Судова практика
Факт примирення має бути підтверджений потерпілим у суді, інакше звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК не допускається
5 жовтня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 715/2106/20 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який доводив, що суд безпідставно не звільнив обвинуваченого від кримінальної відповідальності.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 286 КК.
У касаційній скарзі захисник просив звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням винного з потерпілим і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК. Доводив, що місцевий суд безпідставно відхилив його клопотання, надавши перевагу стороні обвинувачення і потерпілому та обмеживши можливість стороні захисту реалізувати свої процесуальні права.
Верховний Суд вказав, що згідно з усталеною судовою практикою примирення винної особи з потерпілим (потерпілими) належить розуміти як акт прощення її ним (ними) в результаті вільного волевиявлення, що виключає будь-який неправомірний вплив, незалежно від того, яка зі сторін була ініціатором та з яких мотивів (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Читайте також: Прокурор не має права оскаржувати вирок, яким затверджено угоду про примирення, з підстав невідповідності вимогам КК та КПК
Під примиренням як однією з умов звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК слід розуміти примирення як кінцевий результат усіх попередніх примирних процедур та домовленостей між винним та потерпілим, який полягає, з одного боку, у добровільному волевиявленні потерпілого, яке проявляється у його проханні (клопотанні) про звільнення винного від кримінальної відповідальності або у відсутності заперечень щодо такого звільнення, а з іншого – у відсутності заперечень щодо такого звільнення з боку самого підозрюваного, обвинуваченого.
При цьому з огляду на положення ст. 46 КК та ч. 2 і ч. 3 ст. 288 КПК у їх взаємозв’язку для встановлення факту такого примирення обов’язковим є підтвердження потерпілим своєї позиції у суді, що слугує важливою процесуальною гарантією забезпечення добровільності його волевиявлення.
Тому Верховний Суд дійшов висновку, що обов’язковою процесуальною умовою для встановлення такої підстави звільнення від кримінальної відповідальності, як «примирення особи, яка вчинила злочин, з потерпілим» (ст. 46 КК), під час розгляду відповідного питання в суді є підтвердження факту примирення винного з потерпілим, зокрема і під час з’ясування думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за цією підставою.
Натомість у цьому кримінальному провадженні під час з’ясування судом відповідно до положень ч. 2 ст. 288 КПК думки потерпілого щодо можливості звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у судовому засіданні не було підтверджено факту примирення винного з потерпілим, оскільки останній заперечив таке примирення зі свого боку (не підтвердив наявність акту прощення винного).
При цьому доводи захисника про те, що суд мав би зважити на подані стороною захисту розписку про отримання грошей і відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також заяву потерпілого про закриття кримінального провадження на підставі ст. 46 КК та ухвалити рішення про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, є неспроможними, оскільки під час розгляду в судовому засіданні питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності саме позиція потерпілого щодо можливості такого звільнення у цьому випадку є визначальною.
Підготував Леонід Лазебний
