання надр (ст. 240) — 1 (у 2018—2019 роках — жодного); незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину (ст. 240-1) — всього 1 (в попередні два роки — жодного); незаконна порубка або незаконне перевезення, зберігання, збут лісу (ст. 246) — 58 (яких, начебто, у 2019—2018 роках взагалі не розслідувалося); створення, керівництво злочинною організацією, а також участь у ній (ст. 255) — 20 (у 2019 році — 14 , у 2018 — 11); бандитизм (ст. 257) — 17 (що більше 2019 року — 5, але менше ніж у 2018 — 20; незаконний обіг зброї (статті 262, 263, 263-1) — 77 (у 2019 році — 9, у 2018 р. — 26); контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів (ст. 305) — 13, що значно менше, ніж у 2019 році — 25 та у 2018 — 23; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних і сильнодіючих речовин або отруйних і сильнодіючих лікарських засобів (ст. 306) — 31 (у 2019 році — 17, у 2018 — 14), злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (статті 307327) — 1 178 (у 2019 — 801, у 2018 році — 706), незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) — 28 (у 2019 році — 24, у 2018 — 15), хабарництво та отримання неправомірної вигоди (статті 368-370) — 32, що вдвічі менше, ніж у 2019 році — 71; та інші злочини — 1 362 (у 2019 році — 813, у 2018 — 1 060).

Звичайно, що за такими даними статистики здійснити об’єктивний висновок про реальний стан протидії організованій злочинності в Україні практично неможливо і це, я впевнений, зроблено навмисно керівниками Офісу Генерального прокурора та органів правопорядку, бо йдеться лише про ті провадження, які були зареєстровані в ЄРДР за такими злочинами та по них проводилося досудове розслідування. Але нинішні статзвіти явно приховують інформацію про те, протягом якого періоду і в якому об’ємі були розслідувані перераховані вище провадження (впевнений, що є серед них і ті, в яких взагалі не виконано жодної слідчої дії, або проведено кілька формальних процесуальних дій, після чого прийняті формальні рішення про закриття), у скількох із них конкретним особам було повідомлено про підозру у вчиненні таких злочинів саме окремо в складі ОЗГ і ЗО, скільки з них направлено до суду обвинувальних актів про вчинення саме таких злочинів в організованих формах, скільки з них було зупинено на досудовому розслідуванні.

Разом із тим, навіть у такій навмисно завуальованій ситуації звертає на себе увагу той факт, що органи правопорядку приділяли найбільшу увагу і зусилля розслідуванню злочинів, протидією яким, як по мені, взагалі неможливо зменшити вплив оргзлочинності на стан правопорядку в державі. Ну, наприклад, взяти хоча б виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збуту підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів, або незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів та інші.

Реєстрація злочинів: запитання і претензії

Разом із тим, що стосується навіть реєстрації, або як керівники прокуратури й органів правопорядку називають «виявлення» й розслідування резонансних злочинів у сфері діяльності ОЗГ і ЗО, в першу чергу, тяжких й особливо тяжких, то і в такій інтерпретації наявних результатів протидії цьому виду кримінальних правопорушень виникає багато запитань і претензій.

Так, якщо взяти факти привласнення, розкрадання майна, або заволодіння ним шляхом зловживання своїм службовим становищем, то дійсно в загальній сумі таких кримінальних проваджень закінчено більше, ніж у позаминулому році — 160 проти 85-ти, хоча це, наприклад, значно менше, ніж у 2018 році. В той же час, знову ж таки, нам взагалі невідомо, скільки з цієї кількості закінчено за частиною четвертою (у великих розмірах), а за ч. 5 (в особливо великих розмірах) лише 25 (або всього 15,6%), що приблизно на рівні із 2019 роком (23), але, знову ж таки, менше, ніж у 2018 році (30), що навіть у такій завуальованій формі не дає підстав зробити висновки про позитивні результати!

Як правило, розслідування таких злочинів як крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, яких у 2020 році значно більше зареєстровано, ніж у позаминулому році, теж не є заслугою правоохоронців та прокурорів, бо це, в першу чергу, пов’язане з ініціативою заявників або самих потерпілих звернутися до органів правопорядку.

У той же час, такі найбільш вразливі для суспільства, держави і громадян злочини та ще й в організованих формах, як умисні вбивства, нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлення бюджетних призначень або з їх перевищенням, ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), отримання неправомірної вигоди, шахрайство з фінансовими ресурсами, контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів, або фальсифікованих лікарських засобів, явно залишалися поза увагою органів правопорядку.

Викликає занепокоєння й відсутність активності правоохоронців та прокурорів щодо протидії порушенню правил охорони або використання надр, за вчинення якого в організованих формах у минулому році закінчено аж одне(!) провадження (до речі, в минулі два роки — жодного), а тим більше, незаконному видобуванню, збуту, придбанню, передачі, пересиланню, перевезенню, переробці того ж нашумілого бурштину, через який на тій же Рівненщині розгорталися цілі «війни» із застосуванням вогнепальної зброї. Я вже мовчу про безліч піар-компаній з боку органів правопорядку і прокуратури за останні кілька років, в той час, як у 2020 році ними закінчено лише одне таке провадження, в той час як в 2018—2019 роках — жодного! І то не відомо, чи було воно закрите, чи по ньому направлено до суду обвинувальний акт.

Не набагато краще працювали органи правопорядку та прокуратури й щодо викриття (реєстрації) та розслідування фактів створення і керівництва злочинною організацією, навіть незважаючи на прийняття на їх користь нового закону щодо, так званих, «ворів у законі», бо за минулий рік за цією статтею КК України було закінчено лише 20 проваджень, наприклад, проти 116 в 2018 році.

На жаль, нині діюча статистика не містить даних і про те, а скільки ж закінчено розслідуванням проваджень із направленням до суду обвинувальних актів за щойно прийнятими нормами КК України стосовно притягнення до кримінальної відповідальності так званих «ворів в законі». Цю інформацію ховають, бо її зміст невтішний. Та ж сама ситуація і щодо бандитизму, за ознаками якого в минулому році закінчено 17 проваджень (але, невідомо скільки з них направлено до суду обвинувальних актів), практично була згорнута робота із протидії тероризму та його фінансування, бо в минулому році не те, що не направлялися такі обвинувальні акти до суду, а навіть не закінчено розслідуванням жодного такого провадження, в той час, як у тому ж 2018 році було закінчено 7; суттєво погіршилась протидія хабарництву — закінчено 32 провадження, в той час, як у 2019 році їх було 71, тобто, вдвічі більше! Хоча, знову ж таки, теж невідомо, а скількох із них такими ознаками направлено до суду обвинувальних актів, або хоча б у скількох із них за такими ознаками було повідомлено про підозру конкретним особам.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Податкова амністія: кожен із нас – потенційний злочинець

Опубліковано

on

От

Юрій РАДЗІЄВСЬКИЙ,
керівний партнер АО «Радзієвський і партнери»

Податкова створила прецедент, коли прирівняла непідтверджені доходи громадянина до отриманих злочинним шляхом, й арештувала 26 млн гривень. Що це означає і які наслідки може мати для інших українців? 

Читайте також: Податкова амністія вимагає тиші, а не хайпу

Новітні реалії

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Державна податкова служба відкриває нові горизонти трактування норм Кримінального кодексу про легалізацію майна, здобутого злочинним шляхом. Тепер, судячи з усього, злочинними хочуть визнавати будь-які доходи, джерело походження яких не підтверджене. Це схоже на залякування громадян з метою збільшити показники податкової амністії. Хоча це ще й додаткові корупційні можливості для правоохоронців. Напередодні ДПС опублікувала новину про викриття на Харківщині громадянина, який «легалізував доходи незаконного походження». З тексту повідомлення випливає, що громадянин «здійснив витрати без наявності доходів із підтвердженим джерелом походження»: придбав низку автомобілів та земельних ділянок на загальну суму понад 20 млн грн. «При цьому здійснені витрати в кілька разів перевищували офіційні доходи вказаної особи. Операції мають ознаки легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом», – вказано в інформаційному повідомленні. До єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 209 Кримінального кодексу: легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, вчинена в особливо великих розмірах.

Громадянину загрожує позбавлення волі на п’ять—вісім років з конфіскацією майна. Слідчі також ініціювали арешт його коштів – понад 26 млн грн. Мабуть, на додаток до тих, які він витратив на купівлю землі і машин.

Що не так у цій історії?

Перше – це стаття «за легалізацію». Якщо спрощувати приписи статті 209, то фактові легалізації, в даному випадку купівлі майна, має передувати встановлення його злочинного походження. Це не несплата податків, а, наприклад, шахрайські дії, крадіжка, махінації на фондовій біржі. В тексті повідомлення ДПС про такий злочин не вказано, хоча правоохоронні органи зазвичай описують злочинні діяння. Можна зробити висновок: у цьому випадку злочином вважається відсутність документів про походження доходів.

Читайте також: «Податкова амністія»: що чекає на декларантів?

В українському законодавстві норма, яка зобов’язує доводити законність своїх доходів, існує лише для чиновників. Вона відома як норма про незаконне збагачення. Відповідно до неї, злочином є набуття активів, що на певну суму перевищують офіційні доходи. Це — антикорупційна норма, покликана зробити прозорішими доходи і видатки держслужбовців, які живуть на наші податки. Норми, яка б зобов’язувала громадянина пояснювати походження своїх доходів, не існує. Можливо, її лише планують запровадити. Раніше подейкували, що «чиновницьку» норму скопіюють для звичайних громадян, поклавши на останніх тягар доведення невинуватості.

Консенсусу з цього приводу наразі немає, так само, як немає й офіційних непрямих методів контролю (податкова не зможе порівняти з офіційними доходами всі ваші видатки), у податкової служби немає прямого доступу до банківської таємниці. На сьогодні виявити «надмірні» доходи можна лише в момент, коли людина здійснює велику операцію в банку. Тобто, коли банк у процесі фінансового моніторингу просить підтвердити походження грошей, а громадянин не може це зробити. Також при спробі провести великий платіж без відповідних документів банк може заблокувати кошти на рахунку. У цих випадках фінустанови зобов’язані повідомляти про спроби таких операцій Держфінмоніторингу, а це відомство – інформувати правоохоронців. Обов’язок останніх – довести незаконність походження коштів. Сама людина доводити нічого не зобов’язана.

Усе це незручно, але не настільки, як кримінальне провадження, яке може закінчитися вісьмома роками ув’язнення. Поява такого прецеденту свідчить, що податкові органи відпрацьовують новий механізм примусу громадян до участі в податковій амністії, яка поки що дає відверто скромні результати.

Сигнал подано чіткий: не можете пояснити походження активів – ризикуєте опинитися за ґратами. Або декларуйте, сплачуйте 5% і про походження коштів ніхто не спитає. Насправді це зловживання повноваженнями й підміна понять.

Оскаржити такі дії податківців буде непросто: слідчі судді зазвичай не беруть на себе відповідальність і не втручаються в хід досудового слідства. («Ваша честь, ми все ще шукаємо докази незаконного походження коштів цього шановного громадянина, тому дозвольте, будь ласка, провести обшук у його помешканні»). Справа може залишатися «фактовою», тобто без формального підозрюваного, але слідчі дії (обшуки, допити) та арешт майна можуть тривати місяцями. У цей час слідчим можна «працювати» з фігурантом, торгуючись про умови закриття кримінального провадження або невручення йому підозри.

Привернення уваги до цього прецеденту повинно стати точкою відліку не лише для дискусії про методи агітації за податкову амністію, а й загалом про практику маніпуляцій і тиску податкових органів на громадян з ігноруванням приписів кримінального та процесуального законодавства, що має ознаки свавілля.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 3)

Опубліковано

on

От

Закінчення. Початок ч.1, ч.2

Євген СТРЕЛЬЦОВ
доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент НАПрНУ, завідувач кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія», вчений секретар Південного регіонального наукового центру Національної академії правових наук України.

Вірогідні перспективи

Якою буде українська державність через 10, 50, 100 років? Які люди тоді проживатимуть? Які звичаї й традиції будуть домінувати? Ці питання мають право на існування в зв’язку з тим, що ця стаття багато в чому пов’язана з ювілеєм української державності. А яким буде право в своєму загальному та галузевому розумінні? Більшість із нас зможуть на це дивитися з інших світів. Але, якщо говорити про найближчу перспективу, то, на мою думку, основна увага має бути сконцентрована на подальшому розвитку кримінального права в двох основних напрямках (зі зрозумілими уточненнями): охорона особи та держави. Саме такий підхід і дає змогу продовжувати намагання поєднати в кримінально-правових приписах загальносоціальну (загальнолюдську) та класову сутність права, про що вказувалося вище.

Читайте також:Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 1)

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Тут теж є свої проблеми, які потребують більш детального аналізу. Так, тип нашого політичного устрою, модель функціонування економіки, основні орієнтири розвитку суспільства в цілому «співпадають» з типологією таких характеристик більшості сучасних цивілізованих держав. Але кожна держава, в тому числі й Україна, має свій, у чомусь достатньо зрозумілий, а в чомусь і складніший шлях свого розвитку. Тому дуже важливо визначити ті нормативні орієнтири здійснення таких процесів, які повинні регламентувати/впорядкувати відповідні соціальні зміни, що має знаходити своє відображення в змінах/реформах: правової системи, системи права, кожної галузі права, включаючи й кримінальне, щоб потім вся ця нормативно-правова база мала свої цілі й отримала завдання (разом та поодинці), та, що необхідно підкреслити, давала змогу здійснити реальний зворотний вплив на політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуваються (в перспективі відбуватимуться) в державі. Розуміючи це, ми повинні користуватися не тільки національними напрацюваннями, а й розумно скористатися міжнародним та закордонним правовим, в тому числі й кримінально-правовим, досвідом, про особливості використання якого вказувалося вище.

Читайте також:Кримінальне право України: датовані роздуми (Частина 2)

За великим рахунком проблеми державного розвитку — це дуже значне та складне питання, причому не тільки для перехідних, а й у розвинутих держав. Наприклад, нещодавно керівництво Австрії, аналізуючи ці проблеми, визначило, що, умовно кажучи, є два основних напрями розвитку — ідеологічний або раціональний. Загалом у сучасних умовах такі розвинуті держави починають реально уточнювати свій подальший розвиток, у першу чергу щодо економічної політики (https://ukrainian.voanews.com/a/ameryka-zagroza-defoltu/5977045.html). Наголошується, що загальними об’єктивними факторами, які сьогодні значно впливають на такі процеси, є: а) кризовий фон глобальної економіки, який може провокувати суттєві протиріччя при визначенні економічних інтересів; б) спроможність чи неспроможність провладних структур адаптуватися до таких складнощів; в) можливий вплив регіональної нестабільності на Близькому Сході та в Північній Африці на інші, причому значні, регіони, що може вплинути на глобальну безпеку, і сучасні події в тому ж Афганістані підкреслюють актуальність цього питання; г) роль розвинутих, в першу чергу провідних, держав у таких умовах, зокрема США; д) складність контактів таких держав із новими «молодими» світовими лідерами (Global Trends 2030: Alternative Worlds). Ці проблеми додатково загострюються подіями, які вже створив і продовжує створювати COVID-19 на всіх рівнях людської цивілізації.

З урахуванням цього постає принципове питання — який напрямок свого розвитку в таких умовах обере Україна в якості основного? І тільки після цього, коли буде обраний генеральний напрямок державного розвитку, коли будуть визначені основні орієнтири в усіх основних сферах суспільного життя, потрібно визначати зміст та форми регламентації їх правового регулювання як у плані «дозволеного», так і в плані «забороненого», або, згадуючи шкільну фізику, питання можна поставити таким чином: що для досягнення необхідної соціальної «міцності» в сучасних умовах важливіше для української державності та її системи права, враховуючи й галузеві аспекти: «крутний момент або кінські сили»?

Так, певні, достатньо деталізовані напрямки такого розвитку проголошуються, в першу чергу, під час офіційних зустрічей. Мова про суверенітет, територіальну цінність та євроатлантичні прагнення й реалізацію таких намірів, що пов’язано в правовій площині з боротьбою з корупцією, удосконаленням суддівської системи, посиленням антимонопольного законодавства, поєднаного з покращенням корпоративного управління тощо. Причому, як відомо, кожен із цих напрямів передбачає різнопланові та комплексні зусилля. Яким у таких умовах повинно бути кримінальне право, зберігаючи при цьому свою природну традиційність та враховуючи сучасні суттєві соціальні інновації, — силою прикладу чи прикладом сили, розуміючи образність цієї думки. Все це заслуговує комплексного, продуманого аналізу з урахуванням всіх складових державного будівництва, в тому числі і щирості політиків дійсно здійснити проголошене.

І наостанок

У цій публікації від самого початку не передбачалося надання певного висновку стосовно того, що ми маємо сьогодні, оцінюючи розвиток кримінального права, — суттєвий прорив або певний аванс на майбутнє. На мою думку, це взагалі неможливо зробити за низкою вагомих причин, у першу чергу, без чіткої прив’язки положень цього права до принципових положень національної державності, наших міжнародних перспектив, розуміння наших міжнародних зобов’язань, що вище підкреслювалося.

Так, певні зміни, які достатньо перманентно вносяться до Особливої частини, можуть бути оцінені і позитивно, і поза таким визначенням. Основна складність полягає в тому, що така законотворча діяльність не має необхідної системи, внутрігалузевого узгодження та погодження з іншими галузями права. Такі зміни, можливо, з урахуванням складного періоду розвитку української державності, мають право на існування, але вважати їх положеннями, які носять сталий характер, складно. У зв’язку з цим потрібно розуміти головне: фрагментарний характер внесення змін у кримінальне право навіть зі «щирою» метою його вдосконалення та відсутність внутрішньої логіки цього процесу багато в чому заздалегідь «приречені» на неефективність. Саме так дуже часто створюється так зване «голе право» — Nudum jus, тобто право безперспективне, яке не має можливості реалізації своїх положень.

Загалом ми повинні розуміти, що, як образно вважав Джордж Бернард Шоу, «злочинців вбиває не закон, це роблять люди», а це, в свою чергу, підкреслює, що будь-які положення кримінального права в соціальному житті застосовують конкретні люди. Й така практика теж не завжди є достатньою. Звернемося у зв’язку з цим до алегоричної думки французького філософа німецького походження Поля Анрі Тири Гольба́ха (барона д’Ольбаха, письменника, енциклопедиста, просвітителя), яка є епіграфом цієї статті. Все, що проголосила ця особа стосовно справжньої релігії, стосується того, що вона дійсно існує тільки там, де її підтримують «правитель та кат», і може бути цілком застосовано при оцінці ролі кримінального права в суспільстві у вигляді концепції (офіційної думки), доктрини (наукової думки) або законодавства. Публічний і «своєрідний» характер кримінального права вимагає, що його справжня реалізація, якими би якісними характеристикам воно «само по собі» не володіло, може відбутися тільки за наявності державної волі («правитель») і необхідної організації діяльності системи кримінального правосуддя («кат»). Можливо, це звучить дещо образно та «похмуро», але по суті дає змогу чітко розуміти роль, яку відіграє кримінальне право, його «самостійну» позицію та місце в складній системі кримінальної юстиції. Це, в свою чергу, повинно обов’язково враховуватися при визначенні його цілей та завдань, положень Загальної та Особливої частин і, що дуже важливо, не зменшуючи при цьому, але й не перебільшуючи, його загальної сутності та сучасного змісту. Саме це, на мою думку, повинно враховуватися при подальшому розвитку кримінального права.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Якою має бути система протидії олігархізму: нотатки на полях «Закону про олігархів»

Опубліковано

on

От

Олена БУСОЛ,
доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник Міжвідомчого
науково-дослідного центру з проблем боротьби
з організованою злочинністю при РНБО України

Як відомо, 23 вересня Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому законопроект № 5599 «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» (далі — Закон № 5599). Я навмисно не розглядаю в статті деякі принципові для багатьох фахівців, політиків і журналістів питання, на які всі одразу звернули увагу й активно обговорюють, на кшталт того, хто має розглядати подання для визнання особи олігархом й ухвалювати рішення — РНБО чи НАЗК, або хто виграє від зміни власності ЗМІ, чи дійсно олігархам прийдеться не солодко після прийняття цього закону; або чи потрібно направити новоприйнятий закон «про олігархів» на розгляд до Венеційської комісії тощо. Торкнуся лише юридично-стилістичних помилок та надам своє бачення, як вченого, вирішення проблеми деолігархізації.

Читайте також: Чергова деолігархізація, або Українська спроба переходу від елітарної демократії до демократії представницької

Некоректність уже в самій назві закону

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Уже в самій назві закону № 5599 закладено декілька невідповідностей та некоректних понять. Наприклад, законодавець допускає, що олігархи можуть «впливати» (до речі, не вказано на що), але цей вплив повинен бути не надмірним, хоча як такий все ж може мати місце, інакше кажучи — «легкий» вплив є цілком допустимим. Те ж саме можна сказати і про словосполучення «мати значну економічну та політичну вагу»). Тобто, якщо така вага незначна, то це допустимо. І взагалі, виносити в назву закону такі слова в найвищому ступені — «надмірний», «значний», гадаю, неправильно.

Стаття 2 теж має протиріччя. Почну з назви. Особа, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті, вона ж чомусь прямо в назві й оголошується олігархом. Що поганого в тому, що людина сама по собі має значну економічну та політичну вагу? Проте це закріплено в самій назві статті. Непосвячені люди можуть зрозуміти, що олігарх — це і є особа, яка має значну політичну вагу. Але це поняття — значно ширше. Слід виходити з того, що термін олігархія (грец. Oligarchia), походить від стародавн. грец. oligon, — декілька та arche, влада) — форма правління державою, за якої влада належить вузькому колу осіб (олігархів) і відповідає їх особистим інтересам, а не діє на користь усіх членів суспільства. І ще в 2011 р. мною науково доведено, що олігархізація в Україні — це одна із специфічних форм організованої та за своєю суттю й наслідками — економічної злочинності (Бусол О. Ю. «Олігархізація політичної влади в Україні як одна зі специфічних форм організованої злочинності, а також у подальшому ця думка розвинута в докторській дисертації (Бусол О. Ю. «Протидія корупційній злочинності в Україні в контексті сучасної антикорупційної стратегії» (2015 р.).

Результати голосування в Раді за відповідний законопроект

Таких осіб, які справді мають «значну політичну вагу», насправді у Верховній Раді багато. Виходить, що слід було одразу після прийняття цього закону призначити перевибори ВРУ? Сподіваюся, що не це є метою закону.

Не можна ототожнювати економічну і політичну вагу, проте ці два поняття стоять поряд при встановленні ознак відповідності такої особи в ст. 2 даного закону.

Дискримінація як порушення Конвенції

Водночас рішення про визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархом) (ст. 5) є порушенням статті 14 закону (Заборона дискримінації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), яка проголошує, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою — статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Як бачимо, в проекті цього закону є щонайменше дві таких ознаки дискримінації — за політичними мотивами і майновим станом.

Рішення ухвалюватиметься без присутності «винуватця»

Стаття 5 «Визнання особи такою, яка має значну економічну та політичну вагу в суспільному житті, олігархом)» більше схожа на ситуацію «призначити особу злочинцем». Залишається тільки додати — «і розстріляти», як це робили «трійки» НКВС при Сталіні. Така думка посилюється після ознайомлення з текстом частини 5 статті 5 закону — навіть, якщо потенційний «олігарх» не з’явиться на засідання, де розглядатиметься відповідне подання, в тому числі з поважних причин, все одно таке подання буде розглянуто та прийнято рішення і за відсутності «винуватця». А «заслуховування на засіданні» олігарха, взагалі нагадує комуністичні партійні зібрання минулої епохи, та те ж розкуркулювання — «ти живеш краще нас, заможніше, значить — поганий, а ну ж бо, поділися з нами!»

Не регламентовано в законі і процедуру розгляду подання та ухвалення рішення. Просте голосування в цьому випадку збільшує корупційні ризики, адже тут діє людський фактор. Згідно з частинами 3 і 4 статті 5 особа, яку запідозрили в тому, що вона є олігархом, повинна надати до апарату РНБО пояснення та інші документи. Тут, враховуючи нашу корупційну реальність, так і напрошується пропозиція олігарху поділитися з державою частиною своїх активів. Після цього можливе вирішення питання «на більш лояльних умовах», або таке засідання з розгляду подання відповідними суб’єктами, визначеними в ч. 1 статті 5, може взагалі не бути призначено. Адже покарання за порушення подання та строків — незрозуміла відповідальність, адже просто «відповідальність», ні дисциплінарна, ні адміністративна, ні кримінальна, і навіть, в законі не вказано, що — юридична (у контексті внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», а саме статтю 7 доповнено частиною п’ятою такого змісту).

Порушення Конституції

А обов’язок подання декларації про контакти з особами, «які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархами)», або їхніми представниками, що закріплено в статті 8 цього закону, взагалі є порушенням конституційних прав громадян, адже олігархи теж громадяни України, як би того кому не хотілося. «Обмежити контакти» — це диктатура. А згадана вже стаття 24 Конституції України проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Таким чином в українців стає все менше прав, а натомість є все більше обмежень.

Ще щодо «контактів» з олігархами

Обов’язок подання декларації про контакти, згідно з частиною 5 статті 8 поширюється на цілий перелік службових осіб, серед яких, наприклад, голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голова та державні уповноважені Антимонопольного комітету України, уповноважені з розгляду скарг про порушення законодавства в сфері публічних закупівель тощо. Виникає питання, а якщо контактувати з олігархами буде людина не з визначеного законом переліку, а їх довірена особа, нікому не відома й про контакт якої ніхто й ніколи не дізнається? Відповідь очевидна. Тоді ніхто з офіційного переліку й відповідальності не понесе. Думається, так воно в реальності й буде.

«Трохи зіпсована» репутація

Викликає подив, що законодавець вважає наявність непогашеної в особи судимості (по суті злочинця, визнаного законом) лише ознакою небездоганної ділової репутації (читай — трохи зіпсованої) у статті 10 закону, і нічого більше. Ділова репутація фізичної особи — це суспільна думка щодо ділових та професійних якостей цієї людини як учасника ділової комунікації, набута нею при виконанні трудових, службових та громадських обов’язків. І нічого спільного з діловою репутацією, вчинення злочину особою не має. Те саме, і навіть більше, можу сказати й про включення особи до переліку осіб, пов’язаних з провадженням терористичної діяльності (п. 3 ч. 2 ст. 10). Якщо людина є в переліку «терористів», це вже не предмет розгляду її в контексті ділової репутації в цьому законі, а є приводом для проведення заходів відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом», далі — кримінальне провадження.

Інші пункти частини 2 статті 10 теж стосуються вчинення особою певних правопорушень, тож це не співвідноситься саме з діловою репутацією особи. Таким чином, слід змінити назву статті 10 «Бездоганна репутація» на більш коректну в цьому випадку. Так само, такі ознаки небездоганної ділової репутації фізичної особи, пов’язані з дотриманням закону та публічного порядку, які ми бачимо в п. 7 ч. 2. ст. 10: істотні та/або систематичні порушення особою вимог законодавства про засоби масової інформації, банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, про цінні папери, акціонерні товариства та фондовий ринок, потребують уже певної юридичної відповідальності, але вони чомусь тільки є приводом для визначення в межах цього закону фактів небездоганності ділової репутації.

Незрозуміло, яке змістовне навантаження несуть словосполучення, написані через кому в п. 1 ч. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону, — «в частині подання», «дотримання строків подання» декларацій про контакти, адже «дотримання строків подання» включає в себе і «в частині подання»? До того ж, зазначені службові особи тільки підлягають звільненню, а значить, можна, за певних умов, їх і не звільняти. На розсуд кого віднесено це питання, до речі?

Системи в законі не проглядається

Та й сам закон, навколо якого було так багато галасу з-поміж політиків, громадських організацій, які позиціонують себе як антикорупційні, та журналістів, жодним чином не відноситься до такого поняття як «запобігання» (загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)). Про «організаційні засади функціонування саме системи запобігання», як викладено у преамбулі закону, у самому законі не йдеться. Тому що системи тут немає. Скоріше, можна було дати цьому документу таку назву: «Порядок внесення до національного реєстру осіб, що визнані олігархами на підставі міжнародних санкцій».

Загалом після вивчення проекту закону № 5599 склалося враження, що Україна лише те й робить, що множить спеціальні антикорупційні органи, створює реєстри, а її громадяни зобов’язані подавати всілякі декларації та писати пояснення. Коли ж займатися бізнесом або іншою суспільно корисною «творчістю»?

Наші олігархи — не Ілон Маск

І нарешті, найнезрозуміліше питання: для чого витрачати додаткові ресурси та створювати цілий Реєстр осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів), адже навіть непосвяченим видно, що таких осіб буде максимум сотня). (Для довідки: в 2021 р. до списку Forbеs (найзаможніших людей планети) увійшли восьмеро українців. Серед них — Рінат Ахметов, який посів 376 місце зі статками в 7,3 млрд доларів; Віктор Пінчук, посідає 1 371 місце, $2,5 млрд; Костянтин Жеваго — 1 531 місце — 2,2 млрд; Ігор Коломойський — 1 750, 1,8 млрд; Геннадій Боголюбов — 1 892, 1,7 млрд; Петро Порошенко — 1 971, 1,6 млрд; Вадим Новинський — 2 192, 1,4 млрд; Влад Яценко — 2 485, 1,1 млрд, відповідно. Впевнена, що ці люди завдяки своєму статусу та статкам спроможні зупинити навіть військові дії на окупованих територіях, а не роздавати декілька років поспіль пакунки з крупою та олією мешканцям «рідного» Донбасу, або пекти торти та формувати шоколад із соєвими добавками в Луганській області.

Так, дійсно, наші олігархи — це не Ілон Маск зі своїми космічними програмами, який приносить користь людству. Українські олігархи більше «тирять» народні багатства та різні природні ресурси, що належать українцям. Тож якою має бути система протидії олігархізму? Потрібен соціально відповідальний бізнес, а тому цілі та завдання відповідного законопроекту можуть бути реалізовані лише шляхом перетинання інтересів і пріоритетів великого бізнесу, держави та суспільства, інакше кажучи, такі соціальні зміни, які ведуть до максимального збігу або часткового співпадіння цих інтересів. Ця концепція перекликається з близькою мені точкою зору кримінолога Ю. Орлова, що стратегічні засади взаємовідносин між державою та великим бізнесом мають передбачати не конфронтацію, намагання очистити владу від впливу олігархів, а співпрацю з подальшою елімінацією кримінальних форм діяльності останніх у сфері політики.

Із цього приводу політолог, співзасновник Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір» С. Таран влучно зауважує, що в країнах ЄС немає олігархів в українському розумінні — є тільки великий бізнес, який платить податки і не впливає напряму на політиків. Суспільство має навчитися бачити різницю між великим бізнесом, який чесно платить податки, і між олігархами, які наживаються на монополіях, корупційних схемах та доступі до державних підприємств, між свободою слова та дозованою інформацією куплених ЗМІ, між справжніми патріотами та іграшковими політиками, які під патріотичними гаслами захищають власних спонсорів.

Потрібна співпраця бізнесу і держави

Потрібен базис на співпраці великих приватних корпорацій та держави. Необхідно звернути увагу на зарубіжну практику фінансування політичних партій великим бізнесом, що доцільно впроваджувати за умови забезпечення прозорості цього процесу та можливості контролю з боку громадян. Історія свідчить, що всесвітньо відомі мільярдери — це люди з комерційною жилкою, сильні лідери, відмінні менеджери, які мають відповідні зв’язки та потрібні знайомства, що допомагає оптимально й правильно організувати будь-яку справу. Очевидно, що вони мають і завжди матимуть безпосередній вплив на розстановку сил у політиці, на діяльність політичних партій. І від цього поки що не застрахована жодна держава. Тому Україні треба не відмовлятися від фінансування політичних партій великим бізнесом, а співпрацювати з його представниками для отримання взаємної користі. Необхідна така система фінансування політичних партій в Україні великим бізнесом, яка базується на взаємній співпраці великих приватних корпорацій та держави на прозорих і чесних засадах.

Ідея інноваційна, але закон потребує доопрацювання

Незважаючи на всі недоліки, сама ідея Закону № 5599 є інноваційною. Попри бажання захищати усталену думку, що з метою деолігархизації треба йти шляхом прийняття нових законів «Про лобізм», «Про трастову систему», «Про деолігархізацію», «Про фінансування виборчих кампаній», «Про власність стратегічних індустрій» тощо, ідея цього закону, якому немає аналогів у світі, адже це щось нове, інноваційне, що завжди викликає спротив, виглядає привабливою. До речі, Закон «Про лобізм» мають розвинуті держави, які поважають себе і великий бізнес, тож він насамперед потрібен і в Україні. Але це — тема для окремої статті. Загалом правила фінансової підзвітності для партій діють у 125 державах, про це в статті Бусол О. «Нова філософія фінансування політичних партій великим бізнесом (Зарубіжні реалії та українські тенденції»). URL: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_co ntent&view=article&id=2738:nova-filosofiya- finansuvannya-politichnikh-partij-velikim-biznesom-2&catid=71&Itemid=382.

Найпоширенішим засобом зменшення впливу великого бізнесу на ситуацію в будь-якому суспільстві є обмеження, зокрема, максимальних річних або передвиборчих внесків. У Чехії, наприклад, активісти створили сайт, на якому розміщується інформація про донорів усіх партій. Виявити надмірно зацікавлених у політиці олігархів тут можна за 30 секунд. Більше того, є інформація і про компанії, які надають гроші партіям, а потім отримують кошти через процедури державних закупівель. Тож ідея нового Закону № 5599 загалом непогана, але він, окрім зазначених, має, зокрема, й принципові недоліки іншого плану, які вже висвітлені в ЗМІ, а тому потребує суттєвого доопрацювання.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link