Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування. Дотримання конституційних прав і свобод громадян окремими правоохоронними органами: аналіз за 2017 рік (частина перша)

Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора України (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), кандидат юридичних наук, адвокат, заслужений юрист України

Найвищою гарантією прав та свобод людини і громадянина є стабільний конституційний лад у державі, заснований на неухильному дотриманні Конституції та законів України, Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини та загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Саме тому питання дотримання основоположних прав та свобод людини і громадянина тісно пов’язані з функціонуванням ефективної правоохоронної та справедливої судової систем, у тому числі і в площині кримінального процесу.

Основи забезпечення прав громадян

Суб’єктом, на якого покладаються обов’язки щодо гарантування забезпечення прав та свобод людини і громадянина є держава, головну роль якої прямо визначено в Конституції України. В свою чергу ця функція держави реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади, в тому числі й через систему правоохоронних органів та суду. До того ж, згідно з положенням ст. 21 Основного Закону, всі права і свободи вільних та рівних за своєю гідністю суб’єктів є невідчужуваними та непорушними, вони за жодних умов не можуть скасовуватися (ч. 2 ст. 22), а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається також і звуження їх змісту та обсягу (ч. 3 ст. 22).

Проте на практиці застосування цих принципів і норм у контексті здійснення оперативно-розшукових заходів та проведення досудового розслідування досить часто пов’язане з труднощами, що виникають на ґрунті суперечностей між спрямованістю правоохоронної діяльності на боротьбу зі злочинністю та потребою «вторгнення» суб’єктів виконання цих заходів (правоохоронних органів і слідчих суддів) у сферу дотримання прав і свобод громадян, які опинилися з різних причин у сфері кримінального провадження.

Тобто, виходячи з умов покращення ефективності протидії злочинності в процесі захисту прав і законних інтересів особи, держави та суспільства від злочинних посягань, доводиться визнати можливість застосування до деяких учасників кримінального провадження низки правових обмежень. Але, знову ж таки, введення таких обмежень допускається лише за умови дотримання правоохоронцями ряду законних вимог і умов, узгоджених із суспільно значущими цілями, заради захисту й досяжності яких, власне, і визнається виправданість обмеження деяких прав і свобод людини. Як справедливо наголошено в ст. 18 Європейської конвенції з прав людини, «обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо згаданих прав і свобод, можуть застосовуватися лише з тією метою, з якою вони передбачені». Тому й невипадково наше національне кримінально-процесуальне законодавство передбачає права громадян на справедливий суд, особисту недоторканність, презумпцію невинуватості, таємницю листування та інших комунікаційних зв’язків, які перераховані в ст. 7 КПК України, що і є загальними засадами кримінального провадження.

Незважаючи на практичну необхідність під час боротьби зі злочинністю втручатися в сферу здійснення громадянами своїх прав і свобод, проведений мною аналіз стану їх дотримання протягом 2017 року під час боротьби із злочинністю дає можливість зробити висновок, що нинішні наші правоохоронці під час реалізації своїх повноважень протягом останніх кількох років все частіше порушують основні завдання кримінального провадження: захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Ще більш неприйнятним є те, що такі порушення прав і свобод громадян вчиняються свідомо, як заради власного піару та «показової» статистики про досягнуті неіснуючі «успіхи» в боротьбі зі злочинністю та корупцією, так і на «замовлення», або в результаті вкрай низького професійного рівня слідчих і прокурорів, в зв’язку з чим ця проблема заслуговує на широке обговорення в суспільстві, чого, на жаль, не роблять ані Президент нашої держави, ані Верховна Рада, ані Кабінет Міністрів України. Але головним є те, що й Генпрокурор зі своїми підпорядкованими прокурорами, які продовжують на підставі норм КПК України і Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» здійснювати нагляд за додержанням законів під час оперативно-розшукової діяльності та на досудовому розслідуванні, цих законних вимог не виконують, стан дотримання в ході кримінального провадження прав і свобод громадян не узагальнюють і не аналізують, причин цих порушень закону не встановлюють, перед суспільством не звітують і адекватних заходів реагування на такі факти беззаконня не вживають.

Одночасно з цим викликають щире здивування, а з іншого боку — і не розуміння, поведінка та позиція різноманітних громадських як вітчизняних, так і міжнародних правозахисних організацій, в тому числі й тих, які з’явилися в Україні після Революції Гідності, які протягом 2014-2018 років вперто не звертають увагу на цю гостру проблему. До речі, в мене склалося враження що вони це роблять навмисно.

Тому саме з метою звернути увагу суспільства, влади та небайдужих законодавців і політиків на цю сферу діяльності правоохоронців та суду мноюй був проведений такий аналіз. Хоча й цього разу не виключаю, що на нього, як це було в 2017 році, ніхто не зверне уваги, в крайньому випадку — зараз. Але, маю надію, що ці дослідження будуть корисними для майбутньої влади, яка змушена буде фактично рятувати нашу країну від правового хаосу, який царить в країні сьогодні.

Для того, аби чітко усвідомлювати роботу кожного окремого правоохоронного органу в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян, слід розглядати їх діяльність не лише узагальнено, а й окремо один від одного.

Робота органів прокуратури

Так, аналізуючи з цього приводу роботу слідчих органів прокуратури, включаючи й військову прокуратуру, необхідно зазначити, що в 2017 році в провадженні слідчих прокуратури знаходилося 46 059 кримінальних проваджень, що дійсно значно більше ніж у попередні роки (у 2016 році — 43 370, у 2015 — 42 482, у 2014 — 23 083, у 2013 — 30 228), але це може пояснюватися не лише зростанням злочинності, а й порушенням органами прокуратури правил про підслідність, чим особливо «грішать» військові прокурори. Тим більше, що закінчено слідчими прокуратури розслідуванням лише 17 509 проваджень (з повторно закінченими), що становить всього 38%, з яких 11 731 провадження закриті за відсутності події, складу злочину чи достатніх доказів вчинення злочину, що становить 67% від загального числа закінчених проваджень! Для порівняння, кількість закритих у 2017 році проваджень значно більша ніж, наприклад, у 2014-му — 9 677.

Сам факт такої великої кількості закритих проваджень може свідчити і про порушення прав і свобод громадян, тим більше, що в минулому році із загальної кількості закінчених проваджень до суду направлено 75 клопотань про звільнення підозрюваних від кримінальної відповідальності, що також суттєво більше ніж у минулі роки (у 2016 році — 55, у 2015 — 44, у 2014 і — 70). Хоча, ради об’єктивності, не можна виключати і того, що на цей негативний показник вплинула й недосконала норма КПК 2012 року, яка зобов’язує слідчих і прокурорів реєструвати всі без винятку заяви і повідомлення про злочини.

Разом із тим викладені вище статдані дають підстави допустити, що стосовно понад 11 тисяч осіб у 2017 році проводилися необґрунтовані слідчі (розшукові дії) та негласні слідчі (розшукові) дії: обшуки, ймовірно в них вилучалось майно, накладалися на нього арешти, висувалися підозри, може частину таких осіб навіть і затримували, в тому числі й безпідставно, або застосовувалися заходи процесуального примусу.

Про суттєве погіршення протягом останніх років, в тому числі й у 2017 році, стану дотримання конституційних прав і свобод громадян у діяльності слідчих прокуратури свідчить і той факт, що кількість виправданих судами осіб у розслідуваних ними кримінальних провадженнях у 2017 році значно збільшилася порівняно з попередніми періодами й становила 51 (у 2016 році — 42, у 2015 — 29, у 2014 — 29, а в 2013 — взагалі 2), а з останнім дореволюційним роком — майже в 25 разів! При цьому, слід звернути увагу і на той факт, що кількість виправданих осіб (тобто незаконно притягнутих до кримінальної відповідальності) в результаті такої діяльності слідчих прокуратури протягом останніх 4-х років постійно зростає. Ще більш загрозливою є та обставина, що із числа виправданих осіб у 2017 році — 14 трималися під вартою, в той час як у 2014 та 2016 роках їх було всього 2, а в 2015 році взагалі лише 1 людина, тобто кількість осіб, які утримувалися незаконно під вартою, збільшилася в 2017-му в понад 7 разів! Це означає, що права цих виправданих осіб були необґрунтовано обмежені на стадії досудового розслідування, при чому — найбільш жорсткою та винятковою мірою запобіжного заходу — триманням під вартою, при обранні і призначенні якої повинні були враховуватися наявність обґрунтованої підозри та передбачених законом ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (переховуватися від слідства, знищити докази, перешкоджати кримінальному провадженню і вчинити інше кримінальне правопорушення). На превеликий жаль, цього дотримано не було ні слідчими, ні прокурорами, ні, тим більше, слідчими суддями.

У розрізі цієї проблеми звертає також на себе увагу й залишок незакінчених слідчими прокуратури кримінальних проваджень на кінець звітного 2017 року, який становив 9 229 проваджень, що майже вдвічі чи навіть і в 4 рази більше ніж у попередні роки (у 2016 — 5 409, у 2015 — 5 082, у 2014 — 4 478, у 2013 — 2 035), з яких лише в 397 провадженнях (або у 4,3%!) особам повідомлено про підозру! Таким чином, із цих порівняльних статданих можна зробити висновок про те, що більшість зареєстрованих, але не закінчених, проваджень не мають жодної судової перспективи (в тому числі й через малозначність) і в майбутньому будуть закриті, особливо, якщо врахувати нові вимоги КПК про те, що в разі неповідомлення протягом 18 місяців особі про підозру у вчиненні навіть тяжкого або особливо тяжкого злочину такі провадження підлягають закриттю. До речі, про це може свідчити й той факт, що за незакінченими слідчими прокуратури кримінальними провадженнями під вартою трималися лише 69 осіб, що менше ніж у попередні роки (у 2016 — 79, у 2015 і — 109, у 2014 — 88), з яких зі строком понад 60 днів лише 32 особи.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути