Судова практика
Зміна думки про відмову від спадщини через поведінку особи, на користь якої відмовлено, не є підставою для визнання заяви про відмову недійсною через уведення в оману
3 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/2113/19 залишив без задоволення касаційну скаргу спадкоємців, які підписали заяви про відмову від прийняття спадщини.
Спадкоємці звернулися до суду з позовом до своєї сестри, треті особи: приватні нотаріуси, про визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, посилаючись на те, що відповідачка навмисно ввела їх в оману з метою стати єдиним власником спадкового майна.
Після смерті матері сторін відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з надвірними спорудами. За заповітом своє майно матір заповіла дітям у рівних долях. Позивачі склали заяви про відмову від прийняття спадщини на користь відповідачки, проте вона стала чинити їм перешкоди у користуванні будинком і за рішенням суду виселила одного позивача з нього.
Рішенням міськрайонного суду позовні вимоги задоволено на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.
Апеляційним судом рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що що при прийнятті заяв позивачів державним нотаріусом роз’яснено юридичні наслідки такої відмови та зміст ст.ст. 225, 229–231, 233, 1273–1275 ЦК України. Вказані обставини свідчать про обізнаність позивачів зі своїми правами як на прийняття спадщини, так і на відмову від неї. Правом на відкликання заяв про відмову від прийняття спадщини позивачі не скористалися. При цьому зміна думки щодо відмови від спадщини у зв’язку з невиконанням певних домовленостей у подальшому (майже через чотири роки) особою, на користь якої здійснено таку відмову, не може бути достатньою та обґрунтованою підставою для визнання такої відмови недійсною.
Розглянувши касаційну скаргу позивачів, Верховний Суд вказав, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, її може бути визнано судом недійсною з підстав, встановлених ст.ст. 225, 229–231 і 233 ЦК України’.
Звернувшись до суду з цим позовом, позивачі, посилаючись на складання ними заяв про відмову від прийняття спадщини після смерті матері внаслідок обману, що мав місце з боку відповідачки, визначили підставою позову правила ст. 230 ЦК України.
За висновком ВС, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що при підписанні заяв про відмову від спадщини позивачі зазначили, що їм роз’яснено про безумовність та беззастережність їх заяв про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї заяви до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, та з урахуванням того, що наявність умислу в діях відповідачки, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, дійшов правильних висновків про те, що позивачі як спадкоємці за законом скористалися своїм правом відмови від спадщини і відмовляючись від спадщини, усвідомлювали значення своїх дій, розуміли обставини, що мають істотне значення.
Доводи касаційної скарги про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах спростовуються тим, що до подібних висновків, як у справі, що переглядалась, дійшов Верховний Суд у постановах від 27 травня 2020 р. у справі № 646/7092/17-ц та від 11 лютого 2021 р. у справі № 467/799/19.
Підготував Леонід Лазебний
