Connect with us

В Україні

Микола Недюха: «Вища школа має забезпечувати суб’єктно орієнтовану освіту в її європейських вимірах»

Опубліковано

Філософ сьогодні — це мужня людина з аналітичним поглядом на життя. У цьому плані про Миколу Петровича Недюху можна говорити багато й переконливо: філософ, соціолог, політолог-аналітик, юрист, педагог і просто цікава людина. Щодо першої наукової спеціальності, то серед українських філософів він посідає одне з провідних місць, адже його роботи займають чільне місце в колі українських мудреців, яких, на жаль, наразі лишилося небагато. Зазначимо й те, що праці М. Недюхи загалом помітно вплинули на наукове співтовариство і вітчизняну філософську та соціально-політичну думку. Особливий резонанс мають такі його дослідження, як монографія «Системний аналіз немарксистської ідеології» (1991 р.); навчальний посібник «Соціальний розвиток» (2001 р.), друге видання якого побачило світ у 2017 р. Окрім того, значний вплив на діяльність судових, правозахисних та правоохоронних органів, політико-правову думку має інша його праця «Правова ідеологія українського суспільства», яка побачила світ в 2012 році й нині готується до другого видання.

Читайте також: Запит на базову справедливість

Загалом же в науковому і творчому доробку вченого понад 550 наукових і навчальнометодичних робіт, зокрема понад 20 монографій та 7 навчальних посібників. Знаний Микола Петрович і як досвідчений педагог, такий собі сучасний професор, який вільно володіє іноземними мовами, зокрема французькою. Після початку повномасштабної агресії рф проти України М. Недюха, як літня людина й житель тимчасово окупованого на той час Ірпеня, виїхав за кордон — у Францію, де на сьогодні співпрацює з низкою тамтешніх університетів та аналітичних центрів, зокрема Сорбонною, Університетом Поль-Валері міста Монпельє, Нантським університетом, Інститутом новітніх досліджень мерії Парижа. Тож цілком природно, що наша розмова із шанованим професором починається з питання: «А як там у Франції, що і як викладають майбутнім юристам?».

— Миколо Петровичу, розкажіть, будь-ласка, українським педагогам-юристам, а, можливо, й не лише їм, як побудований освітній процес у Франції? У нас от деякі чиновники МОНу вже договорилися до того, що, з їхнього погляду, наразі в Україні викладачів вишів забагато, а їх кількість треба скорочувати. Чи є такі проблеми в університетах Франції?

— Щиро дякую, пане Вікторе, за запрошення до діалогу та Ваше запитання. Говорячи по суті, маю наголосити, що викладачів вищої школи в жодній країні світу не буває забагато, адже йдеться про інтелектуальне багатство нації, якість професійної підготовки, адекватність викликам сучасного глобалізованого світу. А відтак це питання, скоріше, належної атестації відповідно до критеріїв, які розробляються відповідальними освітніми та науковими установами та втілюються в законодавчі норми освітнього процесу. Саме норма закону забезпечує інституційну усталеність діяльності закладів вищої освіти Франції, яка орієнтує університети на високу науку в її класичних, модерних і постмодерних вимірах та водночас застосування її досягнень в освітньому процесі за формулою «тут і зараз». Навчальний процес будується на цінностях індивідуалізму, раціоналізму та прагматизму. Відповідно, кожний навчальний предмет, який пропонується студентам, постає результатом дидактичної та технологічної переробки змісту науки в її новітніх «істинах», що спонукає викладачів щорічно переглядати, а то й суттєво переробляти, тексти лекцій, щоразу по-новому будувати навчальні курси, підпорядковувати методологію, методику та технології навчання завданням професійного становлення особистості майбутнього фахівця.

Діяльність вищої школи у цій країні є інституційно забезпеченою, в її основу покладено наукові здобутки та їх належну освітню імплементацію. При цьому ставка робиться на розвиток суб’єктності студента, компетентнісний підхід, перевірку отриманих знань, набутих умінь і навичок на об’єктивність та істинність за особливою процедурою, а не на його, скажімо, кон’юнктурну інтерпретацію чи коментування, що формує підготовлену особистість студента з низкою професійних компетентностей, зокрема розвинутим критичним мисленням, культурою діалогу та публічної полеміки тощо.

Читайте також: TOSS A COIN TO YOUR VICTIM (Киньте гріш вашій жертві)

Сполучною ланкою забезпечення єдності юридичної науки та освітнього процесу є, як правило, університетські соціологічні лабораторії, наукові розробки яких без будь-яких бюрократичних перешкод у мінімальні часові терміни втілюються у навчальний процес. Відповідно, навчальні предмети юридичного профілю у Франції грунтуються на знанні глибинних процесів як динаміки, так і статики соціальних змін, що відбуваються у французькому суспільстві – в іншому випадку норма права не працюватиме, буде «мертвонародженою». І ця істина добре відома не лише представникам університетського освітнього простору, а й місцевим чиновникам. Адже на управлінський апарат міністерств і відомств покладено повноваження, передусім, контролю за належною якістю освітнього процесу в його відповідності результатам діяльності університетських наукових шкіл, усталених традицій в їх кореляції викликами часу. Саме тому постановка питання про скорочення викладачів вищої школи в Україні є алогічною – відповіді, як правило, задовільні, пропонує національна система вищої освіти на засадах забезпечення пріоритетності якості освіти. «Править бал», так би мовити, її величність «якість освіти» відповідно до освітньо трансформованих національних інтересів, пріоритетів процесу соціальних змін, верховенства права, соціальної справедливості тощо. До речі, виходячи з цієї формули законодавство Франції гарантує безкоштовну вищу освіту будь-якому «громадянину світу» за умови вільного володіння французькою мовою.

— Про заробітну плату тамтешніх колег-викладачів — вона нормальна, чи, може, мала, як її можна виміряти?

— Заробіток викладачів вищої школи у Франції має, переважно, персоніфікований характер відповідно до професійної компетентності, яка полягає, насамперед, у спроможності забезпечити єдність освітнього процесу в його законодавчо визначених стандартах з наукою – класичною, модерною та постмодерною. Відповідно, винагорода обумовлюється, окрім професійної майстерності, якістю трансформації наукового знання в навчальний процес, його спроможністю забезпечити професійне становлення особистості майбутнього фахівця, пропонувати задовільні відповіді на виклики сучасного глобалізованого світу, а також мірою сформованих умінь і навичок, компетентності студента. У цій частині заробітна плата, будучи визначеною «споживчим кошиком» та «прожитковим рівнем» як соціальними і нормативно-правовими стандартами способу життя французького суспільства, передбачає низку додаткових преференцій, пільг та переваг — як своєрідних «похідних» наукового та освітнього статусу закладу вищої освіти. Зазначене дозволяє констатувати, що рівень оплати працівників вищої школи Франції цілком кореспондується з розмірами зарплати працівників найбільш престижних спеціальностей, зокрема лікарів і військових.

— Як поєднується у французьких університетах наукова та викладацька робота й чи взагалі вона поєднується?

— У частині забезпечення потреб навчального процесу вищої школи Франції безсумнівний пріоритет належить, безумовно, науці, адже кожен університет постає передусім науковим центром з розвиненою технологічною інфраструктурою — мережею науково-дослідницьких і проектно-конструкторських інститутів та лабораторій, які працюють як за загальнодержавними, так і корпоративними програмами. Відповідно, навчальний процес, будучи похідним від науки і нею обумовленим, забезпечує суб’єктно орієнтовану освіту в її класичних вимірах (істина в науці і правда у суспільстві, навички діалогу та полеміки, критичного мислення тощо), некласичних (позиціонування суб’єкта в національному, континентальному та глобальному просторі відповідно до отриманої професійної підготовки) та постнекласичних пріоритетних напрямах (конструювання соціального та політико-правового простору в «кольорах Франції») .

У цій частині, порівнюючи навчальний процес України та Франції, маємо наголосити на важливості подолання відомчої відокремленості фундаментальної науки від освіти, спроб прирівняти університетську науку до фундаментальної, оскільки зазначене не лише призводить до перенавантаження викладачів вищої школи, а й негативним чином позначається, виходячи з європейського досвіду, на практиці підготовки майбутніх фахівців.

Університетські інтелектуали, як свідчать результати публічних дискусій щодо перебігу ситуації в сучасній успішно воюючій Україні, дотримуються думки, що доля об’єднаної Європи цілком залежить від розвитку подій на фронті України, успіху наступальних операцій та перемоги ЗСУ. Хоча останнім часом дещо відчувається певна психологічна втома.

Дуже високо оцінено самоорганізаційний потенціал українського громадянського суспільства, особливо на початковому етапі російської повномасштабної воєнної експансії, який має бути належним чином врахований, як стверджується, модернізованими воєнними доктринами держав-членів НАТО.

— Викладач у Франції – це еліта чи просто звичайний інтелігент? Які взаємини зі студентами?

— Зважаючи на соціальну затребуваність професії викладача вищої школи та завдання, які на неї покладаються, викладач є передусім носієм наукового знання і, відповідно, уособлює пріоритетні перспективи соціальних змін французького суспільства шляхом імплементації наукових досягнень в їх класичних, некласичних і постнекласичних траєкторіях в освітній процес. Звісно, що відповіді на освітні виклики щоразу неординарні, потребують об’єднаних, цілеорієнтованих і скоординованих у часі й просторі зусиль, що має демонструвати інтелектуальний потенціал університетської науки, нації в цілому. Звичайно, ці пріоритети цілком слушно віднесено до надзавдань національного значення, що не може не позначитися на статусі та престижності професії викладача, розгляду останнього як суб’єкта соціальних змін, втілення та реалізації людиноцентричних стратегій формування глобального освітнього простору. Відповідно, завдання та пріоритети, зміст діяльності університетських центрів обумовлюють місце викладача вищої школи як потенціалу, ресурсу та засобу ціледосягання, пропонуючи тим самим відповіді на питання, якою бути Франції як суб’єкту формування нового світового порядку, звісно, в одній «кампанії» з Україною, її партнерами, союзниками, друзями і симпатиками. Звідси і відповідь на сформульоване вами запитання – актуальність викликів, нагальність завдань та спроможність їх розв’язання висувають викладачів вищої школи, зокрема гуманітаріїв, представників соціальних наук як носіїв знання, істини і правди, соціальної справедливості на лідерські позиції, що цілком слушно ідентифікуються терміном «еліта».

— Що плануєте робити по завершенні «каденції» у Франції?

— Те, що й робив і роблю — продовжую працювати у вищій школі України: викладаю політологію, соціологію та право у Національному авіаційному університеті на факультеті міжнародних відносин.

— А тепер про стан справ у філософському співтоваристві. Чи не здається Вам що воно стало, скажемо так, літнім і нових імен особливо ми й не бачимо?

— Складнощі поточного моменту трансформації та університетської підготовки соціальних філософів полягають у дещо уповільненому, якщо не загальмованому, процесі набуття виразних ознак національної ідентичності та формування стратегії політичної суб’єктності України як національного, європейського та світового лідера. Марксистська парадигма як потенційна теоретико-методологічна підвалина першопочаткового етапу суверенного розвитку України свій ресурс значною мірою вичерпала, хоча він завжди був суттєво обмеженим, одностороннім і примітизованим водночас, грунтуючись на економічному детермінізмі й етатизмі, політичній доцільності, відкидаючи людиноцентризм, ігноруючи безумовний пріоритет прав і свобод людини та громадянина.

Читайте також: «Реформи», які знищили прокуратуру

Соціальна філософія не викладається, на жаль, як навчальна дисципліна у низці вищих навчальних закладів України, що може свідчити про певні «перекоси» вітчизняного освітнього процесу, а в перспективі нескладно спрогнозувати неминучі загрози втрати набутого потенціалу соціально-філософського знання, наукових шкіл, належної організації начального процесу, професорсько-викладацького складу, досвіду викладання. Траєкторіями становлення соціальної філософії як науки і навчальної дисципліни можна розглядати, зокрема усталені парадигми європейського освітнього простору, як класичні (скажімо, структурно-функціональний аналіз, акціоналізм, теорія соціальної дії тощо), так і модерні та постмодерні.

— Чому, з Вашого погляду, в Україні виник «перекіс» на гуманітарну освіту, а не на технічну?

— Соціальний феномен «перекосу» в названому вами форматі розуміння сутності цього словосполучення пов’язаний, передусім, зі зміною світоглядних орієнтацій українського суспільства, який розтягнувся за часом і набув вікових ознак «більше, ніж одне покоління» з невизначеною подальшою перспективою. Сучасний стан змісту освіти як достатньо консервативного середовища має бути трансформований у спосіб осмислення й окреслення життєвих стратегій національного освітнього простору відповідно до потенціалу науки та її спроможності до пошуку адекватних відповідей на виклики глобалізованого світу. Якісна складова освітнього простору вищої школи дозволяє, як на мене, це зробити, за умови ухвалення нового суспільного договору громадянського суспільства з державою та забезпечення єдності фундаментальної науки й освіти, вже на етапі повоєнного розвитку України. Принаймні цього вимагають національні пріоритети, які актуалізують доцільність переведення осягнутих завдань у площину їх практичної реалізації.

— Й останнє, не зовсім філософське запитання: чи бачите Ви перспективи соціального розвитку нашої країни в умовах війни, розореної економіки, демографічної кризи та правового нігілізму?

— Звісно, окреслена вами ситуація значною мірою є наслідком повномасштабної війни рф проти суверенної України. Завдання повоєнного розвитку мають бути осягнуті, на мій погляд, на засадах ідеології політичного націоналізму як втілення суверенної волі Українського народу, прагнення до власної ідентичності, формування геополітичної суб’єктності України як національного, регіонального та потенційного світового лідера, спроможності до відповідного способу/типу позиціонування та формування соціального простору «в кольорах України». Звісно, це має бути інша країна – повоєнна – зі своєю національною суб’єктністю, соціальними інститутами, політичними партіями як уособленням національних інтересів, а не «стартапами» довоєнного часу, громадянським суспільством, основу якого складе та визначить пріоритети змін українська політична нація, самодостатні громадяни. Саме політична нація має закласти підвалини повоєнного розвитку країни відповідно до сутності національних інтересів українського народу, що відображає його екзистенційний потенціал як суб’єкта творення нової України. За цих умов особливого значення набуває правова ідеологія українського суспільства як соціальний та політико-правовий феномен (на відміну від усталених спроб її інтерпретації як складової правової свідомості) в частині укладення нового суспільного договору, внесення змін до Конституції України, осягнення україноцентричної стратегічної перспективи та визначення пріоритетних напрямів її реалізації.

— Дякуємо за цікаві та фахові відповіді.

Спілкувався Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.