Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 1 - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 1

Дата публікації:

Сьогодні для кожного жителя планети Земля цілком очевидним є те, що світова спільнота на світанку ХХІ століття остаточно вступила в епоху нового інноваційного цивілізаційного розвитку — «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Суспільства знань». Новітні ідеї, інновації, знання, наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки, медицини, економіки провідних країн світу. Й Україна не є винятком із даного високотехнологічного процесу переходу людства в інноваційну електронну еру.

Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету


Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»


Ігор Харитоненко
аспірант Київського університету права Національної академії наук України

 

Злочини міжнародного характеру

Відповідно, на державному рівні та рівні територіальних громад будується українське електронне (інформаційне) суспільство, яке поєднує в собі взаємодію громадян, підприємств, організацій, органів місцевого самоврядування та державних органів із використанням грід- і блокчейн інформаційних технологій. Українське електронне суспільство є невід’ємною частиною електронного світу, що в свою чергу відкриває транснаціональні віртуальні кордони та обумовлює потребу в новому національному та, відповідно, міжнародному законодавстві.

Читайте також: До 15 років позбавлення волі за втручання у роботу електронних систем

Проведений нами (1989— 2022 рр.) асиметричний аналіз здобутків електронної цивілізації свідчить, що тут є не тільки позитивні надбання, але й багато реальних ризиків, загроз, кібератак, небезпек, зокрема, формування потужної новітньої електронної організованої міжнародної (транскордонної, транснаціональної та трансконтинентальної) кіберзлочинності як у наземному, так і космічному просторі. Це й зумовлює більш детальний розгляд характерних ознак, рис та специфічних особливостей типології сучасного портрету професійного електронного кіберзловмисника.

Термінологія й асиметричний аналіз сутності електронного зловмисника

Проведені нами понад тридцятилітні системні асиметричні правничі узагальнення поняття сутності електронного зловмисника дають змогу стверджувати, що в юридичній літературі і в сфері практичної діяльності доцільно використовувати термін «електронний зловмисник», оскільки термін «електронний злочинець» можна використовувати щодо конкретної особи лише після визнання особи винною за рішенням суду. Вважаємо, що сьогодні правнича освіта, юридична наука й слідчо-судова практика ставить справедливе завдання про необхідність проведення системного комплексного асиметричного правового аналізу кримінолого-криміналістичної характеристики особи електронного зловмисника для запобігання електронній злочинності (кіберзлочинності) та убезпечення життєдіяльності людини, громадянина, органів місцевого самоврядування, державних органів та світового суспільства загалом. Пріоритетними завданнями сьогодні є дослідження правових, організаційних і методичних основ вивчення особи електронного зловмисника, використання даних про нього для запобігання і протидії злочинності, зменшення негативних економічних, соціальних наслідків вчинення злочину в кіберпросторі. Результатом наукових досліджень мають бути сформовані кримінолого-правові засади запобігання злочинності в сфері інформаційних технологій та розроблені науково-обгрунтовані конкретні програми дій щодо їх застосування відповідними фахівцями державних органів та приватних організацій на практиці.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: ІТ-спільнота безкарно тестуватиме державні інформаційні системи на вразливість

Основними завданнями наукового дослідження кримінолого-криміналістично ї характеристики особи електронного зловмисника є постановка та виконання ряду завдань, а саме:

  • визначення сутності поняття особи електронного зловмисника;
  • комплексного наукового дослідження кримінологокриміналістичної характеристики особи електронного зловмисника;
  • формування кримінологічної типології ознак і рис особи електронного зловмисника;
  • розробити структуру і базову основу класифікації електронних зловмисників;
  • визначення поняття, сутності та загальної характеристики новітніх засобів дослідження електронного зловмисника;
  • розробити систему принципово нових правових, кримінологічних та криміналістичних засобів пізнання сутності електронного зловмисника;
  • розробити комплексну систему кримінологічних методів запобігання і протидії вчиненню правопорушень, здійснюваних електронними зловмисниками;
  • визначення сучасних можливостей використання новітніх засобів, методів і технологій для пізнання сутності характерних рис та ознак професійного електронного кіберзловмисника;
  • виявити причини й умови реального стану кіберзлочинності, а також розробити відповідні заходи по їх запобіганню та протидії.

Зазначимо, що на основі системного асиметричного узагальнення наукових праць та сорокалітнього досвіду практичної діяльності правоохоронних органів нами проведено соціально-правовий, психолого-кримінологічний та експертно-криміналістичний консолідований аналіз (1989— 2022 рр.), який дозволяє зробити висновки, що серед електронних зловмисників більшість становлять чоловіки (Біленчук П. Д., Малій М. І. Пріоритетні напрями досліджень психологічного портрету електронного зловмисника. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні проблеми психологічного забезпечення службової діяльності працівників правоохоронних органів» м. Київ, 30 жовтня 2020 року. Державний науково-дослідний інститут МВС України. Київ: 2020. С. 10). Водночас останнім часом слідча і судова практика свідчить, що в цій структурі різко зросла частка жінок-електронних зловмисників. Системний аналіз свідчить, що з позиції людських психофізіологічних характеристик – це яскрава, думаюча, творча особистість, професіонал своєї справи, готовий прийняти технологічний виклик, бажаний працівник. Як правило, електронні зловмисники часто займають відповідальні керівні посади в установах та організаціях й озброєні спеціальними професійними знаннями, а також найновішими інноваційними грід-технологіями. Ці зловмисники мають доступ до комп’ютерних систем, мереж та електронних баз даних завдяки своєму службовому становищу. Одночасно – це людина, яка боїться втратити свій авторитет або ж певний професійний статус у рамках якоїсь соціальної групи, або ж глузувань на роботі. Слідча й судова практика свідчать, що левова частка електронних злочинів здійснюється поодинці, самостійно. Водночас сьогодні має місце тенденція співучасті електронних зловмисників у групових (організованих) злочин них посяганнях. Доцільно звернути увагу й на те, що зовні поведінка таких людей особливо не відрізняється від установлених у суспільстві соціальних та правових норм. До того ж, електронні зловмисники відзначаються високим професіоналізмом, уважністю та пильністю, а їх дії достатньо витончені, хитромудрі, супроводжуються відмінним маскуванням (Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти: Навчальний посібник. Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. 72 с. С. 16; Біленчук П. Д., Малій М. І. Космічна й електронна кіберзлочинність: загрози і виклики нового тисячоліття // Юридичний Вісник України, 2019, № 40. С. 14—15).

Сучасні професійні «білокомірцеві» суперкрекери

На відміну від кіберзлочинця загальнокримінально-ситуаційного типу, до кіберзлочинців фахового типу – суперкрекерів, відносяться особи, які:

1) вчиняють злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, або інші злочини, способом яких є вчинення діянь, які охоплюються ознаками вказаних вище злочинів або інших передбачених Кримінальним кодексом України зловмисних діянь, які вчиняються з використанням електронних приладів та пристроїв;

2) мають спеціальні (професійні) знання та навички, не характерні для рівня пересічного користувача електронних приладів і пристроїв;

За даними Ю. М. Піцика, злочини, що вчиняються «з використанням високих технологій та кіберпростору, є високоінтелектуальними», а досить великий відсоток осіб, які їх вчиняють, мають дипломи про вищу освіту за фахом «Прикладна інформатика», «Інформаційні системи і технології», «Програмна інженерія», «Інформаційні безпека» (Піцик Ю. М. Аналіз особистості кіберзлочинця, який вчиняє злочини проти власності у кіберпросторі. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2017. № 26. С. 105—107).

3) професійна діяльність яких пов’язана з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, запровадженням інформаційних технологій.

На нашу думку, зазначені ознаки є конститутивними (обов’язковими) для кіберзлочинців фахового типу. Натомість до факультативних ознак кіберзлочинців фахового типу можна віднести психічні особливості особистості кіберзлочинця, що виявляються в особливому ставленні до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, емоційну залежність від них, ескапізм, який О. В. Ткачова визначає як «втечу від дійсності, прагнення піти від реальності, від загальноприйнятих норм суспільного життя у світ ілюзій та псевдодіяльності» (Ткачова О. В., Науменко К. В. Кримінологічна характеристика кіберзлочинця. Юридичний науковий електронний журнал. 2018. № 2. С. 200—204; Лозова С. М. Деякі особливості психічних девіацій кіберзлочинця / С. М. Лозова // Актуальні питання розслідування кіберзлочинів: матеріали міжнарод. наук.-практич. конф.: м. Харків, 10 груд. 2013 р. / МВС України, Харків. нац. ун-т внутріш. справ. Київ: ВАІТЕ, 2013. С. 134—137).

Зокрема, відсутність зазначених ознак, за одночасної наявності тих, які визначено як обов’язкові, спостерігається в низці судових вироків, серед яких вирок Приморського районного суду Одеси від 8 травня 2018 року в справі № 522/8715/13-к. Цим вироком ОСОБУ_6 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 361 Кримінального кодексу України, а саме в тому, що він після звільнення за власними бажанням з ОСОБА_4, використовуючи отримані ним під час виконання трудових обов’язків в ОСОБА_4 паролі та коди доступу до серверів, на яких зберігалися дані сайту компанії ОСОБА_11, скоїв несанкціоноване втручання в роботу серверів корпоративної мережі ОСОБА_4 та ОСОБА_8 і скопіював конфіденційну інформацію щодо проекту, після чого видалив зазначені дані із серверів компанії ОСОБА_4 та ОСОБА_8. Після знищення файлів проекту з метою блокування доступу до серверів ОСОБА_4 та приховування слідів своїх дій ОСОБА_6 змінив паролі доступу до серверів, на яких зберігався програмний продукт, замовлений компанією ОСОБА_11, чим заподіяв ОСОБА_4 значну шкоду. Судом, серед іншого, було встановлено, що представники компанії ОСОБА_11 не могли заплатити за проект згідно з умовами договору, а тому найняли ОСОБА_6 для того, щоб він все скопіював. ОСОБА_6 працював на посаді програміста, був керівником цього та інших проектів, а отже, мав відповідні знання і навички, що підтверджувалося свідками, які «в силу освіти розуміються на питаннях несанкціонованих мережевих втручань» (Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 8.05.2018 р. у справі № 522/8715/13-к). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 6 лютого 2020 року вирок скасовано в частині цивільного позову, що свідчить про те, що апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції в частині кваліфікації дій підсудного (Ухвала Одеського апеляційного суду від 06 лютого 2020 року у справі № 522/8715/13-к). З викладеного вбачається, що діяльність особи, визнаної винуватою у вчиненні кіберзлочину, не була зумовлена особливим ставленням до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, які були знаряддям вчинення конкретного злочину.

Беручи до уваги наведені вище ознаки кіберзлочинців фахового типу, науковці неодноразово звертали увагу на таку з них, як їх пов’язаність із білокомірцевою злочинністю. Зокрема, в цьому контексті досліджувала особу злочинця Л. В. Борисова, яка відмітила, що «у професійно-кваліфікаційному плані коло комп’ютерних злочинців надзвичайно широке: до них відносять різноманітні категорії керівників і спеціалістів – комерційні директори, банківські службовці, фінансисти, програмісти, інженери-наладчики і монтажники комп’ютерного устаткування, бухгалтери тощо» (Борисова Л. В. Суб’єкт (особа) транснаціонального комп’ютерного злочину: криміналістичні й психофізіологічні аспекти. Актуальні проблеми держави і права. 2008. Вип. 44. С. 76—81). За даними, наведеними П. Д. Біленчуком та М. І. Малієм, «52% комп’ютерних злочинців мали спеціальну підготовку в галузі автоматизованої обробки інформації, 97% були службовцями державних установ і організацій, які використовували комп’ютерні системи, мережі та інформаційні технології в своїх виробничих процесах, а 30% мали безпосереднє відношення до експлуатації засобів комп’ютерної техніки». Також зазначені науковці звертають увагу на те, що велику кількість комп’ютерних злочинців (понад 25%) становлять посадові керівники всіх рангів. На думку П. Д. Біленчука та М. І. Малія, крім іншого, це зумовлено тим, що керівник є спеціалістом високого класу, який володіє достатніми професійними знаннями, має безпосередній доступ до широкого кола інформації, може давати відповідні вказівки та розпорядження й безпосередньо юридично не відповідає за роботу комп’ютерної техніки, що дає підстави для їх віднесення до «білокомірцевих злочинців» (Біленчук П. Д., Малій М. І. Кіберсвіт у новому тисячолітті. Хто вони: кіберзлочинці, кібершахраї, кібертерористи? // Юридичний вісник України, 2019. № 39. C. 14—15).

Чаплик М. М. розглядає «білокомірцевих злочинців» як окремий вид кіберзлочинців, які як вчиняють традиційні економічні злочини за допомогою технічних пристроїв та віртуальної мережі, так й імітують роль потерпілих від кіберзлочинів із метою приховування власних «білокомірцевих» кримінальних правопорушень (Чаплик М. М. Український вимір кіберзлочинності крізь призму окремих типів кіберзлочинців. Габітус, 2020. № 11. С. 83–87).

Висновок про пов’язаність кіберзлочинності з «білокомірцевою» злочинністю значною мірою ґрунтується на визначенні «білокомірцевого злочину» як «злочину, вчиненого особою з гарною репутацією та високим статусом під час обіймання нею посади», запропоновано Е. Сатерлендом (Пивоваров В. В. До питання співвідношення білокомірцевої та корпоративної злочинності. Право і суспільство. № 1 ч. 1. 2018 р. С. 223—227). Разом із тим необхідно зазначити про поширеність у сучасній кримінології розуміння «білокомірцевих злочинів» саме як економічних злочинів, які охоплюють злочини в сфері господарської діяльності: 1) злочини проти системи грошового обігу, фондового ринку й порядку обігу деяких документів; 2) злочини проти системи оподаткування й системи загальнообов’язкового державного соціального страхування; 3) злочини проти бюджетної системи; 4) злочини проти порядку переміщення предметів через митний кордон України; 5) злочини проти порядку зайняття господарською діяльністю; 6) злочини проти прав кредиторів; 7) злочини проти засад добросовісної конкуренції; 8) злочини проти порядку приватизації (Толкач А. М. Сучасний погляд у кримінології на поняття та ознаки економічної злочинності. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 4. С. 277—281; Дудоров О. О. Класифікація економічних злочинів у кримінальному праві України та США: основні підходи. Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки. 2014. № 4(1). С. 245—253).

Також деякі науковці розглядають «білокомірцеві злочини» як злочини в сфері службової діяльності (Шостко О. Ю. Кримінологічні проблеми дослідження злочинів у сфері службової діяльності. Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарської діяльності: матеріали наук.-практ. семінару. м. Харків, 9 листоп. 2004 р. Київ; Харків, 2005. С. 101–103). На нашу думку, приналежність злочинів до «білокомірцевих» обумовлена не видом злочинів, а їх загальними ознаками, з огляду на що доцільно погодитися з О. Г. Куликом, який визначає «білокомірцеву» злочинність як сукупність злочинів, які скоюються особами з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків (Кулик О. Г. «Білокомірцева злочинність». Юридична енциклопедія: в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Київ: вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998. Т. 1: А–Г. С. 239). Виходячи з цього кіберзлочин може розглядатися в контексті «білокомірцевої» злочинності, а кіберзлочинець як особа, яка вчиняє «білокомірцевий» злочин, лише за умов вчинення кіберзлочину особою з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків. Саме тому поняття «кіберзлочинець фахового типу» та «білокомірцевий кіберзлочинець» співвідносяться між особою як частина і ціле. В цьому контексті кіберзлочини, вчинені кіберзлочинцем фахового типу за відсутності ознак «білокомірцевості», можуть набувати ознак професійних.

Як зазначає В. В. Пивоваров, ознаками кримінального професіоналізму є: 1) усталений різновид злочинного зайняття (спеціалізація); 2) відповідні знання та навички (кваліфікація); 3) вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); 4) зв’язок з кримінальним середовищем, здійснюваний через кримінальну субкультуру (Пивоваров В. В. До питання співвідношення білокомірцевої та корпоративної злочинності. Право і суспільство. № 1 ч. 1. 2018 р. С. 223—227).

Класифікація сучасних професійних електронних кіберзловмисників

Отримані результати наукових досліджень, проведених нами в Україні, Європі і світі (1998 – 2022 рр.) щодо реального стану та різновидів електронних кіберзловмисників дозволяють їх систематизувати й виділити в окремі групи. Таким чином, серед осіб, які сьогодні вчиняють електронні кіберзлочини слід виділити такі різновиди:

1) хакери, які отримують несанкціонований доступ до комп’ютерних систем з метою отримання конфіденційної інформації шляхом зламування захисту програмного забезпечення. Їх умовно можна розділити на крекерів – осіб, які здійснюють зламування шляхом самостійної розробки відповідних програм із комерційною метою, скрипткідів – осіб, які використовують для зламування захисту програмного забезпечення напрацювання інших хакерів та хакерів – вандалів, метою яких є зламування захисту (Кримінологія. Підручник / Практикум / Ю. В. Александров, П. Д. Біленчук, В. С. Ковальський, О. М. Костенко, Р. В. Перелигіна, Г. С. Семаков та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2017. С. 286; Ткачова О. В., Науменко К. В. Кримінологічна характеристика кіберзлочинця. Юридичний науковий електронний журнал, 2018. № 2. С. 200—204; Бабенко О. О., Мокляк А. С. Теоретичний аналіз дослідження психологічного портрета кіберзлочинця. Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 2. С. 89—93; Краснопьоров П. Феномен інтернет-субкультур: філософсько-антропологічний аналіз / П. Краснопьоров // Схід, 2016. № 2. С. 74—78);

2) фріки – хакери, які спеціалізуються на використанні телефонних систем із метою перенести оплату на рахунок іншого абонента (Кримінологія. Підручник / Практикум / Ю. В. Александров, П. Д. Біленчук, В. С. Ковальський, О. М. Костенко, Р. В. Перелигіна, Г. С. Семаков та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2017. С. 286);

3) колекціонери – хакери, які використовують програми – перехоплювачі паролів та кодів телефонного виклику (Кримінологія. Підручник / Практикум / Ю. В. Александров, П. Д. Біленчук, В. С. Ковальський, О. М. Костенко, Р. В. Перелигіна, Г. С. Семаков та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2017. С. 286);

4) спамери – особи, котрі здійснюють розсилку спаму – кореспонденції, яку адресати не висловили бажання отримувати, з метою поширення порнографічних творів, комп’ютерних вірусів або виведення з ладу поштового сервісу тощо (Бабенко О. О., Мокляк А. С. Теоретичний аналіз дослідження психологічного портрета кіберзлочинця. Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 2. С. 89—93);

5) фішери – кібершахраї, які спеціалізуються на фішингу – виді кібершахрайства, метою якого є отримання доступу до конфіденційних даних користувачів, логінів, паролів шляхом направлення повідомлення з пропозицією підтвердити дані облікового запису (онлайнаукціони, лотереї, банківські послуги, інтернет-магазини тощо) з прямим посиланням на сайт, використання на якому особою його логіну та паролю дозволяє отримати доступ до її акаунту, банківського рахунку або персональних даних. Характерною ознакою таких сайтів є їх подібність до загальновідомих інтернет-ресурсів (Кримінологія. Підручник / Практикум / Ю. В. Александров, П. Д. Біленчук, В. С. Ковальський, О. М. Костенко, Р. В. Перелигіна, Г. С. Семаков та ін. Київ: Юрінком Інтер, 2017. С. 286; Бабенко О. О., Мокляк А. С. Теоретичний аналіз дослідження психологічного портрета кіберзлочинця. Теорія і практика сучасної психології. 2018. № 2. С. 89—93);

6) кардери – особи, які здійснюють викрадення номерів кредитних карт із подальшим отриманням доступу до рахунків осіб, чиї номери й коди карт були викрадені (Ткачова О. В., Науменко К. В. Кримінологічна характеристика кіберзлочинця. Юридичний науковий електронний журнал. 2018. № 2. С. 200—204; Бишевець О. В., Романенко Т. В. Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики шахрайств, що вчиняються в мережі інтернет. Вісник кримінального судочинства, 2016, № 1. С. 81—87);

7) кіберкруки – особи, які спеціалізуються на несанкціонованому проникненні в комп’ютерні системи та мережі фінансово-банківських установ і закриті комп’ютерні системи й мережі, бази даних державних органів з метою перепродажу отриманих персональних даних (Власова О. В., Біленчук П. Д. Кримінологічна характеристика суб’єкта злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж);

8) кіберсквотери – особи, що здійснюють захоплення доменних імен з корисливих мотивів (Бишевець О. В., Романенко Т. В. Особа злочинця як елемент криміналістичної характеристики шахрайств, що вчиняються в мережі інтернет. Вісник кримінального судочинства. № 1/2016. С. 81—87);

9) кібертерористи – особи, які спеціалізуються на віртуальному терорі;

10) вірмейкери (вексери) – творці комп’ютерних вірусів (Краснопьоров П. Феномен інтернет-субкультур: філософсько-антропологічний аналіз / П. Краснопьоров // Схід, 2016. № 2. С. 74—78);

11) пірати – особи, які вчиняють злочини, пов’язані із порушенням авторського права;

12) крекери – надзвичайно потужні асиметричні, системні, консолідовані викрадачі чужої інформації (жарг. – злодії, зламувачі, супер електронні кіберзловмисники), які оснащені найновішими новітніми засобами, методами грід- і блокчейн технологіями.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 2

Опубліковано

on

От

Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника

Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету


Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»


Ігор Харитоненко
аспірант Київського університету права Національної академії наук України

 

Характерні риси й ознаки хакерів і
суперпрофесійних кіберкрекерів

Особливо варто зазначити, що найпоширенішу групу електронних піратів становлять хакери і крекери. Розглянемо їх особливі риси детальніше. Відомо, що дослівно «хакер» — це людина, яка проникає в чужі інформаційні мережі, комп’ютери, системи, електронні бази даних без злочинної мотивації. Хакери — це електронні корсари, комп’ютерні пірати. Так називають людей, які без дозволу господаря проникають у чужі інформаційні електронні мережі для забави, іноді з метою показу свого інтелектуального іміджу, зверхності, реваншу над іншими технократами. Слід зазначити, що хакери — це електронні хулігани, які отримують емоційне і психофізіологічне задоволення від непомітного вторгнення в чужий комп’ютер, інформаційну мережу, комп’ютерну систему, електронні бази даних. Очевидно, що хакери — прекрасні телекомунікаційні професіонали — чудові знавці сучасної інформаційної та електронної техніки. Відомо, що за допомогою телефону (смартфону) й домашніх комп’ютерів вони підключаються до «всесвітньої павутини», електронних мереж, які передають дані, пов’язані майже з усіма великими електронними мережами й комп’ютерами світу, задіяними у сфері економіки, фінансів, науково-дослідних центрів, банків, страхових компаній тощо (Біленчук П. Д. Конвергенція сонячного суспільства знань: креативна освіта і цивілізаційний розвиток. Монографія / П. Д. Біленчук, Я. О. Береський, О. Л. Кобилянський, М. І. Малій, Р. В. Перелигіна; за заг. ред. П. Д. Біленчука. Київ: УкрДГРІ, 2019. С. 7).

Читайте також: Завдання на вчора або Як захистити бізнес від кіберзагроз

Загальновідомим фактом є те, що американський хакер Річард Чешир, якого запросили в Мюнхен на нараду експертів з охорони відомостей у комп’ютерах практично на очах фахівців з кібербезпеки забезпечив собі доступ спочатку в німецьку мережу, потім просто завітав в американську інформаційну мережу, а звідти проник в один із найважливіших і найпотужніших стратегічних комп’ютерів США (Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти: Навчальний посібник. — Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. С. 16).

Необхідно зазначити, що особливим різновидом хакерів є крекери. Фактично ці надзвичайно вправні електронні зловмисники крадуть найважливішу електронну інформацію, викачуючи за допомогою комп’ютера та електронних мереж цілі закриті для звичайних користувачів інформаційні банки даних. Зрозуміло, що технічно це набагато складніше здійснити, ніж те, що роблять звичайні хакери.

Але насправді практика показала, що за декілька годин, не докладаючи особливих зусиль, будь-який технік середньої руки може пограбувати недоступний електронний банк даних французького комісаріату з атомної енергії й отримати найконфіденційніші засекречені відомості, або, наприклад, таємний проект створення лазера чи програму будівництва ядерного реактора (Батурин Ю. М. Право и политика в компьютерном круге. М.: Наука, 1987. С. 30).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У той же час, слідча і судова практики свідчать, що серед електронних зловмисників є представники усіх груп традиційної кримінально-правової класифікації: білокомірцевого, організованого й загальнокримінального злочинного світу. Причому вони працюють як у самих організаціях та установах, проти яких скоюють злочинні діяння, так і поза їх межами, поодинці і в групі потужних технічно озброєних співучасників. Одні технічно оснащені слабо, а інші мають дорогі, престижні науковомісткі могутні комп’ютерні системи, а також стаціонарні та пересувні портативні пристрої (Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти: Навчальний посібник. — Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. С. 16—17).

Важливо звернути увагу, що провідне місце сьогодні, де професійно працюють крекери, посідає організована електронна злочинність (Біленчук П. Д. Кримінологічна характеристика особи комп’ютерного злочинця / П. Д. Біленчук, Р. В. Перелигіна, М. І. Малій // Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення: матеріали міжвузів. наук.-практ. круглого столу, м. Київ, 22 березня 2019 р. [редкол. В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2019. С. 144—147). Це обумовлено тим, що, по-перше, діяльність мафіозних структур є часткою великомасштабного електронного злочинного бізнесу. По-друге, з організацій, що використовують комп’ютери та електронні мережі, значно простіше й зручніше «витягувати» гроші, ресурси, інформацію та потужні бази даних. Електронні зловмисники скоюють це за допомогою звичайних смартфонів, мобільних телефонів, комп’ютерів та різного роду електронних пристроїв та новітніх технологій. Нарешті, по-третє, оскільки сили кібербезпеки й кіберполіції також використовують комп’ютерні системи, електронні мережі, смартфони для боротьби з електронною злочинністю, то, відповідно, щоб попередити стеження й розгадати плани противника, організована електронна злочинність використовує таку могутню зброю, як сучасний мобільний телефон, смартфон чи комп’ютер (Біленчук П. Д., Гуцалюк М. В., Романюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002. С. 138).

На основі аналізу відкритих матеріалів кримінальних проваджень, здійснених О. А. Самойленко, відкритих за ознаками злочинів досліджуваної категорії, свідчить про те, що 20% злочинів, вчинених у кіберпросторі, місцем використання технічних засобів для неправомірного доступу до комп’ютерної інформації було за межами України, 40% таких злочинів – місцем підготовки такого злочину (розробки вірусу, програм зламу, добору паролів) і, відповідно, 10% таких злочинів – його місцем був комп’ютер, сервер або стример, які використовувалися для обробки інформаційного продукту як предмета посягання (Самойленко О. А. Основи методики розслідування злочинів, вчинених у кіберпросторі: монографія / О. А. Самойленко; за заг. ред. А. Ф. Волобуєва. Одеса: ТЕС, 2020. С. 112).

Варто звернути увагу на те, що електронні зловмисники – це особи, які, як правило, є фахівцями-професіоналами своєї сфери, відмінно знають сучасну електронну обчислювальну техніку, віртуозно володіють програмуванням. Їхні дії достатньо сплановані, витончені й розумно опрацьовані (Біленчук П. Д., Малій М. І. Кримінолого-криміналістичний портрет електронного зловмисника. Актуальні питання криміналістики та судової експертизи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 19 листоп. 2020 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2020. С. 21).

Очевидно, що значне зростання кіберзлочинності в результаті глобального поширення інформаційних технологій, використання електронного (штучного) інтелекту несе в собі нові загрози та виклики світовому співтовариству. Отже, існують практичні завдання запобігання і протидії злочинності в сфері інформаційних технологій, які потребують постійного дослідження й оперативного розв’язання. Знання кримінологічної науки на сьогодні є одним з основних інструментів для використання всіх наявних можливостей системи запобігання злочинності. Також слід звернути увагу на те, що вже давно виникла потреба в розробці в освіті, науці і практиці новітніх наукових напрямків – ІТ-права, ІТ-кримінології, ІТ-криміналістики, ІТ-економіки, ІТ-безпеки, ІТ-експертології, ІТ-кібербезпеки.

Важливо звернути особливу увагу на те, що в Україні наявний значний людський, технологічний і ресурсний потенціал в сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Водночас, сьогодні розвиток інформаційно-комунікаційної та інноваційної нормативно-правової бази є недостатнім для регулювання електронних взаємовідносин між громадянами, підприємствами, організаціями та органами місцевого самоврядування, державними органами. Якісне та швидке оновлення й доповнення чільного законодавства в сфері інформаційно-комунікаційних технологій дозволить нашій державі здійснити «інформаційний стрибок» у щасливе майбутнє та максимально убезпечити себе від загрози кіберзлочинності.

Таким чином, особливості вчинення окремих кіберзлочинів, пов’язаних, насамперед, із поширенням незаконного контенту, фішингом тощо, не вимагають організаційних зусиль. Також науковцями висловлено думку про те, що за самою своєю природою кіберпростір є несумісним з ієрархією, оскільки «він є мережею, елементами якої є й інші мережі, основною рисою яких є гнучкість, текучість, відкритість та здатність еволюціонувати» (Гриненко І., Прокоф’єва-Янчиленко Д., Прокоф’єв М. Структура кримінальних відносин у кіберпросторі. Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: науково-технічний збірник. 2013. Вип. 1(25). С. 27–33). Це обумовлює функціонування груп кіберзлочинців, які не повною мірою відповідають критеріям організованої злочинної групи, визначеним у ст.  2 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яка визначається як структурно оформлена група в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду (Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_789#Text). На нашу думку, доцільно погодитись з висновком О. А. Самойленко про те, що транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою є найбільш типовими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі (Самойленко О. А. Види злочинних спільнот, що вчиняють кримінальні правопорушення з використанням кіберпростору. Сучасні напрями, засоби та методи протидії злочинності: матеріали Міжнар. конф., присвяч. 105-річчю від дня народ. видат. вченого-криміналіста, док-ра юрид. наук, проф. Віктора Павловича Колмакова м. Одеса, 23 листоп. 2018 року/відп. за вип. В. В. Тіщенко, Ю. О. Гресь. Одеса: Гельветика, 2018. С. 154—157). Зокрема, це: неструктуровані групи або групи, сформовані виключно для спільного та проведення однієї або декількох операцій, децентралізовані групи осіб, об’єднані певною ідеєю, або групи, які, хоча і можуть відповідати критеріям щодо стійкості, структурованості та ієрархічності, але не мають на меті отримання матеріальної вигоди. Такі групи можуть формуватися як для вчинення ретельно спланованих злочинів проти власності, так і для здійснення масованих кібератак на установи, підприємства, об’єкти інфраструктури, поширення неправдивої інформації, кібертероризм тощо, що застосовуються під час інформаційних та гібридних війн (Чаплик М. М. Український вимір кіберзлочинності крізь призму окремих типів кіберзлочинців. Габітус. 2020. № 11. С. 83–87). З огляду на це до ознак, які характеризують особу такого кіберзлочинця, слід віднести: 1) інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій; 2) наявність творчого мислення; 3) різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); 4) світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики).

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що конститутивними (обов’язковими) ознаками кіберзлочинців фахового типу є: 1) вчинення злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, або інших злочинів, способом яких є вчинення діянь, які охоплюються ознаками вказаних вище злочинів або інших передбачених Кримінальним кодексом України зловмисних діянь, які вчиняються з використанням електронних приладів та пристроїв; 2) наявність спеціальних (професійних) знань та навичок, не характерних для пересічного користувача електронних приладів та пристроїв; 3) професійна діяльність, пов’язана з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, запровадженням інформаційних технологій. До факультативних ознак можна віднести психічні особливості особистості кіберзлочинця, що виявляються в особливому ставленні до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, емоційну залежність.

Кіберзлочинців фахового типу можна поділити на групи за приналежністю до різних видів злочинності: 1) «білокомірцевої» 2) професійної; 3) організованої. Проте кіберзлочин може розглядатись в контексті «білокомірцевої» злочинності, а кіберзлочинець як особа, яка вчиняє «білокомірцевий» злочин, лише за умов вчинення кіберзлочину особою з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків. Тому кіберзлочини, вчинені кіберзлочинецем фахового типу за відсутності ознак «білокомірцевості», можуть набувати ознак професійних, а саме: 1) наявність спеціалізації, тобто вчинення кіберзлочинів певного виду; 2) наявність технічних знань та навичок, необхідних для вчинення кіберзлочину певного виду та складності (кваліфікація); 3)  вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); 4)  наявність субкультури, зміст якої характеризується криміногенним чинником. Необхідно розмежувати вчинення кіберзлочину кіберзлочинцем у складі злочинної організації, в тому числі транснаціональної, та у складі організованої групи, яка не має ознак злочинної організації або була сформована для спільного та одночасного проведення однієї або декількох операцій. Найтиповішими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі, є транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою. До особливостей особи кіберзлочинців, які ведуть злочинну діяльність у складі таких груп відносяться: 1)  інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій; 2) наявність творчого мислення; 3) різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); 4) світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики.

Висновки, пропозиції і рекомендації

1. Кримінологічна характеристика кіберзлочинів включає в себе такі відомості: а) загальні ознаки кіберзлочинів; б) різновиди злочинної поведінки та їх зв’язки зі злочинами інших видів; в) причини та умови кіберзлочинів; г) відомості про особу, яка вчиняє злочин.

2. Причиною кіберзлочинів є комплекс сваволі та ілюзій, який охоплює чотири етапи:

а) формування комплексу під впливом низки обставин (доступність використання технічних можливостей електронних приладів та пристроїв, наявність знань та навичок їх використання, враження анонімності та безкарності використання кіберпростору);

б) вибору злочинного способу задоволення своїх потреб з урахуванням відповідного мотиву — корисливого (зумовлений бажанням одержання матеріальної вигоди); суспільно-політичного (бажання вплинути на перебіг подій у суспільному житті або державному житті); хуліганського (обумовлений неповагою до суспільства та суспільних інституцій в цілому); особистого (зумовлений бажанням заподіяти шкоду конкретній особі); світоглядно-ідеологічного (зумовлений бажанням поширення певних поглядів або настанов); дослідницького (обумовлений цікавістю протиправного або злочинного спрямування);

в) формування злочинної цілі, відповідно до якої особа визначає, які саме дії, що у підсумку становитимуть кіберзлочин, нею буде вчинено;

г) безпосереднього вчинення кіберзлочину за наявності певних умов, що сприяють прояву комплексу сваволі та ілюзій.

3. Характеризуючи особу кіберзлочинця, доцільно виходити з тих показників кримінологічної характеристики особи злочинця, зміст якої охоплює найважливіші ознаки особи, яка вчинила злочин, водночас враховуючи і свободу волі особи, і сталі ознаки особи, які не перебувають в залежності від обраного нею варіанту поведінки, які включають: а) соціальні ролі особи; б) морально-психологічні та світоглядні ознаки особи; в)  особливості спонукальної сфери особи; г)  психофізіологічні та демографічні ознаки; д) юридично значимі ознаки особи.

4. Переважаючу частку осіб, які вчиняють злочини, які мають ознаки кібернетичних, становлять особи, для яких спосіб вчинення злочину – з використанням електронних приладів та пристроїв та кіберпростору, не є визначальним, а був обраний через його доступність. Оскільки одним із критеріїв віднесення злочинів до кібернетичних є спосіб їх вчинення, це зумовлює питання обґрунтованості розгляду кібернетичної ознаки як підстави для висновку про специфічність кіберзлочинця стосовно злочинця, який вчиняє той самий злочин, але у інший спосіб, не пов’язаний із кіберпростором, електронними приладами або пристроями. Це робить можливим поділ кіберзлочинців за критерієм соціальної ролі та статусу на дві типи: а)  загальнокримінально-ситуаційні кіберзлочинці; б) фахові кіберзлочинці.

5. До кіберзлочинця загальнокримінально-ситуаційного типу відносяться особи, які вчинили злочини, які за своїм об’єктом посягання не пов’язані з електронними приладами та пристроями, а обрання способу вчинення злочину, що зумовило набуття ним ознак кібернетичного, було або обрано ситуаційно, або внаслідок доступності електронного приладу та пристрою, або інших чинників, які, на думку особи, полегшували вчинення злочину, а тому немає підстав стверджувати про відмінності між індивідуально-психологічними рисами кіберзлочинця загальнокримінально-ситуативного типу та особами, які вчиняють однорідний злочин, але без використання електронних приладів та пристроїв або кіберпростору. Враховуючи правову та соціальну природу кіберзлочинів, можна дійти висновку про те, що при їх вчиненні можуть бути присутні різні види мотивів: антисоціальні (корисливий, особистий – бажання завдати шкоди конкретній особі або невизначеному колу осіб, вчинення злочину з мотиву національної або релігійної ворожнечі), асоціальні (прагнення отримати задоволення у заборонений законом спосіб), псевдосоціальні (незгода з суспільною оцінкою політичних поглядів особи як протиправних) та протосоціальні (альтруїстичні, патріотичні тощо). Можливим також є поєднання декількох мотивів при вчиненні окремих злочинів.

6. Конститутивними (обов’язковими) ознаками кіберзлочинців фахового типу є: а) вчинення злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, або інших злочинів, способом яких є вчинення діянь, які охоплюються ознаками вказаних вище злочинів або інших передбачених Кримінальним кодексом України зловмисних діянь, які вчиняються з використанням електронних приладів та пристроїв; б) наявність спеціальних (професійних) знань та навичок, не характерних для пересічного користувача електронних приладів та пристроїв; в) професійна діяльність, пов’язана з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, запровадженням інформаційних технологій. До факультативних ознак можна віднести психічні особливості особистості кіберзлочинця, що виявляються в особливому ставленні до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, емоційну залежність.

7. Електронних кіберзлочинців фахового типу можна поділити на групи за приналежністю до різних видів злочинності а) «білокомірцевої»; б) професійної; в) організованої. Проте кіберзлочин може розглядатись в контексті «білокомірцевої» злочинності, а кіберзлочинець як особа, яка вчиняє «білокомірцевий» злочин, лише за умов вчинення кіберзлочину особою з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків. Тому кіберзлочини, вчинені кіберзлочинецем фахового типу за відсутності ознак «білокомірцевості», можуть набувати ознак професійних, до яких відносяться: наявність спеціалізації, тобто вчинення кіберзлочинів певного виду; наявність технічних знань та навичок, необхідних для вчинення кіберзлочину певного виду та складності (кваліфікація); вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); наявність субкультури, зміст якої характеризується криміногенним чинником. Необхідно розмежувати вчинення кіберзлочину кіберзлочинцем у складі злочинної організації, в тому числі транснаціональної, та у складі організованої групи, яка не має ознак злочинної організації або була сформована для спільного та одночасного проведення однієї або декількох операцій. Найтиповішими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі, є транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою. До особливостей особи кіберзлочинців, які ведуть злочинну діяльність у складі таких груп відносяться:  інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій;  наявність творчого мислення; різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Криптовалюта — декларувати чи ні в Україні?

Опубліковано

on

От

Олена МАТВІЙЧУК,
керуючий партнер компанії
WeDoItBM, засновниця
Інституту економічної
аналітики WeDoItBM

Чим швидше законодавець прийме ліберальне законодавство про декларування криптовалюти (і нормальні ставки податків) – тим швидше населення почне її легалізувати.

Читайте також: Кандидатів на державні посади перевірятимуть після воєнного стану

За даними провідної аналітичної блокчейн компанії The Chainalysis, за 2021 рік Україна посідає четверте місце в Глобальному індексі прийняття криптовалют. Це близько 8 мільярдів доларів криптовалюти, що надходить до країни й щорічно виходить з неї. Щоденний обсяг криптовалютних транзакцій становить близько 150 мільйонів доларів США, що перевищує обсяг міжбанківських бірж у національній валюті, гривні, повідомляє New York Times. За даними цієї ж аналітичної компанії, українці заробили приблизно 400 мільйонів доларів США від продажу біткоїнів за минулий рік. Але от щодо законодавчої бази на тему криптовалюти, то в Україні все провалено. Закон про віртуальні активи, які Верховна Рада прийняла ще у 2021 році, не був підписаний Президентом. Тому на практиці можливо працювати лише з роз’ясненнями податкової служби України у вигляді індивідуальних податкових консультацій (далі — ІПК).

І тут позиція Державної податкової служби (ДПС) двояка. Оскільки відображення в податковій декларації наявності в платника податків криптовалюти чинним законодавством не передбачено. Водночас при отриманні доходів від операцій із криптовалютою зазначені доходи відображаються в розділі ІІ декларації. В ІПК від 30.11.2020 р. № 4907/ІПК/99-00-04-04- 02-09 ДПС пояснила, що відображення в податковій декларації наявності в платника податків криптовалюти в криптогаманці чинним законодавством не передбачено. В іншій ІПК від 02.12.2020 р. № 4928/ІПК/99-00-04-05- 03-06 Державна податкова служба розглянула звернення щодо оподаткування доходу від продажу криптовалюти й роз’яснила, що дохід, отриманий фізичною особою — резидентом від продажу криптовалюти іншій фізичній особі — резиденту, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід з відповідним оподаткуванням. А отже, для фізосіб — при продажу криптовалюти фізособа має сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% і військовим збором 1,5 відсотка.

Цікаво те, що при оподаткуванні криптовалюти витрати на її придбання не враховуються і податок сплачується не з позитивної різниці між стартовою ціною та продажем, а з усієї суми продажу. Несправедливо? Риторичне запитання.

Читайте також: Криптобіржі мають розкрити структуру власності щоб працювати в Україні

Як бути — до кінця незрозуміло. І першими на собі всі складнощі відчули чиновники, для яких передбачено обов’язкове декларування. І вже у 2021 р. публічно задекларували криптоактивів на загальну суму приблизно 75 млрд гривень. Звісно, з першим декларуванням криптовалюти не обійшлося і без казусів. Якщо коротко, то загалом Національне агентство з питань запобігання корупції в результаті перевірки декларацій чиновників знайшло недостовірну інформацію про задекларовану криптовалюту на понад 16 млн гривень. Загальна сума виявлених недостовірних даних — 343 млн гривень. Що, звісно, тільки початок.

За результатами перевірок НАЗК заявило, що в наступному році декларанти повинні будуть зазначати не лише вид криптоактиву, вартість та дату набуття, а й додатково вносити відомості про криптобіржу та публічну адресу. Майнери і трейдери також залишаються в зоні ризику, їх непокоїть невизначеність оподаткування операцій із криптовалютою при отриманні доходу. Тут слід пам’ятати, що майнінг як вид діяльності вимагає початкових інвестицій та регулярного придбання нових комп’ютерних комплектуючих, і нині він не захищений законом. Великий бізнес, так чи інакше, пов’язаний із криптовалютами, зацікавлений не лише в загальній правовій визначеності, а й у наявності сприятливої позиції держави щодо правового регулювання криптоекономіки.

Як бачимо, наш законодавець не зміг дійти консенсусу в цьому питанні у 2021 році.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

А як же оподатковують криптовалюту у світі? За минулий рік багато країн світу значно просунулися в регулюванні та змінили оподаткування операцій із криптовалютою. Можна вважати однією з причин того, що сталося, пандемію СOVID-19. Через неї на ринок зайшли інституційні інвестори, які вимагали правової визначеності. Думаю, про таку визначеність час подумати й нам.

До всього додам, що є низка держав, в яких немає окремого оподаткування операцій із криптовалютою на початок 2022 року. Це — Сінгапур, Португалія, Мальта, Малайзія та Білорусь. Ну й Україна до прийняття відповідного законодавства – також у цьому списку. При тому, що закордонний досвід та звіт Організації економічного співробітництва й розвитку свідчить, що багато країн світу пішли ще далі, розробивши чіткі детальні податкові правила для операцій із криптоактивами як для фізичних осіб, так і для компаній. Наприклад, у Фінляндії платник податків має право зменшити свої оподатковувані доходи за рахунок витрат на обладнання та електрику в процесі майнінгу криптовалюти, за умови належного документального підтвердження. При чому фіни на законодавчому рівні розмежовують майнінг та форжинг як способи добування криптовалюти та встановлюють для них різні податкові правила.

Які висновки?

Прийняття Закону про віртуальні активи та подальші зміни в Податковому кодексі України є важливими для формування правового поля на українському ринку криптовалюти — для визначення основних дефініцій, правового статусу, права власності, прав та обов’язків учасників ринку віртуальних активів тощо. Також він адаптує українське законодавство до рекомендації FATF (Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей). Якщо говорити мовою цифр, то при мінімальних підрахунках наша держава втрачає понад 100 мільйонів доларів США на рік через відсутність законодавчого врегулювання. А українські компанії — прибуток через неможливість співпраці зі світовими лідерами, які все частіше використовують криптовалюту в розрахунках. Адже якщо в юрисдикції країни відсутня регуляторна політика щодо криптовалют, контрагенти мають право відмовитися від платежу.

Отже, очевидним є факт, що від відсутності законодавчого врегулювання ринку криптовалют не виграє ніхто. Чим швидше законодавець прийме ліберальне законодавство про декларування криптовалюти (і нормальні ставки податків), тим швидше населення почне її легалізувати, особливо з урахуванням посилення після закінчення загального добровільного декларування 1 вересня 2022 року

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Зброя для цивільних. Чому навчання – це крок на випередження  

Опубліковано

on

От

Г.М. Мамка, народний депутат України, заступник Голови Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, д.ю.н.

Зараз вперше за кілька останніх парламентських скликань Верховна Рада України демонструє єдність та приймає рішення на основі широкого консенсусу. Депутати зосередились на законах, необхідних для функціонування оборонного комплексу, підтримки населення та відновлення країни.

Одним з найрішучіших кроків Верховної Ради у перші дні війни стало ухвалення закону «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».

За цим законом:

 – На час воєнного стану цивільні можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії ворога, отримавши вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, установлених МВС України;

– Застосування громадянами зброї, отриманої за цим законом, прирівняне до застосування її військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі ворога;

– Громадяни мають здати отриману вогнепальну зброю і невикористані боєприпаси до неї до органів Нацполіції не пізніше 10 днів після припинення дії воєнного стану.

За порушення цих вимог передбачена кримінальна відповідальність за ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

– Під час воєнного стану громадяни мають право давати відсіч ворогу із застосуванням власної нагородної, спортивної (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливської нарізної, гладкоствольної та комбінованої зброї;

– Звільнення від відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти ворога відбувається, якщо така зброя застосовувалась в межах ст. 1 та 4 цього Закону.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Зі зрозумілих причин на другий план відійшов законопроект №5708, ухвалений парламентом за основу за день до початку війни. Зараз він втратив свою актуальність, проте це не означає, що після відміни воєнного стану закон про легалізацію зброї для цивільних не розглядатиметься.

Законодавче врегулювання права громадян на самозахист за допомогою вогнепальної зброї буде неминучим, проте які корективи будуть внесені до другого читання – це відкрите питання. Все більше фахівців визнають, що ухвалений наспіх за основу закон не гарантував права на зброю для всіх громадян. Як і не визначав зрозумілого порядка отримання дозволів.

Втім закон щодо зброї для цивільного населення після воєнного стану буде дуже актуальним. Тому потрібно вже зараз звернути увагу на ряд важливих деталей:

Дозвільна система

Наказом МВС на початку війни було спрощено видачу дозволів на придбання, зберігання, носіння мисливської зброї та набоїв до неї на час дії воєнного стану.

За спрощеною процедурою для отримання дозволу потрібно подати на ім’я керівника органу поліції за місцем проживання (перебування) заяву про видачу такого дозволу за наявності документу, що посвідчує особу та додати ряд деяких інших документів.

Втім, система видачі дозволів, а точніше – відсутність порядку і контролю в ній, потребує чи не найбільшої уваги. За тиждень до офіційного початку війни МВС встигло презентувати Єдиний реєстр зброї єдиної інформаційної системи міністерства (який поки не запрацював). Втім саме запуск відкритого реєстру дозволів на зброю, який би показував більш-менш точну картину кількості легальної зброї на руках у громадян, потребує максимальної уваги і цей момент – один з найскладніших.

Найбільше суперечок відбувається довкола короткоствольної вогнепальної зброї. Логічно було б спочатку зібрати і законодавчо врегулювати всі нюанси щодо видачі дозволів на придбання вогнепальної зброї, навчання та використання зброї, перед цим законодавчо врегулювавши реєстр.

Навчання стрільбі 

Використання вогнепальної зброї – це справа, яка потребує особливих знань, навичок та здоров’я. Не можна просто взяти в руки зброю і навмання відкривати вогонь. Спершу потрібно зрозуміти, що до чого, тому підготовку не можна спрощувати до формальності. Якісна стрільба – це складна психоемоційна робота, адже в цьому процесі задіяні зір, мозок, дихання. Саме тому проходження відповідних курсів перед видачею дозволів на зброю, вивчення матеріальної частини зброї і правил поводження з нею мають бути на особливому контролі.

За результатами навчання та здачі іспиту має видаватись  довідка. Підготовка до іспиту має відбуватись за методичним посібником щодо поводження зі зброєю.

Зараз під час воєнного стану цивільні мають законне право отримати вогнепальну зброю і боєприпаси. Проте варто не забувати, що ця можливість актуальна лише на час війни.

Поки зарано говорити про те, як зміниться до другого читання ухвалений за основу проект про право на цивільну вогнепальну зброю. Але для того, щоб  цей закон був дійсно дієвим, потрібно спочатку внормувати те, що є в інструкціях МВС, провести необхідні громадські обговорення і на основі цього врегульовувати найбільш дискусійне питання щодо легалізації короткостволів.

Та чи вистачить у парламенту волі врахувати все до найменших дрібниць – побачимо.

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.