В Україні
Нереформована спецслужба. Чому «слуги» другий рік ухиляються від реформи СБУ?
Віталій ЦОКУР,
адвокат, голова громадської організації
«Осяжний Обрій»
У народі кажуть: один шукає можливості, а інший причини — оце і є простий підхід для розуміння цієї ситуації. Враховуючи важливість реформи як для протидії впливу Кремля, так і для виконання умов інтеграції до НАТО, причини уникнення мали б бути достатньо вагомими й переконливими. Однак…
Як відомо, 28 січня минулого року Верховна Рада прийняла в першому читанні законопроект про реформу СБУ. Він був кращим за попередній варіант, однак потребував доопрацювань щодо припинення функції слідства, деполітизації служби, посилення парламентського контролю за її роботою, демілітаризації СБУ тощо. Тому підготовка та баталії під час другого читання очікувалися непростими, хоча й не настільки складними, щоб не зробити цього наступної сесії (кінець липня 2021 р.), адже монобільшість і призначення Президентом керівництва СБУ — виключали некерованість цього процесу.
Читайте також: СБУ має бути в «законі», або Дещо про реформу Служби безпеки України та застереження правозахисників
Паралельно з цим невдоволення Зеленським росло, а телевізор робив свою справу: неспроможність на прикладі конституційної кризи, відсутність посадок перед другою весною, продовження війни на сході країни, злив операції спецслужб, відсутність реформи судів, неефективність правоохоронних органів тощо. Кількість викликів потребувала від влади результатів, основою серед яких могла б бути реформа СБУ. Бо це і рух до НАТО, і підвищення рівня безпеки в перспективі, й позитивне сприйняття суспільством. Проте Володимир Зеленський, схоже, вирішив використати нереформоване СБУ в своїх цілях. Ба більше, схоже сторонам було що запропонувати одна одній.
(Без)дія № 1 й арешт Медведчука
У кінці березня 2021 р. «Слуги» повідомили, що друге читання вказаного законопроекту в Раді заплановано на травень після свят. Цілком адекватно з огляду на ймовірність затягування процесу через велику кількість поправок — 2 414, якщо розглядати не за спрощеною процедурою. Адже в запасі мало бути п’ять пленарних тижнів до закінчення сесії в липні.
Та 11 травня інформаційний простір вибухає новиною, що СБУ повідомило підозру Медведчуку в державній зраді. Баканов разом із Венедіктовою провели прес-конференцію та оприлюднили частину розмов фігурантів справи. Печерський суд тоді обрав останньому запобіжний — цілодобовий домашній арешт.
Читайте також: Спецслужба без меж і контролю, або Що не так із законопроектом про СБУ?
Попри старт притягнення Медведчука до відповідальності 3 лютого шляхом накладення санкцій інформаційна хвиля однаково була потужною. Цим кроком владна Команда змогла приглушити критику в свою адресу, а СБУ продемонструвала користь від здійснення функції слідства. Тому посунення питання на червень не викликало широкої критики. Мовляв, працює ж відомство, почекайте.
(Без)дія № 2 і боротьба з олігархами
Початок літа, пленарні тижні — треба формувати інформаційну повістку. Другого червня Президент вносить до Верховної Ради як невідкладний «антиолігархічний» законопроект. Паралельно комітет Верховної Ради із нацбезпеки, попри необхідність проведення засідань для підготовки висновку по правках, не поспішав із цим. Шістнадцятого червня на перше засідання вказаного комітету прийшов навіть заступник голови СБУ й керівник управління «К» у супроводі з іншими працівниками служби. Вони різко виступили проти пропонованих змін, зокрема щодо позбавлення функції слідства. Після висловлення сторонами загальних позицій стало зрозуміло, що на Володимирській стали в штики проти позбавлення служби безпеки слідства й атестації. А мовчання Банкової значило лише одне — підтримку.
Після серії засідань комітету щодо інших питань, які могли й почекати, 30 червня вони спромоглися розглянути лише 2 з 2 414 правок — така загальна невимушеність скидалася на зрежисований без жодного ентузіазму фарс.
(Без)дія № 3 — не встигаємо бо кінець сесії
Залишалося шість сесійних днів протягом липня. Разом з іншими законопроектами, встигнути можна було б лише за умови розгляду закону за скороченою процедурою. Однак очікування вояжу Зеленського до Вашингтона й доцільність продемонструвати партнерам наміри посилення власного сектору безпеки, дозволяли припускати такий розвиток.
Восьмого липня, після кількох днів обговорень, комітет нацбезпеки таки рекомендував Верховній Раді редакцію законопроекту з поправками до прийняття. Зроблено це було на швидкоруч і вибірково, за відсутності деяких авторів значної кількості поправок. Попри це залишалося лише одне пленарне засідання до завершення сесії — безнадійно, оскільки законопроект має надаватися депутатам за 10 днів до розгляду в сесійній залі.
Як бачимо, Комітету насправді багато часу не потрібно було, аби затягнути розгляд, підібравши вдалий момент, і привернути до ситуації менше уваги. Схоже кінцевою метою було згаяти цілу сесію. Обурення громадськості й нерозуміння партнерів змушували В. Зеленського відреагувати. Тому вже наступного тижня Президент, немов суддівським молотком, поставив проміжну крапку в цій історії по завершенню політичного сезону. Здійснив кадрові перестановки в СБУ, зазначивши про потребу бути готовими до незворотних трансформацій відомства й відзначивши потребу боротьби з контрабандою (хоча це питання не СБУ).
(Без)дія № 4 — репутація Президента важливіша
Здавалося, що восени цей вилучений законопроект таки приймуть. Адже постійно затягувати ситуацію неможливо, до того ж, влада це задекларувала в Річній програмі Україна — НАТО на 2021 та спільній заяві Зеленського з Байденом у Вашингтоні, навіть анонсували (представники фракції) про початок реформи з 1 січня цього року. Ба більше, частина слідства вже мала відійти з 2022-го, тому потрібно було узгодити з бюджетом. Чергова обіцянка — приймуть у другому читанні до кінця місяця.
Й справді 18 жовтня законопроект був готовий для надсилання депутатам і винесення на загальний розгляд депутатів. Однак пішли повідомленням про диверсії й блокування процесу з боку СБУ. Паралельно з цим набирала нової сили історія щодо можливого зриву Офісом Президента спецоперації із затримання бойовиків ПВК «Вагнер». Адже 16 листопада очікувалося оприлюднення розслідування Bellingcat. Інформаційна повістка вже була визначена. Тому днем раніше, у понеділок 15 листопада, «слуги» на випередження повідомили проміжні результати ТСК по Вагнергейту, фактично у захист Офісу Президента.
Однак в контексті цієї статті важливішою обставиною є повторювання СБУ риторики Офісу Президента по Вагнергейту, яка починалася з того, що жодної спецоперації «Авеню» не було. Попри участь відомства в спецоперації й обізнаність щодо того, чому вона не відбулася.
Мозаїка вказаних обставин на фоні повторної спроби винесення законопроекту в зал Ради в середині листопада, знову ж таки за відсутності публічної позиції Президента щодо підтримки вказує на одне — «порозумілися». Адже історія з Вагнергейтом, можливо, найбільший політичний й управлінський провал нинішнього Президента, а обраний спосіб захисту — спростування відповідальності, потребує підтримки хоча б одного з відомств, що реалізовували операцію «Авеню». Тому після заяв екс-очільника ГУР МО, варіантів тут не лишилося. Натомість це стало однією з причин лояльності до Володимирської з боку Банкової.
(Без)дія № 5 — ризик війни з РФ
Залишалося два тижні пленарних засідань до кінця року в грудні. Ставлення до реформи вже було очевидним. Тому поява новини про стягування РФ армії до нашого кордону взагалі поставила крапку в цій темі. Паралельно з’являлися повідомлення про повільний збір підписів для розгляду законопроекту за спрощеною процедурою з подальшим їх відкликанням деякими депутатам і тінь СБУ за цим.
Відтак «оголилася» тактика владної команди щодо подвійного використання спроби провести законопроект за скороченою процедурою, яку можна використати і як проміжну мету, і як перешкоду. Адже обґрунтування можливості прийняття законопроекту у другому читанні виключно за спецпроцедурою породжує аргумент щодо потреби підібрати сприятливий час, який можна штучно відтягувати.
Як підсумок
Ретроспективно сумнівів не лишається — нереформована СБУ корисніша для Президента, адже її руками можна готувати матеріали для накладення санкцій та здійснювати кримінальні переслідування політичних опонентів. Безумовно, вжиття заходів проти осіб, які порушують національні інтереси і державну безпеку — необхідно робити. Але це прямі обов’язки СБУ, які вони мають виконувати без обмінів на збереження функції слідства, непроведення повноцінної атестації та інших бонусів. Схоже команда Президента вирішила зіграти в домовленість з верхівкою СБУ. Адже рядові працівники та середня ланка, які складають більшість, не проти нормальних офіційних заробітних плат, кар’єрних можливостей та демілітаризації служби. Ба більше, це підтверджує бачення, що нинішня конфігурація відомств у правоохоронному і безпековому секторах влаштовує Банкову.
Таким чином, складається враження, що владна команда насправді не має наміру позбавляти СБУ слідства, адже так вони мають куди більше користі для себе.
Зрештою, ніхто й не вимагає позбавити відомство слідства вже завтра, головне зробити це за нинішньої влади, яка має нести відповідальність за увесь процес. Однак зрозуміло, що це впливатиме на мотивацію керівного складу СБУ та інтенсивність роботи служби. Взагалі ці історії Зеленського і спецслужб підводять до думки, що в Президента склалося негативне ставлення до них. Адже робота спецслужб невидима, але подекуди неочікувана й гостро результативна. При тому нерідко вона навіть не опосередковується прокурорським наглядом, який часто допомагає Банковій «тримати руку на пульсі». Ба більше, діяльність спецслужб слабо корелюється з планами миритися з державою-агресором чи бути пасивним, безвідповідальним учасником міжнародних відносин.
Тому не варто виключати, що команда Президента може взагалі спробувати уникнути цієї реформи, а Зеленський так і залишиться зі своїми страхами до спецслужб, апелюючи, натомість, що вони перші, хто так далеко зайшов у цьому питанні за 30 років. Що, однак, буде маніпуляцією, адже жоден Президент не обіцяв реформи СБУ, маючи монобільшість, чіткий суспільний запит й активну підтримку міжнародних партнерів. Тільки от це буде втрата набагато більшої можливості, ніж у випадку зі зривом операції по вагнерівцям. А потенційний наслідок — значна перешкода інтеграції України до НАТО — «розкіш», яку сьогодні ми собі дозволити не можемо.
Джерело: Юридичний вісник України
