Петро СТЕЦЮК: «Кожна моя «окрема думка» писалася як крик душі» | LexInform - Правові новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Lexinform™ - платформа важливої правової інформації.

Для правників усіх спеціалізацій - свіжі новини про найважливіші нормативні акти і законопроекти з погляду їх значущості, показові та прецедентні рішення судів, коментарі до цих рішень, юридичний аналіз правових позицій, зокрема – рішень Верховного Суду.

Правові новини охоплюють події в Україні, а також світові юридичні новини, які справляють вплив на нашу правову дійсність, в тому числі – на розвиток вітчизняного законодавства та правової системи в цілому.

Репортажі та фахові звіти про найцікавіші заходи в царині права дадуть можливість не лишити поза увагою жодної значної події, а календар прийдешніх науково-практичних конференцій, форумів, круглих столів, експертних нарад та інших зібрань, присвячених нагальним юридичним проблемам, - допоможе не пропустити майбутніх заходів.

Тут постійно накопичуються варіанти розв’язання складних правових питань, неординарні юридичні висновки, аналітичні матеріали з практики правозастосування, досудового розв’язання спорів, зокрема арбітражу і медіації.

Автори - досвідчені адвокати, знані фахівці з різних галузей права пропонують власне тлумачення норм права та випробувані практичні прийоми, переможні правові аргументи для судового спору.

Думка експерта

Петро СТЕЦЮК: «Кожна моя «окрема думка» писалася як крик душі»

Опубліковано

on

Двадцять шостого жовтня в «Юридичному віснику України» (№ 42—43 (1215— 1216) була опублікована стаття Головного редактора Ф. Іллюка «Окрема думка» судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?», яка викликала жвавий інтерес у читачів газети. У зв’язку з цим ми вирішили продовжити обговорення даної теми й звернулися до судді Конституційного Суду України у відставці Петра Стецюка з проханням поділитися своїми міркуваннями щодо ситуації, яка склалася в КСУ навколо цієї проблеми. Нас цікавила, зокрема, реакція попередніх очільників Конституційного Суду на «окремі думки» суддів КСУ щодо рішень суду.

Стосовно нашого сьогоднішнього співрозмовника, то Петро Богданович Стецюк є кандидатом юридичних наук, у 2006—2016 роках був суддею КСУ (обраний за квотою ВРУ); до цього працював завідувачем кафедри конституційного права Львівського національного університету імені І. Франка. Як суддя КСУ написав низку «окремих думок», які свого часу викликали певний суспільний резонанс. На сьогодні Петро СТЕЦЮК — професор кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та позаштатний експерт з правових питань Центру Разумкова.

Петре Богдановичу, яким був Ваш особистий досвід у написанні «окремих думок » судді Конституційного Суду України?

— Насправді в мене не було багато «окремих думок» як судді КСУ (трохи більше десятка за всю мою дев’ятирічну каденцію). При тому із самого початку своєї роботи суддею цього суду я ставився до «окремої думки» як до явища радше виняткового (виключного), ніж до «буденного», як до своєрідної гарантії незалежності судді КСУ — крайнього засобу у відстоюванні своєї позиції. Тому майже кожна моя «окрема думка» писалася як певний крик душі, як «протест проти сваволі більшості» (як мені тоді здавалося). І моя перша «окрема думка», власне, й була таким протестом. Стосувалася вона не рішення КСУ, а його ухвали (за певних обставин ухвали КСУ можуть мати таке ж важливе значення у справі забезпечення верховенства Конституції, як і його рішення). Якщо точніше, то була «окрема думка» на ухвалу КСУ про припинення конституційного провадження у справі щодо конституційності Закону України «Про особливості приватизації пакета акцій, що належить державі у статутному фонді відкритого акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча » (21.11.2007 р.). При тому і в той час, і тепер (через десять років) вважав і вважаю, що за надуманими (жодним чином юридично не обґрунтованими) підходами КСУ тоді, припинивши розгляд даної справи, фактично «освятив» своїм рішенням відібрання (пограбування) в українського народу його ж власності… Прикметним є те, що із чотирнадцяти суддів, присутніх на тому засіданні КСУ, крім мене, свою незгоду з тією ухвалою суду в своїх «окремих думках» висловили, здається, ще п’ять суддів…

А вже коли настали «часи Януковича», «окремі думки» довелося писати значно частіше — одіозних рішень Конституційного Суду в 2010—2013 рр., як ви знаєте, не бракувало. Чого варта лише одна справа про так зване узаконення «тушок» (справа щодо можливості окремих народних депутатів України брати участь у формуванні коаліції)? «Наслідки» цієї справи, на моє глибоке переконання, ми всі (українці) будемо ще довго й довго відчувати.

А якою була реакція тодішніх очільників Конституційного Суду на написання суддями своїх «окремих думок»?

— Абсолютна більшість моїх «окремих думок» припала на період 2010—2013 рр., що фактично співпало з останнім роком головування в КСУ А. Стрижака і трирічним терміном перебування на цій посаді його наступника А. Головіна. Мені здається, що їхнє ставлення до цих ситуацій особливо не відрізнялося одне від одного. Назвати їх прихильними до фактів написання нами фактично протестних «окремих думок» (у справах, де вони особисто головували!) було б явним перебільшенням. Однак існувала пряма норма Закону «Про Конституційний Суд України » — ст. 64 «Окрема думка судді КСУ, який підписав рішення чи висновок Конституційного Суду України, викладається суддею КСУ в письмовій формі і додається до рішення чи висновку суду»). Цим, фактично, було гарантовано право судді Конституційного Суду на його окрему думку та визнано її невід’ємною частиною останнього (з усіма випливаючими з цього наслідками).

І навіть за таких обставин той самий А. Головін (голова КСУ 2010—2013 рр.) публічно, про що згадувалося в попередній публікації ЮВУ, пробував говорити про «певну суспільну шкоду» «окремих думок» окремих суддів КСУ. Згадане в статті його інтерв’ю в газеті «Закон і Бізнес» вийшло в травні 2012 року. А останніми «окремими думками» перед цим інтерв’ю були моя й судді КСУ Віктора Шишкіна щодо одного з найодіозніших рішень КСУ доби Януковича — рішення Конституційного Суду України у справі щодо конституційності положень частини другої статті 22 Закону України «Про вибори народних депутатів України» стосовно рівномірного віднесення закордонних виборчих дільниць до всіх одномандатних виборчих округів, які утворюються на території столиці України — міста Києва. Це було те рішення, через яке судом було фактично позбавлено громадян України (сотні тисяч!), які на той час проживали або перебували за кордоном, їхнього активного виборчого права в частині обрання народних депутатів України по мажоритарних виборчих округах.

Випадковість? Не думаю. Так, як, напевне, не було випадковістю й неопублікування наших із суддею В. Шишкіним (через два місяці після згаданого інтерв’ю голови КСУ) «окремих думок» разом із рішенням Конституційного Суду України у справі про обрання Голови Верховної Ради України (рішення 15-pп/2012 від 11 липня 2012 р.). Вісник Конституційного Суду України № 4 за 2012 р. опублікував це рішення без наших «окремих думок». І лише через наш протест наступний номер журналу (№ 5 за 2012 р.) повторно опублікував це рішення КСУ уже з нашими «окремими думками».

Невипадковими, напевно, були й спроби «обговорення» наших «окремих думок» (а фактично — спроби їх шельмування), ви тільки вдумайтесь, тогочасними діючими суддями КСУ на сторінках офіційного друкованого органу суду — «Вісника Конституційного Суду України».

Але все це пройшло, як і пройшов той (їхній) час.

Петре Богдановичу, а після своєї відставки з посади судді КСУ Ви якось згадуєте свої «окремі думки», повертаєтесь до них, зрештою, не шкодуєте, що їх писали?

— Не шкодую — це точно. Можливо, треба було писати їх більше, як це, наприклад, робив Віктор Шишкін.

Свої «окремі думки», а особливо матеріали, пов’язані з їх підготовкою (звичайно, там, де є в тому потреба) я стараюсь використовувати у викладацькій роботі, читаючи авторський курс «Сучасний український конституціоналізм: проблеми теорії та практики» для магістрантів юридичних факультетів університетів. Мені, наприклад, було надзвичайно приємно побачити одну зі своїх «окремих думок» в «Антології сучасного українського конституціоналізму», яка вийшла в світ декілька років тому. Деколи пробую також використати зібрані матеріали при написанні «окремих думок» у науковій та експертній роботі. Життя ж продовжується….

А що Ви думаєте з приводу статті «Окрема думка» судді КСУ: законне право чи підстава для відповідальності?», опублікованій у ЮВУ? Чому так сталося, що, переживши, здавалося б, найтемніші часи, Конституційний Суд України знову «дивує» нашу юридичну спільноту своїм ставленням до позиції суддів?

— Мені особисто сумно й прикро з усього цього. Очевидно, цю «ситуацію» треба негайно виправляти. Хоча не знаю, як і хто має це зробити? Але буде дуже шкода: і тим суддям Конституційного Суду та його співробітникам, які разом пережили 2010—2013 роки, і тим, хто повірив у КСУ і щиро вболівав за його долю в березні 2014-го, і суддям КСУ у відставці, які не соромляться сьогодні йти в студентські аудиторії, до своїх колишніх університетських колег, зрештою, до звичайних українських людей. Нам усім буде шкода, коли з’являться підстави згодом ставити теперішнього очільника КСУ в один ряд із його попередниками як заходитиме мова про «окремі думки» суддів Конституційного Суду України.

Водночас, маю щиру надію, що офіційні друковані засоби масової інформації (до яких, належить і газета Верховної Ради України «Голос України ») не будуть порушувати норми Закону «Про Конституційний Суд України», публікуючи рішення та висновки КСУ.

Дякуємо Вам за розмову.

Спілкувався Федір ІЛЛЮК

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Торгівля контрабандою йде в онлайн

Опубліковано

on

Костянтин ГАМКРЕЛІДЗЕ, старший партнер юридичної компанії Dega Partners, адвокат

Держава повинна оперативно врегулювати питання торгівлі в інтернеті, аби зупинити швидке зростання ринку незаконного імпорту.

 

Прем’єр-міністр України нещодавно заявив про необхідність боротьби з контрабандою і вказав на найбільш поширені схеми незаконного ввезення товарів в Україну. Серед них — оформлення вантажних автомобілів як порожніх, перетин кордону великою групою осіб («піджаки»), які частинами переносить велику партію товару, підміна документів, що здешевлює реальну вартість товару. Крім того, використовуються «шостий» метод розрахунку митної вартості, який дозволяє приховувати «сірий» імпорт, та офшорні компанії, коли через симуляцію порушень і подальше рішення суду товар, нібито, повертають за кордон.

Згідно зі звітом Єврокомісії у 2017 році митні органи на кордонах ЄС вилучили понад 31 млн контрафактних товарів на 580 млн євро. При цьому внаслідок порушення митних правил та контрабандного імпорту бізнес зазнає збитків. За даними Державної прикордонної служби, Україна щорічно втрачає 4 млрд доларів. «Чорний» та «сірий» імпорт шкодить усім галузям економіки країни. Наприклад, понад 50% автомобільних шин ввозиться в країну нелегально. Частка контрабанди на ринку плоских панельних телевізорів становить 9—10%, холодильників і пральних машин — 10—15%, телефонів, смартфонів і ноутбуків — 15—20%.

За останніми звітами уряду, боротьба з нелегальним ввезенням товарів дає результати: реалізація плану боротьби з контрабандою щодня приносить державному бюджету понад 400 млн грн. Однак залишається проблема продажу незаконних товарів в інтернеті, яку держава повинна оперативно вирішити.

«Сірий» та «чорний» імпорт має конкурентну перевагу у будь-якій галузі економіки. Ця перевага — необґрунтовано низька ціна. Кордон для такого ввезення товарів настільки прозорий, що митні збори, які обов’язково сплачують законослухняні імпортери, ніяк не впливають на собівартість товару. Близько 80% незаконно ввезених в Україну товарів реалізується онлайн. Так ділку легше сховатися за офіційним брендом та уникнути правової відповідальності — при реєстрації сайту не потрібно надавати відомості про його власника.

Покарати порушника неможливо через складність його ідентифікації. Отже, слід впроваджувати нові методи боротьби з продажем контрабанди через інтернет. Найефективніший спосіб — заборона на використання торгової марки офіційного виробника, що дозволить зупинити роботу до 90% онлайн-торговців у досудовому порядку й розчистити майданчик для реалізації продукції офіційних представників.

Держава повинна якомога швидше врегулювати обіг товарів за допомогою механізмів, які не дозволять розростатися ринку незаконного імпорту. В іншому випадку це може стати непереборною перешкодою для зближення України з ЄС, адже країна з мільярдними оборотами контрабанди в Європі не потрібна.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Цивільний кодекс України — виключно пандектний

Опубліковано

on

Іван ДАХНО, головний науковий співробітник Інституту законодавства Верховної Ради України

Упродовж 92-х років позаминулого століття (1804-1896 рр.) Наполеонівський кодекс вважався маяком континентальної цивільної кодифікації. У 1896 році у французів пальму першості відібрали німці, створивши Німецьке цивільне укладення. Відтак уже понад 120 років німцям належить лідерство кодифікації цивільного права. Карбуючи стройовий крок мало хто з наших військових здогадується, що то — «пруський крок», а дивлячись на конструкції наших цивільних кодексів, далеко не всі наші правники знають, що кодекси беруть початок з Німецького цивільного укладення. Недарма континентальна система права відома ще і як «романо-германська».

 

У лютому 1996 року на семінарі у Ворзелі (під Києвом) автор цих рядків запитав у відомого цивіліста, доктора юридичних наук, професора Опанаса Підопригори, чи перевершить проект Цивільного кодексу, який створювала його група, Німецьке цивільне укладення? Опанас Андронович похитав головою і відповів, що ні. Двадцять п’ятого серпня 1996 р. той проект було затверджено, але не законодавчо. Містив він вісім книг (розділів).

Після довгого марафону Верховна Рада 16 січня 2003 року затвердила третій в історії України Цивільний кодекс. У нього було «ампутовано» дві книги — про сімейне право і про міжнародне приватне право. Від такої «ампутації» кодекс не помер, що свідчить, що «ампутовані» книги не були життєво важливими для кодексу. Опанас Підопригора помер 1 січня 2005 року. Зазначу, що чинний ЦК України не вважається «кодексом Підопригори».

Автор цих років з 1995 року розмірковував над тим, як відібрати у німців пальму першості? Здавалося, що потрібно знайти якийсь важливий розділ, якого наприкінці 19 століття не помітили німці. Потім, у 2016 році, згадалася думка письменника А. П. Чехова про те, що найкраще поліпшує оповідання його скорочення. Отже, наш ЦК слід не розширювати, а скорочувати. Постійно мав на увазі, що родзинкою Німецького цивільного укладення є його «Загальна частина». Вона — німецький юридичний винахід. Німці показали, що може дати генералізація положень. Ці генералізовані положення відомі як «пандекти». У Баварському цивільному кодексі 1856 року не було «Загальної частини», тому він «розпух» аж на 17 тисяч статей. Пандектна «Загальна частина» забезпечила німецькому Кодексу юридичне довголіття.

У передових країнах континентальної системи права в цивільних кодексах немає книг (розділів) про інтелектуальну власність. Я їй не ворог нею опікуюся з 1977 року, але інтелектуальній власності потрібно знати належне місце.

У нас дурниця трапилася 1963 року, коли в ЦК перекочували з «Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» від 8 грудня 1961 р. відповідні розділи. Більшовики, як відомо, не визнавали поділу права на публічне та приватне, і їм було байдуже куди ліпити інтелектуальну власність. От і приліпили її до ЦК. Окремих законів про інтелектуальну власність в СРСР ніколи не було аж до 31 травня 1991 року. Діяли відомчі нормативні акти.

Переконаний у Цивільному кодексі мають бути лише цивільно-правові норми і його не слід «засмічувати» публічно-правовими. «Засмічення» інтелектуальною власністю трапилося в 1963 і 2003 роках. Юридична громадсткість із цим змирилася й іншого варіанту не уявляє. «Засмічення» сприйняв і О. А. Підопригора.

Отже, з Цивільного кодексу від 16.01. 2003 року книгу четверту «Інтелектуальна власність» — геть. Доречні її положення слід інтегрувати в спеціальні закони з інтелектуальної власності. Книгу про спадкове право розумно буде об’єднати із Сімейним кодексом.

Цивільний кодекс України має бути лише пандектним. Взяти у давньоримського юриста Гая ланцюжок особи—речі—дії і пандекти нанизувати на ланцюжок так, як шашлики нанизуються на шампури. Чим більшої кількості гілок права стосується пандекта, тим краще. З чинного ЦК можна запозичити чимало пандект.

У січні 2019 року один з українських юридичних щотижневиків опублікував підбірку спогадів учасників марафону у зв’язку з ЦК від 16.01.2003 року. Це добре, що для майбутніх поколінь збережено важливі матеріали ще живих учасників і свідків. Автору цих рядків здається, що той марафон чимось нагадуавав полювання на чистокровних вовків. Вовки, як відомо, бояться переткнути лінію червоних прапорців. Та якщо хочемо відібрати у німців пальму першості в цивільній кодифікації, то цю лінію слід обов’язково переткнути. А це означає створення красивого й елегантного, повністю пандектного Цивільного кодексу України. З чого почати? Із зустрічей фахівців, здатних творчо мислити, навіть якщо в них немає наукових ступенів і вчених звань. Паул, Гай, Модестін, Папініан і Ульпіан не були академіками у стародавньому Римі, а який слід залишили!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Інтелектуально-кадровий потенціал як гарантія забезпечення національної безпеки України (по слідах Маннергейма)

Опубліковано

on

Олена БУСОЛ, доктор юридичних наук, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В. М. Корецького

І знову той самий Сінгапур

З урахуванням принципів логіки та доцільності побудовані всі державні інституції в Сінгапурі та, в кінцевому рахунку, його філософія, а саме:

  1.  Найважливіший ресурс — люди. Прем’єр-міністр Лі Куан Ю чи не найбільше працював над тим, аби об’єднати навколо себе таланти. В результаті розумні люди змогли «підняти» державу на вищий рівень розвитку.
  2. Кожній державі потрібний лідер. Лі Куан Ю не розробляв усі реформи для Сінгапуру самостійно, але він зумів створити команду однодумців, яка й стала двигуном усіх змін. Він був тим «лідером», який здатний об’єднати й надихнути людей.
  3. Врахування іноземного досвіду. Сінгапур не створював «з нуля» свою податкову систему чи пенсійну реформу. Уряд запозичив світовий досвід, проаналізувавши як досягнення, так і помилки зарубіжних країн світу.
  4. Державі потрібні стратегія та цілі, про які має знати кожен громадянин. Зараз Сінгапур має план розвитку на 100 років. Саме така спланованість та сфокусованість на досягненні цілей і дозволили цій державі стати такою потужною. Наприклад, є програма розвитку туризму — будуються найкращі готелі; є план розвитку медицини — створюються найкращі лікарні; є програма розвитку Сінгапуру як транзитної країни — збудовано потужний аеропорт й один із найкращих у світі портів.
  5. Для успішних реформ необхідно змінювати свідомість населення. Наприклад, вищезгадане озеленення міста мотивує жителів і вражає іноземців. Кожен сінгапурець упевнений, що його місто — найкраще в світі, а жити та працювати в ньому надзвичайно приємно, тому є стримуючим фактором від еміграції жителів за кордон.

Наступний приклад — державна компанія «Сінгапурські авіалінії». В аеропорту психологічно комфортно завдяки тому, що в ньому немає обшуків осіб та багажу, все гранично коректно й упорядковано, хоча й обійшлося Сінгапуру в кілька десятків мільйонів доларів. Але такі витрати вже окупилися і тепер сінгапурський аеропорт — великий вузол міжнародних авіаліній, обладнаний для цілодобових польотів у будь-яких погодних умовах. Це один із найсучасніших і найкомфортабельніших аеропортів світу.

Із зазначеного вище вбачається, що рушійною силою, яка забезпечила високу ефективність економічних та антикорупційних реформ у Сінгапурі, була політична воля. «Найбільше нам потрібні стабільність, визначеність і безпека, — зазначав Лі Куан Ю, — демократія не працює в умовах хаосу. Закони не діють, коли немає порядку. Важливо пам’ятати, що для створення політичної конкуренції і вільних засобів масової інформації потрібно, щоб 40–50 % населення належали до середнього класу, тобто мали дохід до п’яти тисяч доларів на місяць і добру освіту. Скажімо, на Філіппінах немає середнього класу. Освічених людей з нормальними доходами лише 15 %. Так, держава має вільну пресу. Але там панує цілковитий безлад, щодня вибухають скандали. А кого вони вибирають? Шахраїв, акторів… Герої кіноекрану стають президентами, і поводяться так, ніби вони все ще на екрані. Катастрофа!».

Лі Куан Ю сформував середній клас не лише завдяки підвищенню доходів населення, а й за рахунок програми будівництва доступного житла, забезпечивши кожному громадянинові частку в багатстві країни. Він створив суспільство домовласників, а не орендарів житла: «Це стабілізує політичну ситуацію в державі та робить людей патріотами. Батьки повинні мати той батьківській дім, який захищають їхні сини, проходячи службу в армії Сінгапуру».

Молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити

У віці 26 років Уінстон Черчілль був обраний як член парламенту від партії в Олдгемі. У стінах британського парламенту він провів з перервами 64 роки й залишив його у віці 90 років. До речі, нині в Королівстві Велика Британія найконсервативніше міністерство іноземних справ.

Із самого початку Другої світової війни, У. Черчілль у віці 65 років 3 вересня 1939 р. увійшов до складу уряду й знову очолив військово-морське міністерство. У 1940 році, коли німецькі танкові армади вторглися у Францію та Бельгію, У. Черчілль замінив Н. Чемберлена на посаді британського прем’єра. Вступаючи в цю посаду в найнебезпечніший момент британської історії, У. Черчілль попередив співвітчизників, що їх чекає «кров, важка робота, сльози й піт». Але він запевнив англійців, що його уряд поведе безкомпромісну війну проти нацизму до повного його розгрому, до перемоги за будь-яку ціну. І здійснив обіцянки своєму народові, залишивши тим самим вагомий слід в історії.

Наведені  приклади переконують, що  молоді люди, разом зі  своїми ідеями, повинні  враховувати  ідеї старшого покоління, проте вирішальний голос повинен залишатися за досвідченим старшим поколінням, і не всіх їх, у свою чергу, можна назвати консерваторами. В усьому треба тримати баланс, скажімо, — 50 % на 50 %. Якщо не буде у владі або тих, або інших, жодних перетворень не очікуйте. Кадри різних поколінь відрізняє те, що молодь — прагне, а професіонали вміють і знають, як це зробити.

Генеральні прокурори всього світу — шикуйтесь!

Як уже всім відомо з недавніх часів, в Україні крісло міністрів може займати цивільна людина. В Україні Генеральному прокурору Верховна Рада може об’явити недовіру. Це означає, що самі олігархи та їх ставленики, які сидять у парламенті, можуть об’явити Генеральному прокурору недовіру. Разом із тим в державах зі стабільною демократією так не буває. В Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Президент України. Таким чином, на конституційному рівні прокуратура позбавлена функцій представництва інтересів громадянина в суді, а також нагляду за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

У нашій державі прокуратура побудована за радянським принципом: нижчий виконує те, що наказав вищий прокурор. В інших, розвинутих європейських державах, прокурор діє не за вказівкою, а керується виключно законом.

В Ізраїлі начальник поліції призначається на 5 років без будь-яких умов. В Україні, на відміну від Ізраїлю, завжди є якісь «олігархічні крючки». Це все приводить до обнуління результатів протидії злочинності.

В Україні Президент, коли йде на відпочинок, на моє переконання та згідно позитивного зарубіжного досвіду, має призначати замість себе Генерального прокурора, і це буде профілактикою, запорукою того, що він не може впливати на останнього. Рада прокурорів України, в свою чергу повинна запропонувати декілька кандидатур Генерального прокурора. Проте зараз це робить Президент, а тому є питання щодо політичної залежності.

Між тим 60 відсотків землі в США перебуває в державній власності

Яка ж ситуація в Україні? Лише декілька показових прикладів. Свого часу, у 2012 р., на посаду керівника Міжвідомчого науково-дослідного центру при Раді національної безпеки і оборони України був призначений генерал-майор СБУ О. Юрченко. Згодом, за нинішньої влади, цього «паркетного» генерала вже звільнили з посади Указом Президента України П. Порошенка, але ніхто не цікавився його корупційною діяльністю, набутими ним за часи доволі близьких відносин з біглими екс-президентом України В. Януковичем та екс-міністром внутрішніх справ В. Захарченком, статками. Працівники МНДЦ пам’ятають, як під час подій на Майдані цей генерал змушував їх терміново знищувати купи документів установи, — можна тільки здогадуватися, яких і навіщо. І ось, якимось дивним чином, відповідно до рішення Київської міської ради VI сесії VIII скликання від 17 квітня 2018 р. № 424/4488 колишньому генералу Януковича — О. Юрченку надано в приватну власність земельну ділянку для ведення колективного садівництва по вул. 5-й Садовій, діл. 22 в садівницькому товаристві «Авіатор» у Святошинському районі м. Києва (http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/MR180422. html). Тобто, В. Кличко, який стояв на трибуні під час Майдану із закликами знищити корупцію, роздає землю фактично «ворогам» українців. Чи причетні до цього гроші? Можна тільки здогадуватися та робити висновки на підставі ось таких публікацій — (http://politinfo.com.ua/tag/ yurchenko-oleksandr-myhajlovych). При цьому можна лише поспівчувати ветеранам АТО, які, маючи тяжкі поранення, отримали від Київської міської ради відмову в проханні надати їм, а, значить, і їх сім’ям омріяну, гарантовану законом землю.

Порівняйте та відгадайте тепер, чим відрізняється генерал Маннергейм від генерала часів Януковича? Більшість таких генералів лягли відпочивати на своїх дачах, а не полягли на полі бою, як більшість АТОвців. Між тим, нашим воїнам нічого захищати, бо в них немає таких дач. І не мною придумано, а це сказав Лі Куан Ю, який знищив корупцію в Сінгапурі, що «Якщо в сім’ї солдата немає свого будинку, він не захищатиме майно заможних».

Не менш критична ситуація і в районах. Як пише сайт «Антикор» (https://antikor.com.ua/articles/273662u_buchi_rozderibanili_zemli_zelenoji_buchi_na_koristj_skandaljnogo_zinevicha) та й інші численні видання, 29 листопада 2018 р. депутати Бучанської міської ради виділили земельні ділянки в Лісовій Бучі на людей, які пов’язані з інтернет-провайдером «Бест» Олексієм Зіневичем, котрий розсилав смс-повідомлення із закликами підтримати мера Бучі А. Федорука на псевдовіче. За це рішення проголосували депутати партій «БПП», «Батьківщина», «Нові обличчя», «УКРОП», «Партії захисників Вітчизни» та «Наш край». Партія «Нові обличчя» тоді заявила, що вимагає від Бучанського міського голови А. Федорука ветувати незаконне рішення про відведення земельних ділянок на користь О. Зіневича, яке відбулося на підставних осіб. Орієнтована вартість землі, виділеної на сесії, — близько 10 мільйонів гривень. Основним кінцевим набувачем її виявився власник інтернет-провайдера «Бест» О. Зіневич, який на ще не виділеній раніше землі вже побудував собі маєток .

Це лише два наочних прикладів безладу корупційного характеру, що відбувається повсюдно в Україні на очах пересічних громадян, які згодом помирають, так і не дочекавшись гарантованої державою землі. Хто винний? Безкультурні очільники інститутів державної влади, яких обирають українці.

Треба йти слідами Маннергейма

Як найскоріше перебудувати уми людства? Адже «розруха не в клозетах, а в головах». Де взяти інтелектуально-кадровий потенціал, який буде гарантувати національну безпеку Україні? Україні треба вивчати, як і чому зробили ті чи інші кроки іноземні видатні особистості, які привели до вражаючих за своїми результатами перетворень в їх державах. Треба йти по слідах Маннергейма…

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

 

Підпишись на нашу розсилку.

Юридичні новини 1 раз на день у твоїй поштовій скринці.