Думка експерта
Нагальна потреба в комплексі заходів впливу на корупцію
«Ми намагаємося довести до політикуму та всього українського суспільства, що корупція – це складне суспільно-психологічне явище, а тому, на жаль, спостерігаємо суттєво викривлене розуміння та бачення протидії корупції найвищими органами законодавчої та виконавчої влади держави – лише через призму посилення діяльності спеціальних правоохоронних органів та суду, і це є помилковим», – вважають доктор юридичних наук Олена Бусол і кандидат юридичних наук Богдан Романюк.
Олена БУСОЛ доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ |
Богдан Романюк кандидат юридичних наук, професор Національного транспортного університету, генерал-лейтенант міліції у відставці, заслужений юрист України |
Корупція як системне явище
Корупція в Україні, незважаючи на всі вжиті державою зусилля карального характеру, стала реальною загрози національній безпеці країни. Вона загрожує стабільності й безпеці суспільства, завдаючи значної шкоди його соціально-економічному розвитку та політичному іміджу країни в світі.
Читайте також: Боротьбу з підкупом іноземних посадовців налаштують відповідно до міжнародних стандартів
Корупція – це особливий та складний вид правопорушень. Вони здебільшого носять прихований характер, оскільки, поперше, незаконна змова й передача та отримання незаконної вигоди, як правило, без свідків і якогось документування.
По-друге, суб’єкти (обидві сторони) корупційного правопорушення також мають певну матеріальну або іншу вигоду, а часом і надзвичайно значну, тому зовсім не зацікавлені в його викритті. Цим вони цілком відрізняються від інших кримінальних правопорушень, де є правопорушник та його жертва, яка завжди зацікавлена в його викриті.
По-третє, корупцією вражені лише ті чи інші суспільні відносини, пов’язані з функціонуванням державної влади та її органами управління. А відповідно до ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб’єктами, які можуть бути притягнутими до відповідальності за корупційне правопорушення є: посадові особи органів державної влади; особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми; особи, які не є службовими особами і які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, – у випадках, передбачених цим Законом; особи яким делеговані повноваження органів державної влади або надають послуги що оплачуються за рахунок державних коштів, а також фізичні особи, які здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням і протидією корупції.
Таким чином, йдеться не про простих суб’єктів-рядових громадян, а осібпосадовців, які наділені владними повноваженнями, а чимало з них – надзвичайними повноваженнями. Ба більше, такі суб’єкти часто вчиняють діяння, на які вони навіть формально уповноважені, але в угоду лише тих осіб, від яких, за зговором, отримують певний вид винагороди. Мають місце факти, коли уповноважені особи, пов’язані з державною владою та її органами управління, вчиняють законні дії відповідно до своєї компетенції, але за допомогою обману отримують винагороду як за діяння, нібито спеціально вчиненні на користь особи, яка за сумісними домовленостями передала чи передасть відповідну винагороду чи вчинила (вчинить) певні діяння на користь особи з певними державними повноваженнями.
Для визнання того чи іншого правопорушення корупційним, правоохоронцям необхідно ще довести, що суб’єкт використав надані йому державою службові (посадові) владні повноваження в особистих інтересах чи в інтересах третіх осіб або груп. Адже «свідками» такого діяння часто апріорі не можуть бути суб’єкти, в інтересах яких службові (посадові) особи вчинили певне, вигідне їм, неправомірне діяння.
Тому в переважній більшості випадків викриття корупціонерів відбувається лише за заявами, з певних причин, лише окремих громадян чи законослухняних українців, які відмовляються передавати неправомірну вигоду службовій (посадовій) особі. Ще один шлях до виявлення корупціонерів – проведення оперативнорозшукових заходів правоохоронними органами, які також досить обмежені, а в деяких випадках щодо окремих суб’єктів чи високопосадовців є ще й певні правові складнощі чи заборони.
Водночас, усе сказане є зовсім мізерним у сонмі нинішніх проявів корупції в Україні. Корупція в нашій державі сьогодні – це системне явище, яке має місце в економічних, фінансових, екологічних, трудових, цивільних правовідносинах. У суспільстві вже давно сформувався стереотип сприйняття корупційних діянь як звичайний, буденний та ефективний шлях вирішення тих чи інших повсякденних проблем.
Читайте також: Проти криміналізації контрабанди виступають роботодавці
Сказане нами підтверджується опитуванням громадян, яке було проведено 27–30 липня ц. р. соціологічною групою «Рейтинг» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Понад половина (53%) українців переконана, що більшість людей дають хабарі, бо «без цього не обійтися», тоді як лише менше чверті (24%) не згодні з таким твердженням. Окрім того, 49% респондентів вважають, що більшість людей не платять податків, якщо є така можливість (24% не згодні з цим). При цьому тільки третина (33%) згодні з твердженням, що краще самостійно вирішувати власні проблеми, аніж очікувати їх вирішення від влади або держави, 45% із цим не згодні. Також 31% опитаних заявили, що намагаються використати свої знайомства або зв’язки, якщо їм потрібно звернутися до державних або муніципальних органів (48% – ні).
Корупція не оминула й сфери освіти, де якраз і закладається корупційна культура на багато років у свідомість майбутнього вже зрілого покоління наших громадян, які повинні, навпаки, увійти у дорослежиття з несприйняттям цієї культури й стати носіями та сподвижниками протидії цьому злу й вихованню в такому дусі наступного покоління.
Формування майбутньої еліти України
Виявлення декількох корупціонерів не справить на майбутнє покоління наших громадян такого впливу, як процес виховання та інші антикорупційні заходи, про які далі ми ще напишемо. Не слід забувати й того, що певна частина молоді – випускників закладів вищої освіти – мають формувати майбутню еліту України. Але, щоб нею стати, потрібна не тільки освіта, але й висока культура поведінки в суспільстві. Вони повинні отримати знання та культуру про нову ідеологію, яка має опиратися на принципі відданості служінню державі та в ім’я суспільства, а не для корупційного самозбагачення на державній службі. Ми повинні виховувати нове покоління, яке претендуватиме на обрання в законодавчий орган чи йтиме на державну службу лише з ідеологічних та професіональних спонукань, а не з метою використання певних посад будь-що для власної вигоди.
Проте й національне законодавство не сприяє системному впливу на корупцію як негативного суспільного явища та справжньому відбору чесних і професійних кандидатів у народні представники до органів законодавчої та виконавчої влади. Створення ефективної правової бази боротьби з корупцією вимагає, найперше, врахування кримінологічних напрацювань щодо комплексу фонових явищ, причин та умов цього небезпечного суспільного зла. Адже тільки в процесі фундаментальних кримінологічних досліджень та виявлення негативних соціальних процесів і детермінантів цього негативного явища можна створити продуману систему загальних і спеціальних заходів впливу на нього.
По-четверте. Системна корупція в українських реаліях, а особливо на вищих щаблях державної влади, є «дитям» організованої злочинності.
Корупція – «дитя» організованої злочинності
Організована злочинність в Україні, як і в будь-якій країні світу, пройшла свій шлях від простих методів накопичення первісного капіталу в 90-х роках минулого століття до набуття професіоналізму та щільного проникнення в органи державної влади. Останнє є закономірним для будь-якої професійної злочинної організації, адже метою організованої злочинності є отримання величезних надприбутків шляхом вчинення протиправних діянь і, найперше, у сферах виробництва та фінансів держави.
Розуміючи, що на перешкоді такої протиправної діяльності стоятимуть державні органи, в тому числі правоохоронні структури, організована злочинність і проникає різними шляхами в державні структури як законодавчої, так і в виконавчої гілок влади та спрямовує їх діяльність у вигідному їм напрямку.
Наявність корумпованих зв’язків для організованих злочинних угруповань і зв’язок корумпованих чиновників з організованими злочинними структурами, – оптимальна з точки зору досягнення злочинного результату й безпеки функціонування формула існування двох явищ, що розглядаються. Лідери організованої злочинності зацікавлені в створенні та підтриманні відповідних корумпованих зв’язків у правоохоронних та інших владних державних структурах з метою залучення їх можливостей для відстоювання власних інтересів, забезпечення сприятливих умов для протиправної діяльності й уникнення відповідальності (Кузьмук А. В., 2008 р.).
Участь представників державних органів в організованій злочинності з корупційними зв’язками не обов’язково полягає саме в співучасті останніх у конкретному злочині, а в «потенційній можливості вчиняти дії або утримуватися від дій, які можуть бути вигідними для цих угруповань, про непряме сприяння їм, прихильне до них ставлення (Даньшин I. М., 2001 р.).
Читайте також: Запит на базову справедливість
Таке проникнення організованої злочинності в органи державної влади та управління здійснюється різними шляхами. Наприклад, ще декілька років тому у вищому законодавчому та виконавчому органах країни були представлені самі олігархи, але розуміючи, що така форма представництва є небезпечною, а тим більше, як це показав «Майдан» 2013 року, вони нині намагаються проводити свою протиправну замасковану діяльність через своїх добре оплачуваних представників. Хіба не з`являлася інформація в ЗМІ про народних обранців у парламенті, які отримують винагороду у валюті за «правильне» голосування при прийнятті певних законів, які стосуються питань економіки, фінансів та послаблення результатів діяльності судових і правоохоронних органів. Суспільство навіть не задумується над тим, чому в нас ряд важливих законів, які стосуються економічних, фінансових правовідносин та протидії корупції не виносяться не тільки на широке громадське обговорення, а й обговорення в колі професіоналів відповідної галузі та науковців. Чому незважаючи на багаторічні наполягання, не знаходить правового закріплення обов’язкове проведення кримінологічної експертизи проектів відповідних законів тощо? Чому, наприклад, досі не прийняті законопроекти про слідчого, профілактику злочинності?
Слідчий є одним із важливих суб’єктів наряду з прокурором, судом, який веде кримінальне провадження на стадії досудового розслідування, результати його розслідування є основою для розгляду кримінальної справи в суді, але спеціальні закони щодо діяльності прокуратури, суду, адвокатури, експертів є, а щодо слідчого – немає. Це саме стосується й проекту закону про профілактику злочинності. Профілактика злочинності, а в нашому випадку такого виду, як корупційна злочинність, – це надзвичайно важлива й комплексна діяльність як державних, так і громадських організацій щодо формування суспільної свідомості несприйняття корупції як надзвичайно негативного явища та запобігання корупційним проявам ще на ранній стадії їх формування.
Організована корупційна злочинність як частина буття суспільства
А тому організована злочинність і корупція нині добре вкорінені в суспільстві, вони – елементи системи суспільних відносин і, на жаль, стали частиною його буття. Ці види злочинності є системними явищами, формою існування низки нових суспільних відносин, що базуються в основному на викривленій ідеї капіталістичної економіки вільного ринку і вкрай недолугих трансформаційних процесах їх перебудови. Співвідношення попиту та пропозиції, конкуренція, відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, демпінг, створення за домовленістю різноманітних об’єднань про єдину цінову політику, мінімізація податкових відрахувань тощо є тими ринковими механізмами, якими керуються й злочинні організації.
Проте в Україні побудова справжніх конкурентних ринкових відносин значною мірою гальмується монополіями та державним втручання у сферу реального товарообміну. Як відомо, ринкова конкуренція невигідна не тільки монопольним корпораціям, що контролюються організованими злочинними організаціями, але й державі. А тим більше, коли суб’єктами владних органів виступають представники злочинних організацій. В Україні монополізм має місце в гірничорудній та вугільній промисловості, у виробництві газу, електроенергії, у сферах зв’язку та транспорту тощо.
Існують і природні монополії, які безконтрольно та системно підвищують ціни, а якість послуг падає. Візьмемо комунальні послуги, за які монополісти регулярно збирають усе більше грошей, при тому ніколи не звітують про собівартість наданих послуг, розміри їх прибутковості чи збитковості, а обмежуються лише загальними тезами, що, нібито, виросли ціни на їх доставку тощо.
Проте жодного контролю за цими монополістичними знущаннями над споживачами не встановлено. Якщо хтось вірить, що це відбувається просто так і без належної організації цих процесів, то Бог йому суддя. Ми так не вважаємо. Це – умисні діяння для отримання незаконних надприбутків. А особливо в нинішній час, коли можна обійтися й невеликими прибутками.
Монополізація економіки — це олігархізація та криміналізація ринкових відносин, які працюють не на широкі суспільні верстви населення нашої держави, а на окремі організовані угруповання, які «приватизували» абсолютну більшість національних багатств Українського народу. Цьому сприяло й те, що Україна від розпаду СРСР вже із самого початку успадкувала майже всі галузі виробництва, які вирізнялися надзвичайно високим рівнем монополізму. До речі, з 380 великих підприємств колишнього Союзу 51,8 виробляли продукцію, що не мала аналогів у світі.
Отже, стрижнем організованої злочинності стає економіка держави. Систематичне порушення економічних ринкових законів і правових норм переслідує лише одну мету – неправомірне накопичення капіталу й непомірне збагачення, оптимальних меж якого не виробила людська природа. Вважаємо, що ринкові механізми на сучасному етапі є добрими та ефективними стимуляторами розвитку економіки, але вони мають бути під публічним контролем, аби прибуток і розміри приватної власності відповідали всім формам і вазі частки вкладеної праці кожного індивіда, а не лише невеликої купки «сильних», цинічних, без моралі й співчуття людей, які, використовуючи такі свої дані, незаслужено стають власниками результатів суспільної праці. Отримані незаконні доходи відмиваються через складну систему фіктивних оборудок і банківських операцій та осідають на рахунках у зарубіжних фінансових структурах або повертаються в Україну як, нібито, інвестиції чи використовуються для скуповування нерухомості. Вважається, що й нинішня банківська система України стала великою монополізованою та політизованою структурою закритого типу, яка й досі ще не повністю передбачає прозорої та відкритої фінансової звітності, створення комітетів аудиторської перевірки та контролю можливих результатів фінансових ризиків. Закритість банківської діяльності, недотримання принципу соціальної відповідальності більшою мірою сприяє спекулятивним оборудкам і швидким надприбуткам. Така гонитва за надприбутками, нецільове використання коштів, сумнівне кредитування тощо призводять до банкрутств банківських установ, що викликає кризові явища в економіці держави та невиплати заощаджень мільйонам вкладників.
Останнє породжує недовіру громадян до фінансово-банківських установ. Усе це не може не впливати на стан обігу коштів у державі, адже, за оцінками експертів, у населення «на руках» знаходиться більше як 60 млрд доларів і лише близько 15 млрд у доларах знаходяться на гривневих депозитах українців, Одночасно, відмічають дослідники, що тимчасові офшорні компанії за роки незалежності вивели з України 162 млрд доларів – її чотирирічний бюджет. Отже, банки та інші фінансові установи не виконують належним чином своєї основної функції – кредитування економіки держави. В результаті організована злочинність і корупція нині стали настільки поширеними, що суттєво впливають не тільки на економіку та фінансову систему держави, а й тісно вплелися в політичну сферу і механізм управління країною, що дає можливість певною мірою безпечно та безконтрольно існувати задля досягнення інтересів учасників злочинних угрупувань.
Водночас, як відмічається, корумповані службові особи, в свою чергу, зацікавлені у фінансових, організаційних та інших можливостях організованих злочинних угруповань. Це призводить до зростання рівня та поширення організованої злочинності, а якісний і кількісний розвиток останньої неодмінно тягне за собою збільшення корупційних проявів з одночасним підвищенням небезпечності їх характеру. Тобто в своєму розвитку корупція й організована злочинність ідуть назустріч одна одній і неодмінно поєднуються на певному етапі свого розвитку, інтегруючи свої можливості та суттєво збільшуючи наявний злочинний потенціал.
Така інтеграція є взаємовигідною й не завжди ініціатива в подібному співробітництві належить лише лідерам організованої злочинності. Як свідчить практика, корумповані службові особи досить часто ініціативно встановлюють контакти з кримінальним середовищем для того, аби якнайдорожче продати свої послуги (Харина Є. Я., 2014 р.).
Разом із тим організована злочинність у сфері економіки фактично не може існувати без підтримки й тісної взаємодії з владними структурами. Цей тісний симбіоз між злочинними угрупованнями і корумпованими чиновниками в Україні проходив під впливом цілої низки політичних і економічних процесів (Кальман О., 1997 р.). Тому пошук вирішення проблем боротьби з організованою злочинністю і корупцією винятково кримінально-правовими засобами є утопічний. Але ми й далі слідуємо за старою звичкою й боремося з наслідками такої руйнівної діяльності організованої злочинності та корупції, покладаючись лише на правоохоронні органи й репресивні заходи. Але вони не можуть бути ефективними апріорі. Організована злочинність і корупція – це соціальні явища, а не певні склади злочину. Для подолання організованої злочинності та корупції потрібно проводити державну політику комплексу заходів соціально-економічного, організаційно-управлінського та правового характеру на основі наукових досліджень цих напрямів соціальної діяльності. Тому навіть реальні кроки правоохоронних органів у боротьбі з організованою злочинністю та корупцією не можуть принести бажаних результатів. Водночас і в діяльності самих правоохоронних органів не бракує проблем, а тому все це не сприяє високій ефективності їхньої діяльності.
«Картинки» для заспокоєння суспільства
Усе наведене нами також свідчить і про те, що виявлення й розкриття протиправних корупційних правопорушень надзвичайно складна справа. Не побоїмося сказати, що цей вид правопорушень має високу ступінь латентності. Тому (через сказане) реальні масштаби корупції можуть проявляти себе не відразу, а лише за своїми вкрай негативними наслідками, які в усіх випадках завдають серйозної шкоди суспільству і державі. А вони нині очевидні: нерозвиненість ринкових відносин та фінансово-кредитної інфраструктури; високий відсоток тіньової економіки (напередодні війни вважалося, що рівень тіньової економіки становив десь 33 – 35%, а за даними міжнародних організацій рівень тіньової економіки нині становить 50%. Не так давно легалізований на законодавчому рівні гральний бізнес також поринув у тінь (і, за підрахунками спеціалістів, не сплачує мільярди гривень податків щороку); значний рівень монополізації економіки, що призводить до щорічних втрат грошової маси товарів і послуг на сотні мільярдів гривень; низький рівень доходів населення (цифри міжнародного валютного фонду за 2020 рік свідчили, що Україна залишається найбіднішою країною Європи. Тоді як ВВП на душу населення, в середньому по світі, досяг $11 058, в Україні цей показник склав тільки 33% від вказаної суми – $3 653, а в період війни взагалі не підлягає порівнянню) тощо.
А це ще раз підтверджує, що корупція це складне та замасковане соціальне явище і які б не створювалися каральні органи, вони не досягнуть бажаного коефіцієнту корисної дії. Вони можуть навіть виявити деякі корупційні злочини високопосадовців, що вже має місце останнім часом, але то лише одиничні, мізерні факти та красиві «картинки» для заспокоєння суспільства й певний звіт, що мільйонні суми на утримання цих органів, нібито не даремні. Але це є хибним сприйняттям, адже на їх місце прийдуть інші із тих великих «резервів», які є в суспільстві, що є добрим «розсадником» їх вирощування. Збільшення штатної кількості правоохоронців, що уже зроблено, також суттєво не вплине на результати боротьби з корупцією, а, може, і взагалі не вплине, а лише зменшить навантаження на їх працівників. Ми не можемо дійти до абсурду й розширити штат правоохоронців, щоб на кожного такого правопорушника припадав один правоохоронець.
Таким чином, сказане є ще одним нашим підтвердженням того, що лише одна каральна політика не є єдиним й ефективним способом впливу на корупцію у нашій державі, але без неї також не можна обійтися, коли не вживаються належні профілактичні заходи впливу або такі заходи відсутні й державні правоохоронні органи стають перед фактом вчинення корупційних правопорушень, з якими вимушені уже боротися. Інша справа, як і наскільки їхня праця є ефективною, але це вже окрема тема дослідження.
Пожинаємо погані «плоди»
Адміністративно-правові засоби попередження та припинення корупції в системі державної служби України повинні бути засновані на міжнародних, у тому числі і європейських, стандартах, що діють у даній сфері, але це не значить, що ми повинні автоматично переносити досвід інших країн про способи впливу на це специфічне корупційне явище в Україні. Для цього повинен бути відповідний сприятливий «грунт» для їх «проростання» та «плодоношення». Але, ми цієї простої закономірності не дотримуємося, а тому пожинаємо погані «плоди» – суцільна корумпованість не тільки серед нижчих прошарків суспільства, а й депутатської та чиновницької братії найвищих органів влади – народні депутати, у тому числі, нині правлячої партії, судді, міністри тощо, утримання яких не є мізерним. У такому разі, що ми маємо говорити про іншу величезну кількість чиновницького люду, в яких набагато нижчий рівень соціального забезпечення.
Таким чином, переносити, без критичного аналізу, досвід інших країн про способи впливу на таке специфічне корупційне явище в Україні є помилковим. У них вони можуть спрацьовувати, а у нас – ні. Кожна країна має свою специфіку в різних сферах суспільного буття: історичний розвиток суспільних відносин; політична система; рівень цивілізованих ринкових відносин; рівень матеріального та соціального забезпечення громадян; загальна культура; правове виховання та правосвідомість й багато інших відмінностей тощо.
Врахувати специфіку українського буття
Отже, ефективний вплив на корупцію як соціально-психологічне явище вимагає цілого комплексу способів та засобів, які ще й повинні відповідати специфіці нашого буття. Тому ми категорично не можемо підтримати українського «збочення» у впливі на корупцію лише через нарощування потуги каральних органів та навіть збільшення їхньої чисельності, про що прийнято нещодавно рішення законодавчого органу країни. І це все якось дивно та не логічно виглядає, коли організована злочинність через свій черговий вплив на органи держави домоглася ліквідації підрозділів боротьби з економічною злочинністю в поліції під виглядом новоствореного Бюро економічної безпеки. Не потрібно бути великим спеціалістом, щоб зрозуміти специфіку діяльності цього бюро та широкий всеохоплюючий спектр економічної злочинності в державі. Це не можна навіть порівняти. Та й самі результати свідчать про це, адже кількість вироків за економічні злочини за останні шість років упала більше ніж удвічі. Наприклад, у 2022 році в провадженні бюро перебували всього 664 кримінальні провадження, з яких лише 15 направлено до суду.
Хитрий «прийом» олігархократії
Для мислячих членів суспільства не важко розгадати й такий «прийом» олігархократії. Західні партнери вимагають посилення боротьби з певним видом злочинності. Ми створюємо черговий окремий правоохоронний орган, але ліквідовуємо, без належних обґрунтувань, інший, класичний, правоохоронний орган, який має давню історію й чималий досвід. Якби він погано працював, то його б ніхто не ліквідовував, адже він не є небезпечним для нинішньої «еліти».
Але коли він є справді небезпечним для правлячого олігархічного класу в нашому суспільстві, то й шукають будь-яку причину, аби його ліквідувати. А причину будь-якого вигідного олігархії рішення можна завжди придумати та нав’язати цю брехню суспільству через «опановані» нею засоби інформації. Маємо яскравий приклад з ліквідацією органів МВС України, що вели боротьбу з організованою злочинністю, які за значний період набули не тільки великого практичного досвіду, а й накопичили чималу оперативну біографічну інформацію про діяльність членів організованої злочинності ще з 90-х років, їхньої «непосильної праці» з накопичення первинного капіталу та «прихватизації» державної власності. Але коли члени цих організованих угруповань класичним способом, у процесі подальшого становлення відбілилися й стали уже членами «білокомірцевої» організованої злочинності, що захопила контроль та навіть посади у найвищих органах влади, то, безумовно, такі органи стояли в них «поперек горла». А щоб так вони там не стояли, а тим більше, що в їх складі були й підрозділи у протидії корупції, було розпочато компанію з їх оббріхування у вчиненні мислимих і не мислимих гріхів, хоча вони мали вже чималий досвід у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю й непогані результати. Але після спеціально організованої та скоординованої компанії нищівної критики їх діяльності, вони були ліквідовані. І тут одразу було «вбито два зайці», які стали ненависними «білокомірцевій» організованій злочинності. Шляхом ліквідації цих спеціальних підрозділів «вдалося» таким чином знищити досить цікаву й небезпечну, не для законопослушних громадян, автоматизовану інформаційно-аналітичну базу даних «Скорпіон». Вона була небезпечною тим, що містила інформацію щодо організованого злочинного шляху всіх «видатних» осіб, частина яких наповнила службові кабінети в органах державної влади та місцевого самоврядування, стала олігархами, колаборантами, особами з паспортами ворожої держави. Цей цілеспрямований та безвідповідальний крок наніс непоправну шкоду нашій державі. І це особливо чітко простежується зараз — під час війни. Як тепер виявляється, користувалися цією базою направо і наліво, зокрема спецслужби ворога.
Дивний факт
Суспільство повинно задуматися ще над одним надзвичайно дивним фактом. Нині Україна будує нову суспільно-економічну формацію, яка кардинально відрізняється від соціалізму, але постійним і нищівним реформам неодноразово піддаються, в основному, правоохоронні та судові органи. Це при тому, що ці органи, в більшості випадків, не суттєво відрізняються від аналогічних органів країн з ринковою економікою за способами та засобами діяльності.
У той же час соціалістична економіка та фінансова система, які раніше мали місце бути в Україні, разюче відрізняються від ринкової економіки, але, окрім дикої «прихватизації» та максимальної ліквідації державного контролю за розвитком економічних і фінансових органів, нічого суттєвого не відбувається. Жодних глобальних і перспективних програм економічного розвитку України тощо. Ми не вибрали і не перейняли навіть якогось зразка ефективного економічного розвитку та й свого не напрацювали. А тому нині Україна все ще в пошуках.
Тому, враховуючи сказане, ми знову, на основі вищенаведених аргументів, стверджуємо, що основними способами реагування на таке багатопричинне явище, як корупція, як і на будь-який інший вид злочинності чи злочинність взагалі, є нагальна потреба в напрацюванні та реалізації комплексу заходів впливу на корупцію в країні, впливу саме ефективного.
Джерело: Юридичний вісник України
