Думка експерта
Реформа правосуддя в Україні: що не так із судовою та виконавчою системою та як саме її вдосконалити
Аналіз на прикладі судді Київського окружного адміністративного суду С. Лапія
До базових цінностей Європейського Союзу належить повага до людської гідності, справедливість, неупередженість, верховенство права. Ці головні принципи закладені в статті 2 Договору про заснування Європейського Союзу.
Венеціанською комісією у 2016 році було підготовлено контрольний перелік питань для оцінки дотримання верховенства права (Венеція 11-12 березня 2016 року).
Верховенство права пов’язано не тільки з демократією, але й з правами людини, що включають захист від свавілля та надмірного посягання на їх права та свободи.
Головним принципом дотримання законності є «pacta sunt servanda», відповідно до якого угоди повинні виконуватись.
Гарантією цього мають виступати чіткі правові обмеження та зрозуміла прозора міра відповідальності.
Відповідно до підпункту а) пункту 1 Розділу Е «Доступ до правосуддя» контрольного переліку питань «здійснення повноважень, що веде до прийняття несправедливих, необгрунтованих, нерозумних або репресивних рішень, є порушенням принципу верховенства права».
Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини регламентовано «Право на справедливий суд».
Конституція України передбачає поділ влади та законодавчу, виконавчу та судову.
При цьому незалежність судової гілки влади не означає повний імунітет від порушень закону та недотримання прав людини.
Читайте також: Справа «Платинум Банку»: проблема кругової поруки суддів і банкірів
«Судді повинні мати функціональний – і тільки функціональний – імунітет (імунітет від переслідувань за дії, що здійснюються при виконання своїх обов’язків, виключаючи умисні злочини, такі як отримання хабарів)»: CDL-AD(2010)004, § 61.
На підставі рішення Конституційного Суду України стаття 375 КК України, яка передбачала відповідальність за винесення завідомо неправосудного рішення була декриміналізована як така, що містила можливість потенційного впливу на суддів. З іншого боку, повна декриміналізація цієї норми не призвела до бажаного результату, оскільки відкрила «скриньку пандори» для зловживань, але вже з іншого боку.
В той же час виключення з КК України статті 375, яка передбачала відповідальність за винесення завідомо неправосудного рішення, не означає, що суддя не несе відповідальності за документ, який суперечить фактичним обставинам справи, містить явні ознаки службового підроблення (стаття 366 КК України), або службового недбальства (стаття 367 КК України). Також судове рішення, яке має явно неправовий зміст, може містити ознаки зловживання владою або посадовим становищем (стаття 364 КК України).
Якщо довести склад злочину, який передбачає притягнення до відповідальності за вчинення службового підроблення складніше, оскільки обов’язково потребує доведення завідомого характеру дій (умислу), то відповідальність за складом недбальства та зловживання є очевидною з урахуванням того, що збиток є практично в усіх випадків, а інтерес «третьої особи» можна довести навіть документально без оперативних заходів.
З урахуванням недіючого складу Вищої Ради Правосуддя стає актуальним питання щодо застосування перелічених статей КК України як запобіжних заходів та міри відповідальності у разі, якщо судове рішення не враховує фактичні обставини справи.
Із цим питанням тісно пов’язане питання виконання судових рішень та які гарантії дає для цього Держава.
Останніми роками Державна виконавча служба не дотримується строків забезпечення виконання судового рішення, встановлених законом.
Читайте також: Тінь ОАСК, яку ВАКС кидає на себе у справі суддів цього одіозного суду і не тільки…
Законом України «Про виконавче провадження» на виконання судового рішення встановлено чіткі строки, в тому числі для накладення штрафів та вжиття інших заходів.
За невиконання законних вимог державний виконавець через неналежну контрольну роботу структур, що здійснюють нагляд, виконавець фактично не несе жодної відповідальності.
Дисциплінарна відповідальність державного виконавця залежить від рішення його керівника, що зазвичай має ознаки суб’єктивізму.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби, який в установленому цим Законом порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення державним службовцем адміністративного проступку, корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, кримінального правопорушення до органу, уповноваженого розглядати справи про такі правопорушення, несе відповідальність згідно із законом.
В той же час, ця норма не діє, і включається лише в тому випадку, коли із керівником готові «розпрощатись» із політичних міркувань.
Враховуючи, що правоохоронець райвідділу, який повинен відправити «недовиконавця» за грати завжди починає шукати «збиток» та не бачить його, не знаходячи його там, де він стовідсотковий та очевидний, маємо кругову поруку, через яку неможливо гарантувати права людини, права державних службовців та захист інвестицій.
Відсутність гарантій судової гілки влади призводить до незлагодженої роботи системи та загального бардаку, де люди не соромляться писати на «чорне» «біле».
Пропоную розглянути доцільність судової та виконавчої реформи на власному прикладі поновлення на посаді.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 640/18993/19 мене було поновлено на посаді начальника Юридичного управління Держгеонадр.
Поки тривали судові провадження посаду було навмисно скорочено.
Голова Держгеонадр Роман Опімах та його юрист Сергій Губа, який займає посаду, на яку мене має бути поновлено, вчинили службове підроблення та наказом від 17.03.2020 № 86-к поновили мене на неіснуючій посаді начальника Юридичного управління, яка не передбачена чинним штатним розписом.
Цей наказ ТРИЧІ не визнано на рівні Верховного Суду України виконанням рішення суду.
Також цей наказ не визнано виконанням з боку державного виконавця та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який вніс відповідне подання.
Для того, щоб не виконати рішення суду, опонентами було подано заяву про так зване «роз’яснення» судового рішення.
Суддею Київського окружного адміністративного суду С. Лапієм у наданні «роз’яснень» було відмовлено, проте до мотивувальної частини вписано абзац, згідно з яким наказом від 17.03.2020 № 86-к нібито рішення суду «виконано в добровільному порядку».
Аналогічним чином до цього вчинила суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Вєкуа Н.Г., коли винесла судове рішення, що суперечило двом рішенням Верховного Суду України у цій самій справі.
Читайте також: Суддівська порука
Це рішення суду скасував Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 13.09.2022 у справі № 640/30835/20, встановивши, що боржником видано наказ про поновлення стягувача на неіснуючій посаді, а отже, виконання рішення суду не відбулось.
Суддя Сергій Лапій вчинив аналогічним чином, розраховуючи на відсутність відповідальності за очевидний злочин.
Звичайно, будь-яка реформа має розпочатись зі слів «добропорядність», «доброчесність» та «професійність», проте говорити про це в цьому випадку не доводиться, оскільки порушення закону є кричущим, а відповідальність беззаперечна.
Це рішення суду не має жодного доказового значення для кримінального провадження, відкритого ТУ ДБР у місті Києві № 62021000000000362 за фактом умисного невиконання рішення суду про моє поновлення на посаді керівника юридичної служби Держгеонадр.
Відповідно до статті 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
В контексті рішення РНБО «Про прискорення судової реформи і подолання проявів корупції у системі правосуддя» від 30.06.2023 допущена судом ситуація є неприпустимою.
Реформування передбачає проведення Вищою радою правосуддя перевірки всіх суддів Верховного Суду щодо можливого вчинення ними дисциплінарних проступків або грубого порушення закону.
Через неправомірну ухвалу судді С. Лапія була спроба неправовим способом затягнути процес виконання очевидного судового рішення, яке відповідно до КЗпП України підлягає негайному виконанню.
Станом на даний час через неправові дії осіб, які повинні забезпечувати його виконання, а порушуючи закон та видаючи «топорні» папірці, які не відповідають фактичним обставинам справи, та вчиняючи безсенсові дії, процес виконання триває 3,5 роки.
Тут вже має місце моральне питання та відповідні відшкодування, оскільки через відсутність наказу про поновлення має місце невиплата вимушеного прогулу за час невиконання.
Враховуючи, що це відбувається під час війни та під заклики Президента та уповноважених представників ЄС про забезпечення судової реформи та дотримання прав людини, можна зробити висновок, що дії судді С. Лапія шкодять Державі та фактично грають на руку країні-агресорові, оскільки виставляють країну як неправову Державу з величезним потенціалом, проте неприборканою та неприхованою корупцією.
Для керівництва Держави єдиний спосіб утримання порядку – звільнення тих, хто грубо нехтує законом з подальшим притягненням їх до очевидної відповідальності.
Автор: Крістіна Браіловська
