Думка експерта
Подвійне громадянство — неприпустиме. Війна це доказала…
Геннадій Дубов,
доцент КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат
юридичних наук, адвокат
Крім усього іншого, війна активізувала й питання неприпустимості існування подвійного (а вірніше множинного) громадянства, проблему, яка обговорювалася дуже давно, але далі розмов нічого не рухалося.
Добре пам’ятаємо, як відносно нещодавно досить гучно розгорталися події навколо позбавлення громадянства Геннадія Корбана і, можливо, його колишнього великого бізнес-партнера. А останніми днями відбулася ще одна цікава подія, яка, на жаль, залишилася фактично непоміченою в нашому інформаційному просторі, – здається, вперше оскарження Указу Президента щодо позбавлення українського громадянства дісталося свого логічного завершення у формі остаточного рішення Великої Палати Верховного Суду у справі проти особи, яку прийнято вважати відомим контрабандистом. Намагаючись заповнити цю прогалину, дружній колектив каналу Легіст пропонує вашій увазі наше нове відео. Додатково також хотів би розкрити один аспект, який лише побіжно увійшов до матеріалу.
Читайте також: За приховування подвійного громадянства буде кримінальна відповідальність
Обговорюване нами остаточне рішення суду надає певний орієнтир стандарту доведення існування громадянства іншої держави і, як наслідок, наявність підстав для позбавлення громадянства України. Цей стандарт, виходячи з тексту судового акту, наразі передбачає проведення відповідних заходів передусім силами СБУ та ДМС України із встановлення факту існування «другого паспорту». В нашому випадку до суду була надана копія паспорту, яка підтверджувала наявність громадянства Ізраїлю. Ключовим у цьому процесі було також і те, що сторона особи, яка була позбавлена громадянства, визнала факт його існування. За таких обставин справедливість судового підтвердження законності відповідного Указу Президента дійсно не залишає особливих сумнівів і має задавати тенденцію до вирішення аналогічних питань.
Досить обережний підхід до позбавлення українського громадянства є виправданим, оскільки за відсутності чітких свідчень, наявності в людини «другого паспорту», здобутих передусім офіційним шляхом, звинувачення в його наявності може стати банальним засобом політичної та іншої боротьби та в підсумку занурити нас у хаос. На мою думку, така ситуація на сьогодні спостерігається з обвинуваченнями голови Касаційного господарського суду ВС України Б. Львова, якому закидають наявність другого громадянства журналісти проекту «Схеми». Копії паспорта нам тут не демонструють, натомість базують судження на різноманітних копіях нібито заповнених Б. Львовим форм, поданих до державних органів країни-агресора.
Дійсно цікаво, як поза відкритими реєстрами можна здобути не відкриті копії документів, які мають перебувати в російських архівах. Якщо б це заявляло СБУ або СЗР – добре, зрозуміло, але якщо це розслідування журналістів, то не дуже. При цьому, як зазначає сам суддя Львов (докладніше можна подивитися на його сторінці), власне опубліковані форми не відповідають формам, які використовували росіяни у відповідний момент часу, згідно до їх же законодавства.
Читайте також: Коли в Україні можуть дозволити подвійне громадянство?
У той же час, такі аргументи голови КГС ВС були сприйняті не всіма його колегами по суду. Так, суддя Олена Кібенко наголосила на необхідності скликання зборів суддів щодо дострокового припинення повноважень Б. Львова, яке станом на 26 вересня було підтримано тринадцятьма колегами, що поки не дозволяє їх проведення.
Також наразі маємо кримінальне провадження, зареєстроване НАБУ, в межах якого буде розслідувано ймовірне декларування недостовірних відомостей, якого, нібито, припустився голова КГС ВС. Служба безпеки України на теперішній час ситуацію не коментує.
Не ставлячи під сумнів добросовісність журналістів «Схем», або ж щирість намірів колег судді Львова, все ж вважаю, що підхід, за якого de facto відповідальність (дострокове припинення повноважень), може наставати на підставі аргументів і доказів поточної якості, є хибним та небезпечним кроком. Давайте пригадаємо, що протягом літніх місяців, «мер Києва» та й «Президент» мали «чудові» розмови по відеозв’язку (!!!) з багатьма європейськими та американськими високопосадовцями, включно з колишнім Президентом США. Потім, правда, ці «переговори» транслювалися на російських ресурсах.
Тепер питання – що легше «намалювати»: deep fake із відеозв’язком чи пару копій «форм» незрозумілої якості? Якщо щодо всіх суддів Верховного чи іншого суду або органу держави будуть опубліковані «копії документів», що будемо робити? Або навіть не копії. Що заважає владі окупанта видрукувати будь-які російські документи стосовно певної української посадової особи в оригіналах та провести їх через всі можливі та неможливі офіційні реєстри? Чи ми самі, понижуючи стандарти доведення аж настільки, не надаємо в руки ворогу абсолютно ефективний інструмент впливу на персональний склад державного апарату? І, хочу зауважити, мова не йде про «розумний сумнів», тут має місце прямий очевидний ризик.
Питання, звичайно, риторичні, але мають наштовхнути на думку, що, навіть незважаючи на війну, ми не мусимо втратити базове критичне мислення, а рішення, які можуть бути прийняті, — базові стандарти доведення.
Джерело: Юридичний вісник України
