Судова практика
Використання неналежного порядку захисту трудових прав не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до суду
10 листопада 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 673/723/20 залишив без задоволення касаційну скаргу працівника, який пропустив строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Колишній працівник звернувся до суду з позовом до приватного підприємства про визнання незаконним і скасування наказу та поновлення на роботі, посилаючись на те, що згідно із трудовим законодавством не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Вказував, що місячний строк на звернення з позовом до суду після звільнення пропустив з поважних причин, оскільки не отримував копію наказу про звільнення і трудову книжку.
Рішенням районного суду у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивачем не доведено свої позовні вимоги щодо його незаконного звільнення відповідачем.
Апеляційний суд змінив мотивувальну частину рішення районного суду, визнавши позов обґрунтованим, проте зазначивши про відсутність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки позивач трудову книжку із записом про звільнення отримав 31 січня 2020 р., а з позовом до суду він звернувся 2 червня 2020 р. Заява не містила зазначення поважних причин пропуску місячного строку з дня отримання трудової книжки.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про порушення роботодавцем вимог при звільненні позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки було відсутнє спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме за угодою сторін.
Читайте також: Зміна в практиці Верховного Суду не є підставою для пропуску процесуального строку
Водночас позивач пропустив строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки, отримавши трудову книжку із записом про звільнення, позивач звернувся до суду з позовом лише через 4 місяці.
Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Доводи позивача про те, що він звертався до відповідних органів щодо проведення перевірки дотримання відповідачем законодавства про працю за фактом його звільнення, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки такі звернення не могли бути перешкодою в одночасному зверненні до суду з позовом про поновлення на роботі.
Помилка заявника в обранні неналежного порядку захисту його трудових прав не може слугувати достатньою причиною для обґрунтування поважності причин пропуску строків звернення до суду за їх захистом.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 р. у справі № 461/1903/16-ц.
Крім того Верховний Суд звернув увагу, що строки, визначені ст. 233 КЗпП не перериваються і не зупиняються. У цій справі місячний строк розпочався з моменту, коли позивач отримав трудову книжку, тобто з 31 січня 2020 р.
Встановивши, що позивача незаконно звільнили на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, однак він пропустив передбачений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з позовом, суд апеляційної інстанції, за висновком ВС, обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог у зв’язку з пропуском строку звернення з позовом до суду.
Підготував Леонід Лазебний
