Cудова реформа: кодекси нові – проблеми старі | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Cудова реформа: кодекси нові – проблеми старі

Опубліковано

on

Сергій Штогун, професор кафедри спеціальних юридичних дисциплін Навчально-наукового інституту права Національного університету водного господарства та природокористування, кандидат юридичних наук, суддя у відставці

Організовуючи та проводячи будь-яку реформу її автори, як правило, завжди ставлять основним завданням покращення стану речей у певній галузі життєдіяльності суспільства. Не виняток з цього правила й судова реформа, метою якої, як зазначають її автори, є утвердження такого правопорядку, який грунтується на високому рівні правової культури в суспільстві, діяльності всіх суб’єктів суспільних відносин на засадах верховенства права та захисту прав і свобод людини, а в разі їх порушення — справедливого їх відновлення в розумні строки.

Загалом про процесуальні новації

Важливим етапом судової реформи є реформування процесуального законодавства і, як вказано в стратегії Ради з питань судової реформи, основні питання, які врегульовуються в межах цього блоку, — це ефективність судового процесу, в тому числі чітке розмежування юрисдикції судів різних спеціалізацій (адміністративних, господарських і загальних), запровадження ефективних механізмів запобігання зловживанню процесуальними правами, дотримання стадійності судового процесу й розумних строків судового розгляду, розширення та посилення ролі альтернативних способів вирішення спорів, вирішення питання групових (або «класових») позовів та інші питання, які дозволять зменшити навантаження на судову систему.

Як вчений у галузі судоустрою який тривалий час вивчає реформування судової влади в Україні, так і як суддя-практик із понад 20-річним стажем, автор неодноразово в своїх публікаціях і виступах наголошував на недосконалості процесуального законодавства, особливо в галузі адміністративного судочинства.

Питання адміністративного судочинства

Глобальною проблемою було, є і, на жаль, залишилося питання — головного завдання адміністративного судочинства. Зокрема ст. 2 КАСУ закріплює, що завданням адмінсудочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єкта владних повноважень. Це головне завдання випливає зі ст. 125 Конституції України, де вказано – «з метою захисту прав, свобод та інтересів особи в сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди».

Закономірно виникає питання як бути з ч. 5 ст. 19 КАСУ, що юрисдикція адміністративних суддів поширюється на звернення до суду суб’єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом? На практиці це складає значну кількість справ за позовами, зокрема, податкових органів і т.п. Фактично розгляд адміністративними судами таких позовів суперечить Конституції України. Закономірно виникає питання, чиї інтереси в цих випадках захищає адміністративний суд — особи чи суб’єкта владних повноважень?

Знову ж таки важливими проблемами були, є і, на жаль, залишилися правові норми, які покладають на загальні окружні суди розгляд адміністративних справ, або так званих публічно-правових спорів, тобто функціонування загальних судів першої ланки одночасно в якості кримінальних, цивільних та адміністративних судів. Так, до окружних адміністративних судів надійшло на розгляд у першому півріччі 2017 року 58 492 справи, а до місцевих загальних судів 51 021 адміністративних справ.

Ця проблема виникла вже на перших етапах створення системи адміністративного судочинства, бо її «батьки» й організатори пішли найлегшим шляхом — скопіювали вже діючу систему інших спеціалізованих судів – господарських. Зокрема, було передбачено функціонування окружних адміністративних судів як місцевих у кожному обласному центрі, міжобласні апеляційні суди та ВАСУ як касаційна інстанція. При цьому вони не врахували один важливий факт – що на відмінність від господарського, в адміністративному судочинства суб’єктом звернення за захистом порушених прав та інтересів є не лише юридична, але й фізична особа.

На практиці це виглядало так, що жителю села для судового оскарження рішень дії чи бездіяльності сільського голови необхідно було б звертатися до адміністративного суду, який знаходився територіально за 100—150 кілометрів в обласному центрі. Таким чином, новостворена система адміністративних судів погіршувала територіальний доступ до правосуддя.

У даній ситуації організатори знову пішли шляхом найменшого опору – тимчасово поклали функції адміністративних судів на місцеві загальні суди, зокрема, в частині оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, мотивуючи тим, що це тимчасово на перехідний період.

Адміністративні і місцеві загальні суди

А як відомо, одним із важливих завдань створення адміністративних судів було саме розвантаження місцевих загальних судів і звуження категорії справ, які підлягали розгляду місцевими загальними судами. При сьогоднішній плинності законодавства, постійному внесенню змін суддя місцевого загального суду розглядає одночасно кримінальні справи, справи про адміністративне правопорушення, трудовий і цивільно-правовий спір та ще й адміністративний позов. Про яку високу якість розгляду можна говорити?

Введення в дію КАС України явно не спростило його діяльність, лише ускладнило. Бо він вже повинен працювати не по двох процесуальних кодексах, як було раніше, а по трьох – кримінальному, цивільному й адміністративному. При такому розгляді детально вивчити правові норми матеріального права, які регулюють вирішення даних судових справ, практично неможливо, а тут ще й ускладнення процесу, яке явно не сприяє успішному розгляду справи. Таким чином, збільшується вірогідність допущення помилки не тільки норм матеріального, але й процесуального права. Фактично суддя місцевого загального суду на даний час повинен детально знати й правильно застосовувати норми кримінального, цивільно­го, адміністративного процесу і процесу, який регулює розгляд справ про адміністративні правопорушення. Разом із тим суддя окружного адміністративного суду, апеляційного та касаційного адміністративного суду досконало повинен знати лише КАСУ.

У новій редакції кодексу автори намагаються частково вирішити цю важливу проблему, зокрема, віднесли оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб до розгляду окружних адміністративних судів відповідно до ч. 2 ст. 20 КАСУ. Але тут ніяких новел немає. Практично такий стан речей повертає нас в недалеке минуле і сьогодні, щоб оскаржити рішення, дії, бездіяльність органу місцевого самоврядування або його посадової особи громадянину необхідно буде їхати в обласний центр.

Таким чином, законодавець намагається зменшити загальну кількість адміністративних справ, які будуть розглядати місцеві загальні суди. Однак проблема полягає не стільки в об`ємі справ, як у детальному вивченні й знанні практично чотирьох процесів суддею місцевого загального суду, що тягне за собою, як правило, суттєві порушення норм процесуального права.

Для чого було город городити?

За таких обставин виникає логічне запитання: для чого було створювати автономну систему адміністративних судів, коли й надалі залишаємо адміністративні справи в підсудності місцевих загальних судів? На відмінну від всіх інших видів судочинства (цивільного, господарського, кримінального та судочинства по розгляду справ про адміністративні правопорушення) визначення підсудності справ в адміністративному судочинстві є настільки складною й заплутаною річчю, що потребує постійного як наукового, так і практичного аналізу та вивчення. Актуальність цієї проблеми полягає не тільки в тому, що вона породжує не лише судову тяганину та волокиту для сторін, але й небажані наслідки навіть для самих суддів.

Після детального ознайомлення із статтями 20—27 нової редакції КАСУ на перший погляд складається враження про досить детальний виклад правил предметної, територіальної, інстанційної та виключної підсудності адміністративних справ. Разом із тим феномен підсудності в адміністративному судочинстві полягає в тому, що судами першої інстанції можуть бути не лише місцеві суди, а також апеляційні адміністративні суди та Верховний Суд України. Стосовно ВСУ, то це закріплено в п. 4 ст. 22 КАСУ, йому, як суду першої інстанції, підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

В цьому випадку відповідно до ст. 23 КАСУ Велика палата Верховного Суду є апеляційною інстанцією стосовно даної категорії справ, але, враховуючи класичну європейську модель правосуддя: перша інстанція – апеляція – касація, виникає закономірне питання, де касаційна інстанція стосовно цих справ? На якій підставі нас із вами позбавлено права на касаційне оскарження такої важливої категорії публічно правових спорів? Більше того аналогічна проблема нас може чекати й по справах, які розглядають апеляційні суди як суди першої інстанції.

Щодо механізму перегляду і підсудності справ

Разом із тим є недопустимим такий механізм перегляду, зокрема, рішень Касаційного адміністративного суду Великою палатою Верховного Суду, та й сам механізм утворення Великої палати ВС теоретично викликає сумнів в об’єктивності винесених нею рішень, адже судді цієї палати вибираються зборами суддів касаційних судів на три роки. На практиці це буде означати: три роки ти мені скасовуєш рішення, три роки я тобі скасовую рішення. Тобто в своєму призначенні судді Великої палати Верховного Суду будуть залежні від суддів, рішення яких переглядатимуть. А якщо врахувати, що ці судді будуть балотуватися на ще один трирічний термін, то це буде повний абсурд і підстави для скасування рішень міжнародними судовими установами юрисдикцію яких визнає Україна.

Такої заплутаної підсудності немає в жодній з інших галузей судочинства, і якщо законодавець, наприклад, в кримінальному судочинстві іде шляхом передачі справ по першій інстанції від вищестоящих судів до місцевих, то адміністративному судочинстві ми бачимо зворотню тенденцію.

Разом із тим при виробленні правил інстанційної підсудності має бути дотримано принцип, за яким одній судовій ланці судової системи має відповідати одна судова інстанція, а не породжувати глобальну проблему монополізації підсудності однією судовою ланкою надзвичайно актуальних адміністративних справ.

Недопустимість «процесуального сумісництва»

Викривиши класичну демократичну трьохступеневу європейську модель розгляду судових справ – перша, апеляційна та касаційна інстанції, автори нової редакції КАСУ не лише дали можливість сконцентрувати розгляд надзвичайно актуальних адміністративних справ, але й проголосили Верховний Суд як «суд першої і останньої інстанції».

Важливо відзначити, що з цього приводу в науково-практичному коментарі до Конституції України прямо вказано — в судочинстві недопустимо «процесуальне сумісництво», оскільки статус учасника судочинства повинен бути єдиним.

Посилання прихильників діючої редакції КАСУ стосовно визначення підсудності в даній ситуації на те, що апеляційний та касаційний розгляд справ може не проводитися у випадках, встановлених законом, явно не відповідає вищенаведеній ситуації. Винятком відповідно до Конституції України може бути, наприклад, рішення суду присяжних тощо.

Стаття 55 Основного Закону України гарантує право на судовий захист, яке не може бути обмежено навіть в умовах надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Конституції України).

Щодо господарського судочинства

Провівши косметичний ремонт судової системи реформатори допустилися стратегічної помилки – залишивши функціонувати як самостійну галузь господарське судочинство. Щоб не бути голослівними давайте звернемося до статистики, яка є на офіційних сайтах. Згідно цих даних місцеві господарські суди за перше півріччя 2017 року розглянули лише 24 514 справ, а апеляційні 18 359 справ. Сміх та й годі, коли місцеві загальні суди в порядку сумісництва розглянули більше одних адміністративних, не рахуючи левову частку кримінальних та цивільних. Разом із тим ця «куца» галузь судочинства представлена на найвищих посадах у ВСУ.

Ставши політично асоційованим членом ЄС, Україна взяла на себе зобов`язання адаптувати своє законодавство до європейських стандартів, у тому числі й законодавство про судоустрій, судочинство та статус суддів. У першу чергу це стосується дотримання Україною вимог Європейської Конвенції з прав людини, зокрема ст. 6, де закріплено, що кожна людина при визначенні її громадянських обов’язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Що потрібно зробити?

Косметичні заходи нічого не дадуть – необхідно створювати чітку і зрозумілу систему адміністративних судів, а не перекладати проблеми на місцеві загальні суди, адже в них зовсім інше призначення. Звичайно, судова реформа це не лише реформування судової системи, або системи судів. Створення нових судових ланок, або ліквідація старих не є панацеєю від проблем в організації та функціонування судової влади в Україні.

Виходячи з конституційного положення, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд і з метою створення загальноприйнятої європейської триланкової системи судів, де, як правило, функціонують три види судочинства — цивільне, кримінальне та адміністративне, мабуть, було б доцільно надати Верховному Суду право бути повноцінною і єдиною касаційною інстанцією, тобто реально стати найвищим процесуальним судовим органом, а не «монстром» від правосуддя.

При цьому слід реорганізувати систему господарських судів (яких практично в європейських країнах немає) і на їх базі створити цивільні суди, забравши все цивільне судочинство від місцевих загальних судів, таким чином ми виходимо на класичну триланкову європейську систему судочинства: система кримінальних судів; система цивільних судів; система адміністративних судів.

Враховуючи той факт, що в даний час місцевими адміністративними судами є одночасно міжгалузеві загальні суди й окружні адмінсуди, правильним видається необхідність реорганізаціяї діючої системи адмінсудів і створення окремої спеціалізованої системи адміністративного судочинства. Так на базі окружних адміністративних судів, в кожному обласному центрі слід створити апеляційні адміністративні суди.

Місцевими адміністративними судами повинні стати новостворені міжрайонні адміністративні суди, де в судовий округ буде входити, як правило, білизько трьох територіальних районів.

А створивши автономну систему кримінальних судів, ми автоматично вирішили б проблему створення Антикорупційного суду, закріпивши таку спеціалізацію за певними колегіями кримінального суду.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Чому я підтримую новий закон про адвокатуру (законопроект № 9055)?

Опубліковано

on

От

Найближчими днями Верховна Рада України має розглянути законопроект № 9055 «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Для початку скажу декілька слів щодо самого законопроекту, який підтримали провідні українські та міжнародні юридичні фірми, та поділюся з цього приводу власними мотивами. Чому особисто я підтримую цей законопроект? Моє бажання працювати над законопроектом в Раді з питань судової реформи було абсолютно прагматичним. Будучи в юридичному бізнесі більше 20 років (вісімнадцять з яких у статусі адвоката), я хотів отримати для себе та своїх колег по юридичному цеху законодавчо закріплену і зрозумілу модель ведення адвокатського бізнесу.

Не менш важливим при підготовці законопроекту було закріплення реальних гарантій адвокатської діяльності, якими ми можемо користуватися, коли представляємо інтереси наших клієнтів. Законопроект такі гарантії надає. Навіть опоненти проекту закону № 9055 визнають, що питання гарантій здійснення адвокатської діяльності та забезпечення прав адвокатів в ньому врегульовано краще ніж в чинному законі «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», ухваленому в 2012 році.

Норми, що регламентують вступ в професію, прозорість обрання та діяльності органів адвокатського самоврядування, притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності також були оновлені з огляду на закріплення в Конституції України положень про обов‘язкове адвокатське представництво та з урахуванням підвищення ролі адвокатури в нашому суспільстві.

Саме тому я вважаю, що не можна зволікати з прийняттям даного законопроекту. Безперечно, є моменти, певні колізії в тексті законопроекту, які потрібно доопрацювати, утім це суто технічні питання, які можна узгодити між першим і другим читанням. Але для того, щоб була можливість це зробити, необхідно ухвалити законопроект у першому читанні.

Тож якщо ми намагаємось розвивати незалежну адвокатуру в Україні — двох позицій з цього питання бути не може. І дуже хочеться, аби цю думку почули, а головне, сприйняли народні депутати, які будуть розглядати законопроект № 9055.

Олексій КОТ,
керуючий партнер ЮФ «АНТІКА»,
член Ради з питань судової реформи,
адвокат, доктор юридичних наук

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

«План BEPS» – надія на прозоре оподаткування бізнесу

Опубліковано

on

От

Ніна БЕЦ,
юрист ЮФ «Ілляшев та Партнери»

Нещодавно Мінфін і Нацбанк опублікували проект закону про імплементацію плану BEPS в Україні. Спробуємо розібратися, що таке BEPS, та чому він потрібен нашій країні.

Дана абревіатура розшифровується як Base Erosion and Profit Shifting — розмивання податкової бази і вихід доходів з-під оподаткування. Запровадження цього плану — дуже важливий крок для України, але необхідно не лише його впровадити в національне законодавство, а й навчитися ефективно застосовувати.

Юридичною мовою проект закону звучить так: Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України з метою імплементації Плану протидії розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування». Наразі автори документу очікують пропозиції щодо вдосконалення законопроекту від представників бізнесу, податкових консультантів, а ще можливі зауваження від міжнародних організацій, після чого законопроект передадут ь до Верховної ради України. Нагадаю, підготовку до впровадження «плану BEPS» розпочато ще в 2016 році. Він не передбачає введення нових податків, а лише вдосконалення правил задля належного збирання вже існуючих податків.

Впровадження Україною «плану BEPS» в національне законодавство є умовою ОЕСР — міжнародної спільноти по боротьбі з ухиленням від оподаткування та підвищення податкової прозорості по всьому світу. В іншому випадку наша країна може опинитися в чорному списку, що істотно ускладнює ведення міжнародної діяльності (в банківському, інвестиційному секторі, ускладнює відносини з контрагентами). Весь світ, й Україна в тому числі, прагне до прозорості та відкритості. Проте відкритість має цінність тільки тоді, коли інформація, котра надається, є достовірною. А з достовірністю виникають певні проблеми. Уже третій рік в Україні в єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містяться дані про бенефіціарних власників. Проте лише за офіційними даними близько 20% наданої інформації є недостовірною, оскільки перевірка при внесенні даних відомостей до реєстру не здійснюється на належному рівні.

Для ефективної реалізації плану BEPS Україні необхідно приєднатися до CRS стандарту — автоматичного обміну інформацією про фінансові рахунки нерезидентів за міжнародним стандартом (Common Reporting Standard). Дякуючи запровадженню CRS стандарту, а також правилам КІК, в ЄС свого часу понад 800 тисяч осіб розкрили свої офшорні активи та задекларували близько 93 мільярди євро. Для того, аби отримати можливість брати участь в автоматичному обміні, Україна повинна здійснити обов’язкову умову, а саме підписати багатосторонню угоду ОЕСР про співпрацю між компетентними органами з питань автоматичного обміну інформацією. Проте сам обмін в будь-якому випадку буде здійснюватися на двосторонній основі між конкретними юрисдикціями, які «активують» цей процес між собою. Для активації обміну обидві юрисдикції— учасники повинні адаптувати своє внутрішнє законодавство для автоматичного обміну, підписати двосторонню угоду і повідомити про початок обміну між ними секретаріат ОЕСР.

Для того, аби інші юрисдикції — учасники (на сьогодні це 48 держав) виявили бажання обмінюватися інформацією з Україною, наша країна повинна гарантувати надійність збереження інформації, отриманої в рамках обміну. Адже йдеться про розкриття банківської таємниці, котра в жодному разі не може бути розкрита загалу. Розкриття банківської таємниці — це один зі способів втручання в приватне життя людини, котре може бути здійснено лише з метою попередження вчинення злочину чи забезпечення економічної безпеки держави.

Запровадження плану BEPS в українське податкове законодавство є, звичайно, дуже значним кроком для України. Водночас дуже важливо, як у подальшому дані норми будуть застосовуватися з боку фіскальних органів та чи матиме це позитивний ефект на економіку держави. Як заявляється, на сьогоднішній день більшість представників бізнесу готова до прозорості в питанні сплати податків за умови гарантії безпеки з боку держави, а також створення стабільних та зрозумілих правил гри.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Потенційним жертвам кібератак: інструкція по виживанню

Опубліковано

on

От

Олександр КАРДАКОВ,
експерт з кібербезпеки

На минулому тижні Держспецзв’язку закликала українські компанії посилити свою кібербезпеку. На сайті відомства вказали, що «керівники держустанов і підприємств критичної інфраструктури повинні вжити всіх необхідних заходів для підвищення рівня захисту своїх інформаційно-телекомунікаційних систем та інформаційних ресурсів». Судячи з усього, всі в страшному передчутті «Кібер-Армагеддона по-українськи», який стає все реальнішим із наближенням виборів та недавно оголошеним військовим станом в країні.

Рекомендацій із виживання звучить багато. В основному говорять, що робити, але не кажуть як. Тому розшифрую, як не стати жертвою кібершахраїв і кібертерористів.

Перше: зверніть увагу на забезпечення безперервності бізнесу в цілому:

  • перегляньте існуючі плани забезпечення безперервності бізнесу та відновлення після збоїв;
  • проведіть внутрішні навчання (відпрацювання дій персоналу в разі виникнення нештатних ситуацій);
  • проведіть тестування наявних резервних копій, актуалізуйте їх і забезпечте безпечне (офлайн) зберігання.

Друге: займіться посиленням діючих заходів забезпечення кібербезпеки ІС:

  • проведіть позаплановий аналіз політик і процедур кібербезпеки (антивірусна, парольна, доступ в інтернет тощо) І актуалізуйте їх;
  • проведіть позаплановий контроль практичного дотримання політик і процедур кібербезпеки співробітниками;
  • якщо це можливо, максимально посильте чинні настройки засобів кібербезпеки (міжмережеві екрани, антивіруси та ін.).

Далі — підвищіть пріоритет забезпечення кібербезпеки:

  • по можливості відкладіть будь-які масштабні перетворення в ІТ-інфраструктурі;
  • усі зміни, які відкласти неможливо, в обов’язковому порядку проаналізуйте з точки зору забезпечення кібербезпеки (при наявності виділеного підрозділу — збільшіть його пріоритет при узгодженні змін);
  • організуйте цілодобові чергування для моніторингу стану кібербезпеки ІС (якщо є можливість).

Звичайно, ця інструкція — не панацея від усіх хвороб. Але точно можу сказати, що дотримуючись простої «кібергігієни» — ви уникнете багатьох кіберзагроз.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.