Судова практика
Призначення слідчого на підставі доручення, а не постанови, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону
25 серпня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 663/267/19 залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого, який посилався на недопустимість отриманих під час розслідування доказів.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 121 КК.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що досудове розслідування здійснювалося неповноважним слідчим, оскільки в матеріалах справи відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про призначення слідчого для здійснення досудового розслідування, а тому він вважав, що всі зібрані у справі докази є недопустимими.
Читайте також: Неповне фіксування судового провадження технічними засобами не є безумовною підставою для визнання істотного порушення закону
Верховний Суд вказав, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про визначення слідчого, але міститься письмове доручення, яким начальник СВ ВП ГУНП доручає старшому слідчому цього відділу провести досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні, а невдовзі аналогічним дорученням здійснення досудове розслідування доручено іншому слідчому.
Засуджений, аргументуючи своїй доводи в цій частині, не заперечував, що відповідні документи наявні в матеріалах кримінального провадження, однак, на його думку, вони не відповідають вимогам ст.ст. 39, 110 КПК, оскільки складені у формі «доручення», а не у формі «постанови». У судовому засіданні захисник, підтримуючи таку позицію засудженого посилався на постанову Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – об`єднана палата) від 22 лютого 2021 р. у справі № 754/7061/15.
З урахуванням того, що порядок визначення прокурора і слідчого в конкретному кримінальному провадженні врегульований у чинному КПК в різних статтях, але ці норми містять схожі формулювання, колегія суддів направила це кримінальне провадження на розгляд Об`єднаної палати для вирішення питання, зокрема щодо подібності правовідносин в питаннях порядку призначення (визначення) слідчого (як у цій справі) та призначення (визначення) прокурора (що було предметом розгляду Об`єднаної палати у справі № 754/7061/15).
Об’єднана палата зауважила, що порушувані у вказаних кримінальних провадженнях правові питання є очевидно відмінними. В її рішенні від 22 лютого 2021 р. сформульовано правовий висновок у результаті розгляду правової ситуації, яка була обумовлена відсутністю у матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора або ж відсутністю підпису прокурора на такій постанові. У ньому не ставилося і не вирішувалося питання про можливість підтвердження повноважень процесуальної особи на участь у досудовому розслідуванні у конкретному кримінальному провадженні іншим (ніж постанова) процесуальним документом – на підставі доручення. Таким чином, вказаний правовий висновок не містить орієнтирів про альтернативність процесуальних засобів (доручення чи постанова) у питанні підтвердження повноважень різних процесуальних осіб сторони обвинувачення.
Читайте також: Відсутність печатки у висновку експертизи не обов’язково є істотним порушенням, що зумовлює визнання висновку недопустимим доказом
Також, передаючи це кримінальне провадження на розгляд Об`єднаної палати, колегія суддів, зокрема посилалась на рішення Верховного Суду у постановах від 17 і 24 березня 2021 р. у справах № 281/422/18 та № 127/10042/18, де було вказано про обов`язковість прийняття рішення про визначення уповноважених осіб, які здійснюватимуть повноваження слідчих у конкретному кримінальному провадженні, у формі постанови. Такий висновок колегії суддів, окрім іншого, обґрунтували посиланням на висновок Об’єднаної палати у справі № 754/7061/15.
Разом з тим Об’єднана палата, повертаючи кримінальне провадження на розгляд колегії суддів, вказала, що наведене ілюструє інтерпретацію в застосуванні колегіями суддів вказаного правового висновку, оскільки у змісті зазначених судових рішень визнається лише узгодженість правового висновку з розглядуваними правовідносинами, а отже, йдеться про тенденцію в застосуванні, а не вказівку на ідентичність.
Отже, зважаючи на наведені висновки Об`єднаної палати, колегія суддів дійшла такого висновку, що положення ст. 110 КПК не містять імперативних приписів про те, що керівник органу досудового розслідування приймає своє рішення у формі постанов. У ст. 110 КПК дійсно зазначено, що рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови, однак за змістом п.п. 8, 17 ч. 1 ст. 3 КПК керівник органу досудового розслідування і слідчий є самостійними суб`єктами, повноваження яких визначені в окремих статтях КПК – 39 та 40.
Повноваження керівника органу досудового розслідування визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, у формі письмового «доручення», яке містить ті самі реквізити, що й постанова, не суперечить вимогам ст. 39 КПК і є достатнім документом для наділення такого слідчого повноваженнями здійснювати досудове розслідування у конкретному кримінальному провадженні.
Прийняття рішення саме у такій письмовій формі (а не у формі постанови) не свідчить, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими на цих підставах.
Отже, за висновком Верховного Суду, визначення керівником органу досудового розслідування слідчого на підставі процесуального документа – доручення не утворює істотного порушення вимог процесуального закону (ст. 412 КПК).
Підготував Леонід Лазебний
