Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Комп’ютерна психофізіологічна діагностика людини: правнича освіта, юридична наука і практика українського правосуддя

Опубліковано

on

«Ми зможемо змінити своє життя лише тоді,

якщо щиросердечно бажаємо цього».

Марі Кондо

Петро Біленчук, професор Київського університету права НАН України

Результати здійснюваних реформ в Україні свідчать, що сьогодні важливою і необхідною умовою цивілізаційного розвитку нашої держави є гармонійна співпраця освітян, науковців і практиків з метою впровадження новітніх ідей, засобів, методів, технологій та «ноу-хау» в освітню, наукову і практичну діяльність вузів, наукових установ, органів державної влади та управління, судочинства і місцевого самоврядування. У цьому контексті неможливо не згадати про необхідність утвердження в Україні верховенства права і духу права та європейських і міжнародних стандартів на шляху реформування правової системи України, особливо в сфері забезпечення конституційних прав людини і громадянина та основоположних свобод, задекларованих ще понад 300 років тому в першій українській Конституції (Конституції Пилипа Орлика 1710 р.), гарантованих ще сімдесят років тому Загальною декларацією прав людини (1948 р.) і передбачених у Конституції України (1996 р). Значний внесок у цю справу здійснюють викладачі, науковці, студенти правничих навчальних закладів, практичні співробітники органів судочинства, правопорядку та правозахисних організацій — слідчі, прокурори, поліцейські, детективи, правозахисники, адвокати, судді, митники, експерти, нотаріуси тощо.

Комп’ютерна діагностика і прогнозування поведінки людини

Так, нещодавно в Києві пройшов науково-практичний форум «Комп’ютерна психофізіологічна діагностика і прогнозування поведінки людини: правове, наукове і ресурсне забезпечення», присвячений 70-й річниці прийняття і проголошення Генеральною асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини. В його взяли прийняли участь викладачі, науковці, експерти-криміналісти, експерти-поліграфологи, експерти-графологи, кримінологи, профільні фахівці в сфері безпеки, уповноважені представники органів державної влади та управління, комерційних структур, асоціацій та спілок і студентська спільнота. Ініціатором проведення форуму виступили факультет правознавства та міжнародних відносин КУП НАН України, Інтелектуальний форум «Єдина Європа» й Українська секція Міжнародної поліцейської асоціації.

Міжнародна програма підготовки фахівців

На форумі була презентована й обговорена програма спільних міжнародних Українсько-європейського , Українсько-американського та Грузинсько-українського проектів щодо перспектив організації системи професійного навчання фахівців у галузі управління, безпеки та інформаційно-комунікаційних технологій, а також діагностики і прогнозування поведінки людини за європейськими і американськими стандартами із видачею вітчизняних та міжнародних дипломів і сертифікатів (диплому Master of Business Administration (MBA), міжнародного сертифікату АРА тощо). Ідеї цих проектів були схвально сприйняті учасниками форуму, оскільки в Україні раніше не було такої світської успішної системної практики в галузі управління, безпеки, ІТ-сфери, ІТ-економіки, ІТ-права, ІТ-криміналістики, ІТ-антропології і ІТ-психофізіології, що свідчить про інноваційний і перспективний напрям такої діяльності. Тим більше, що навчання експертів-міжнародників, експертів-безпекознавців, ІТ-юристів, ІТ-криміналістів, експертів-криміналістів, кіберкриміналістів, кібер-детективів, експертів-психофізіологів, експертів-поліграфологів і експертів-графологів у нашій країні планується здійснювати у співпраці з найкращими сертифікованими фахівцями Європи, США, Латинської Америки та Ізраїлю.

Учасники форуму взяли активну участь в обговоренні даних проектів, відзначаючи їх важливість, необхідність, своєчасність та актуальність із метою навчання представників органів державної влади, правоохоронних органів, комерційних і підприємницьких структур та правозахисних організацій. Такі кроки важливі тому, що ми зможемо реально виконати зобов’язання, взяті нами перед ЄС і різного роду міжнародними установами, щодо якісного проведення судової, освітньої та медичної реформи, а також здійснення реальних кроків із подоланню корупції.

Інноваційні дослідження сучасності

Відкриваючи пленарне засідання, сертифікований у США експерт-поліграфолог (М.Р.А.) Сергій Казьмірук у своїй доповіді «Міжнародні стандарти ASTM та перспективи створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів у галузі поліграфології у відповідності зі стандартами Європи і США» зазначив, що сьогодні уже настав час, з метою якісного підбору кадрів та для захисту від недобросовісної конкуренції, успішного подолання корупції в Україні, системно розвивати і впроваджувати в практичну діяльність вже добре зарекомендовані в світі потужні міжнародні освітні проекти на основі дотримання міжнародних стандартів ASTM i APA.

У свою чергу директор юридичної компанії «Аюр консалтинг» Микола Малій виступив з доповіддю «Брехня. Методи викриття». Тема захопила навіть досвідчених присутніх фахівців у галузі безпеки, криміналістики і поліграфології. Відбулася надзвичайно цікава й емоційна обговорення дискусія та обмін особистим досвідом знаних фахівців. Натомість керівник департаменту безпеки Інтелектуального форуму «Єдина Європа» Іван Куричка виступив з оригінальною доповіддю «Психофізіологічна діагностика особливих ознак корупціонера». Практичні історії доповідача органічно доповнили основні теоретичні положення розкритої ним теми. Очевидно, що актуальність обговорення даної проблеми на форумі не потребувала абсолютних аргументів, оскільки ці питання є надзвичайно важливими для нашої країни і потребують негайного вирішення. Це обумовлено тим, що Україна зобов’язалася виконати взяті на себе перед міжнародною спільнотою відповідні угоди щодо подоланню корупції й проведенні реформ в суспільному житті країни.

Найдосвідченіший сертифікований за міжнародними стандартами експерт-графолог в Україні, доцент кафедри правосуддя та кримінально-правових дисциплін Навчально-наукового інституту права імені І. Малиновського Національного університету Острозька академія Сергій Гонгало представив доповідь «Графологія в Україні. Сучасні можливості та перспективи». В ході свого виступу доповідач з безпосередньо здійснив аналіз почерку при всіх присутніх. Це було неймовірно загадково, цікаво й професійно-науково обґрунтовано та викликало в присутніх надзвичайно багато практичних запитань, роздумів і міркувань.

А експерт-поліграфолог і психолог з великим професійним досвідом практичної роботи Сергій Зеленко виступив з доповіддю «Використання поліграфа в Україні і етапи проведення предтестової бесіди та безпосереднього практичного проведення тестування особистості». Актуальність сказаного знаним фахівцем була підтверджена великим інтересом та значною кількістю професійних запитань від учасників форуму, що знайшли таку ж фахову відповідь.

Новітнє ресурсне забезпечення криміналістичних досліджень індивідуальних ознак людини

Далі професор КУП НАН України Геннадій Семаков ознайомив учасників форуму з новітньою матеріальною базою експериментальних наукових криміналістичних досліджень, та провівши екскурсію по окремих підрозділах музею криміналістики імені Ганса Гросса, музею електронного інтелекту імені В. М. Глушкова, та музею підробок та науково-дослідницькими центрами й лабораторіями університету. Особливий інтерес в учасників форуму викликано знайомство з діяльністю науково-дослідної лабораторії імені Степана Гика, в якій здійснюються дослідження в галузі дерматогліфіки, дактилоскопії, пороскопії, габітоскопіїї, вокалографії, одорології і трасології, а також сискознавства, поліцієзнавства, експертознавства, безпекознавства, зброєзнавства, інтелектуального права, інноваційного права, ІТ-права, електронної комерції, кібербезпеки, ядерної безпеки, протидії корупції, організованій злочинності, кіберкриміналістики та ядерної криміналістики тощо.

Пріоритетні напрями комп’ютерної психофізіологічної діагностики людини

На завершення учасникам форуму були представлені новітні розробки Г. Бен-Шаккара, П. Екмана, К. Іванова-Муромського, О. Лук’нової та інших американських, ізраїльських, литовських та українських авторів в галузі комп’ютерної психофізіологічної діагностики людини. Зокрема, було презентовано автоматизовану систему багатостороннього дослідження людини (АСБДЛ), програмний засіб «Планування, регресія і аналіз моделей» (ПЗПРІАМ), розроблений науковцями Національного технічного університету імені І. Сікорського, автоматизований варіант Міннесотського багатопрофільного тесту ММР1, створеного ще в 1941-1947 рр. американськими вченими, але автоматизованого українськими вченими з Інституту кібернетики НАН України, а також спеціальні системи дослідження людини (БАСВДЛ – 1, БАСВДЛ – 2) діапазон застосування яких досить широкий. Це і сфера судового пізнання, і питання вивчення (діагностика, дослідження й прогнозування) поведінки особи як у типових, так і екстремальних ситуаціях, прогнозування індивідуальної поведінки з метою удосконалення кадрової політики, здійснення профілактичних заходів, а також підвищення ефективності виховної роботи в органах виконання покарання тощо. Учасники форуму визначили низку пріоритетних напрямів комплексних наукових досліджень, які потребують розробки. Це, зокрема метаантропологія, людинознавство, поліграфологія, габітознавство, дерматогліфіка, дактилоскопія, пороскопія, скрінографія, вокалографія, почеркознавство, графологія, електронний підпис, одорологія, нейробіоніка, кібербезпека, ядерна безпека й експертознавство.

Меморандум і дослідницькі проекти

Завершальним акордом форуму стало обговорення положень надзвичайно важливого документу – «Меморандуму про співпрацю і доброчесну конкуренцію» з метою його підписання між практикуючими експертами-поліграфологами, експертами-психофізіологами, експертами-графологами та громадськими організаціями. Окрім того, була анонсовано початок роботи спільного дослідницького колективу в рамках українсько-європейського та українсько-американського проекту «Психофізіологічна діагностика людини», грузинсько-українського бізнес-проекту «Партнер», класичної програми МВА Оксфодського університету, адаптованої під потреби українського бізнесу, і навчальної програми MINI MBA – «startUp», які підтримуються освітніми й дослідницькими структурами США, Великої Британії, Латинської Америки, Європи, щодо організації в Україні системи класичного професійного навчання з видачею відповідних вітчизняних і міжнародних дипломів та сертифікатів (диплому Master of Business Administration (MBA) з додатком SIC-Academy (Великої Британії), диплому МВА грузинсько-української вищої бізнес школи, американських сертифікатів АРА та державних українських дипломів і сертифікатів).

Деякі висновки, пропозиції та рекомендації

Підбиваючи підсумки, слід зазначити, що дана ідея була сприйнята з великою зацікавленістю учасниками форуму, оскільки в Україні раніше взагалі не було такої консолідованої практики спільних комплексних наукових досліджень та підготовки юристів з міжнародним досвідом у сфері формування кар’єри-коучингу, лідерства, ефективної комунікації, стратегічного менеджменту і нейромаркетингу, управління фінансами, управління інформаційними системами та мережами, економічної безпеки й особливо в галузі діагностики та прогнозування поведінки людини на такому високому професійному рівні. Очевидно, що проведення наукових досліджень і підготовка кадрів експертів-психофізіологів, експертів-поліграфологів і експертів-графологів в Україні у співпраці з найкращими фахівцями із США, Європи та Ізраїлю теж має велику перспективу її реалізації. Вважаю, що такий високий рівень експериментальних досліджень і професійної підготовки при тісній співпраці та партнерських стосунках українських і міжнародних фахівців тощо. У новітніх галузях антропологічної і психофізіологічної науки дозволить отримати в процесі навчання найновіші знання, навички й уміння діагностики та прогнозування поведінки людини як у типових, так і екстремальних ситуаціях. Ці наукові розробки й практичні навики сьогодні нам надзвичайно потрібні, а особливо нашим фахівцям на фронті, де доводиться щоденно приймати доленосні рішення стосовно не лише поведінки людини, але й гарантування безпеки її життя. Тим більше, що такий високий рівень освітніх і наукових здобутків буде засвідчувати ще й вітчизняний та міжнародний диплом і сертифікат. Це дасть змогу українським випускникам набути повних знань, а ще вміння якісно й ефективно організовувати свою професійну діяльність відповідно до міжнародних стандартів, а значить бути лідером у своїй галузі знань і відповідати тим вимогам, які ставляться сьогодні перед такими фахівцями в провідних країнах світу.

Безперечно проведений форум стане потужним поштовхом для його учасників щодо системного розвитку в сфері наукових досліджень, навчання й використання в своїй професійній діяльності новітніх розробок цивілізації. А обмін професійним досвідом, думками, ідеями, інноваціями та науковими розробками стане запорукою нових звершень в українській правничій освіті, юридичній науці і практичній діяльності правників – суддів, слідчих, прокурорів, правозахисників, адвокатів, нотаріусів, митників тощо.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі
Клікніть для коментування

Залишати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

Думка експерта

Чому Україні потрібні юридичні клініки?

Опубліковано

on

Владислав Власюк, генеральний директор Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін`юсту

Нерідко представники юридичного бізнесу та інші роботодавці скаржаться на те, що вчорашні студенти юридичних закладів вищої освіти мають достатньо теоретичних знань, інколи навіть енциклопедичного характеру, проте не вміють написати елементарний процесуальний документ або просто конструктивно поспілкуватися з клієнтом та виявити його проблему. Через брак досвіду та практичних навичок випускникам буває вкрай важко влаштуватися на роботу за фахом.

Причому, що більше часу минає з моменту закінчення навчання, то складнішим стає працевлаштування, адже роботодавці зазвичай не хочуть мати справу з юристом без жодного досвіду роботи. Таке замкнене коло є гострою проблемою для молодих юристів, тому юридичні заклади вищої освіти можуть посприяти студентам у набутті тих знань та навичок, які цінуються роботодавцями в сфері права.

Одним з ефективних інструментів є юридичні клініки, які гармонійно поєднують у собі кілька функцій: навчальну, правопросвітницьку та координаційну. Так чому ж юридичні клініки не створюються повсюдно там, де є школи права?

Сьогодні в Україні існує близько 200 юридичних факультетів та закладів вищої освіти, але кількість юридичних клінік не перевищує 60. Цікавим є те, що правничі заклади вищої освіти, студенти яких продемонстрували найкращі результати зі складання єдиного фахового вступного випробування до магістратури з блоку «Право», здебільшого мають юридичні клініки. Так, у п’ятірку лідерів увійшли Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний університет імені Івана Франка, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України та Полтавський юридичний інститут Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. При цьому в трьох перших закладах вищої освіти активно діють та розвиваються юридичні клініки, тому, можливо, це також є одним із ключів успіху студентів.

Юридична клініка, здійснюючи навчальну функцію, є прекрасним інструментом для набуття студентами практичних навичок та закріплення теоретичних знань через надання правової допомоги. Водночас слід розуміти, що надання безоплатної правової допомоги громадянам є компетенцією центрів безоплатної правової допомоги, у той час як юридичні клініки мають працювати лише з тими справами, які становлять навчальний інтерес для студентів, адже навчальна функція є провідною в їхній діяльності.

Вважається, що юридичні клініки можуть бути дуже ефективними в правопросвітницькому напрямі. Співпраця юридичних клінік із правопросвітницькими проектами, особливо з таким масштабним, як загальнонаціональний проект Мін’юсту «Я допомагають студентам у розвитку важливих для юриста «м’яких навичок», зокрема вміння комунікувати з різними верствами населення, чітко доносити інформацію, а також швидко та правильно виявляти проблему клієнта. Вагомий внесок у розвиток юридичної клінічної освіти зроблено Асоціацією юридичних клінік України, яка сприяє мережуванню юридичних клінік закладів вищої освіти, а також впровадженню найкращих міжнародних практик.

Одним із напрямів діяльності Міністерства юстиції є реформування юридичної освіти, яке включає в себе, крім іншого, посилення практичних навичок студентів. Вважається, що керівники юридичних закладів вищої освіти та громадські організації, зокрема Асоціація юридичних клінік, можуть ефективно взаємодіяти та розширювати мережу юридичних клінік, що позитивно вплине на досягнення спільної мети, якою є підвищення якості освіти. Причиною непопулярності юридичних клінік є незацікавленість студентів, адже молоді люди не бачать конкретних бонусів за участь у діяльності клініки. Звичайно, якщо участь студента-клініциста зараховуватиметься йому до практики або певного курсу, це буде позитивним стимулом.

Проблемою є також те, що найчастіше клініки не мають системного спілкування з роботодавцями та HR-ми юридичного бізнесу, проте така взаємодія буде корисною для роботодавців, яким потрібно набирати нових співробітників, а також для самих закладів вищої освіти, котрі, допомагаючи студентам працевлаштуватися, формують власний позитивний та престижний імідж.

Сьогодні конкуренція серед правників дуже висока, тому для того, аби б навчитися застосовувати знання на практиці та працювати з документами, а також створювати власну мережу робочих зв’язків, досвід роботи в юридичній клініці буде надзвичайно корисним.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Право громадянина на безоплатну приватизацію землі: чи можна його реалізувати двома ділянками?

Опубліковано

on

Павло Кулинич, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрНУ, завідувач сектора проблем аграрного та земельного права Інституту держави і права імені В.М.Корецького НАН України

До Ради по науково-правовій експертизі при Інституті держави і права НАН України надійшов лист від громадянина України О. (далі — Замовник) з проханням допомогти вирішити одну правову головоломку, а саме роз’яснити, чи має він право безоплатно отримати у власність не одну, а дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею, яка не перевищує встановлене законом обмеження — не більше двох гектарів.

Суть проблеми

У листі Замовника експертизи зазначається, що громадяни України мають право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок різного цільового призначення в межах норм, встановлених у ст. 121 Земельного кодексу України. Зокрема, цією статтею встановлено, що кожен громадянин України має право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше двох гектарів.

Намагаючись реалізувати це право, громадянин О. звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області із заявою про надання йому у власність двох земельних ділянок з одним і тим самим цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства: одну земельну ділянку площею 0, 5999 га, а другу — площею 1,4 га. Зазначені земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту на невеликій відстані одна від одної. Дана заява була задоволена і громадян О. став власником двох зазначених вище земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Водночас органи прокуратури поставили під сумнів законність отримання громадянином О. зазначених земельних ділянок. Вони виходили з такого трактування норм закону, відповідно до якого передача громадянину О. безоплатно у власність другої земельної ділянки є незаконною, так як право на безоплатне отримання земельної ділянки ним було використане в момент отримання безоплатно у власність першої земельної ділянки. В зв’язку з цим громадянин О. звернувся до Ради по науково-правовій експертизі з проханням надати науково-експертне роз’яснення з питання: чи мають право громадяни України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства (не більше 2,0 гектарів) в кілька етапів (за двома і більше зверненнями в порядку ст. 118 ЗК України) в межах розміру, зазначеного в ст.121 Земельного кодексу України?

Слід відзначити, що питання, поставлене громадянином О., стосується багатьох інших громадян України, які безоплатно отримали у власність земельну ділянку певного цільового призначення меншого розміру, ніж встановлений законом максимальний розмір безоплатної приватизації відповідних земельних ділянок.

Правові засади безоплатної приватизації земель громадянами України

Питання набуття громадянами України земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації врегульовані статтями 116, 118, 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. (далі — ЗКУ) та ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року. Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗКУ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону. У ч. 3 ст. 116 ЗКУ встановлено випадки, коли землі держаної та комунальної власності передаються громадянам України безоплатно. Так, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

  • приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
  • одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
  • одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.

Разом із тим у ч. 4 ст. 116 ЗКУ встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації, визначених у ч. 1 ст. 121 ЗКУ, провадиться один раз по кожному виду використання. От саме це формулювання закону досить часто неоднозначно тлумачиться органами влади, які покликані забезпечувати законність у земельних та інших відносинах у нашій державі.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлені у ст.121 ЗКУ. Згідно з п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара. Однак у чинному Земельному кодексі України чітко не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель держаної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ.

Закон «Про особисте селянське господарство»

Слід також відзначити, що крім ЗКУ, земельні відносини щодо набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регулюються і спеціальним Законом — «Про особисте селянське господарство». Згідно зі ст. 5 цього закону для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. У ч. 2 ст. 5 ЗУ «Про особисте селянське господарство» встановлено правило, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Нарешті, в ч. 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» додатково зазначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ для ведення особистого селянського господарства.

Надання земельних ділянок громадянам України у власність для ведення особистого підсобного господарства було врегульоване Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.)

Згідно з ч. 1 ст. 56 ЗКУ в редакції від 13 березня 1992 р., для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надавалися безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

Отже, з аналізу ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» випливає висновок про те, що громадянину України надано право на ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці площею до 2 гектарів. Таке позначення в законі цієї норми слід розуміти таким чином, що громадянин України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари. Однак рівень забезпеченості вільними земельними ділянками різних регіонів України є різним. Так, у західних областях України, для яких характерна велика скупченість населення та, відповідно, низька землезабезпеченість однієї людини, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть надавати громадянам України безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірах, які є значно меншими ніж 2 гектари. Натомість у південних та південно-східних областях нашої держави, для яких характерні менша заселеність та більша землезабезпеченість, зазначені органи влади досить часто надають громадянам безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 2 гектари (або близько до цієї норми). Однак і Земельний кодекс України, і Закон «Про особисте селянське господарство» надають громадянам України, які проживають у різних регіонах держави, однакове право на отримання безоплатно у власність земельних ділянок різного цільового призначення, в тому числі й земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

Не повністю реалізоване право

Таким чином, аналіз наведених норм зазначених законодавчих актів дає підстави для висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 гектари, є таким, що не повністю реалізував надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. А раз так, то він має право отримати безоплатно у власність принаймні ще одну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», яка разом з раніше отриманою ним безоплатно у власність земельною ділянкою з таким же цільовим призначенням не перевищуватиме розмір у 2 гектари. Безперечно, не завжди в розпорядженні органу влади за місцем проживання громадянина України є вільні землі запасу, за рахунок яких йому може бути надана безоплатно у власність ще одна чи більше земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства з тим, щоб загальна площа земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, які даний громадянин України отримав чи збирається отримати безоплатно у власність, не перевищувала 2-х гектарів.

Реалії практики

На жаль, на практиці при застосуванні положень п.б ч. 1 ст. 121 ЗКУ та ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» в частині права громадянина України на отримання безоплатно у власність земельної ділянки (земельних ділянок) для ведення особистого селянського господарства досить часто має місце невірне тлумачення їх змісту. Як правило, автори такого невірного тлумачення змісту наведених положень кодексу і закону обґрунтовують свою позицію тим, що в чинному законодавстві можливість додаткового отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства передбачена лише в частині 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство». Нагадаємо, що дана норма гласить: «Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства».

Дійсно, лише в ч. 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» передбачено, що громадянин України може реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земель двома земельними ділянками, загальний розмір яких не перевищує норму безоплатної приватизації — 2 гектари. То чи означає це, що тільки громадяни-власники ділянок для ведення особистого підсобного господарства можуть скористатися цією нормою? Ні, не означає. Адже, справжнє завдання ч. 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» полягає в іншому: оскільки земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства надавалися громадянам України безоплатно у власність на підставі Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., а нині чинний Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., який введений у дію з 1 січня 2002 р., не передбачає такого виду земельних ділянок, а ввів інший вид земельних ділянок такого ж господарського призначення — для ведення особистого селянського господарства, то справжнє завдання ч. 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» полягає, по-перше, у визнанні однорідності цільового призначення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства та земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та, по-друге, визнання за громадянами України, які в 90-х роках отримали безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства в «стандартному» розмірі до 0,6 га, права на додаткове отримання ними безоплатно у власність принаймні ще однієї земельної ділянки з тим, щоб площа ділянки, наданої для ведення особистого підсобного господарства, та площа нової (чи нових) ділянки для ведення особистого селянського господарства, не перевищували загальний розмір у 2 гектари.

Таке законодавче уточнення необхідне було лише з тієї причини, що назва цільового призначення земельних ділянок «для ведення особистого підсобного господарства», які надавалися на підставі Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 р., та назва цільового призначення земельних ділянок «для ведення особистого селянського господарства», які надаються на підставі Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., словесно відрізняються, що могло б ускладнити реалізацію права громадян України, які набули у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства, на отримання безоплатно у власність додаткової земельної ділянки з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства».

Отже, положення ч. 7 ст. 5 Закону «Про особисте селянське господарство» не можна трактувати таким чином, що право на отримання безоплатно у власність додаткової (чи додаткових) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства мають лише громадяни України, які раніше отримали безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі, меншому за 2 гектари. Правомірність такого висновку підтверджується й аналізом формулювання пункту б частини 1 ст. 121 ЗКУ, яка гласить: громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: … б) для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 гектара. Звертаємо увагу на те, що законодавець позначив лише одне обмеження для реалізації громадянином України права на безоплатне отримання у власність землі для ведення особистого селянського господарства. Це обмеження полягає в тому, щоб площа такої землі не перевищувала 2 гектари. Однак, будь-які інші обмеження юридичних чи фізичних параметрів цього права законодавець не встановив. Зокрема, законодавець не передбачив у пункті б частини 1 ст. 121 ЗКУ чи в нормі будь-якого іншого закону обмеження у вигляді отримання громадянином України безоплатно у власність землі для ведення особистого селянського господарства лише однією земельною ділянкою.

Як слід розуміти положення частини 4 статті 116 ЗКУ?

То як же слід розуміти положення ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України про те, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання? На жаль, зміст і цієї норми досить часто трактується при її застосуванні на практиці по-різному. Так, мають місце тлумачення, згідно з якими передбачене зазначеною нормою кодексу уточнення змісту права на безоплатну приватизацію земельних ділянок словосполученням «провадиться один раз по кожному виду використання» має, нібито, означати «провадиться однією земельною ділянкою». Тобто, якщо громадянин України отримав на підставі Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в розмірі, наприклад, 0,10 га, 0,20 га чи 0, 30 га, то він уже повністю реалізував надане йому законом право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за нормою безоплатної приватизації, яка передбачена статтею 121 Земельного кодексу України, й не може вимагати надання йому безоплатно у власність додаткової земельної ділянки такого ж цільового призначення з тим, щоб їх загальний розмір не перевищував норму безоплатної приватизації земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Однак, ще раз підкреслюємо невірність такого тлумачення змісту частини 4 ст. 116 ЗКУ. Автор цієї статті був членом створеної у Верховній Раді України у 2000 р.  робочої групи по підготовці проекту чинного Земельного кодексу України й має зазначити, що вжите в цій статті словосполучення «провадиться один раз по кожному виду використання» означає лише одне: громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку будь-якого цільового призначення, в тому числі й земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею, що дорівнює граничній нормі безоплатної приватизації земельної ділянки певного цільового призначення, не має права отримати безоплатно у власність ще одну земельну ділянку такого ж цільового призначення. Стосовно земель для ведення особистого селянського господарства положення частини 4 ст. 116 ЗКУ означає, що якщо громадянин України отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства розміром у 2 гектари, то це й вважатиметься, що він реалізував це право один раз, тобто повністю. Отже, він не може отримати безоплатно у власність ще одну земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, оскільки таке її отримання означатиме отримання ділянки «другий раз» у розумінні ч. 4 ст. 116 ЗКУ.

Висновок

Таким чином, норми чинного земельного законодавства України не містять заборони на повторне звернення громадян України до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у ч. 1 ст. 121 ЗКУ. Тому громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею не більше 2,0 гектарів однією, двома чи більше ділянками, а відповідні органи влади мають право надати громадянину України одну, дві чи більше земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, загальна площа яких не перевищуватиме 2 гектари.

Цей же висновок стосується і тих громадян України, які отримали безоплатно у власність земельні ділянки іншого цільового призначення (для житлового будівництва, дачного чи гаражного будівництва тощо) меншого розміру ніж норми їх безоплатної приватизації, встановлені в ст. 121 ЗКУ. Відповідно, дії органів влади, які надали таким громадянам додаткові земельні ділянки такого ж цільового призначення, але загальна площа таких ділянок разом із раніше отриманими не перевищує встановлений законом розмір їх безоплатної приватизації, слід визнати такими, які повністю базуються на законі.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Жіноче обличчя творчості та інновацій. До Всесвітнього дня інтелектуальної власності

Опубліковано

on

Наталія Сорока, адвокат Укрінюрколегії, викладач кафедри європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка, кандидат юридичних наук

Продовження. Початок

Перешкоди на шляху новаторок і мисткинь

Цілком очевидно, що жінки за своєю природою нічим не поступаються в новаторському і творчому потенціалі чоловікам. Яка ж тоді причина такого значного розриву між чоловіками і жінками у використанні системи інтелектуальної власності?

В ході експертного дискусійного форуму, що відбувся у ВОІВ у 2017 році, було здійснено аналіз низки важливих питань. Основний висновок полягає в тому, що гендерна нерівність у сфері інтелектуальної власності відображає значно поширений феномен гендерного дисбалансу в соціальному і економічному житті. Наприклад, у більшості країн дівчатка набагато рідше в порівнянні з хлопчиками вивчають науку, техніку, інженерну справу й математику. В результаті частка жінок у галузях, що відповідають за створення більшої частини технічних і технологічних інновацій, є відносно низькою.

Частково такі прояви нерівності є відображенням упереджень, забобонів і стереотипів щодо жінок та дівчат. Як це не парадоксально, представники обох статей різного віку, як і раніше, переконані, що жінкам слід обмежуватися виконанням деяких традиційних функцій, а не претендувати на роль потенційних лідерів у науково-технічній сфері, підприємницькій діяльності та мистецтві. І якщо не боротися з цими стереотипами, то нерівність може вкорінитися: у дівчат і молодих жінок, можливо, просто не буде взірців для наслідування, здатних надихати їх на повноцінне розкриття власного потенціалу.

В основі нерівності також лежить відсталість економічних і соціальних структур, які можуть обмежувати перспективи жінок у кар’єрному зростанні. Усім добре відома проблема горезвісної «скляної стелі». Талановиті жінки можуть досягти успіхів у навчанні і на перших етапах просування по кар’єрній драбині, однак потім їх ріст припиняється, особливо якщо вони роблять перерву в зв’язку з народженням дітей. Суспільство повинно знайти шляхи, що дозволяють забезпечити жінкам можливість нарівні з чоловіками поєднувати роботу й сімейне життя.

Певні питання, як видається, тісніше пов’язані із системою інтелектуальної власності. Так, наприклад, розвиток деяких видів інтелектуальної власності, зокрема патентів, може вимагати значних фінансових вкладень; побутує думка, що жінки надають пріоритетного значення стабільності сімейного доходу, що обумовлює їх меншу, в порівнянні з чоловіками, готовність іти на ризик. Крім цього, деякі правознавці критикують систему інтелектуальної власності з позицій фемінізму, стверджуючи, що, хоча ця система і є зовні нейтральною, низка елементів містить упереджене ставлення до жінок.

На шляху до конструктивних змін

Попри складність завдань у суспільстві зростає розуміння необхідності усунення гендерної нерівності в сфері інтелектуальної власності. Організації та окремі люди в різних країнах працюють над заохоченням та підтримкою новаторок і винахідниць. Відповідні ініціативи мають різний формат: це можуть бути як міжнародні кампанії із заохочення участі жінок у науковій діяльності, так і більш адресні заходи на рівні окремих країн, регіонів і груп.

Позиціонуючи себе в авангарді цих рухів, ВОІВ ухвалила у 2014 році політику в сфері гендерної рівності та взяла на себе амбітне зобов’язання подолання гендерного дисбалансу в усіх сферах своєї діяльності. Ця ініціатива передбачає, зокрема, забезпечення рівного доступу до послуг ВОІВ, розбудову можливостей та надання технічної підтримки для обох статей задля урівноваженого представництва чоловіків і жінок на всіх рівнях кадрової структури організації. Крім того, ця робота охоплює продовження й розширення новаторських досліджень у сфері пропорційного представництва обох статей у системі інтелектуальної власності, так само, як і реалізацію низки проектів з виявлення і підтримки інноваційної та творчої діяльності жінок.

Всесвітній день інтелектуальної власності—2018 є ще одним важливим кроком на шляху до цієї шляхетної мети. Об’єднуючи всіх зацікавлених осіб в усьому світі з тим, аби віддати належне досягненням новаторок і мисткинь, це свято покликане руйнувати стереотипи і заохочувати жінок різного віку до створення цінних інтелектуальних продуктів.

У рамках урочистостей з нагоди Всесвітнього дня інтелектуальної власності—2018 ВОІВ у співпраці з постійними представництвами Сполучених Штатів Америки та Австрії проводить спеціальний показ фільму «Історія неймовірної Хеді Ламарр» (Bombshell: The Hedy Lamarr Story). Доля успішної голлівудської акторки з українським корінням (батько Хеді був банкіром, вихідцем зі Львова), що здобула світової слави як винахідниця, є дивовижним джерелом гордості й натхнення. У часи Другої світової війни Хеді Ламарр запатентувала систему управління торпедами, секретні системи зв’язку, які мають широке застосування і в наш час — від мобільних телефонів до Wi-Fi і GPS. До дня народження Хеді 9 листопада приурочені Дні винахідника у трьох європейських країнах: Німеччині, Австрії та Швейцарії.

Прагнучи долучитися до ініціативи ВОІВ, пригадаймо собі імена наших сучасниць, різних за віком та колом інтересів, які успішно реалізують свій творчий потенціал у винахідницькій та інноваційній діяльності.

Олена Лук’янова – українська вчена у галузі педіатрії, що досліджувала методи профілактики і лікування кісткових захворювань, винайшла нові ефективні препарати для попередження захворювань, викликаних нестачею вітаміну D, нагороджена Оксфордськими відзнаками «Золотий Меркурій» та «Нагорода тисячоліття за заслуги перед людством».

Наталія Ульянчич — науковий співробітник Інституту проблем матеріалознавства імені Івана Францевича, винахідниця біоактивної кераміки, що розчиняється в кістках і заміщується повноцінною кістковою тканиною. Імплантати з біоактивної кераміки не спричинюють відторгнення та використовуються у травматології, ортопедії, щелепно-лицьовій хірургії, онкології, стоматології, мікрохірургії ока.

Ірина Уварова — науковий співробітник Інституту проблем матеріалознавства імені Івана Францевича, винахідниця фільтрів для питної води, систем очищення повітря й поглиначів запаху, систем вентиляції й спеціального газоочищення повітря на атомних станціях.

Світлана Марченко — вчена-біолог, розробниця портативного біосенсора для одночасного аналізу креатиніну і сечовини, з допомогою якого за лічені хвилини навіть у домашніх умовах можна отримати показники, що свідчитимуть про наявність ниркової недостатності.

Ольга Броварець — наймолодший доктор фізико-математичних наук у віці 29 років, провідний науковий співробітник відділу молекулярної та квантової біофізики Інституту молекулярної біології і генетики НАН України. Вперше встановила закономірності виникнення деяких мутацій у ДНК, її оригінальна концепція допоможе в розробці протиракових та противірусних препаратів.

Катерина Таратинська — молода вчена, автор десяти патентів щодо архітектурних рішень автоматизованих багатомісних, багатоповерхових, інтелектуальних енергоавтономних паркінгів. За її участю спроектовано понад 15 автоматичних паркінгів, які пройшли державну експертизу.

Тамара Вощило — студентка Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя, винахідниця електронної рукавиці, яка озвучує мову глухонімих, трансформуючи мову жестів у звук «Я говорю замість тебе» (I speak instead of you (ISIOY).

Софія Петришин — 16-річна львів’янка, переможниця всеукраїнського конкурсу Intel-Техно Україна, винахідниця пристрою, що перетворює цифрову інформацію на шрифт Брайля для незрячих.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді