«Доктрина свавілля», або «Принцип верховенства протиправних актів органів влади». Частина 2

Аркадій Корнацький,
народний депутат України VIII скликання, юрист

Закінчення. Початок

Латентний конституційний переворот

Відтак замість того, щоб бути органом конституційного контролю дотримання принципів верховенства права, новий КСУ став головним інструментом придушення дії принципів верховенства права.

Таким чином, внаслідок реалізації всіх вищезазначених злочинних дій, «увінчаних» явно й грубо протиправним офіційним тлумаченням КСУ від 24.12.1997 р. частини другої статті 152 Конституції України, «еліта» здійснила не що інше, як латентний конституційний переворот. Грубо протиправною юридичною позицією КСУ від 24.12.1997 р. всім органам влади, із судами включно, було недвозначно вказано, що в Україні має діяти «офіційно визнаний», «узаконений» Конституційним Судом України тоталітарний «принцип верховенства акту органу влади», а не прописані в Конституції України принципи верховенства права.

Читайте також: Інформаційна війна, інформаційно-психологічні операції, пропаганда чи дезінформування на війні?

Авторський відступ

«Видавай скільки хочеш протиправних актів – вони будуть вважатися чинними і діючими доти, доки КСУ не визнає їх нечинними.

А Конституційний Суд може ніколи цього й не зробити! Але навіть якщо КСУ й визнає акт неконституційним і він втратить чинність, то нічого страшного не станеться: бо все раніше здійснене свавілля, як і все награбоване вважатиметься законним! Бо «елітний» Конституційний Суд вважає неконституційні акти такими, що з моменту їх прийняття і до моменту визнання їх неконституційними мають юридичну силу, що були в цей період діючими попри те, що вони протиправні» – такою є суть цього злочинного офіційного тлумачення, дарованого «еліті» створеним і облагодіяним нею КСУ.

Насправді нічого подібного то́му, що завідомо протиправно сформулював Конституційний Суд України в рішенні № 8-зп від 24.12.1997 р., частина друга статті 152 Конституції України не встановлює. Норма цієї статті в частині визнання акту неконституційним є суто декларативною, оскільки КСУ лише виявляє об’єктивну нікчемність неконституційного акту. Неконституційний акт стає недійсним не з моменту і не внаслідок прийняття рішення (висновку) КСУ щодо неконституційності акту, а внаслідок та з моменту виникнення колізії між цим актом та Конституцією, принципами верховенства права, тобто з моменту видання акту. В частині втрати чинності неконституційним актом цю норму взагалі можна назвати «бухгалтерською», оскільки визнання акту неконституційним «автоматично» тягне за собою виключення такого акту з реєстрів фізично існуючих, тобто чинних актів – і крапка. Відповідно ні про яку «зворотну дію в часі», «ретроактивність» рішення КСУ, про яку полюбляють побідкатися «елітні правознавці», не йдеться і йтися не може – рішення Конституційного Суду про визнання акту неконституційним виконує свою «регуляторну» функцію виключно в момент набуття ним юридичної сили, воно є суто декларативним, й жодних правовстановчих повноважень із «наділення» неконституційних актів юридичною силою в минулому чи на майбутнє КСУ не мав і не має, бо Конституція України не наділяє цей суд такими повноваженнями.

Про юридичну силу правового акту, тобто про його дієвість/дійсність, у частині другій статті 152 Конституції України взагалі немає ні слова. Визначення того, який акт має юридичну силу, і відповідно є діючим, імперативно й лаконічно встановлено нормою частини другої статті 8 Конституції України: тільки той акт, який приймається на основі Конституції України і відповідає їй, тобто той, що відповідає імперативно встановленим Конституцією України принципам верховенства права, і жоден інший.

Попри це згідно з «доктриною свавілля» КСУ юридичною позицією від 24.12.1997 р. начебто «надав» рішенням Конституційного Суду зворотної сили – та ще й такої, що перевершує юридичну силу Конституції України. Це безумовно повна маячня, яка тим не менше внаслідок свавілля української «еліти» є в правовій системі України хоча й завідомо протиправною, але постійно діючою «правовою» доктриною.

У світі існують різні доктринальні теорії та форми юридичних наслідків рішень конституційних судів про неконституційність нормативно-правових актів. Загальновизнаними є: ex nunc («із цього моменту»; акт визнається неконституційним з моменту оголошення рішення конституційного суду і діє наперед); ex tunc («з тих пір»; акт визнається нікчемним з моменту його прийняття); pro futuro («на майбутнє»; конституційний суд відтерміновує втрату актом чинності). Можливість застосування тієї чи іншої форми юридичних наслідків визнання правових актів неконституційними повністю залежить від особливостей законодавства кожної держави.

Ідеального законодавства немає ніде в світі, жодне законодавство не вирізняється повною правовою визначеністю. Більше того, ситуація з правовою визначеністю, в тому числі в правовій системі Європейського Союзу, на яку, начебто, орієнтується Україна як на взірець верховенства права, є досить непростою й часто ще більше ускладнюється внаслідок нових актів і тлумачень різних органів та інституцій Євросоюзу.

Великою проблемою є визнання в правовій системі ЄС в окремих випадках юридичної сили протиправних актів з мотивів на кшталт «захисту довіри громадян до закону», «забезпечення стабільності права», «можливості дестабілізації правового порядку у державі» тощо – і навіть «ризику серйозних економічних наслідків». Така ситуація, безумовно, жодним чином не стимулює органи влади до підвищення правового рівня актів, та створює умови для свавілля.

У державах усталеної демократії проблеми недосконалості законодавства зазвичай долаються в інтересах суспільства та людини завдяки належно діючим системам стримань і противаг та високої правової культури еліт. В Україні, де ні першого, ні другого, ні третього не було й немає, всі проблеми законодавства використовуються виключно в протиправних і антинародних цілях. І це при тому, що українське законодавство за належного тлумачення повністю виключає правову невизначеність, а в аспекті закріплення принципів верховенства права його можна назвати найбільш наближеним до ідеального. З моменту проголошення 16.07.1990 р. мети побудови правової держави, антитоталітарних конституційних реформ 1990–1991 рр., прийняття закону про КСУ від 03.06.1992 р., що визначили принципи верховенства права наріжними засадами державно-правової системи країни, в аспекті застосування тієї чи іншої форми юридичних наслідків визнання актів неконституційними законодавство України є безальтернативним: нікчемність протиправних актів є прямим наслідком їх невідповідності нормам вищої юридичної сили, принципам верховенства права і виникає ipso jure («в силу закону») з моменту прийняття акту.

Читайте також: Чому довіра до податкових органів в Україні гірша, аніж до судів? Про базові «стовпи» державних доходів і ще дещо

Тобто застосування будь-якої іншої форми юридичних наслідків рішень КСУ щодо неконституційності правових актів, крім як ex tunc, в нашій країні неможливе, оскільки це буде прямим і грубим ігноруванням Конституції, конституційним переворотом, поваленням конституційного ладу України.

Саме виключно ex tunc мали наступати наслідки протиправності актів у 1991–1997 рр. у відповідності до норм і принципів Конституції України та частини 2 статті 22 закону «Про Конституційний Суд України» від 03.06.1992 р., і саме тому, що «еліта» свавільно подавила принципи верховенства права шляхом застосовування «принципу верховенства протиправних актів органів влади», вони не наступали.

Із прийняттям Конституції України 1996 року правовий рівень закріплення принципів верховенства права в Україні дуже круто зріс і став найвищим у світі, правові підстави для настання наслідків протиправності актів ex tunc тільки посилилися. Але українська «еліта» й не подумала припиняти свою злочинну антинародну та антидержавну діяльність. Для продовження застосування в правовій системі України «принципу верховенства протиправних актів органів влади» вона здійснила грандіозну аферу з «підміни» конституційної форми наслідків протиправності актів за формою ex tunc на неконституційні наслідки за формою ex nunc.

Як вже зазначалося, для цього із законодавства було завідомо протиправно викинуто норму частини 2 статті 22 першого закону України «Про Конституційний Суд України», яка прямо визначала настання наслідків протиправності актів за формою ex tunc і не залишала місця правовій невизначеності та облудному тлумаченню конституційних положень, та вчинено багато інших злочинів для повалення конституційного ладу України.

Штучно створена правова невизначеність

Ці «юридичні диверсії» породили певну правову невизначеність та створили райські умови для маніпуляцій, що й дало можливість Конституційному Суду облудно витлумачити термін «чинний акт» частини 2 статті 152 Конституції України та сформулювати в мотивувальній частині рішення № 8-зп від 24.12.1997 р. вищезгадану завідомо протиправну «юридичну позицію».

«Узаконення» свавілля

Таким злочинним шляхом «еліта» у грудні 1997 року «узаконила» «Доктрину свавілля» та всю свою злочинну діяльність, яку в 1991–1997 рр. вона здійснювалося без «правового обґрунтування», «по факту». Протиправність «юридичної позиції» КСУ від 24.12.1997 р. щодо визнання юридичної сили неконституційних актів із моменту їх прийняття й до визнання їх неконституційними є явною – оскільки Конституція України не наділяє КСУ повноваженнями припиняти чи бодай якоюсь мірою обмежувати дію принципів верховенства права. А саме таке слідує з «юридичної позиції» суду від 24.12.1997 р. – абсолютно повне придушення нею дії принципів верховенства права, перекреслення самого поняття «правова держава».

Читайте також: Антикорупційні справи: головні риси останнього часу

Ті хто стверджує, що в частині другій статті 152 Конституції України прописані такі повноваження КСУ, є або неспроможними зрозуміти екзистенційну різницю між принципами верховенства права і диктаторським «принципом верховенства акту органу влади», між термінами «чинний акт» та «діючий акт», або ж є співучасниками «еліти» в злочинах проти України, що свідомо та за велику для себе вигоду «воюють на юридичному фронті» за продовження дії злочинної «Доктрини свавілля».

Наслідки та рішення (замість післямови)

Прямим наслідком антиконституційної діяльності «еліти» стала розбудова не демократичної та правової, як встановлено Конституцією України, а бюрократичної, кланово-мафіозної тотально корумпованої державної системи, знищення економічного й оборонного потенціалу України, шалене протиправне збагачення держверхівки за рахунок «узаконеного» розкрадання народної власності, доведення народу до зубожіння й безправ’я.

Застосування в практиці діяльності органів влади незалежної України «принципу верховенства актів органів влади» замість принципів правової держави призвело до усіх без винятку існуючих катастрофічних наслідків: нищівного розграбування власності українського народу, його масового зубожіння й вимирання, знищення засад демократії, економічного, науково-технічного та оборонного потенціалу, розвалу територіальної цілісності, соборності, державності, до тотальної корупції, формування судової й правоохоронної систем як злочинного інструментарію «еліти» в її антинародній/антидержавній діяльності тощо.

Матеріальна шкода, спричинена українському народу шляхом застосування «Доктрини свавілля», обчислюється трильйонами доларів. Головними з 1991 року і до сьогодні злочинами «еліти» є повалення конституційного ладу, державна зрада, грабіж народу, геноцид і всеохоплююча корупція. Негайне припинення цих особливо тяжких злочинів, що є визначально важливим для подальшого існування української нації і державності, можливе виключно шляхом скасування дії «принципу верховенства актів органів влади», люстрації «еліти» та приведення правотворчої і правозастосувальної діяльності органів влади у відповідність до принципів верховенства права.

Суб’єктивна природа та повна протиправність засад усіх найбільших проблем України дають реальну можливість швидко й успішно їх ліквідувати. Після викриття «Доктрини свавілля» як «афери епохи» з інфікування правової системи України «принципом верховенства актів органів влади» залишається лише терміново вжити належних правових заходів.

Для докорінного вирішення «проблеми проблем», тобто проблеми так званої «еліти», що в першу чергу життєво необхідно для порятунку країни, у відповідності до ст. 37 Конституції діяльність усіх політичних партій і громадських організацій «еліти» має бути терміново зупинена та заборонена, а всі причетні до злочинної діяльності проти України мають бути люстровані з позбавленням права подальшої політичної діяльності, та притягнуті до відповідальності за скоєні злочини.

Без цього наша країна не має майбутнього. «Еліта» не змінюється на краще навіть під час війни, і в разі її неусунення з політики дуже швидко остаточно донищить українську націю і державність. Зупинення й заборона антиконституційної діяльності так званої «еліти» має бути ініційована Президентом України у відповідності до його повноважень, встановлених статтею 102 та частиною третьою статті 106 Конституції – з його власної ініціативи або на вимогу українського суспільства та західних партнерів України.

Вжиття належних заходів з додержання і виконання приписів Конституції України є не дискреційним повноваженням Президента, а його обов’язком як глави держави й гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності країни, додержання прав і свобод людини і громадянина.

Одночасно з початком процесу люстрації так званої «політичної еліти» має бути припинена дія породженої нею головної правової проблеми України – «Доктрини свавілля». Жодних змін до Конституції України для цього робити не потрібно. За наявності політичної волі Президента, введення в дію принципу верховенства права може бути здійснено в один день. Одночасно з початком люстраційних процесів, для запобігання виникненню в майбутньому та усунення вже існуючого «вакууму влади», повноваження органів влади усіх рівнів мають бути передані військовим адміністраціям, сформованих в усіх визначених Конституцією України одиницях адміністративно-територіального устрою України із кращих представників ЗСУ – єдиної державної інституції, яка має стабільно високу довіру суспільства.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути