Конституційно-правова відповідальність: практичні аспекти

Борис РУСНАК, член Чернівецької обласної організації Союзу юристів України, заслужений юрист України

З огляду на те, що в Україні в останні роки поширюється практика дострокового припинення повноважень сільських, селищних, міських голів рішеннями відповідних місцевих рад, а українські суди нерідко поновлюють голів у своїх повноваженнях, скасовуючи рішення рад, виникає необхідність у фаховій дискусії щодо практичного застосування такого виду юридичної відповідальності як конституційно-правова.

Що таке конституційно правова відповідальність?

Громадяни України, які вивчали в юридичних вищих навчальних закладах таку навчальну дисципліну, як конституційне право України, або мали нагоду (як я, приміром) викладати цю навчальну дисципліну студентам, знайомі з цим видом юридичної відповідальності. Проте, коли я на своїх багаточисельних навчальних семінарах із депутатами місцевих рад прошу їх відповісти на питання: що вони знають про такий вид юридичної відповідальності, як конституційно-правова, які форми конституційно-правової відповідальності їм відомі, хто є суб’єктами цього виду юридичної відповідальності ets, то у відповідь повна тиша, ніхто ні чого відповісти не може. Хоча саме депутати місцевих рад нерідко застосовують у своїй практиці конституційно-правову відповідальність, зокрема, щодо сільських, селищних чи міських голів.

Давайте нагадаємо теорію цього питання. Почнемо з дефініції (визначення) поняття «конституційно-правова відповідальність. Нормативного визначення у чинному законодавстві України, на жаль, на сьогодні немає. А доктринальне є в кожному під ручнику з конституційного права України.

Узагальнюючи існуючі визначення, конституційно-правову відповідальність можна визначити як самостійний вид юридичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держа ви на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб’єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційного законодавства.

Отже, виділяють два аспекти конституційно-правової відповідальності:

позитивний: суб’єктами є всі суб’єкти конституційно-правових відносин, проявляється в сумлінному ставленні суб’єктів до реалізації своїх конституційних обов’язків, ефективне їх виконання. Окрім того, позитивну відповідальність пов’язують із підзвітністю, наявністю компетенції в певній сфері;

негативний: полягає у застосуванні спеціальних заходів впливу внаслідок неналежної поведінки суб’єктів конституційного права. Розрізняють два значення негативної конституційно-правової відповідальності: широке значення — охоплює власне конституційну відпо відальність у вузькому сенсі, адміністративну, кримінальну відповідальність за порушення норм конституційного права; вузьке значення — вид юридичної відповідальності, передбачений нормами конституційного права. Має специфічні коло суб’єктів, механізм реалізації, санкції тощо.

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності в Україні є Конституція та значна кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють окремі її елементи та переважно закріплюють конкретні види конституційних правопорушень. Фактичною підставою її настання виступає порушення приписів конституційного законодавства.

Суб’єкти конституційно правової відповідальності Суб’єктами конституцій но-правової відповідальності є:

— держава (ч. 2 ст. 3. Конституції, в якій зазначено, що «держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голов ним обов’язком держави»);

— органи державної влади та їх посадові особи;

— органи місцевого само врядування та їх посадові особи;

— громадські об’єднання: політичні партії і громадські організації;

— депутати;

— кандидати в президенти, в депутати та на посади сільських, селищних, міських голів;

— фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства та інші особи.

Суб’єктами притягнення до відповідальності виступають: парламент України; Конституційний Суд України; Президент України; територіальна громада (виборці); місцева рада; виборча комісія; суд.

Санкції

Аналіз Конституції України та інших джерел конституційного права України, що містять норми, які передбачають конституційно-правову відповідальність, дозволяє зробити висновок, що вона передбачає наступні санкції:

1) дострокове припинення повноважень органів публічної влади та їхніх посадових осіб (наприклад, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Президентом України з підстав, передбачених ст. 90 Конституції України, усунення Президента України з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту — ст. 111 Конституції України);

2) скасування актів органів публічної влади та їхніх посадових осіб, (наприклад, скасування рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України — ст. 118 Конституції України);

3) встановлення обмежень щодо реалізації окремих конституційних прав і свобод відповідними суб’єктами конституційного права (на приклад, втрата громадянства України, скасування рішення про оформлення набуття громадянства України — статті 19, 21 Закону «Про громадянство України»);

4) дострокове припинення повноважень сільських, селищних, міських голів (ст. 79 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

5) визнання результа тів виборів, референдумів недійсними;

6) відставка Кабінету Міністрів України, Прем’єр-Міністра України та інших членів уряду (ст. 115 Конституції України);

7) визнання актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування незаконними в судовому порядку з мотивів їх їхньої невідповідності Конституції або законам України (ч. 10 ст. 59 Закону «Про місце ве самоврядування в Україні»);

8) процесуальні санкції, вказівка на які є в регламентах;

9) заборона діяльності об’єднань громадян та інші.

Потрібен закон

А тепер до практики. Прочитавши відповідні розділи всіх відомих мені підручників із Конституційного права України, окремі наукові праці з цієї проблематики, (яких не так багато) та проаналізувавши практику застосування цього виду юридичної відповідальності, я дійшов висновку, що законодавство України, яке регулює цей конституцій но-правовий інститут, потребує невідкладного і системного удосконалення. Я б навіть сказав категоричніше: настав час розробити і прийняти спеціальний Закон «Про конституційно-правову відповідальність», який би містив чітку нормативну дефініцію цього виду юридичної відповідальності, визначав коло суб’єктів, форми та підстави відповідальності, інстанції, тобто перед ким встановлено відповідальність, органи, що розглядають справи про конституційно-правову відповідальність і виносять відповідні рішення, види конституційних правопорушень, форми контролю, що містяться в нормах конституційного права, види санкцій за конституційні правопорушення, можливість (чи неможливість) судового оскарження її застосування тощо.

Усі інші види юридичної відповідальності системно врегульовані чинним законодавством України. Кримінальній відповідальності присвячено спеціальний кодекс, адміністративній і цивільно-правовій — також, дисциплінарній — кодекс і спеціальні закони. А конституційно-правова врегульована фрагментарно (Конституція України, закони: «Про місцеве самоврядування в Україні»; «Про Рахункову палату»; «Про Конституційний Суд України»; «Про Центральну виборчу ко місію»; «Про Уповноважено го Верховної Ради України з прав людини»; «Про місцеві державні адміністрації»; «Про громадянство України»; «Про політичні партії в Україні» тощо).

Гадаю цю прогалину слід невідкладно заповнити. А то що ж виходить сьогодні?

Уже два президенти України (В. Ющенко і П. Порошенко) скористалися своїм конституційним правом щодо дострокового припинення повноважень парламенту (Верховної Ради України), при цьому жодного разу парламент не оскаржував у суді відповідний указ Президента України. Багато разів Президент Л. Кучма, наприклад, відправляв у відставку Кабінет Міністрів України. Уряд також не оскаржував відповідний указ Президента України.

Але коли місцева рада користується аналогічним правом, наданим їй Законом «Про місцеве самоврядування в Україні», який є джерелом галузі конституційного права України, щодо дострокового припинення повноважень відповідного сільського, селищного чи міського голови, то останній біжить до суду з відповідним адміністративним позовом і суд, як правило, скасовує відповідне рішення ради й поновлює го лову в його повноваженнях. Хоча частина 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України («Право на звернення до суду та способи судового за хисту») визначає, що «Суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України».

У свою чергу стаття 42 За кону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка містить повноваження сільського, селищного, міського голови, (частина 4, пункт 15) визначила, що «сільський, селищний, міський голова звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів». Тобто сільський, селищний, міський голова не наділений правом звертатися до суду щодо визнання незаконними актів своєї ради, на сесіях якої він головує й рішення якої підписує та оприлюднює. Адже ж він не звертається до суду як фізична особа, а як посадова особа — суб’єкт владних повноважень.

Дивна судова практика

Тоді резонним є питання: чому українські суди приймають до свого розгляду такі позови сільських, селищних, міських голів? Відповіді у мене немає. Адже, очевидно, немає сумнівів у тому, що судді, які розглядають згадані позовні заяви і їх задовільняють, розрізняють такі два поняття: дострокове припинення повноважень місцевого голови — як застосування до нього конституційно-правової відповідальності, оскарження якої чинним законодавством не передбачено, і звільнення голови з посади — як застосування норми законодавства про працю з врахуванням законодавства про службу в органах місцевого самоврядування. Бо звільнення місцевого голови з посади, як це зазначено в частині 11 статті 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», є наслідком дострокового припинення його повноважень.

Якщо судді, як і адвокати, які представляють у суді інтереси відповідних голів, цього не розуміють, то виникає питання щодо їх фахової кваліфікації. А якщо розуміють…, тоді в мене жодних питань не ви никає (?!).

Отож, я лише позначив існування прогалин у чинному законодавстві України щодо системного врегулювання застосування такого конституційно-правового інституту, як «конституційно-правова відповідальність», а також необхідність й актуальність його вдосконалення. Хотілося б почути думки з цього приводу інших правників, зокрема, юристів-конституціоналістів. Тож запрошую до дискусії.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути