Думка експерта
Створення міжнародних трибуналів у відповідь на факт російської агресії проти України: правові механізми. Частина 2
Закінчення. Початок
Людмила Какауліна кандидат юридичних наук, головний науковий консультант відділу з питань правової політики, організації публічної служби Дослідницької служби Верховної Ради України |
Наталія Ніколєнко кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий консультант відділу гуманітарної та соціальної політики Дослідницької служби Верховної Ради України |
Токійський процес
Міжнародний військовий трибунал для Далекого Сходу (Токійський процес, що проходив у Токіо з 3 травня 1946 року по 12 листопада 1948 року) також став судом переможців над переможеними за результатами Другої світової війни. Його було створено за такими само принципами міжнародної угоди, що й Нюрнберзький трибунал, але проходив він пізніше, оскільки Японія продовжувала війну навіть після капітуляції Третього Рейху. Відмінністю цього трибуналу від Нюрнберзького стало те, що в списку злочинів японців проти людяності не було таких, що скоєні на релігійному ґрунті. Обвинувачення висунули 29-ти представникам керівництва Японії, яка була союзницею гітлерівської Німеччини: 7 отримали смертний вирок, 16 засуджені до довічного ув’язнення, 2 отримали тривалі тюремні строки, 2 померли під час процесу, один покінчив життя самогубством напередодні арешту, одного визнали неосудним через психічну хворобу (Що таке трибунал і як проходили найвідоміші процеси в історії.; Нюрнберзький, Токійський та Югославський — розповідаємо про найвідоміші воєнні трибунали в історії. ; На Росію чекає військовий трибунал. Так вже було з Третім Рейхом, Японією та Югославією. Яким може бути суд над Путіним?.
Читайте також: Створення міжнародних трибуналів у відповідь на факт російської агресії проти України: правові механізми
Нюрнберзький та Токійській трибунали варто розглядати як унікальний міжнародно-правовий прецедент організації та діяльності спеціальних судових органів на підставі підписання багатосторонніх міжнародних договорів з чіткими юридичними повноваженнями, закріпленими в спеціальному статуті. Міжнародну угоду про створення цього Міжнародного військового трибуналу підписано між союзниками — країнами-лідерами антигітлерівської коаліції, які брали безпосередню участь в Другій світовій війни та здобули перемогу на полі бою. Окрім того, утворення антигітлерівської коаліції само по собі було складним багаторівневим процесом, який проходив у декілька прийомів і закінчився в першій половині 1942 року. Зокрема, 12 липня 1941-го в Москві була підписана «Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у війні проти Німеччини». Це був перший крок на шляху створення коаліції, а 1 січня 1942-го у Вашингтоні 26 держав підписали декларацію про спільну боротьбу проти агресорів, про підпорядкування цій меті всіх своїх ресурсів. Учасники коаліції взяли зобов’язання не укладати сепаратного миру та співробітничати у війні до перемоги.
Розглянувши способи організації міжнародних кримінальних трибуналів, О. Овсянніков вказує, що вони можуть утворюватися на основі (1) двосторонньої угоди між державою і міжнародною організацією та (2) на основі багатосторонньої угоди. Так, до прикладів першої категорії належать Спеціальний суд для Сієра-Леоне та Спеціальний трибунал для Лівану. Обидва трибунали були утворені на підставі угоди між державою й ООН. Особливістю цих двох трибуналів є те, що їхня юрисдикція охоплює злочини, вчинені на території держави (у випадку Сієра-Леоне — в ході громадянської війни; у випадку Лівану — вбивство президента країни). В обох випадках юрисдикція трибуналів стосується подій, що відбулися на території держави, й осіб, що знаходилися чи знаходяться під юрисдикцією держави. Тому в обох випадках згоди відповідної держави є достатньо для створення міжнародного трибуналу, адже по суті держава на підставі міжнародної угоди з ООН передає свою кримінальну юрисдикцію щодо своїх громадян чи осіб, що знаходяться під її юрисдикцією, створеному трибуналу та бере зобов’язання співпрацювати й визнавати його рішення.
Чи можливий подібний варіант?
Щоб відповісти на це запитання, слід пам’ятати, що Україна не може передати кримінальну юрисдикцію щодо громадян інших держав, які підозрюються в скоєнні злочинів агресії, такому міжнародному трибуналу, оскільки з точки зору міжнародного права наша країна не може в односторонньому порядку скасувати суверенні імунітети таких осіб. Також виникає питання, чи має якийсь орган ООН поза Радою Безпеки (наприклад, Генеральна Асамблея чи Генеральний секретар) повноваження щодо утворення трибуналів для кримінального переслідування громадян третіх держав? На жаль, ані Генеральна Асамблея, ані Генеральний Секретар ООН таких повноважень не мають. На підставі викладеного, дослідник дійшов висновку, що для України «…залишається лише одна модель створення міжнародного кримінального суду — модель Нюрнберзького трибуналу, тобто суду, утвореного на основі багатостороннього міжнародного договору» (Водянніков О. Мистецтво юридичної війни: трибунал для Путіна.
Читайте також: Спецтрибунал для росії
Оцінюючи перспективи України створити міжнародний трибунал для найвищого військово-політичного керівництва путінської рф за злочин агресії в такий спосіб, варто зважати, що зусиль однієї держави, навіть за потужної фінансової чи оборонної підтримки демократичного світу, для цього замало. Для організації такої структури необхідна політична згода кількох держав, іншими словами, Україні в цьому процесі потрібні не лише партнери, а й союзники та гаранти, спроможні взяти на себе низку серйозних юридичних зобов’язань.
Трибунали щодо злочинів у колишній Югославії та Руанді
Додамо й те, що прецеденти формування міжнародних кримінальних трибуналів під егідою ООН на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН мали місце наприкінці ХХ століття для покарання військово-політичного керівництва колишньої Югославії та Руанди. Так, утворення міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії відбулося 25 травня 1993 року на основі Резолюції № 827 Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй. Ініціатором її виступила Франція. Трибунал мав мандат Ради Безпеки ООН, а склад суддів обирався Генеральною Асамблеєю Організації Об’єднаних Націй. Цим він відрізнявся від класичних міжнародних судів, які створюються міжнародними договорами. Мета трибуналу — переслідування осіб, відповідальних за тяжкі порушення міжнародного гуманітарного права (грубе нехтування Женевськими конвенціями 1949 року, порушення законів і звичаїв війни, геноцид і злочини проти людяності) на території колишньої Югославії в період з 1991 року і по дату, яку визначить Рада Безпеки після відновлення миру.
Трибунал був уповноважений розглядати такі злочини, як умисне вбивство, тортури, депортація й захоплення заручників. Передбачено судове переслідування за застосування отруйних речовин, безглузде руйнування міст або сіл, історичних пам’ятників. Цей трибунал займався злочинами в Хорватії, Боснії та Герцеговині й Косові. За майже 25 років роботи було висунуто звинувачення понад 160 особам, винесено 90 вироків, зокрема й за найстрашніші злочини після Другої світової війни, такі, як геноцид. Зокрема, йдеться про вироки колишнім лідерам боснійських сербів Радовану Караджичу та генералу Ратку Младичу, яких засудили за геноцид проти восьми тисяч чоловіків та хлопчиків боснійсько-мусульманського походження.
На відміну від Нюрнберзького та Токійського, цей трибунал не розглядався як суд переможців над переможеними, адже засуджені мали право на апеляцію. Постійних суддів трибуналу обирала Генеральна Асамблея ООН, заступників суддів призначав генсек ООН за поданням Генеральної Асамблеї. Окрім того, трибунал щодо колишньої Югославії вперше запровадив принцип командної (ієрархічної) відповідальності: воєначальників або чиновників могли судити за те, що вони не запобігли злочинам, скоєним їхніми підопічними або не притягнули їх до відповідальності за такі дії (Гаазький трибунал: успіх чи поразка для Балкан?.
Міжнародний кримінальний трибунал щодо Руанди був утворений відповідно до Резолюції № 955 Ради Безпеки ООН від 8 листопада 1994 року та фактично є похідним від Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії: вони мають спільні служби, спільного головного обвинувача та спільний для обох склад Апеляційної камери. Метою даного трибуналу було судове переслідування осіб, відповідальних за геноцид та інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права на території та стосовно громадян Руанди, відповідальних за геноцид та інші подібні злочини на території сусідніх держав у період з 1 січня по 31 грудня 1994 року. За 20 років роботи вказаний трибунал висунув звинувачення проти 96 осіб, 61 з яких засудили до різних строків ув’язнення, 14 — виправдали, 10 справ передали до судів національної юрисдикції. Провадження щодо 8-ми обвинувачених було призупинено з різних обставин.
Важливість Міжнародного трибуналу щодо Руанди полягає в тому, що на ньому вперше в історії подібних трибуналів було винесено вироки за скоєння геноциду, а також вперше інтерпретовано поняття «зґвалтування» в міжнародному кримінальному праві та визначення зґвалтування як засобу вчинення геноциду.
Такий правовий механізм є легітимним і зараз! А чи можна його вважати для України ймовірним з огляду на постійне представництво російської федерації у Раді Безпеки ООН та негативний для нашої держави досвід використання нею права вето, питання відкрите.
Українська влада за повної підтримки суспільства наразі робить лише перші кроки на шляху створення спеціального міжнародного трибуналу для найвищого військово-політичного керівництва путінської росії за злочини агресії, які не обмежуються лише публічними політичними промовами та закликами, а втілюються в прийнятті конкретних правових рішень.
Так, 22 вересня цього року Президент України Володимир Зеленський видав Указ № 661/2022, в якому з метою забезпечення належного міжнародного розслідування й притягнення до відповідальності за вчинення злочину агресії проти України, розробки та підготовки пропозицій щодо створення спеціального міжнародного трибуналу, прийняв рішення про утворення робочої групи з опрацювання цього питання, до складу якої увійшли найвищі посадові особи Офісу Президента, Генеральної Прокуратури, Міністерства закордонних справ України, Міністерства юстиції, народні депутати України. Головою цієї робочої групи призначено главу ОПУ А. Єрмака (Про робочу групу з опрацювання питання створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України. Указ Президента України від 22.10.2022 року № 661/2022.).
Так, 3 жовтня 2022 року у Верховній Раді зареєстровано проєкт Постанови «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, парламентів та урядів її держав-членів, Європейського Союзу, Ради Європи стосовно створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України» («Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, парламентів та урядів її держав-членів, Європейського Союзу, Ради Європи стосовно створення спеціального міжнародного трибуналу щодо злочину агресії проти України». Проєкт Постанови від 03.10.2022 року № 8094).
А 13 жовтня, після виступу Президента України та дебатів, Парламентською асамблеєю Ради Європи ухвалено Резолюцію № 2463 (2022 р.) «Подальша ескалація агресії рф проти України» («Further escalation in the russian Federation’s aggression against Ukraine», за яку зі 100 депутатів проголосували 99. Документ містить 18 пунктів і 28 підпунктів.
Важливість цієї резолюції полягає в тому, що ПАРЄ актуалізувала свої оцінки та рекомендації, які були ухвалені з початку збройної агресії. В ній містяться нові потужні сигнали світового масштабу, зокрема, щодо створення всеосяжної системи притягнення російської федерації та її керівництва до відповідальності за цю агресію та порушення міжнародних прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинені в цьому контексті (пункт 11).
У документі також висловлюється глибоке занепокоєння з приводу неприйняття 30 вересня цього року Радою Безпеки ООН Резолюції із засудженням проведених так званих референдумів в українських Донецькій, Херсонській, Луганській та Запорізькій областях між 23 та 27 вересня 2022 року всупереч міжнародному праву та будь-яким матеріальним і процедурним стандартам проведення таких референдумів, що стало можливим через вето російської федерації (пункти 2, 9). Наголошується на підтримці реформи Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй, а також на необхідності розгляду питання про місце рф у Раді Безпеки ООН. ПАРЄ оголосила нинішній російський режим терористичним та звернулася до світової спільноти прискорити створення спеціального (ad hoc) міжнародного трибуналу для переслідування злочину агресії проти України (пункт 13.6.1).
Гучним докором росії за її агресію проти України стало засудження Резолюцією, ухваленою Генеральною Асамблеєю ООН трьома чвертями голосів 12 жовтня 2022 р. під назвою «Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй», проведення російською федерацією незаконних так званих референдумів, було підкреслено, що наступні спроби незаконної анексії цих регіонів не має чинності згідно із міжнародним правом.
Висновки
1. Не заперечуючи назрілої необхідності реформування існуючої системи колективної безпеки в майбутньому, наразі існує чотири легітимні способи утворення міжнародних трибуналів для покарання за міжнародний злочин агресії: 1) шляхом укладання багатосторонньої міждержавної угоди; 2) шляхом укладання двосторонньої угоди між державою та ООН; 3) шляхом прийняття Резолюції Ради Безпеки ООН; 4) через юрисдикцію Міжнародного кримінального суду.
Кожен із перелічених правових механізмів має прецеденти в минулому.
2. Право вето рф у Раді Безпеки ООН, вочевидь залишає Україні шлях організації спеціального міжнародного трибуналу для найвищого військово-політичного керівництва путінської росії для покарання за міжнародний злочин агресії через укладання багатосторонньої міждержавної угоди. Разом із тим варто зважати, що зусиль однієї держави, навіть за потужної фінансової чи оборонної підтримки демократичного світу, для реалізації цих задумів недостатньо. Організація діяльності такої структури потребує як політичної підтримки більшості держав світу, так і безпосередньої участі окремих держав, які зголосяться стати союзниками та гарантами України, спроможними взяти на себе низку юридичних зобов’язань.
3. Найвищі посадовці, представники влади та народ України єдині в своєму законному прагненні здійснити правосуддя та покарати міжнародних злочинців, які представляють найвище військово-політичне керівництво російської федерації на чолі з її президентом в. путіним за злочин агресії проти нашої держави.
Джерело: Юридичний вісник України
