Юридична практика
Кременчуцький автозавод: банкрутство великого підприємства і доля його гуртожитку
Коли в 1986 році КрАЗ був гігантом радянського машинобудування, який, маючи 17 тисяч працівників, щороку випускав 30 тисяч великогабаритних самоскидів, йому було цілком логічно мати свої профтехучилища, гуртожитки, дитячі садки та інші подібні заклади. Та коли він став банкрутом і на вимогу найбільшого кредитора — Державного ощадного банку України — потрапив у режим зовнішнього управління, для його арбітражного керуючого це, так би мовити, «підсобне господарство» стало неабиякою проблемою. З одного боку, перелічені об’єкти представляють собою нерухомість, якою можна покрити завдані недолугим позичальником збитки, а з іншого — це активи, які в разі ліквідації підприємства-боржника мають бути передані нікому іншому, окрім як у комунальну власність місцевої територіальної громади. Саме такий висновок належить зробити з двох постанов Верховного Суду, ухвалених в один і той самий день — 19 жовтня — з приводу одного й того самого об’єкта спору.
Читайте також: Акціонери дерибану, або Як АМКУ програв справу іноземному дилеру
Зліт і падіння
Внаслідок великої приватизації Кременчуцький автозавод, як і все виробниче об’єднання «АвтоКраз», головним підприємством якого він був, придбала фінансово-промислова група «Фінанси і кредит», котра, окрім однойменного банку, володіла Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом, Білоцерківським шинним заводом «Росава», Керченським суднобудівним заводом «Затока», Стахановським вагонобудівним заводом і ще півсотнею активів, одним з яких, зокрема, був київський готель «Салют». Реальний власник цієї бізнес-імперії Костянтин Жеваго тривалий час (у 2006–2012) роках був народним депутатом Блоку Юлії Тимошенко, тож недивно, що в 2008–2009 та 2014–2015 рр. на підприємства групи лився щедрий дощ державних кредитів. Проте минулося панство, й нині більшість із них перебувають у стані банкрутства.
Що стосується «АвтоКразу», то за весь період незалежності найкращими для нього були 2007–2008 роки, коли він випускав по 4 тисячі машин на рік. За цим послідкувало глибоке падіння й тимчасовий сплеск 2014–2015 років, коли завдяки військовим замовленням йому вдалося протриматися на рівні 1,4 вантажівок на рік. Потім знову падіння, яке вже, судячи з усього, не зупинити нічим. Широкому загалові завод відомий із численних телевізійних сюжетів про передачу для потреб армії різних партій автомобілів «КрАЗ» військового призначення. Проте будні експлуатаційної практики показали, що ці машини часто ламаються, і для потреб воюючої держави краще купувати якісь інші аналоги такої ж техніки.
Читайте також: Львівський автобусний завод: інвестиційна війна за його майно почалася…
Багатьом, напевне, запам’ятався візит Президента України Володимира Зеленського в березні 2000 року до Кременчука, де він, наслухавшись скарг працівників заводу на своє важке життя, жалібно умовляв профільних міністрів дати їм якесь замовлення, щоб хоч трохи поліпшити ситуацію, а ті незворушно відповідали, що не можемо дати їм замовлення, бо вони перебувають у стані банкрутства. Офіційно банкрутство було почате ухвалою Господарського суду Києва від 24.09.2018 р., яка визнала грошові вимоги Ощадбанку до Акціонерного товариства «АвтоКраз» на суму 555 мільйонів гривень. Правда, претензії банку до заводу були набагато більшими і висунуті вони були задовго до вказаної дати, проте й зазначеної суми вистачило для того, аби судом було введено процедуру розпорядження майном і призначено розпорядником підприємства рекомендованого зазначеним банком арбітражного керуючого. Основні засоби «АвтоКразу» розташовані в межах огородженої території площею 131 гектар з коефіцієнтом забудови 67%. В числі ж неосновних засобів — дев’ятиповерховий гуртожиток для працівників заводу загальною площею 6 277 квадратних метрів, розташований по вулиці Московській (нині — Вадима Пугачова), 14-А, який і став предметом двох судово-господарських справ.
Що підпадає під закон про гуртожитки?
Безпосереднім поштовхом до судової тяжби стало рішення позачергової сесії Кременчуцької міської ради від 23.01.2020 р. про надання згоди на безоплатне прийняття гуртожитку з власності АТ «АвтоКраз» до комунальної власності територіальної громади міста. Ця подія назрівала давно — її ініціювали мешканці будинку, які в разі успішної реалізації даної ідеї отримували можливість приватизувати житло, в якому мешкали багато років. У березні того ж року виконком ради надіслав арбітражному керуючому листа, в якому просив розпочати процес передачі будівлі, а той замість відповіді подав до Господарського суду, Києва позов про скасування згаданого рішення міськради. Отримавши повістку до суду, міськрада й собі подала до «АвтоКразу» позов про зобов’язання вчинити дії, а саме — передати спірний гуртожиток у власність територіальної громади Кременчука на безкомпенсаційній основі.
Ці справи не були об’єднані в одне провадження, але потрапили на розгляд до одного й того самого судді — Анни Яковенко, яка задовольнила позов керівника «АвтоКразу» й відмовила в задоволенні позову Кременчуцької міськради. Аргументи першої з названих сторін базувалися на положеннях статті 41 Конституції України про те, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений. Її опоненти крили цю карту тим, що в даному випадку відбирання власності відбувається якраз на правових підставах, викладених у Законі України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», відповідно до положень якого будівлі гуртожитків мають бути передані до комунальної власності територіальних громад із можливістю подальшої приватизації житла його мешканцями.
Читайте також: Банк «Таврика»: винуваті є, відшкодування немає…
Разом із тим, дія зазначеного закону поширюється не на всі гуртожитки підряд. Якщо уважно вчитатися в його статтю 1, то стане ясно, що під нього підпадають ті з них, що перебувають у державній власності, за винятком тих, що знаходяться в господарському віданні чи оперативному управлінні військових відомств або навчальних закладів. Не підпадають під цей закон гуртожитки, що перебувають у приватній власності, але й тут є виняток і стосується він тих гуртожитків, які були збудовані в радянські часи, тобто до 1 грудня 1991 року, й на цю дату перебували у державній власності. Спірний гуртожиток було зведено у 1980-х роках, після чого його було передано на баланс Кременчуцькому автозаводу, тобто державному підприємству. Коли ж воно було корпоратизоване, приватизоване й отримало статус приватного акціонерного товариства, гуртожиток разом з іншою заводською нерухомістю став приватною власністю. Таким чином, виходило, що саме цей гуртожиток якраз і підпадає під дію Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», тож вимоги Кременчуцької міської ради в даній ситуації є цілком правомірними.
Який об’єкт нерухомості можна вважати новоствореним?
Попри це суддя Яковенко знайшла можливість викрутити справу на користь Ощадбанку. В матеріалах справи знаходився наказ Міністерства промислової політики від 11.02.2000 року про передачу Холдинговій компанії «АвтоКраз» зазначеного гуртожитку, балансова вартість якого станом на 1.09.1994 року складала 10 тисяч гривень. По тому заводом було проведено масштабну реконструкцію зазначеної будівлі й станом на 1.04.2003 р. балансова вартість об’єкта становила вже 3,3 мільйона гривень, тобто виросла у 330 разів. З цього суддею було зроблено висновок, що спірний гуртожиток в розумінні статті 331 Цивільного кодексу України (Набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва) є новою річчю, а відтак слід вважати, що його було зведено не за радянських часів, а на початку двохтисячних років, тож він під дію згаданого закону не підпадає. Виходячи з цього одним вердиктом ГС Києва рішення Криворізької міськради про згоду на прийняття цього гуртожитку в комунальну власність було скасоване, а іншим — відмовлено в задоволенні її позову про те, щоб зобов’язати керівника «АвтоКразу» передати цей об’єкт у комунальну власність.
Читайте також: Нафтогаз залишився «з носом»: господарські суди всіх інстанцій відмовили в компенсації
Дані рішення були залишені без змін різними колегіями суддів Північного апеляційного господарського суду, а от дві касаційні скарги Криворізької міськради на кожне з цих рішень розглядала одна й та сама колегія суддів Верховного Суду у складі Олега Васьковського, Сергія Жукова та Володимира Погребняка, в яких виявилася альтернативна точка зору на те, що слід вважати новою річчю в розумінні Цивільного кодексу України. Для її обґрунтування вони згадали про постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 р. у справі № 6-1213цс16, в якій містилася правова позиція про те, що не є новоствореним об’єкт нерухомого майна, створений з прив’язкою до вже існуючої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. Тож право власності на нову річ, виготовлену внаслідок переробки іншої речі, може виникати лише в тому разі, якщо в результаті здійсненої переробки з’являється інший об’єкт, відмінний за своїми характеристиками, тобто об’єкт, який може бути кваліфікований як нова річ. При цьому не може вважатися новою річчю (новоствореним об’єктом) об’єкт нерухомого майна, що фактично є тим самим об’єктом з видозміненими загальними характеристиками. На думку суддів ВС, попередні суди, поклавшись на голі цифри про балансову вартість об’єкта в різний час, не дослідили важливого питання про те, чи дійсно є гуртожиток новоствореним об’єктом нерухомого майна.
Виходячи з цього рішення ГС Києва і постанова Північного АГС про відмову в задоволенні позову міськради про зобов’язання передати об’єкт до комунальної власності були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції. Щоб, мовляв, була дана більш ґрунтовна відповідь на питання про те, чи є гуртожиток новоствореною річчю, чи дійсно слід вважати, що він був зведений не в радянські часи, а відтак, чи дійсно він не підпадає під дію Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».
Читайте також: Харківський тракторний завод: спроба списати чотириста мільйонів боргів не вдалася
Що ж стосується позову керівника «АвтоКразу» про скасування рішення міськради, то в цьому випадку рішення судів попередніх інстанцій також були скасовані, а в задоволенні позову відмовлено. На думку суддів ВС, дане рішення саме по собі лише свідчить про згоду органу місцевого самоврядування прийняти гуртожиток у свою власність, але не зобов’язує його нинішнього власника передати його та й взагалі не створює для нього жодних наслідків. Це рішення було прийняте міськрадою на той випадок, якщо арбітражний керуючий прийме рішення про ліквідацію акціонерного товариства «АвтоКраз» і розпродаж його майна. Ось тоді-то, відповідно до вимог Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатор товариства зобов’язаний буде передати гуртожиток до комунальної власності, якщо орган місцевого самоврядування погодиться його прийняти. Оскільки ж рішення про ліквідацію «АвтоКразу» не приймалося, то міськрада, приймаючи своє рішення про згоду, трошки поспішила. Проте навіть передчасно прийняте нею рішення все одно ніяк не порушує прав позивача й не створює для нього жодних обов’язків, то й скасовувати його, на думку суддів Верховного Суду, не варто.
Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
