В світі
Гібридне перемир’я: як змінюється «міграційна війна» Лукашенка з ЄС
Прикордонний перехід «Кузниця—Брузги» за останні тижні став символом спроб самопроголошеного президента Білорусі шантажувати ЄС навалою мігрантів. Саме в околицях Брузги 8 листопада мігранти розгорнули свій табір, саме там за тиждень, 15 листопада, відбувся найпотужніший штурм польського кордону, коли мігранти жбурляли каміння в польських військових, а ті у відповідь були змушені застосовувати водомети. Від 19 листопада ситуація там дещо стабілізувалася. За повідомленням польської прикордонної служби, мігранти вже покинули стихійний табір, а його рештки прибирають білоруські працівники. Самих мігрантів, які 10 днів прожили просто в лісі на кордоні, білоруська влада перевела до транспортно-логістичного центру. Одночасно стало відомо про перші рейси, які повертають на батьківщину учасників численних проривів кордону ЄС.
Читайте також: Біженці як гібридна зброя: для чого Лукашенко шантажує ЄС?
Чи достатньо цього, щоб говорити якщо не про завершення кризи, то хоча б її гострої фази? Не менш важливе й інше питання: хто вийшов переможцем із цієї кризи? Чи стали ними Польща та Литва, які зуміли захистити європейські кордони? Чи, може, Александр Лукашенко, який добився відновлення контактів із керівництвом ЄС? А може, переможцем став Кремль, якому вдалося «продати» ЄС вирішення кризи, створеної за його активної участі?
Непозбувна криза
Дві тисячі мігрантів під контролем білоруських прикордонників переселили до логістичного транспортного центру, де умови далеко не ідеальні, але принаймні люди ночують у закритому приміщенні. Проте це явна меншість від загальної кількості мігрантів, що перебувають у Білорусі. Основна причина, чому вони все ж таки залишаються на кордоні — у них підживлюють надію на можливість потрапити до Німеччини, яка є для багатьох основним пунктом призначення. Мігранти, серед яких ця інформація постійно циркулює, періодично збирають речі, очікуючи примарних автобусів, якими їх повезуть до Німеччини.
Це підтверджують й у Польщі. За словами польського міністра оборони Маріуша Блащака, мігранти змінили методи й тепер меншими групами атакують кордони на різних ділянках. Приміром, 20 листопада польські прикордонники зафіксували 208 спроб нелегального переходу державного кордону. Як і раніше, мігранти діють за відкритої допомоги білоруських силовиків. Своєю чергою, Литва заявила про нову тактику проштовхування мігрантів через кордон — білоруські силовики заштовхують у Литву невеликі групки мігрантів, що ускладнює процес пошуку цих груп.
Одночасно залишаються і спроби масштабних проривів. Так, у ніч на 22 листопада група з близько 150 агресивно налаштованих іноземців намагалася прорватися на територію Польщі поблизу села Дубичі Церковні — також за сприяння білоруських силовиків. Тож про завершення кризи говорити поки явно зарано.
Чого досягнув ЄС?
Ключовий успіх Євросоюзу — перекриття каналів, якими мігранти потрапляють до Білорусі. Зокрема, Узбекистан уже заборонив брати громадян шести країн на авіарейси до Мінська. Обмеження на перевезення потенційних мігрантів запровадили також Туреччина і ОАЕ, а сирійська авіакомпанія Cham Wings Airlines взагалі скасувала всі рейси до Мінська під загрозою санкцій.
Утім, гарантій на повний успіх такі заходи дати не можуть, оскільки за необхідності режим Лукашенка цілком здатен налагодити аналогічні канали перевезення людей з інших країн Близького Сходу або іншими маршрутами, зокрема й через територію РФ.
Лукашенко «на дроті»
Наразі ключова перемога Александра Лукашенка полягає у відновленні контактів із Заходом. Два тижні тому йому двічі телефонувала канцлерка Німеччини Ангела Меркель — і це стало першими контактами Лукашенка з лідером європейської країни після вкрадених президентських виборів у Білорусі у серпні 2020 року. Це навіть поставило питання про можливий вихід Лукашенка з міжнародної ізоляції й крок до легітимізації диктатора. Щонайменше, державна білоруська і російська пропаганда змогли вдало обіграти дзвінок Меркель, змальовуючи Лукашенка як переможця. А на додачу — можливі умови «мирової угоди» з білоруським диктатором могли б стати загрозою для єдності ЄС. На першу телефонну розмову гостро відреагував польський президент Анджей Дуда, який заявив про невизнання будь-яких досягнутих домовленостей. Як наслідок, іміджева перемога Лукашенко стала його єдиним досягненням. Про жодне визнання його як легітимного президента та зняття санкцій не йдеться.
Читайте також: Мінфін США назвав імена «гаманців» Лукашенка
Обіцянка від Путіна
Про те, що за організацією кризи з мігрантами стоїть Кремль, неодноразово заявляли європейські політики.
Міграційна криза наочно продемонструвала, що Москва та Мінськ діють узгоджено та посилюють напругу на західних кордонах. При цьому російська офіційна риторика намагається перекласти всю відповідальність на так званий «колективний Захід» і закликає до прямих перемовин із Лукашенком. Кремль традиційно намагається максимально дистанціюватися від ситуації, граючи роль своєрідного посередника.
Міграційну кризу можна розглядати як пазл у стратегії Москви з посилення напруги та ескалації відносин з ЄС та НАТО. Таким чином Кремль намагається досягти (причому — досить вдало) своїх проміжних цілей, отримуючи, зокрема, додаткові важелі впливу для запуску «Північного потоку-2» і цементування Білорусі в зоні російського впливу.
Однозначний успіх РФ полягає у збільшенні військової присутності в Білорусі. Йдеться і про бойові чергування авіації, здатної нести ядерну зброю, і про постачання комплексів «Іскандер» до кордону з Україною, і про наміри спільно оборонятися від «ворожого Заходу». Щоправда, цей шантаж ледь не призвів до суттєвих економічних втрат РФ. Погрози Польщі повністю закрити залізничні перевезення з Білорусі напряму стосуються російського експорту до ЄС, а на додачу це може збільшити вартість підтримки «на плаву» білоруської економіки. Саме тому цю погрозу Варшави почули у Москві — і це також один із факторів, що призвів до поступового зняття напруженості на кордоні.
Проте набагато важливішим для Кремля є можливість за допомогою білоруської кризи позиціонувати себе як країну, здатну допомагати ЄС у вирішенні глобальних проблем. «У президента РФ дуже тісні відносини з президентом Білорусі, тому в нього мають бути засоби, щоб діяти і чинити тиск дипломатично чи іншими методами. Ми очікуємо, що Путін зможе це зробити», — заявив днями глава МЗС Франції Жан-Ів Ле Дріан. Поза увагою залишається те, якою стане ціна цієї допомоги, тобто на які поступки буде змушений піти ЄС? Щонайменше, приклад «розв’язання» міграційної кризи буде використовуватися європейськими «друзями Путіна» як аргумент на користь послаблення санкцій.
Марія АВДЄЄВА, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS,
Юрій ПАНЧЕНКО, редактор ЄП
Джерело: Юридичний вісник України
