Connect with us

Думка експерта

Чергове «одержавлення профспілкового майна» Дотримання Конституції та законів України — гарантія незалежності діяльності профспілок

Дата публікації:

Віталій ОПРИШКО доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Останнім часом практично на всіх каналах телебачення, програмах радіомовлення та на сторінках друкованих ЗМІ ведуться гострі дискусії щодо прийнятих за п’ять місяців 158 законів у так званому «турборежимі», а також нових законопроектів, які систематично з’являються на офіційному порталі Верховної Ради. Деякі з цих дискусій не вщухають тривалий час і не зникають з поля зору не лише народних депутатів Украї ни, інших політиків, учених, експертів різного спрямування, але й суспільства в цілому. Це питання ринку землі, продажу об’єктів державної власності, які мають стратегічне для держави значення, Трудового кодексу, повідомлення Прем’єр-міністра Гончарука О. В. про ймовірність передачі Укрзалізниці в управління фахівців Німеччини, захмарні заробітні плати в урядовців та в інших державних структурах тощо. Всі ці та інші питання потребують ретельного законодавчого регулювання з урахуванням, перш за все, інтересів народу, який за ст. 5 Конституції України є не лише носієм суверенітету, а й єдиним джерелом влади. Виходячи з цієї норми, всі органи державної влади і, зокрема, Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, покликана приймати закони, які повинні відповідати інтересам українського народу, на чому неодноразово наголошував Президент України В. О. Зеленський.

Дещо про особливості вітчизняної законотворчої діяльності

Мене, як юриста-вченого, завжди цікавила законотворча діяльність. Думаю, що це обумовлено не лише моїми фаховими інтересами, а й тим, що я певний час здійснював керівництво Інститутом законодавства Верховної Ради України (брав участь у створенні і був першим його директором з 1994 по 2002 рр.). Вкотре звернувшись до порталу ВРУ, я звернув увагу на проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)» № 2681 від 27 грудня 2019 р. У цьому документі зроблена чергова спроба «одержавлення» профспілкового майна, яка неоднозначно сприймається не тільки у Федерації профспілок України (далі — ФПУ), а й у суспільстві в цілому. Цим законопроектом пропонується внести зміни не лише до Кодексу законів про працю України, а й Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. (далі — Закон від 15 вересня 1999 р.). Саме до цього закону було запропоновано доповнення до п. 2 Розділу VI його Прикінцевих положень наступного змісту: «2.1 Майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташоване на території України, та яке станом на 24 серпня 1991 року перебувало у їх віданні, володінні та/або користуванні, є державним майном. Порядок відчуження, передача в користування такого майна визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна України».

Слід зазначити, що наразі профспілки очолює ФПУ — найбільше профспілкове об’єднання в Україні, до складу якого входить 43 всеукраїнських профспілки і 26 територіальних об’єднань організацій профспілок, що налічують понад 5 мільйонів членів федерацій. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» держава повинна турбуватися про те, щоб закони та інші нормативно-правові акти не були спрямовані на обмеження прав і гарантій діяльності профспілок, передбачених Конституцією України. Це особливо важливо, враховуючи те, що професійні спілки створюються з метою здійснення представництва і захисту трудових, соціально-економічних прав й інтересів членів профспілок (ст. 2 Закону).

Захоплення майна профспілок триває

На сьогодні організований за сприяння органів державної влади тривалий процес захоплення майна ФПУ та їх структур набув досить значного суспільного резонансу й може призвести до серйозних соціальних конфліктів. Спроби вирішити питання відчуження їх майна, але через відповідні закони, зміни до них і, зокрема, розробкою зазначеного вище законопроекту продовжуються. Перш за все, пропоноване до Закону від 15 вересня 1999 р. й уже згадуване доповнення, на наш погляд, грубо порушує положення Конституції України. В її ст. 8 наголошується, що в нашій державі визнається і діє принцип верховенства права, а Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України й повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (тут і надалі буде виділено нам, — В. О.). У даному випадку, перш за все, слід з’ясувати питання, чи є підстави стверджувати, а потім і закріплювати в проекті зазначеного закону положення про те, що майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташованих на території України, та яке станом на 21 серпня 1991 року перебувало у їх віданні, володінні та/ або користуванні, є державним майном? При цьому, й на це варто звернути увагу, що в своїй Пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо окремих питань діяльності професійних спілок)» від 27 грудня 2019 р., мабуть, наперед розуміючи неконституційність вищезазначеного доповнення до п. 2 Розділу VI Прикінцевих положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р., її автори не надали не лише аргументованих, а взагалі будь-яких пояснень щодо необхідності внесення змін до цього закону. Це, на наш погляд, можна розглядати як спробу уникнення від зосередження уваги навколо питання про майно ФПУ та її структур.

Загальновідомо, що тривалий час ведеться дискусія щодо сумнівності його знаходження у власності профспілок. Навіть неодноразово розроблялися з цього приводу відповідні проекти законів та інших нормативно-правових актів. І лише завдяки досить аргументованій та принциповій позиції ряду народних депутатів України, експертів та відповідальних працівників ФПУ і профспілок у цілому, а також тому, що це питання набуло серйозного громадського розголосу в суспільстві з цього приводу і може призвести до соціальних конфліктів, не дало можливості їх прийняти.

Розгляд питання про правомірність визначення майбутньої належності значної частки майна Федерації профспілок України до державного майна потребує з’ясування й інших, пов’язаних з ним питань. Необхідно, наприклад, з’ясувати, до якої форми власності відноситься майно профспілок. Свого часу в Законі України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. (втратив чинність у 2007 р.) професійні спілки як об’єднання громадян і юридичні особи були визначені як суб’єкти права колективної власності на їх майно. У Конституції України, яка була прийнята 28 червня 1996 р., були закладені дещо інші основні засади права власності й виділено вже право державної власності, право комунальної власності та право приватної власності.

Із 1 січня 2004 р., як відомо, набрав чинності новий Цивільний кодекс України (далі — ЦК), прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р., який регулює сферу особистих немайнових та майнових відносин за участю фізичних і юридичних осіб, держави, територіальних громад. Залежно від суб’єкта права власності і враховуючи конституційні положення, ЦК визначає наступні форми власності: право власності українського народу (ст. 324), право приватної власності (ст. 325), право державної власності (ст. 326) та право комунальної власності (ст. 327). Відповідно до Конституції України всі суб’єкти права власності рівні перед законом (ст. 13).

Виходячи зі змісту ст. 325 ЦК, суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. До юридичних осіб, які є суб’єктами права приватної власності на правах юридичних осіб, відносяться і професійні спілки та інші об’єднання громадян. Нині профспілки об’єднані у їх федерацію, яка є правонаступницею Української республіканської ради профспілок та Федерації незалежних профспілок України (ст. 1 статуту, затвердженого VII з’їздом ФПУ від 24 березня 2016 р.). Згідно зі ст. 2 статуту, ФПУ діє відповідно до Конституції України, норм міжнародного права, Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», інших законів і нормативно-правових актів України та свого статуту. ФПУ є юридичною особою (ст. 5 Статуту), яка набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через виборні органи, які діють у межах прав, наданих їм законом та статутом. ФПУ має повну фінансову самостійність, є власником коштів, цінних паперів та іншого майна, необхідного для здійснення статутної діяльності (ст. 46 статуту).

До питання правонаступництва

Одним із джерел формування майна ФПУ є майно, набуте в порядку правонаступництва (ст. 47 статуту). В цьому контексті важливу роль у формуванні майна ФПУ відіграв Договір про закріплення прав щодо володіння, користування та розпорядження профспілковим майном, який був укладений між Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України. Того ж дня 18 листопада 1990 р. він був затверджений Президією Загальної конфедерації профспілок СРСР. Цим договором було закріплено на правах власності за ФПУ відповідне майно, перелік якого був зазначений у додатку. Постановою Ради Фонду профспілкового майна Загальної конфедерації профспілок від 16 січня 1992 р. права ФПУ з володіння, користування й розпорядження профспілковим майном були підтверджені. Таким чином, відбулося остаточне правове врегулювання переходу в порядку правонаступництва частини майна профспілок колишнього СРСР у власність профспілок України. Загальновідомо, що будь-яке правонаступництво відбувається без зміни форми власності, а правонаступник (у даному випадку ФПУ) набуває прав первісного суб’єкта правовідносин (у даному випадку Загальної конфедерації профспілок СРСР). Нині правонаступник, в якості ФПУ, став власником майна, яке йому було передано, і йому належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 ЦК). Крім того, в Статуті ФПУ зазначаються й інші джерела формування права власності, серед яких основними були й залишаються членські внески членських організацій.

Власність профспілок і законодавство

Питання щодо власності профспілок, закріплені в статуті ФПУ, кореспондують із відповідними нормами законодавства, що стосуються діяльності цих громадських об’єднань, зокрема, закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р., «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 р. та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами. Проте, в Законі України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», від 10 вересня 1991 р. спостерігається інший підхід до цього питання. В ст. 1 цього закону було встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об’єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. З іншого боку, в ньому не було визначено коло підприємств, установ та організацій, на майно яких поширюється положення вищезазначеної статті.

Правомірність володіння ФПУ належним йому майном

Одночасно необхідно наголосити й на тому, що ні професійні спілки колишніх СРСР та УРСР, ні профспілки незалежної України, в адміністративно-правовому плані не були підпорядкованими органам їх державної влади. З цього можна зробити висновок, що на майно, передане 16.01.1992 р. за договором, укладеним між Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України від 18 листопада 1990 р., перейшло в порядку правонаступництва у власність профспілок України. До речі, договір ніким не було оскаржено й не визнано в судовому порядку недійсним, що ще раз підтверджує правомірність володіння зазначеним майном ФПУ. Це одна з основних причин стверджувати, що положення ст. 1 Закону «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», на ФПУ не повинне поширюватися.

Про це свідчить і постанова Верховної Ради України «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організаціїй колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» від 10 квітня 1992 р. В ній чітко було зазначено, що «до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передати тимчасово (виділено авт.) Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об’єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій». А в постанові Верховної Ради від 4 лютого 1994 р. було встановлено, що тимчасово (виділено авт.) до законодавчого визначення суб’єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованих на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Це ще раз свідчить про те, що майно громадських організацій зазначеними постановами реально не є державною власністю. І це цілком зрозуміло, адже право власності, як випливає з чинного законодавства, є категорією постійною, безстроковою і його режим не може визначатися тимчасовим, тим більше постановами Верховної Ради.

Із 1996 р. правовий режим такого майна, що тягне зміну форми власності, може бути визначений лише законом, а не іншим актом. Відповідно до п. 7 ст. 92 Конституції України правовий режим власності може визначатися виключно законами України. Отже, постанови Верховної Ради України 1992 р. і 1994 р. щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вступили в суперечність з новою Конституцією України, не мають юридичної сили, втратили свою чинність і не повинні слугувати підставою для визначення майна профспілок державною власністю. Це прямо випливає з п. 1 Розділу XIV Перехідні положення Конституції України, в якому закріплена норма, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України.

«Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності»

Нагадаємо й те, що 22 лютого 2007 р. був прийнятий Закон «Про мораторій на відчуження майна, яке перебуває у володінні Федерації професійних спілок України». Як зазначається в пояснювальній записці, цей закон спрямований на усунення порушень при відчуженні та на недопущення відчуження майна санаторно-курортного, туристичного та фізкультурно-спортивного призначення, що утворилося протягом багатьох років за рахунок коштів держави, підприємств та трудящих, і яке зараз перебуває у володінні Федерації профспілок України. В даному випадку йдеться знову про джерела набуття права власності на майно ФПУ. Але ж вони не є протизаконними і, виходячи з цього, встановлювати зазначеним законом мораторій з 1 січня 2008 р. не було достатньо правових підстав. Він закріпив неправомірне обмеження права приватної власності на майно профспілок. Це протирічить ст. 41 Конституції України, в якій закріплено положення про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Ця норма Конституції віддзеркалюється і в ст. 321 ЦК. Однією з загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (ст. 3 ЦК). Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (п. 1 ст. 167 ЦК). Усі суб’єкти права власності є рівними перед законом (п. 2 ст. 318 ЦК). Держава не втручається у здійснення власником права власності (п. 6. ст. 319 ЦК). З цього випливає висновок про те, що держава не вправі втручатися у здійснення власником своїх прав. Це безпосередньо стосується і прав власності профспілок, які представлені ФПУ, яка здійснює повноваження відповідно до Конституції України та інших законів і нормативно-правових актів України.

А владі не йметься…

У Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закріплені положення про те, що професійні спілки і їх об’єднання в своїй діяльності незалежні від державних органів (ст. 12) і їм забороняється втручатися у їх статутну діяльність (ст. 13). Проте, незважаючи на ці застереження з боку закону, спостерігаються неодноразові спроби держави довести своє право власності на майно профспілок не лише шляхом прийняття окремих нормативно-правових актів, а й конкретних дій по відчуженню ряду об’єктів, що знаходилися й знаходяться у власності профспілок. В засобах масової інформації, зокрема, лише в парламентській газеті «Голос України» за 2018 р. (12 червня, 18 липня та 29 серпня) публікувалися матеріали про незаконне вилучення за ініціативою і позовами органів прокуратури в інтересах держави в особі ФДМУ з власності профспілкових структур майна, яке їм належало лише в 2011 р., до господарських судів було подано понад 200 таких позовів і по них були відкриті провадження. Відомо, що починаючи з 2011 р., рішеннями відповідних судів профспілки без достатніх правових підстав були позбавлені права власності на понад 70 належних їм об’єктів. І це було зроблено за допомогою окремих господарських судів, рішення яких не завжди відповідали чинному законодавству. Більш конкретно про ці факти викладено в матеріалах інформації ФПУ під назвою «Щодо правового статусу майна Професійних спілок України», опублікованій у Віснику Академії праці, соціальних відносин і туризму (2018, № 4, с. 96—104).

Однією з причин таких не завжди законних рішень господарських судів було те, що ними не досліджувалися й не враховувалися при розгляді конкретних справ історичні аспекти функціонування незалежних професійних спілок України та формування джерел їх майна. Враховуючи цю обставину, в рішенні Вищого господарського суду України від 19 лютого 2015 р. (справа № 5028/12/107/2001) було конкретно вказано відповідним судам на необхідність ретроспективного дослідження питань реорганізації профспілкових організацій СРСР та утворення ФПУ, джерел формування її майна.

У даному випадку доречно було б порекомендувати, щоб такі дослідження здійснювали й народні депутати України Верховної Ради дев’ятого скликання — автори сформульованого ними доповнення до законодавства щодо майна профспілок. Це побажання стосується і посадових осіб інших органів державної влади, які причетні до вирішення питань щодо права власності профспілок.

Дискримінація і ніщо інше

Виглядає своєрідним дискримінаційним підходом відповідних державних органів, зокрема, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, ФДМУ та органів прокуратури України до вирішення майнових питань ФПУ. Необхідно наголосити, що стосовно інших громадських об’єднань вони розв’язуються відповідно до Конституції та законів України. В даному випадку йдеться про Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки» від 7 жовтня 1997 р. У ст. 21 цього закону зазначається, що до джерел формування майна й коштів творчих профспілок, крім інших, відноситься майно колишніх загальносоюзних творчих спілок Союзу РСР, до якого належать розташовані на території України будинки, споруди, матеріально-технічні засоби, які станом на 24 серпня 1991 р. згідно з правоустановчими документами перебували у віданні творчих спілок Союзу РСР або у володінні чи користуванні відповідних республіканських або територіальних структур. Цим Законом Кабінетові Міністрів України було доручено разом із ФДМУ забезпечити передачу у власність чи надати в безстрокове користування майно творчим спілкам, яке було в їхньому користуванні на момент прийняття Верховною Радою постанови від 10 квітня 1992 р. «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України». Як нам відомо, до таких спілок були віднесені всеукраїнські спілки, зокрема, архітекторів, письменників, журналістів, дизайнерів, кінематографістів, композиторів, майстрів народного мистецтва, театральних діячів, фотохудожників та музична спілка.

Недосконалість судової практики

Раніше вже зверталася увага на не завжди досконалу судову практику захисту права власності на майно профспілок та деяких інших громадських об’єднань, яка протирічить не лише положенням ст. 41 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може бути позбавлений права власності, а й роз’ясненням Конституційного Суду України. Так, зокрема, через процедуру офіційного тлумачення цим судом відповідних статей Закону України «Про кооперацію» та Закону України «Про споживчу кооперацію» (справа № 1-30/204) щодо захисту права власності організацій споживчої кооперації, він своїм рішенням від 11 листопада 2004 р. фактично визнав у повному обсязі право власності Укркоопспілки, її органів і організацій на майно, в тому числі майно, яке було їй передано органами влади колиш нього Союзу РСР.

Враховуючи раніше зазначене рішення Конституційного Суду України, ФПУ також направила на його адресу конституційне звернення, щоб він розтлумачив ст. 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 р. З цього приводу було відкрите конституційне провадження (справа № 1-14/2016). Цілком зрозуміло, що в Конституційного Суду України були всі підстави прийняти, так як і по Укркоопспілці, аналогічне рішення. Проте Законом від 2 червня 2016 р. «Про зміни до Конституції України (щодо правосуддя)» були внесені зміни до її статтей 147 і 150, відповідно до яких КСУ не розглядає питання тлумачення законів України. Таким чином, цим законом було скасовано право Конституційного Суду України тлумачити закони України. Саме на цій підставі, 12 жовтня 2016 р. КСУ прийняв ухвалу про припинення конституційного провадження у справі за конституційним зверненням ФПУ від 10 вересня 1991 р.

Практика інших судових органів

Досліджуючи питання про право профспілкової власності, слід звернутися й до практики інших судових органів, зокрема, Вищого арбітражного суду України (пізніше перейменованого у Вищий господарський суд України). Так, керуючись нормами Конституції та ЦК, цей суд, розглянувши позовну заяву ФДМУ щодо установчих документів АТ «Укрпрофоздоровниця» та його майна (справа № 37 від 20.01.1997 р.), прийняв 17.06.1997 р. рішення, яким визнав правомірним створення АТ «Укрпрофоздоровниця» та набуття права власності на передане йому ФПУ майно. Зазначене рішення було залишено в силі постановою судової колегії Вищого арбітражного суду Україні від 17.06.1997 р. При цьому ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22.11.2007 р. було відмовлено в порушенні касаційного провадження за поданням Генеральної прокуратури України з цього приводу.

Важливим аргументом у справах, пов’язаних зі з’ясуванням питання щодо законної належності ФПУ його майна, є постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. (справі № 48/340). Одним із завдань цього органу є перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Таким чином, постанови Великої Палати Верховного Суду є своєрідним юридичним стандартом, що сприяє забезпеченню однакового застосування судами норм права. А відповідно до ст. 124 Конституції України, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Чергова спроба влади забрати майно профспілок

Це конституційне положення знайшло свій подальший розвиток у Цивільному процесуальному кодексі України (ст. 14). Проте, всупереч конституційним нормам, іншим законодавчим актам та судовій практиці, чергову спробу реалізувати свої наміри влада вирішила через вищезгаданий проект закону від 27 грудня 2019 р. норму про те, що, як уже зазначалося, майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташоване на території України та яке станом на 24 серпня 1991 р. перебувало у їх віданні, володінні та/або користуванні, є державним майном. Тепер це має бути здійснено народними депутатами Верховної Ради України дев’ятого скликання. Їх діями реально ігноруються відповідні норми Конституції України і, особливо, ЦК. Зокрема, в ч. 1 ст. 326 цього кодексу зазначено, що в державній власності є майно, яке належить державі Україна, а в ст. 325 визначаються суб’єкти права приватної власності. До кола цих суб’єктів належать і профспілки зі своїм майном.

На наш погляд, повинно стати аксіомою, що майно, яке відносилося до державної власності за часів СРСР, залишалося в державній власності України, а майно, яке перебувало у власності профспілок, є їх власністю й не може вважатися державним. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України). Це повинні розуміти перш за все ті, хто хоче позбавити такого права профспілки, неправомірно обмеживши його через проект згаданого закону шляхом грубого порушення ст. 4 та ст. 12 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Таким чином, непорушність права власності на майно профспілок слід розглядати як загальні не лише конституційні, а й цивілістичні засади, яких повинні дотримуватися всі, хто причетний до здійснення законотворчої діяльності.

Ще раз про справу № 48/340

Повертаючись до вищезгаданої справи № 48/340, Велика Палата Верховного Суду розглядала її тому, що 18 лютого 2019 року по ній було відкрите провадження у з’язку з розглядом заяви Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» щодо постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 р. стосовно цієї справи. Заступник прокурора м. Києва ще в серпні 2011 р. в інтересах держави, в особі ФДМУ, звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до приватного Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (як відповідача), Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота», Благодійної організації «Центр реабілітації дезадаптованих дітей, підлітків та молоді «Ковчег» визнати право власності держави в особі зазначеного Фонду на відповідне їх нерухоме майно та витребувати його у власність держави. Слід звернути увагу на той факт, що спірне майно було відсутнє на обліку в реєстрі державного майна. Господарський суд м. Києва своїм рішенням від 19 вересня 2011 р. позов задовольнив повністю, а Київський апеляційний господарський суд у постанові від 1 квітня 2014 р. зазначене рішення Господарського суду м. Києва скасував і прийняв нове рішення, яким у позові відмовив повністю. В свою чергу Вищий господарський суд України постановою від 24 липня 2014 р. постанову Київського апеляційного суду у цій справі скасував, а рішення Господарського суду м. Києва залишив у силі.

Проаналізувавши матеріали позову, рішення судів і, зокрема, Європейського Суду з прав людини від 2 липня 2019 р. (суть цього рішення буде викладена нижче) по цій справі та керуючись вимогами статей 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, 2 липня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду України постановила: 1) заяву Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» про перегляд судових рішень у справі № 48/340 задовольнити; 2) рішення Господарського суду м. Києва від 19 вересня 2011 р., постанову Київського апеляційного суду від 1 квітня 2014 р. та постанову Вищого господарського суду від 24 липня 2014 р. у справі № 48/340 скасувати; 3) ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову заступника прокурора. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Слід вважати, що крім тих висновків, які були вже попередньо сформульовані нами на основі аналізу відповідних положень Конституції та законів України, а також судової практики стосовно права власності Федерації профспілок України, цю постанову Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. слід вважати своєрідною, остаточною правовою крапкою в цій справі, а це значить, що при вирішенні подібних питань щодо майна профспілок необхідно керуватися саме нею.

Практика ЄСПЛ

Важливим напрямом міжнародної діяльності України у сфері правозастосовної діяльності є її співробітництво з європейськими структурами. Однією з важливих європейських міжнародних інституцій, зокрема, Ради Європи, є Європейський Суд з прав людини, створений 21 січня 1959 р. Він покликаний здійснювати контроль за дотриманням прав і основоположних свобод людини та громадянина. Юрисдикція цього суду поширюється на всіх держав-членів Ради Європи, які ратифікували Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, яка була підписана ще 4 листопада 1950 р. і набула чинності 3 вересня 1953 р. Ця Конвенція передбачала і відповідний механізм захисту прав людини. Україна ратифікувала зазначену Конвенцію Законом України від 17 липня 1997 р. Таким чином, згідно зі ст. 9 Конституції України, як і всі інші ратифіковані договори, зазначена конвенція стала частиною нашого національного законодавства. А відповідно до ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатись за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Реалізуючи це право, 23 січня 2015 р. до Європейського суду з прав людини на підставі ст. 34 зазначеної Конвенції із заявою проти України (№ 5876/15) звернувся вже згаданий нами вище Всеукраїнський громадський благодійний фонд «Батьківська турбота» зі скаргою щодо втручання в його майнові права, які зводилися до того, що суди України визнали недійсними його права власності на майно (частину санаторію, розташованого в м. Києві). В ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. В рішенні по цій справі Європейський суд вказав на відсутність в Україні єдиного підходу на національному рівні щодо визначення статусу майна колишніх профспілок та наявні в цій справі невідповідності судової практики. Крім того, ЄСПЛ наголосив на тому, що майно санаторію становило «власність» заявника в розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції.

Після розгляду скарги в Європейському Суді, яким було встановлено порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні зазначеної справи судами, як уже зазначалося попередньо, Великою Палатою Верховного Суду (відповідно до ч. 6 ст. 321 Господарського процесуального кодексу України) і було прийнято 2 липня 2019 р. рішення, про яке йшлося вище.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини відіграв відповідну роль у справі захисту прав власності на профспілкове майно, яке знаходилося і знаходиться нині на законних підставах у власності Всеукраїн ського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота». Доцільно звернути увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 р. суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права України.

Роль МОП у розв’язанні цих проблем

Слід відзначити роль у захисті справ профспілок, яку відіграє й Міжнародна організація праці. В її Конвенції № 87 «Про свободу асоціації та захист права на організацію», в ст. 3 записано, що державна влада утримується від будь-якого втручання, здатного обмежувати це право або перешкоджати його законному здійсненню. Україна задекларувала в своїй Конституції право громадян на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). А в ст. 64 Основного Закону зазначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Проте дії державних органів України стосовно ФПУ як юридичної особи суб’єкта приватного права, яка представляє інтереси членів профспілок, їх захист трудових і соціально-економічних прав і гарантій (ст. 8 статуту ФПУ) та її майна, протирічать цій Конвенції, а також зазначеному конституційному праву громадян.

Загальний висновок

Висновок, який, на наш погляд, можна зробити зі змісту викладеного матеріалу, зводиться до наступного. Запропоноване доповнення до ст. 2 Розділу VI Прикінцевих положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. про те, що майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташованих на території України, та яке станом на 24 серпня 1991 р. перебувало у їх віданні, володінні та/або, є державним майном, а порядок відчуження, передача в користування майна визначається Кабінетом Міністрів України за поданням Фонду державного майна, не відповідає Конституції та законам України, міжнародно­правовим актам, рішенню Європейського Суду від 9 січня 2019 р. та Постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 р. А будь-які зміни до законодавства України стосовно майна профспілок у майбутньому повинні бути спрямовані, насамперед, на подальше забезпечення їх прав та гарантій діяльності.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram