«Митниця дає добро», або У що обходиться країні товарна контрабанда?

Шукаючи нові засоби для наповнення бюджету Кабінет Міністрів України днями схвалив низку рішень, якими пропонується ввести кримінальну відповідальність за контрабанду.

Дійсно, за часів попередників Україна зробила чудовий подарунок «північному братові» й декриміналізувала контрабанду, адже тоді більшість товарних потоків ішла саме через російсько-український кордон. Зараз Українська держава є однією з небагатьох країн Європи, де контрабанди як злочину не існує, попри те, що вона процвітає. Цікавими є й міркування з цього приводу окремих державних керманичів, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова зокрема, який заявив, що «через контрабанду Україна має велику діру в бюджетних надходженнях, недоотримуючи 70—100 мільярдів гривень щорічно, при тому, що держбюджет дорівнює 991 млрд грн. План надходжень від митниці в 2018 році складає чимало — 343 мільярди гривень. А тут виявляється, що в нас за рахунок контрабандних схем фактично втрачається 4 млрд доларів. І це в той час, коли влада країни вимолює в МВФ 1,9 млрд доларів запозичень, від яких
залежить стабільність нашої держави. А 4 млрд пливуть збоку через танкери», — сказав міністр.

Пан Аваков мав на увазі поширений бізнес «зливу» дешевих паливно-мастильних матеріалів із танкерів та виготовлення на їх основі низькооктанових видів пального. Можливо, для державних керманичів ця, як і інші схеми, є чимось новим. Хоча вони існували ще за радянських часів, а останнім часом набули ще більшого поширення, оскільки відповідальність за це стала проблемною. Не менш привабливим є контрабандний бізнес із використанням так званих фур. Таким чином, транспортні коридори починають перетворюватися в контрабандні.

У ще зовсім недалекій історії вважалося, що передумовами для виникнення контрабанди є різниця (іноді дуже значна) цін на окремі товари всередині держави та поза її межами. Так, із причини єдиної тарифної та цінової політики в країнах ЄС ціни на більшість товарів споживання в Україні, в порівнянні з цінами в сусідніх державах-членах ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина тощо), є набагато вищими, що й породжує передумови для нелегального пересування товарів через кордон. Те саме стосується ситуації з бензином та іншими видами пального.

Практика не нова. Так, у Тунісі, наприклад, внутрішня ціна пального в декілька разів вища, аніж у сусідніх Алжирі та Лівії, що й зумовлює значне ввезення в країну більш дешевого пального контрабандним способом. У нашому випадку курсова різниця робить не зовсім привабливими намагання продавати на внутрішньому ринку дешевий бензин, а от виробляти з нього шляхом «купажування» дорогий — то це вже інша справа. Тут курсова різниця лише сприяє, тим більше, що робиться це у величезному промисловому обороті.

Треба віддати належне прем’єру Володимиру Гройсману, який, схоже, починає розбиратися в цих питання більш квалі- фіковано й скурпульозно, про що може свідчити його остання зустріч із силовиками в Кабміні. Глава уряду переконаний, що без участі всіх силових структур неможлива була б контрабанда. А оскільки вона існує, то це про багато що говорить. Сказав прем’єр і про втрати держави від контрабанди. «Це — десятки мільярдів гривень, які відбирають в української економіки, української школи, української лікарні, українських пенсіонерів й українського війська… Тож я радий, що ми прийняли рішення жорстко боротися з контрабандою. Упевнений, що не менші ресурси сьогодні знаходяться і в тіньових схемах, які руйнують національну економіку», — підкреслив Володимир Гройсман.

Зазначені цифри в когось, можливо, і викличуть здивування. Та хіба опальні політики, які намагалися реформувати правоохоронну систему, прокуратуру, державний інфраструктурний менеджмент, медицину тощо, про це не говорили, не вказували на наші «сильні сторони і приховані ресурси». Вказували й багато чого іншого розповідали. При цьому говорили й про схеми не лише в горизонтальному, але й у вертикальному напрямі контрабанди та корупції. Що з цього вийшло, всі пам’ятають: когось немає, а когось уже й забули…

Постає питання: чому і в середині країни, і за кордоном багато говорили про нашу корупцію, а на контрабанду, скажімо, в МВФ, ЄС, наших високих кабінетах, мало хто звертав увагу? А проблема то серйозна. Тож думати треба всім, а приймати рішення й відповідати за них мають урядовці. І бажано, щоб про це всі високі владні керманичі пам’ятали не лише під час виборів або якихось кризових ситуацій, на кшталт неотримання кредиту від МВФ, а щоденно. Тоді не потрібно буде принижуватися перед тим же МВФ, іншими «нашими друзями і партнерами». Вирішення проблеми контрабанди дасть змогу з часом і борги по запозиченням віддати, й українцям, особливо найбіднішим, щось перепаде.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути