Думка експерта
Кадрова криза в судах. Як її зупинити?
Тетяна ОГНЕВ’ЮК,
голова Правничої асоціації «ДОБРОСУД», адвокат
У публікації порушується проблема масового звільнення працівників судів та тривалого непризначення суддів Президентом України, а також пояснюється невиправданість будь-яких закликів щодо нищення судової системи.
Читайте також: Модельні рішення для комунікації українських судів
Причини кадрової кризи
Теза про те, що в Україні не вистачає суддів, давно вже стала аксіомою. Останні дані за 2021 рік чітко демонструють також небезпечну тенденцію до звільнення працівників судів. Так, станом на 1 листопада цього року чисельність працівників апаратів місцевих та апеляційних судів становила 27 797 посад, з яких фактично зайняті 24 238 посад. Шляхом нескладного арифметичного підрахунку дізнаємося, що понад 3 500 вакансій працівників судів порожні. В чому ж причина цієї кадрової кризи?
Можливим об’єктивним поясненням появи «порожніх» судів могло б слугувати недостатнє наповнення ринку праці фахівцями з юридичної спеціальності. Втім, статистика свідчить, що «право» продовжує очолювати рейтинги найпопулярніших спеціальностей, а випускників із таким дипломом на ринку праці навіть забагато. Так, за офіційними даними Міносвіти (ЗНО) в 2020 році майбутні бакалаври найактивніше обирали чотири спеціальності: право (116 689 заяв), менеджмент (92 147 заяв), філологія (76 708), комп’ютерні науки (63 410). Як бачимо, в цьому році «право» займає ІІ місце (після філології), однак продовжує бути в ТОПі найпривабливіших професій. Такі дані дають підстави для висновку, що юристів випускається більш ніж достатньо, але чомусь вони не поспішають обирати суди в якості свого місця роботи.
Читайте також: Територіальна юрисдикція судів не зміниться ще впродовж року
То, можливо, причиною відтоку кадрів із судової системи є незадовільні умови праці та низький рівень зарплати? За інформацією Ради суддів України при існуючій системі окладів працівників судової гілки влади, середній оклад працівника в суді першої інстанції становить 7 тисяч 065 гривень, мінімальний — 4 394 грн, максимальний — 12 215 грн; у суді апеляційної інстанції мінімальний — 4 437 гривень, максимальний — 15 900 гривень, середній виходить 8 638 гривень. Погодьтесь, досить скромно, як на нинішній час, особливо в порівнянні з іншими державними установами. Не кажучи вже про приватний сектор. А якщо ще взяти до уваги наявний високий рівень завантаження судів, то це не сприяє формуванню черг з охочих туди працевлаштуватися…
Щодо суддів
Дещо інша ситуація із суддями. Оклад судді першої інстанції стартує від 60 тисяч гривень, тобто сам по собі фактор розміру суддівської винагороди не мав би спричиняти появи «судів без суддів», але про збільшення їх кількості в Україні повсякчас звітують ЗМІ. При визначеній кількості в 7 295 суддівських штатних одиниць, повноваження на здійснення правосуддя мають трохи більше 4 800 суддів. І причин цьому також декілька.
Об’єктивних — відсутність понад два роки повноважної Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; масовий вихід суддів судів усіх інстанцій та юрисдикцій у відставку. Суб’єктивною ж причиною можна назвати непідписання Президентом України указів про призначення нових суддів. На цьому питанні зосередимося детальніше.
Читайте також: Інформація про судові засідання з’явиться у «Дії»
Традиція тривалого «відлежування» в адміністрації Президента документів про призначення суддів на посади сягає ще початку 2000-х. Легенди про «додаткову перевірку майбутніх суддів», «таємні чорні списки» не втрачають свою актуальність навіть після чіткого закріплення на законодавчому рівні положення про те, що Президент України має винятково церемоніальну роль у кадрових процедурах судової влади та не вправі проводити жодні додаткові «ордалії» (випробування). Таємничості церемонії появи указів додає ще й те, що призначення суддів проходить не за порядковим номером надходження відповідних подань із Вищої ради правосуддя, а хаотично, чи відповідно до правила, яке не піддається законам формальної логіки.
Вибіркове призначення суддів на посади
Існування практики вибіркового призначення суддів на посади вкрай негативно впливає на судову владу навіть з психологічної точки зору. До прикладу, після закінчення 5-річного строку повноважень перебування на посаді судді, він проходить встановлені чинним на той час законодавством стадії, однак указ про його призначення не видається. Йдуть роки, такий суддя називається «без повноважень», не вправі здійснювати правосуддя, але зобов’язаний ходити на роботу, проходити підвищення кваліфікації та дотримуватися всіх обмежень і правил, пов’язаних із суддівською професією. Колеги дивляться на нього або «скоса» (маючи величезне навантаження) або, в кращому разі, зі співчуттям (хто ж позаздрить невизначеності).
Або ж інша ситуація. Кандидат на посаду судді, пройшовши складні випробування, спеціальну підготовку, отримавши подання про призначення суддею, неочікувано та безпричинно потрапляє «за борт» корабля під назвою «Указ». Знову невизначеність та співчуття у зв’язку з «зависанням» на стадії призначення.
Але найгірше, що в свідомості майбутніх та діючих суддів формується відчуття невідворотності «зависання» чиєїсь кандидатури на церемоніальній стадії призначення Президентом, що, в свою чергу, може спричинити формування толерантності до порушення закону на найвищому рівні. На моє переконання, судді повинні бути не те рпимими до порушення закону будьяким і відносно будь-кого, та в законний спосіб протистояти порушенню прав. Якраз цим і було зумовлено звернення ряду суддів з позовами до Президента про визнання незаконною його бездіяльності та зобов’язання видати укази.
Певне, прочитавши ці рядки, дехто з вас подумає: «не ці, так інші, когось колись призначать». Але давайте не забувати, наскільки для кожної людини важливе розуміння її унікальності. Віктор Франкл, якого без перебільшення називають одним з найвеличніших духовних учителів людства ХХ століття, в своїй книзі «Сказати життю «Так» наводить міркування з приводу психологічного стану людей, які чекають та тривалий час знаходяться в стані невизначеності. На його переконання, відчуття власної унікальності властиве кожній людині і визначає, в тому числі, сенс кожного життя. Неповторна людина сама, неповторне те, що вона може і має зробити, в тому числі своєю працею. Тому позиція «не цей, так інший» руйнівна, оскільки знецінює людей, їхні чесноти, їхню працю та їхні законні сподівання. Ставлення до суддів, як до гвинтиків системи, нівелює їх високий статус в очах суспільства, знищує авторитет суддівської професії та професії працівника суду.
Має бути визначеність, — правова та людська визначеність. Церемонія не означає дискрецію. Заклики до Президента не призначати суддів за будь-яких умов не можна визнати виправданими. Такі заклики не несуть за собою відповідальності — ні юридичної, ні політичної — для всіх, хто їх робить та підтримує. Для всіх, окрім самого Президента, який будучи гарантом Конституції України зобов’язаний власним прикладом щоденно демонструвати дотримання вимог Основного Закону та інших законодавчих актів.
Заради справедливості потрібно сказати, що з початку цього тижня з’явилися декілька указів про призначення суддів. Це означає, що крига невизначеності почала танути. Маю сподівання, що незважаючи на настання зими, попереду не відбудеться «різких заморозків», які знову знерухомлять процес кадрового поповнення судової системи, чи «заморозків» фінансування судової влади, що призведуть до звільнення тих людей, які залишаються працювати, незважаючи на втому та відсутність належної заробітної плати.
Суд був та залишається єдиним майданчиком для мирного вирішення спорів, захисту та відновлення прав у демократичному суспільстві! Суд треба зберегти.
Джерело: Юридичний вісник України
