Соціальна «справедливість»: нові обриси українських реалій. Частина 2 - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Соціальна «справедливість»: нові обриси українських реалій. Частина 2

Дата публікації:

Віталій ОПРИШКО доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Закінчення. Початок

Щодо авторитету в суспільстві ВРУ і Кабміну

Слід визнати, що авторитет Верховної Ради підривається, в першу чергу, фактами антиморальних і антиправових проявів у поведінці окремих народних обранців, які представляють, здебільшого, фракцію «Слуга народу». Такі факти засуджуються людьми. Згадайте М. Тищенка, власника «Велюру», одного із його ресторанів, який працював у період карантину, або організоване ним у цей же період гучне святкування дня народження його дружини; серйозну автомобільну аварію, скоєну за участі депутата О. Трухіна, в результаті якої отримали травми шестеро людей (серед них двоє дітей), пошкоджено два авто, але вже тривалий час слідчі ДБР не можуть з’ясувати просте питання: чи був цей народний депутат за кермом, чи ні, а записи про це ДТП чомусь, начебто, зникли з камер відеоспостережень, що ускладнює розслідування й унеможливлює притягнення його до відповідальності; варто згадати О. Юрченка, який був звинувачений у хабарництві, але й до цього часу не притягнутий до кримінальної відповідальності; його колегу Є. Брагара, який свого часу рекомендував пенсіонерці продати собаку, щоб сплатити комунальні борги. Окрім того, в суспільстві отримали глибокий осуд висловлювання Г. Трет’якової про стерилізацію жінок, які народжують «неякісних дітей», або ж стосовно смерті свого колеги по Парламенту А. Полякова. На жаль, належної реакції на такі дії окремих народних депутатів, в першу чергу від своїх колег — «слуг народу», не спостерігається.

Читайте також: Соціальна «справедливість»: нові обриси українських реалій. Початок

Надзвичайно велика роль у вирішенні багатьох завдань, що стоять перед суспільством і державою, належить Кабінету Міністрів України, який, відповідно до ст. 113 Конституції України, є вищим органом у системі інститутів виконавчої влади. Він наділений широким колом повноважень, визначених Конституцією України. Проте, як свідчить суспільна думка, КМУ не виконує належним чином своїх повноважень, що приводить до негативних наслідків у багатьох сферах діяльності. Так, до цього часу урядом не подана на обговорення й затвердження до Верховної Ради загальнодержавна програма економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, що не дає можливості планомірно, системно та своєчасно вирішувати проблеми, що випливають із його компетенції.

На ефективність діяльності Кабміну суттєво впливає нестабільність у його складі. За два роки функціонування нинішнього Кабінету Міністрів в Україні — вже другий Прем’єр-міністр, змінилося понад 20 міністрів, зокрема, 4 міністри економіки, 4 — охорони здоров’я, 3 — фінансів, 2 — освіти і науки, 2 — енергетики та деякі інші. Загалом лише в цьому році Верховна Рада звільнила навіть (без звітів) третину складу Уряду.

Водночас зазначимо, що одним із важливих напрямів діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення суспільних і державних потреб в енергоносіях. Дана проблема особливо гостро відчувається в нинішньому році, а попереду ще довга зима. Та, незважаючи на постійні запевнення Президента та уряду України, інших посадових осіб про належне забезпечення газом, вугіллям й електроенергією в зимовий період, дана проблема належним чином не вирішена. Нині країну охопила енергетична криза, внаслідок якої уже виникли серйозні негаразди, пов’язані із забезпеченням енергоносіями економіки й особистих потреб громадян, підвищенням, у зв’язку з цим, цін та тарифів, що негативно відіб’ється не лише на розвитку економіки, зокрема бізнесу, а й на житті уже значно зубожілих українців. Це пояснюється тим, що влада своєчасно не вжила необхідних заходів щодо підготовки до зимового періоду, завчасно не уклала договори з відповідними поставщиками, коли енергоносії були ще за доступними (більш низькими)цінами, безпідставно запевняючи всіх, що у нас із цим усе в порядку і енергоносіїв достатньо, щоб забезпечити наявні потреби в них. Насправді, це не відповідало дійсності. Нині уже платимо більшу ціну, а доведеться платити ще більше, закуповуючи їх у ворожій Росії, Словаччині, Білорусі та в інших постачальників. Сьогодні ми вимушені закупляти вугілля навіть у Казахстані і транспортувати його до України водними шляхами, оскільки Росія відмовилася транспортувати його своєю залізницею. Таке враження, що Україна реально втратила енергетичну незалежність.

Нинішній уряд, як і попередні, нічого не зробив для того, аби забезпечити організацію вчасного видобутку газу, нафти та вугілля.

Мова хоча б про те ж вугілля, якого є вдосталь в надрах України.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Однією з причин цієї ситуації є те, що в існуючих державних та приватних шахтах належним чином не налагоджений його видобуток, а шахтарі тривалий час не отримують заробітної плати. Заборгованість перед ними наразі становить 2,5 млрд грн. Відсутність вугілля обумовлює необхідність переводити теплоелектроцентралі (ТЕЦ) на газ. Здійснення цього заходу на Київських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а також Харківської ТЕЦ-5, дозволить заощадити сотні тисяч тон вугілля. Водночас, на жаль, цей газ закуповується в 6 разів дорожче, аніж його можна було придбати в цьому році навесні, влітку і на початку осені.

Відключені також низка блоків атомних електростанцій. Уся ця ситуація свідчить про те, що такої кризи в енергетиці за 30 років незалежності України ще не було. Як зазначила Ю. Тимошенко 19 листопада в телепрограмі «Велика п’ятниця» (канал Україна-24), ця криза є штучною. В реальності Україна може на своїх АЕС, ТЕС та ТЕЦ виробляти електроенергії в два рази більше, як це було раніше, коли частина її експортувалася за кордон.

Щодо боротьби з корупцією

У системі державних органів важливу роль повинні відігравати суди та правоохоронні органи. До правоохоронних відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної митної служби, Держприкордонслужби, ДПС та деякі інші, які здійснюють правозахисні та правоохоронні функції. Аналізуючи їх діяльність, можна зробити висновок про те, що практично всі вони, незважаючи на реорганізаційні заходи, не завжди належним чином виконують свої функції й реалізують покладені на них повноваження. Про це свідчать масові факти корупції, на які звертається увага не лише в нашій державі, а й за її межами. Корупція негативно впливає на стан забезпечення законності в Україні, а подекуди ще й заважає успішно і своєчасно вирішувати питання зовнішньополітичного характеру. Так, Президент США Джо Байден, виступаючи 14 червня 2021 р. на пресс-конференції в Брюсселі під час саміту НАТО, наголосив, що Україна може вступити до НАТО, якщо переможе корупцію і звільнить від олігархів Україну. А Держсекретар США Ентоні Блінкен зазначив, що Україна через корупцію втрачає 30% свого ВВП.

Нерідко звертають на це увагу й наші політики. Так, голова виконавчого комітету Нацради реформ М. Саакашвілі свого часу наголосив на тому, що корупція в Україні зросла в 6 разів, а Президент В. Зеленський, незважаючи на це, мало приділяє уваги цій проблемі.

Згадаємо й те, як у квітні 2020 р. екс-міністр фінансів І. Уманський офіційно звинуватив голів Державної митної служби М. Нефьодова і Державної податкової служби С. Варланова в тому, що завдяки їх бездіяльності держбюджет недоотримує 5 млрд грн. Про це він повідомив Прем’єр-міністра України Д. Шмигаля. Крім того, І. Уманський викрив і низку інших масштабних корупційних схем. Зокрема він зазначив, що ковідний фонд використовується не за призначенням, а для боротьби з корупцією діючій владі бракує компетенції та політичної волі. Саме ці ситуації обумовили те, що він вирішив піти з посади, попрацювавши на ній з 5 по 30 березня 2020 р.

Звертає на себе увагу й критична ситуація в окремих галузях економіки. Так, на такому стратегічно важливому державному підприємстві як Укрзалізниця, яке не так давно працювало прибутково як для себе, так і для держави. В даний час воно перебуває в критичному стані, про що свідчать матеріали перевірки Тимчасової слідчої комиісії (ТСК) Верховної Ради України. З підприємства масово звільняються кваліфіковані залізничники (мова про 169 тисяч працівників, які забезпечували перевізний процес). Скорочуються й пасажирські та вантажні перевезення, накопичуються міліардні борги. За даними експертів, за останні 5 років підприємство втратило, внаслідок впливу потужних фінансово-промислових груп, які мають відношення до формування тарифної політики Укрзалізниці, майже 100 млрд грн доходів.

Однією з причин такої плинності кадрів в Укрзалізниці стали низькі зарплати залізничників. В середньому вона становить 5—6 тис. грн. В той же час, як зазначається в матеріалах ТСК, члени правління та Наглядової ради Укрзалізниці розкошують. Середня зарплата у 2020 р. на одного члена правління (6 осіб) складала 20,8 млн грн, а члена Наглядової ради — 4 млн грн (5 осіб). У першій половині цього року їхні зарплати суттєво не змінилися. Чи дотримується в даному випадку принцип соціальної справедливості в Укрзалізниці? Питання, як кажуть, риторичне. Як видається, в Кабінету Міністрів та Міністерству інфраструктури є гостра потреба втрутитися в справи Укрзалізниці. ТСК пропонує передати зібрані матеріали для вжиття і прийняття відповідних заходів до Офісу Генпрокуратури.

Ставлення українців до корупції

А яким чином на ці та подібні факти реагують антикорупційні органи та прості українці? За даними Київського міжнародного інституту соціології, загалом антикорупційні органі зареестрували за період 2019 і 2021 року (перше півріччя) 26 869 фактів привласнення або розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем; отримання неправомірної вигоди — 4 350; зловживання владою — 10 754 тощо. Серед опитаних КМІС громадян 93% респондентів вважають, що корупція — досить серйозна проблема для України. А з опитаних у 2021 р. — 55% вважають, що відповідальним за це є Президент України та його Офіс. А на питання, яку оцінку ви поставили в боротьбі В. Зеленського з корупцією, виявилося, що 38% опитаних назвали таку діяльність «жахливою», 27% — «незадовільною», разом із тим 18% — «задовільною», 10% — «доброю» і 5% — «відмінною». Найкорумпованішими органами, як свідчать соціологічні дослідження, є Податкова служба, Агентство земельних ресурсів, ДАІ, Державна митна служба, структури МВС, прокуратура та ще низка держорганів.

Крім корупційних проявів, в державі виявляються немало й інших, зокрема й важких, злочинів. Біда в тому, що далеко не всі вони були своєчасно розкриті, а винні в них притягнуті до відповідальності. Мова, зокрема, про вбивство журналіста П. Шеремета, активіста й адвоката А. Ноздровської, політичного й громадського діяча К. Гандзюк, мера Кривого Рогу К. Павлова та його двох братів, народного депутата України А. Полякова та ін. У суспільстві домінують думки про те, що це навмисні вбивства. Важливо зазначити, що за наявними даними правовою кваліфікацією «умисне вбивство» можна вважати розкритим лише у 32,6% таких випадків, у яких конкретним особам було повідомлено про підозру; а за направленими до суду обвинувальними актами ще менше — лише 21%, внаслідок чого на кінець 2020 року залишилися нерозкритими і без прийняття конкретних рішень понад 75% кримінальних проваджень про умисне вбивство.

Звичайно, слід звернути увагу й на назрілі проблеми в судовій системі, без вирішення яких не можна викорінити злочинність і, зокрема, корупцію. Нині потребують свого вирішення питання, пов’язані з функціонуванням у нашій державі двох Верховних Судів (Верховного Суду України та Верховного Суду), один із яких, а саме ВСУ, з 2016 р. знаходиться в стані ліквідації. Судді цього суду, як відомо, висловили незгоду з його ліквідацією, оскільки, на їх думку, йшлося лише про перейменування, а не його ліквідацію. Таку ж позицію підтвердив і Конституційний Суд України.

Уже тривалий час не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів України — постійно дію чий орган у системі судоустрою, відповідальний за формування суддівського корпусу, переведення суддів, забезпечення їх належного кваліфікаційного рівня. Звісно, що це негативно вплинуло на вирішення проблеми забезпечення судової системи суддями. За наявними даними, із 7 тисяч штатної чисельності суддів загалом на сьогодні вакантними є 2 тисячі. А за інформацією виконувача обов’язків голови Вищої ради правосуддя О. Маловацького, станом на листопад 2021 р. у 86 судах залишилося по одному судді, а у 8-ми — немає жодного.

Куди ж тоді, шукаючи соціальної справедливості, звертатися людям за захистом своїх законних прав? Зважаючи на цю ситуацію, О. Маловацький закликав Президента України В. Зеленського підписати указ на призначення 200 суддів задля вирішення кадрової кризи, що склалась в українських судах. Така ситуація, як вказує посадовець, негативно впливає на доступ громадян до правосуддя, що підриває авторитет судової влади.

Викликає занепокоєність і те, що нерідко слідчі, особливо органів Національної поліції, намагаються прикрити злочини, необгрунтовано і з грубим порушенням чинного законодавства закривати провадження по кримінальних правопорушеннях, тим самим унеможливлюючи притягнення винних до кримінальної відповідальності. Особисто мені, наприклад, доводилося зіткнутися з діяльністю 4-х слідчих Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві — Починок С. В., Левковича С. С., Тимошніченко А. В. та Одинець К. Ю., які будь-що намагалися прикрити правопорушення, допущені ректором Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (КНЕУ) Д. Лук’яненка за статтями 382 та 384 Кримінального кодексу України і таким чином вивести його з-під відповідальності. Трьома ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду у м. Києві та рішенням Київської місцевої прокуратури № 10 чотири постанови про закриття кримінального провадження щодо Д. Лук’яненка були скасовані, як необгрунтовані і незаконні. А прокурори, які здійснювали процесуальне керівництво розслідуванням цієї справи як правило, належним чином не здійснювали свої повноваження. Враховуючи таку ситуацію, я звернувся до Територіального управління ДБР у м. Києві із заявою про вчинення зазначеними слідчими кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) та з проханням зареєструвати мою заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Натомість через якийсь час я отримав від цього бюро формальну і юридично безграмотну відповідь. Крім того, всупереч ст. 214 Кримінально процесуального кодексу України, яка вимагає, щоб будь-яка заява про злочини була зареєстрована ЄРДР не пізніше 24-х годин після її подання, цього так і не було зроблено. Такі дії службових осіб ДБР мною були оскаржені до Печерського районного суду у м. Києві, а слідчий суддя прийняв ухвалу, якою моя скарга була задоволена, зобов’язано уповноважених службових осіб Територіального управління ДБР у м. Києві внести відомості за моєю заявою до ЄРДР та розпочати розслідування через 24 години з моменту внесення таких відомостей.

Цілком зрозуміло, що навіть мені, юристу, пройти цей шлях було непросто. А що може зробити в подібному випадку пересічний громадянин? Тим більше, що за той період, поки я знаходився в стадії листування з ДБР та оскаржував його рішення в суді, з’явилася нова, вже п’ята, постанова про чергове припинення кримінального провадження, що стосується Д. Лук’яненка, винесена старшим слідчим Шевченківського управління поліції ГУНП в м. Києві Одинець К. Ю. Як і попередні, вона була прийнята з грубим порушенням вимог КПК України та іншого чинного законодавства. Звичайно, що й цю постанову я вимушений знову оскаржити до суду.

Таким чином, судячи з цього розслідування, воно сприяє формуванню системи вседозволеності та беззаконня, замість того, щоб формувати в суспільстві та державі імунітет до таких проявів. До речі, повіривши в свою безкарність, той же Д. Лук’яненко продовжує скоювати правопорушення. Так, у вересні цього року видання «Слово і діло» — Український аналітичний портал — опублікувало висновок Національного агенства з питань запобігання корупції про те, що ректор КНЕУ Д. Лук’яненко вніс у декларацію за 2020 р. недостовірні відомості на півмільйона гривень, а також вчинив дії, які містять ознаки підробки документів. У зв’язку з цим НАЗК підготувало адмінпротокол за ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який повинен бути розглянутий у суді. Крім цього, спеціаліст управління проведених повних перевірок встановив ще й ознаки кримінального правопорушення ч. 4 ст. 358 (підробка документів) Кримінального кодексу України.

Цей факт, на мій погляд, ще раз свідчить про те, що для Д. Лук’яненка чергове порушення законодавства стало вже звичною нормою його життєвої поведінки, що, в свою чергу, негативно впливає на сприйняття його діяльності як ректора ВНЗ, який покликаний не лише навчати, а й виховувати майбутніх фахівців. Стаття 58 Закону України «Про вищу освіту» до обов’язків науково-педагогічних працівників, до яких відноситься і Д. Лук’яненко, належить дотримування норм педагогічної етики, моралі, повага гідності осіб, які навчаються у вузі, прищеплювання їм любові до України, виховування поваги до Конституції. Цікаво, а як відреагує керівництво Міністерства освіти і науки України на таку поведінку ректора КНЕУ Д. Лук’яненка?

Як на мій погляд, цю справу, як і інші подібного роду, слід ретельно вивчити Офісу Генерального Прокурора України, Національній поліції, ДБР, відповідним профільним комітетам Верховної Ради України. Час уже розібратися з тими, хто перетинає, як каже наш Президент В. Зеленський, «червоні лінії». Не варто спокійно спостерігати, коли ігноруються конституційні положення про те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Звісно, що ця ситуація, про яку я розповів із власної історії, не є якимось винятком. Про це свідчить, як зазначив ексзаступник Генпрокурора України О. Баганець під час презентації в Укрінформі в жовтні «Національної доповіді про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році» (далі — Національна доповідь), бездіяльність слідчого і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Громадяни в 2020-му скаржилися на це в шість разів більше, ніж у 2013-му. І ця статистика щороку лише зростає, але належних висновків ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність в органах правопорядку і прокуратури лише «процвітають». А всі ці докази справжнього наступу правоохоронців на права і свободи громадян відбувається на фоні щорічного зниження кількості направлених слідчими і прокурорами обвинувальних актів до суду. Не можна не погодитися з позицією О. Баганця, висловленої під час презентації зазначеної вище Національної доповіді щодо того, що бездумне створення й накопичення нових органів правопорядку (НАБУ, ДБР, НАЗК, БЕБ), створення з грубим порушенням вимог Основного Закону фактично двох прокуратур і навіть особливого Вищого антикорупційного суду лягло додатковим тягарем на вічно дефіцитний держбюджет. Відповідно до Закону України «Про Держаний бюджет на 2020 рік» на діяльність лише згаданих нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) було виділено 3 240 787 200 грн. А відшкодовано за цей рік завдяки їх роботі до державного бюджету з числа заподіяних корупцією збитків лише 1 708 434 грн. Оце, як зазначає О. Баганець, і є результати протидії корупції в нашій державі, чого не хочуть визнавати наші так звані «антикорупціонери» та не бачить Президент зі своєю командою. А чому? Бо влада просто не здатна цьому процесу протистояти. Від себе хотілося б додати, щоб люди зрозуміли, як бездумно використовуються кошти громадян, які також надходять і від них до державного бюджету, це аморально і жодним чином не вписується в дотримання принципу соціальної справедливості.

Додам також, як акцент, що в зазначеній Національній доповіді, представленій О. Баганцем, досліджені та проаналізовані суттєві проблеми організації досудового розслідування, зроблені відповідні висновки, використання яких реально може допомогти владі з викоріненням кримінальних правопорушень, утвердженням і забезпеченням прав та свобод людини, що є головним конституційним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Нагадаю й про те, що тривалий час (більше року) не вирішена проблема з призначенням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Усе це відбувається у зв’язку з тим, що проведення конкурсу на цю посаду відверто блокується. Як повідомило 2 грудня РБКУкраїна, посли країн «Великої сімки» виголосили заяву щодо обрання нового керівника САП. Вони закликали зробити це прозоро і без подальших зволікань, що, на їхню думку, сприятиме стійкому розвитку країни, а також зменшить шкідливий вплив олігархів на українську економіку й політику. Є проблеми щодо забезпечення належної діяльності Вищої ради правосуддя, зокрема з формуванням її кадрового складу.

Як післяслово

Таким чином, у суспільстві, окрім окреслених мною проблем, існує немало й інших, що заважають Україні рухатися вперед. Політики і люди сподівалися, що Президент В. Зеленський, який запросив 26 листопада 30 представників ЗМІ на свій пресмарафон, зупиниться на них, сформулює своє бачення щодо їх розв’язання. На жаль, цього не сталося. На більшість із поставлених питань він не зміг належним чином сформулювати відповіді, а відтак нерідко переходив на теми, які не стосувалися змісту заданих питань, а ще пересварився з низкою журналістів, які звинувачували його в неправдивості інформації, яка, на їх думку, в низці випадків звучала з його вуст. Крім того, він повідомив, що в Україні на 1 грудня готується державний переворот, не навівши при цьому належних даних щодо його здійснення, а також не зазначив, яких заходів вже ужито для запобігання йому. Проте в зазначений Президентом день ніякого державного перевороту не відбулося, а сам Володимир зеленський спокійно виступив зі своїм щорічним Посланням до Верховної Ради України, в якому в черговий раз окреслив своє бачення успішного розвитку держави та поліпшення життя її громадян. А щодо державного перевороту, то це його повідомлення шокувало й викликало серед громадян та політиків України неабияке занепокоєння. Не залишилися байдужими до цієї новини політики США та більшості країн Європи. Беззаперечно, що цей факт не на користь нашій державі та її керівництву.

Це далеко не всі проблеми, які заважають Україні, відповідно до ст. 1 Конституції України, стати справді суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою країною. Думаю, зміст цього конституційного положення і повинен стати національною ідеєю, покликаною об’єднати суспільство, а державу та її керівництво зобов’язує спрямовувати свою діяльність на якнайшвидшу реалізацію даної ідеї.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 2

Опубліковано

on

От

Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника

Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету


Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»


Ігор Харитоненко
аспірант Київського університету права Національної академії наук України

 

Характерні риси й ознаки хакерів і
суперпрофесійних кіберкрекерів

Особливо варто зазначити, що найпоширенішу групу електронних піратів становлять хакери і крекери. Розглянемо їх особливі риси детальніше. Відомо, що дослівно «хакер» — це людина, яка проникає в чужі інформаційні мережі, комп’ютери, системи, електронні бази даних без злочинної мотивації. Хакери — це електронні корсари, комп’ютерні пірати. Так називають людей, які без дозволу господаря проникають у чужі інформаційні електронні мережі для забави, іноді з метою показу свого інтелектуального іміджу, зверхності, реваншу над іншими технократами. Слід зазначити, що хакери — це електронні хулігани, які отримують емоційне і психофізіологічне задоволення від непомітного вторгнення в чужий комп’ютер, інформаційну мережу, комп’ютерну систему, електронні бази даних. Очевидно, що хакери — прекрасні телекомунікаційні професіонали — чудові знавці сучасної інформаційної та електронної техніки. Відомо, що за допомогою телефону (смартфону) й домашніх комп’ютерів вони підключаються до «всесвітньої павутини», електронних мереж, які передають дані, пов’язані майже з усіма великими електронними мережами й комп’ютерами світу, задіяними у сфері економіки, фінансів, науково-дослідних центрів, банків, страхових компаній тощо (Біленчук П. Д. Конвергенція сонячного суспільства знань: креативна освіта і цивілізаційний розвиток. Монографія / П. Д. Біленчук, Я. О. Береський, О. Л. Кобилянський, М. І. Малій, Р. В. Перелигіна; за заг. ред. П. Д. Біленчука. Київ: УкрДГРІ, 2019. С. 7).

Читайте також: Завдання на вчора або Як захистити бізнес від кіберзагроз

Загальновідомим фактом є те, що американський хакер Річард Чешир, якого запросили в Мюнхен на нараду експертів з охорони відомостей у комп’ютерах практично на очах фахівців з кібербезпеки забезпечив собі доступ спочатку в німецьку мережу, потім просто завітав в американську інформаційну мережу, а звідти проник в один із найважливіших і найпотужніших стратегічних комп’ютерів США (Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти: Навчальний посібник. — Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. С. 16).

Необхідно зазначити, що особливим різновидом хакерів є крекери. Фактично ці надзвичайно вправні електронні зловмисники крадуть найважливішу електронну інформацію, викачуючи за допомогою комп’ютера та електронних мереж цілі закриті для звичайних користувачів інформаційні банки даних. Зрозуміло, що технічно це набагато складніше здійснити, ніж те, що роблять звичайні хакери.

Але насправді практика показала, що за декілька годин, не докладаючи особливих зусиль, будь-який технік середньої руки може пограбувати недоступний електронний банк даних французького комісаріату з атомної енергії й отримати найконфіденційніші засекречені відомості, або, наприклад, таємний проект створення лазера чи програму будівництва ядерного реактора (Батурин Ю. М. Право и политика в компьютерном круге. М.: Наука, 1987. С. 30).

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У той же час, слідча і судова практики свідчать, що серед електронних зловмисників є представники усіх груп традиційної кримінально-правової класифікації: білокомірцевого, організованого й загальнокримінального злочинного світу. Причому вони працюють як у самих організаціях та установах, проти яких скоюють злочинні діяння, так і поза їх межами, поодинці і в групі потужних технічно озброєних співучасників. Одні технічно оснащені слабо, а інші мають дорогі, престижні науковомісткі могутні комп’ютерні системи, а також стаціонарні та пересувні портативні пристрої (Біленчук П. Д., Зубань М. А. Комп’ютерні злочини: соціально-правові і кримінолого-криміналістичні аспекти: Навчальний посібник. — Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1994. С. 16—17).

Важливо звернути увагу, що провідне місце сьогодні, де професійно працюють крекери, посідає організована електронна злочинність (Біленчук П. Д. Кримінологічна характеристика особи комп’ютерного злочинця / П. Д. Біленчук, Р. В. Перелигіна, М. І. Малій // Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення: матеріали міжвузів. наук.-практ. круглого столу, м. Київ, 22 березня 2019 р. [редкол. В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2019. С. 144—147). Це обумовлено тим, що, по-перше, діяльність мафіозних структур є часткою великомасштабного електронного злочинного бізнесу. По-друге, з організацій, що використовують комп’ютери та електронні мережі, значно простіше й зручніше «витягувати» гроші, ресурси, інформацію та потужні бази даних. Електронні зловмисники скоюють це за допомогою звичайних смартфонів, мобільних телефонів, комп’ютерів та різного роду електронних пристроїв та новітніх технологій. Нарешті, по-третє, оскільки сили кібербезпеки й кіберполіції також використовують комп’ютерні системи, електронні мережі, смартфони для боротьби з електронною злочинністю, то, відповідно, щоб попередити стеження й розгадати плани противника, організована електронна злочинність використовує таку могутню зброю, як сучасний мобільний телефон, смартфон чи комп’ютер (Біленчук П. Д., Гуцалюк М. В., Романюк Б. В., Цимбалюк В. С. та ін. Комп’ютерна злочинність. Навчальний посібник. Київ: Атіка, 2002. С. 138).

На основі аналізу відкритих матеріалів кримінальних проваджень, здійснених О. А. Самойленко, відкритих за ознаками злочинів досліджуваної категорії, свідчить про те, що 20% злочинів, вчинених у кіберпросторі, місцем використання технічних засобів для неправомірного доступу до комп’ютерної інформації було за межами України, 40% таких злочинів – місцем підготовки такого злочину (розробки вірусу, програм зламу, добору паролів) і, відповідно, 10% таких злочинів – його місцем був комп’ютер, сервер або стример, які використовувалися для обробки інформаційного продукту як предмета посягання (Самойленко О. А. Основи методики розслідування злочинів, вчинених у кіберпросторі: монографія / О. А. Самойленко; за заг. ред. А. Ф. Волобуєва. Одеса: ТЕС, 2020. С. 112).

Варто звернути увагу на те, що електронні зловмисники – це особи, які, як правило, є фахівцями-професіоналами своєї сфери, відмінно знають сучасну електронну обчислювальну техніку, віртуозно володіють програмуванням. Їхні дії достатньо сплановані, витончені й розумно опрацьовані (Біленчук П. Д., Малій М. І. Кримінолого-криміналістичний портрет електронного зловмисника. Актуальні питання криміналістики та судової експертизи: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Київ, 19 листоп. 2020 р.) / [редкол.: В. В. Чернєй, С. Д. Гусарєв, С. С. Чернявський та ін.]. Київ: Нац. акад. внутр. справ, 2020. С. 21).

Очевидно, що значне зростання кіберзлочинності в результаті глобального поширення інформаційних технологій, використання електронного (штучного) інтелекту несе в собі нові загрози та виклики світовому співтовариству. Отже, існують практичні завдання запобігання і протидії злочинності в сфері інформаційних технологій, які потребують постійного дослідження й оперативного розв’язання. Знання кримінологічної науки на сьогодні є одним з основних інструментів для використання всіх наявних можливостей системи запобігання злочинності. Також слід звернути увагу на те, що вже давно виникла потреба в розробці в освіті, науці і практиці новітніх наукових напрямків – ІТ-права, ІТ-кримінології, ІТ-криміналістики, ІТ-економіки, ІТ-безпеки, ІТ-експертології, ІТ-кібербезпеки.

Важливо звернути особливу увагу на те, що в Україні наявний значний людський, технологічний і ресурсний потенціал в сфері інформаційно-комунікаційних технологій. Водночас, сьогодні розвиток інформаційно-комунікаційної та інноваційної нормативно-правової бази є недостатнім для регулювання електронних взаємовідносин між громадянами, підприємствами, організаціями та органами місцевого самоврядування, державними органами. Якісне та швидке оновлення й доповнення чільного законодавства в сфері інформаційно-комунікаційних технологій дозволить нашій державі здійснити «інформаційний стрибок» у щасливе майбутнє та максимально убезпечити себе від загрози кіберзлочинності.

Таким чином, особливості вчинення окремих кіберзлочинів, пов’язаних, насамперед, із поширенням незаконного контенту, фішингом тощо, не вимагають організаційних зусиль. Також науковцями висловлено думку про те, що за самою своєю природою кіберпростір є несумісним з ієрархією, оскільки «він є мережею, елементами якої є й інші мережі, основною рисою яких є гнучкість, текучість, відкритість та здатність еволюціонувати» (Гриненко І., Прокоф’єва-Янчиленко Д., Прокоф’єв М. Структура кримінальних відносин у кіберпросторі. Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: науково-технічний збірник. 2013. Вип. 1(25). С. 27–33). Це обумовлює функціонування груп кіберзлочинців, які не повною мірою відповідають критеріям організованої злочинної групи, визначеним у ст.  2 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, яка визначається як структурно оформлена група в складі трьох або більше осіб, що існує протягом визначеного періоду часу і діє узгоджено з метою здійснення одного або декількох серйозних злочинів або злочинів, визнаних такими відповідно до цієї Конвенції, для того, щоб одержати, прямо або посередньо, фінансову або іншу матеріальну вигоду (Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності. URL: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/995_789#Text). На нашу думку, доцільно погодитись з висновком О. А. Самойленко про те, що транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою є найбільш типовими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі (Самойленко О. А. Види злочинних спільнот, що вчиняють кримінальні правопорушення з використанням кіберпростору. Сучасні напрями, засоби та методи протидії злочинності: матеріали Міжнар. конф., присвяч. 105-річчю від дня народ. видат. вченого-криміналіста, док-ра юрид. наук, проф. Віктора Павловича Колмакова м. Одеса, 23 листоп. 2018 року/відп. за вип. В. В. Тіщенко, Ю. О. Гресь. Одеса: Гельветика, 2018. С. 154—157). Зокрема, це: неструктуровані групи або групи, сформовані виключно для спільного та проведення однієї або декількох операцій, децентралізовані групи осіб, об’єднані певною ідеєю, або групи, які, хоча і можуть відповідати критеріям щодо стійкості, структурованості та ієрархічності, але не мають на меті отримання матеріальної вигоди. Такі групи можуть формуватися як для вчинення ретельно спланованих злочинів проти власності, так і для здійснення масованих кібератак на установи, підприємства, об’єкти інфраструктури, поширення неправдивої інформації, кібертероризм тощо, що застосовуються під час інформаційних та гібридних війн (Чаплик М. М. Український вимір кіберзлочинності крізь призму окремих типів кіберзлочинців. Габітус. 2020. № 11. С. 83–87). З огляду на це до ознак, які характеризують особу такого кіберзлочинця, слід віднести: 1) інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій; 2) наявність творчого мислення; 3) різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); 4) світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики).

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що конститутивними (обов’язковими) ознаками кіберзлочинців фахового типу є: 1) вчинення злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, або інших злочинів, способом яких є вчинення діянь, які охоплюються ознаками вказаних вище злочинів або інших передбачених Кримінальним кодексом України зловмисних діянь, які вчиняються з використанням електронних приладів та пристроїв; 2) наявність спеціальних (професійних) знань та навичок, не характерних для пересічного користувача електронних приладів та пристроїв; 3) професійна діяльність, пов’язана з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, запровадженням інформаційних технологій. До факультативних ознак можна віднести психічні особливості особистості кіберзлочинця, що виявляються в особливому ставленні до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, емоційну залежність.

Кіберзлочинців фахового типу можна поділити на групи за приналежністю до різних видів злочинності: 1) «білокомірцевої» 2) професійної; 3) організованої. Проте кіберзлочин може розглядатись в контексті «білокомірцевої» злочинності, а кіберзлочинець як особа, яка вчиняє «білокомірцевий» злочин, лише за умов вчинення кіберзлочину особою з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків. Тому кіберзлочини, вчинені кіберзлочинецем фахового типу за відсутності ознак «білокомірцевості», можуть набувати ознак професійних, а саме: 1) наявність спеціалізації, тобто вчинення кіберзлочинів певного виду; 2) наявність технічних знань та навичок, необхідних для вчинення кіберзлочину певного виду та складності (кваліфікація); 3)  вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); 4)  наявність субкультури, зміст якої характеризується криміногенним чинником. Необхідно розмежувати вчинення кіберзлочину кіберзлочинцем у складі злочинної організації, в тому числі транснаціональної, та у складі організованої групи, яка не має ознак злочинної організації або була сформована для спільного та одночасного проведення однієї або декількох операцій. Найтиповішими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі, є транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою. До особливостей особи кіберзлочинців, які ведуть злочинну діяльність у складі таких груп відносяться: 1)  інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій; 2) наявність творчого мислення; 3) різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); 4) світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики.

Висновки, пропозиції і рекомендації

1. Кримінологічна характеристика кіберзлочинів включає в себе такі відомості: а) загальні ознаки кіберзлочинів; б) різновиди злочинної поведінки та їх зв’язки зі злочинами інших видів; в) причини та умови кіберзлочинів; г) відомості про особу, яка вчиняє злочин.

2. Причиною кіберзлочинів є комплекс сваволі та ілюзій, який охоплює чотири етапи:

а) формування комплексу під впливом низки обставин (доступність використання технічних можливостей електронних приладів та пристроїв, наявність знань та навичок їх використання, враження анонімності та безкарності використання кіберпростору);

б) вибору злочинного способу задоволення своїх потреб з урахуванням відповідного мотиву — корисливого (зумовлений бажанням одержання матеріальної вигоди); суспільно-політичного (бажання вплинути на перебіг подій у суспільному житті або державному житті); хуліганського (обумовлений неповагою до суспільства та суспільних інституцій в цілому); особистого (зумовлений бажанням заподіяти шкоду конкретній особі); світоглядно-ідеологічного (зумовлений бажанням поширення певних поглядів або настанов); дослідницького (обумовлений цікавістю протиправного або злочинного спрямування);

в) формування злочинної цілі, відповідно до якої особа визначає, які саме дії, що у підсумку становитимуть кіберзлочин, нею буде вчинено;

г) безпосереднього вчинення кіберзлочину за наявності певних умов, що сприяють прояву комплексу сваволі та ілюзій.

3. Характеризуючи особу кіберзлочинця, доцільно виходити з тих показників кримінологічної характеристики особи злочинця, зміст якої охоплює найважливіші ознаки особи, яка вчинила злочин, водночас враховуючи і свободу волі особи, і сталі ознаки особи, які не перебувають в залежності від обраного нею варіанту поведінки, які включають: а) соціальні ролі особи; б) морально-психологічні та світоглядні ознаки особи; в)  особливості спонукальної сфери особи; г)  психофізіологічні та демографічні ознаки; д) юридично значимі ознаки особи.

4. Переважаючу частку осіб, які вчиняють злочини, які мають ознаки кібернетичних, становлять особи, для яких спосіб вчинення злочину – з використанням електронних приладів та пристроїв та кіберпростору, не є визначальним, а був обраний через його доступність. Оскільки одним із критеріїв віднесення злочинів до кібернетичних є спосіб їх вчинення, це зумовлює питання обґрунтованості розгляду кібернетичної ознаки як підстави для висновку про специфічність кіберзлочинця стосовно злочинця, який вчиняє той самий злочин, але у інший спосіб, не пов’язаний із кіберпростором, електронними приладами або пристроями. Це робить можливим поділ кіберзлочинців за критерієм соціальної ролі та статусу на дві типи: а)  загальнокримінально-ситуаційні кіберзлочинці; б) фахові кіберзлочинці.

5. До кіберзлочинця загальнокримінально-ситуаційного типу відносяться особи, які вчинили злочини, які за своїм об’єктом посягання не пов’язані з електронними приладами та пристроями, а обрання способу вчинення злочину, що зумовило набуття ним ознак кібернетичного, було або обрано ситуаційно, або внаслідок доступності електронного приладу та пристрою, або інших чинників, які, на думку особи, полегшували вчинення злочину, а тому немає підстав стверджувати про відмінності між індивідуально-психологічними рисами кіберзлочинця загальнокримінально-ситуативного типу та особами, які вчиняють однорідний злочин, але без використання електронних приладів та пристроїв або кіберпростору. Враховуючи правову та соціальну природу кіберзлочинів, можна дійти висновку про те, що при їх вчиненні можуть бути присутні різні види мотивів: антисоціальні (корисливий, особистий – бажання завдати шкоди конкретній особі або невизначеному колу осіб, вчинення злочину з мотиву національної або релігійної ворожнечі), асоціальні (прагнення отримати задоволення у заборонений законом спосіб), псевдосоціальні (незгода з суспільною оцінкою політичних поглядів особи як протиправних) та протосоціальні (альтруїстичні, патріотичні тощо). Можливим також є поєднання декількох мотивів при вчиненні окремих злочинів.

6. Конститутивними (обов’язковими) ознаками кіберзлочинців фахового типу є: а) вчинення злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, або інших злочинів, способом яких є вчинення діянь, які охоплюються ознаками вказаних вище злочинів або інших передбачених Кримінальним кодексом України зловмисних діянь, які вчиняються з використанням електронних приладів та пристроїв; б) наявність спеціальних (професійних) знань та навичок, не характерних для пересічного користувача електронних приладів та пристроїв; в) професійна діяльність, пов’язана з використанням електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, запровадженням інформаційних технологій. До факультативних ознак можна віднести психічні особливості особистості кіберзлочинця, що виявляються в особливому ставленні до електронно-обчислювальних машин та інформаційних технологій, емоційну залежність.

7. Електронних кіберзлочинців фахового типу можна поділити на групи за приналежністю до різних видів злочинності а) «білокомірцевої»; б) професійної; в) організованої. Проте кіберзлочин може розглядатись в контексті «білокомірцевої» злочинності, а кіберзлочинець як особа, яка вчиняє «білокомірцевий» злочин, лише за умов вчинення кіберзлочину особою з високим соціальним статусом у сферах бізнесу або політики в межах їх професійних обов’язків. Тому кіберзлочини, вчинені кіберзлочинецем фахового типу за відсутності ознак «білокомірцевості», можуть набувати ознак професійних, до яких відносяться: наявність спеціалізації, тобто вчинення кіберзлочинів певного виду; наявність технічних знань та навичок, необхідних для вчинення кіберзлочину певного виду та складності (кваліфікація); вчинення злочинів для здобуття коштів на існування (злочинний промисел); наявність субкультури, зміст якої характеризується криміногенним чинником. Необхідно розмежувати вчинення кіберзлочину кіберзлочинцем у складі злочинної організації, в тому числі транснаціональної, та у складі організованої групи, яка не має ознак злочинної організації або була сформована для спільного та одночасного проведення однієї або декількох операцій. Найтиповішими видами злочинних спільнот, що діють у кіберпросторі, є транснаціональна мережева злочинна група та група з попередньою змовою. До особливостей особи кіберзлочинців, які ведуть злочинну діяльність у складі таких груп відносяться:  інтелектуальний рівень, достатній для виконання складних технічних операцій;  наявність творчого мислення; різний рівень психологічної гнучкості осіб, які вчиняють різні кіберзлочини (від осіб соціально дезадаптованого типу до осіб, які не відчувають проблем у взаємодії іншими людьми); світоглядні особливості (дотримання настанов певної ідеології, захист політичних принципів або дотримання власної або субкультурної етики.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Криптовалюта — декларувати чи ні в Україні?

Опубліковано

on

От

Олена МАТВІЙЧУК,
керуючий партнер компанії
WeDoItBM, засновниця
Інституту економічної
аналітики WeDoItBM

Чим швидше законодавець прийме ліберальне законодавство про декларування криптовалюти (і нормальні ставки податків) – тим швидше населення почне її легалізувати.

Читайте також: Кандидатів на державні посади перевірятимуть після воєнного стану

За даними провідної аналітичної блокчейн компанії The Chainalysis, за 2021 рік Україна посідає четверте місце в Глобальному індексі прийняття криптовалют. Це близько 8 мільярдів доларів криптовалюти, що надходить до країни й щорічно виходить з неї. Щоденний обсяг криптовалютних транзакцій становить близько 150 мільйонів доларів США, що перевищує обсяг міжбанківських бірж у національній валюті, гривні, повідомляє New York Times. За даними цієї ж аналітичної компанії, українці заробили приблизно 400 мільйонів доларів США від продажу біткоїнів за минулий рік. Але от щодо законодавчої бази на тему криптовалюти, то в Україні все провалено. Закон про віртуальні активи, які Верховна Рада прийняла ще у 2021 році, не був підписаний Президентом. Тому на практиці можливо працювати лише з роз’ясненнями податкової служби України у вигляді індивідуальних податкових консультацій (далі — ІПК).

І тут позиція Державної податкової служби (ДПС) двояка. Оскільки відображення в податковій декларації наявності в платника податків криптовалюти чинним законодавством не передбачено. Водночас при отриманні доходів від операцій із криптовалютою зазначені доходи відображаються в розділі ІІ декларації. В ІПК від 30.11.2020 р. № 4907/ІПК/99-00-04-04- 02-09 ДПС пояснила, що відображення в податковій декларації наявності в платника податків криптовалюти в криптогаманці чинним законодавством не передбачено. В іншій ІПК від 02.12.2020 р. № 4928/ІПК/99-00-04-05- 03-06 Державна податкова служба розглянула звернення щодо оподаткування доходу від продажу криптовалюти й роз’яснила, що дохід, отриманий фізичною особою — резидентом від продажу криптовалюти іншій фізичній особі — резиденту, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу як інший дохід з відповідним оподаткуванням. А отже, для фізосіб — при продажу криптовалюти фізособа має сплатити податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% і військовим збором 1,5 відсотка.

Цікаво те, що при оподаткуванні криптовалюти витрати на її придбання не враховуються і податок сплачується не з позитивної різниці між стартовою ціною та продажем, а з усієї суми продажу. Несправедливо? Риторичне запитання.

Читайте також: Криптобіржі мають розкрити структуру власності щоб працювати в Україні

Як бути — до кінця незрозуміло. І першими на собі всі складнощі відчули чиновники, для яких передбачено обов’язкове декларування. І вже у 2021 р. публічно задекларували криптоактивів на загальну суму приблизно 75 млрд гривень. Звісно, з першим декларуванням криптовалюти не обійшлося і без казусів. Якщо коротко, то загалом Національне агентство з питань запобігання корупції в результаті перевірки декларацій чиновників знайшло недостовірну інформацію про задекларовану криптовалюту на понад 16 млн гривень. Загальна сума виявлених недостовірних даних — 343 млн гривень. Що, звісно, тільки початок.

За результатами перевірок НАЗК заявило, що в наступному році декларанти повинні будуть зазначати не лише вид криптоактиву, вартість та дату набуття, а й додатково вносити відомості про криптобіржу та публічну адресу. Майнери і трейдери також залишаються в зоні ризику, їх непокоїть невизначеність оподаткування операцій із криптовалютою при отриманні доходу. Тут слід пам’ятати, що майнінг як вид діяльності вимагає початкових інвестицій та регулярного придбання нових комп’ютерних комплектуючих, і нині він не захищений законом. Великий бізнес, так чи інакше, пов’язаний із криптовалютами, зацікавлений не лише в загальній правовій визначеності, а й у наявності сприятливої позиції держави щодо правового регулювання криптоекономіки.

Як бачимо, наш законодавець не зміг дійти консенсусу в цьому питанні у 2021 році.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

А як же оподатковують криптовалюту у світі? За минулий рік багато країн світу значно просунулися в регулюванні та змінили оподаткування операцій із криптовалютою. Можна вважати однією з причин того, що сталося, пандемію СOVID-19. Через неї на ринок зайшли інституційні інвестори, які вимагали правової визначеності. Думаю, про таку визначеність час подумати й нам.

До всього додам, що є низка держав, в яких немає окремого оподаткування операцій із криптовалютою на початок 2022 року. Це — Сінгапур, Португалія, Мальта, Малайзія та Білорусь. Ну й Україна до прийняття відповідного законодавства – також у цьому списку. При тому, що закордонний досвід та звіт Організації економічного співробітництва й розвитку свідчить, що багато країн світу пішли ще далі, розробивши чіткі детальні податкові правила для операцій із криптоактивами як для фізичних осіб, так і для компаній. Наприклад, у Фінляндії платник податків має право зменшити свої оподатковувані доходи за рахунок витрат на обладнання та електрику в процесі майнінгу криптовалюти, за умови належного документального підтвердження. При чому фіни на законодавчому рівні розмежовують майнінг та форжинг як способи добування криптовалюти та встановлюють для них різні податкові правила.

Які висновки?

Прийняття Закону про віртуальні активи та подальші зміни в Податковому кодексі України є важливими для формування правового поля на українському ринку криптовалюти — для визначення основних дефініцій, правового статусу, права власності, прав та обов’язків учасників ринку віртуальних активів тощо. Також він адаптує українське законодавство до рекомендації FATF (Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей). Якщо говорити мовою цифр, то при мінімальних підрахунках наша держава втрачає понад 100 мільйонів доларів США на рік через відсутність законодавчого врегулювання. А українські компанії — прибуток через неможливість співпраці зі світовими лідерами, які все частіше використовують криптовалюту в розрахунках. Адже якщо в юрисдикції країни відсутня регуляторна політика щодо криптовалют, контрагенти мають право відмовитися від платежу.

Отже, очевидним є факт, що від відсутності законодавчого врегулювання ринку криптовалют не виграє ніхто. Чим швидше законодавець прийме ліберальне законодавство про декларування криптовалюти (і нормальні ставки податків), тим швидше населення почне її легалізувати, особливо з урахуванням посилення після закінчення загального добровільного декларування 1 вересня 2022 року

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Зброя для цивільних. Чому навчання – це крок на випередження  

Опубліковано

on

От

Г.М. Мамка, народний депутат України, заступник Голови Комітету ВРУ з питань правоохоронної діяльності, д.ю.н.

Зараз вперше за кілька останніх парламентських скликань Верховна Рада України демонструє єдність та приймає рішення на основі широкого консенсусу. Депутати зосередились на законах, необхідних для функціонування оборонного комплексу, підтримки населення та відновлення країни.

Одним з найрішучіших кроків Верховної Ради у перші дні війни стало ухвалення закону «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».

За цим законом:

 – На час воєнного стану цивільні можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії ворога, отримавши вогнепальну зброю і боєприпаси до неї відповідно до порядку та вимог, установлених МВС України;

– Застосування громадянами зброї, отриманої за цим законом, прирівняне до застосування її військовослужбовцями під час виконання ними завдань щодо відсічі ворога;

– Громадяни мають здати отриману вогнепальну зброю і невикористані боєприпаси до неї до органів Нацполіції не пізніше 10 днів після припинення дії воєнного стану.

За порушення цих вимог передбачена кримінальна відповідальність за ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами».

– Під час воєнного стану громадяни мають право давати відсіч ворогу із застосуванням власної нагородної, спортивної (пістолети, револьвери, гвинтівки, гладкоствольні рушниці), мисливської нарізної, гладкоствольної та комбінованої зброї;

– Звільнення від відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти ворога відбувається, якщо така зброя застосовувалась в межах ст. 1 та 4 цього Закону.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Зі зрозумілих причин на другий план відійшов законопроект №5708, ухвалений парламентом за основу за день до початку війни. Зараз він втратив свою актуальність, проте це не означає, що після відміни воєнного стану закон про легалізацію зброї для цивільних не розглядатиметься.

Законодавче врегулювання права громадян на самозахист за допомогою вогнепальної зброї буде неминучим, проте які корективи будуть внесені до другого читання – це відкрите питання. Все більше фахівців визнають, що ухвалений наспіх за основу закон не гарантував права на зброю для всіх громадян. Як і не визначав зрозумілого порядка отримання дозволів.

Втім закон щодо зброї для цивільного населення після воєнного стану буде дуже актуальним. Тому потрібно вже зараз звернути увагу на ряд важливих деталей:

Дозвільна система

Наказом МВС на початку війни було спрощено видачу дозволів на придбання, зберігання, носіння мисливської зброї та набоїв до неї на час дії воєнного стану.

За спрощеною процедурою для отримання дозволу потрібно подати на ім’я керівника органу поліції за місцем проживання (перебування) заяву про видачу такого дозволу за наявності документу, що посвідчує особу та додати ряд деяких інших документів.

Втім, система видачі дозволів, а точніше – відсутність порядку і контролю в ній, потребує чи не найбільшої уваги. За тиждень до офіційного початку війни МВС встигло презентувати Єдиний реєстр зброї єдиної інформаційної системи міністерства (який поки не запрацював). Втім саме запуск відкритого реєстру дозволів на зброю, який би показував більш-менш точну картину кількості легальної зброї на руках у громадян, потребує максимальної уваги і цей момент – один з найскладніших.

Найбільше суперечок відбувається довкола короткоствольної вогнепальної зброї. Логічно було б спочатку зібрати і законодавчо врегулювати всі нюанси щодо видачі дозволів на придбання вогнепальної зброї, навчання та використання зброї, перед цим законодавчо врегулювавши реєстр.

Навчання стрільбі 

Використання вогнепальної зброї – це справа, яка потребує особливих знань, навичок та здоров’я. Не можна просто взяти в руки зброю і навмання відкривати вогонь. Спершу потрібно зрозуміти, що до чого, тому підготовку не можна спрощувати до формальності. Якісна стрільба – це складна психоемоційна робота, адже в цьому процесі задіяні зір, мозок, дихання. Саме тому проходження відповідних курсів перед видачею дозволів на зброю, вивчення матеріальної частини зброї і правил поводження з нею мають бути на особливому контролі.

За результатами навчання та здачі іспиту має видаватись  довідка. Підготовка до іспиту має відбуватись за методичним посібником щодо поводження зі зброєю.

Зараз під час воєнного стану цивільні мають законне право отримати вогнепальну зброю і боєприпаси. Проте варто не забувати, що ця можливість актуальна лише на час війни.

Поки зарано говорити про те, як зміниться до другого читання ухвалений за основу проект про право на цивільну вогнепальну зброю. Але для того, щоб  цей закон був дійсно дієвим, потрібно спочатку внормувати те, що є в інструкціях МВС, провести необхідні громадські обговорення і на основі цього врегульовувати найбільш дискусійне питання щодо легалізації короткостволів.

Та чи вистачить у парламенту волі врахувати все до найменших дрібниць – побачимо.

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.