Конституціоналізм — досягнення світової думки

Валентин ГОЛОВЧЕНКО,
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

У сучасних демократичних державах конституціоналізм є важливим фактором стабільності існування державного ладу, забезпечення правопорядку, незаперечного домінування влади народу. Він завжди розглядався як фундамент політичної системи, проте сьогодні його роль невпинно зростає.

Поняття «конституціоналізм»

Термін «конституціонаналізм» має декілька значень: 1) це форма правління, що реально обмежене конституцією; 2) політична система, підґрунтям якої є конституція та конституційні методи правління; 3) політико-правова теорія про необхідність встановлення конституційного устрою. Основу даного феномена складають не лише ідеали правової держави, які мають бути реалізовані в процесі реформування державного устрою, а й споконвічні традиції та бажання самого народу як джерела влади. Історико-правовий аналіз Конституції Пилипа Орлика, Конституції УНР, конституцій УРСР, Основного Закону України 1996 року засвідчує, що конституційні правозахисні традиції українців реалізовувалися переважно теоретично або проголошувалися як декларації у сфері прав людини, державного суверенітету та розподілу влади. Певна кількість понять, конституційних норм фактично запозичена з нормативно-правових актів або законодавства інших держав і механічно перенесена на український ґрунт. Український законодавець проігнорував і продовжує ігнорувати висновки європейських і вітчизняних інтелектуалів про те, що далеко не всі регулятивні чинники, які колись ефективно діяли на Заході, так само відносно добре працюватимуть і в нашому суспільстві.

За свідченням істориків, Жан Поль Марат, якого французи назвали «другом народу», на завершення роботи над проектом Декларації прав людини і громадянина проголосив багатозначущу фразу: «Писана конституція революцій не передбачає». На думку вчених, це означало, що справедлива, мудра й вільна конституція є гарантом стабільності державного ладу, завдяки чому кардинальні проблеми суспільного життя можуть вирішуватися мирним шляхом без кровопролиття, повстань та порушень прав людини.

Термін «конституція» в різні часи мав різне значення і не був поняттям уніфікованим. Слово constitutio як правовий термін вживалося в актах Стародавнього Риму, що починалися словами «Rem Publicum Constituere» — у перекладі: «Римський народ установлює…».

Екскурс в історію

В історичних джерелах зафіксовано багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог — «політія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення. Зокрема, до наших днів дійшла «Афінська політія» (відомо, що в бібліотеці Арістотеля зберігалося понад 150 політій грецьких міст-держав). У Стародавньому Римі конституціями називали окремі розпорядчі акти римських імператорів, наприклад, акти, що їх видавав візантійський імператор Юстиніан (VІ ст.) з метою проведення кодифікації римського права.

Однак ні в античному світі, ні в середні віки конституції в її сучасному розумінні не існувало. В. Шаповал зазначає, що «батьком» правового терміна «конституція» в його сучасному значенні був видатний французький мислитель Шарль-Луї де Секонд Монтеск’є (1689–1955 рр.), який використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.

Перші конституції, в сучасному значенні цього терміна, виникли в ХVІІ–ХVІІІ століттях під час демократичних буржуазних революцій. Їх поява була зумовлена намаганнями запровадити належну організацію державної влади, тобто таку, яка унеможливила б, або значно ускладнювала можливість узурпації влади окремими особами чи групами осіб та її використання у вузькокорпоративних інтересах.

За понад 300-річну історію конституційного розвитку людством планети створено велику кількість конституцій, що обумовило потребу в їх класифікації. За формою конституції поділяються на писані й неписані. Писана конституція представляє єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений. Неписана конституція складається з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї).

Чи все залежить від конституції?

Ні — багато що, але далеко не все. Фіктивною є конституція, якщо проголошені нею постулати розходяться з фактичним життям. І навпаки, є досвід держав, де не перебільшувалось значення формально писаної конституції, але суспільство й не відчувало в ній особливої потреби або неврегульованості основ державного устрою. Приклад тому — Велика Британія, яка вже понад 1200 років не має конституції у вигляді єдиного основного закону, а, умовно кажучі, сама конституція складається з численних законів, прийнятих парламентом, що ґрунтуються на традиційних звичаях і нормах загального права. Не було писаної конституції в Російській імперії та в інших державах. Не мають й донині писаної конституції деякі колишні колонії Великої Британії (Австралія, Нова Зеландія). За відомих обставин не має формальної (кодифікованої) конституції держава Ізраїль. Предметом окремого аналізу є досвід державного устрою країн ісламу та інших держав Азії.

У США був створений спеціальний каталог з прав людини (1887–1889 рр.). Німеччина розробила зразковий Основний закон, який було проголошено у церкві (1849 р.). Цей акт вплинув також на життя Швейцарії та мав культурологічне значення. З питань змішаної культурологічної функції конституцій у світі відбулося чимало дискусій. Їх результатом стало розуміння конституції як наслідку політичних компромісів.

Сучасність

На зміст сучасних конституцій країн заходу (зокрема, Іспанії, ФРН) суттєвий вплив мали католицькі, протестантські вчення, а також соціалістичні й націоналістичні концепції. Християнські думки стоять за конституційними ідеями, коли йдеться про відповідальність перед Богом, батьками та людьми. Застосовувалися також англо-американські гуманістичні ідеї та традиції. Наслідком такого запозичення стало визначення інструментів захисту прав людини і громадянина, а також чітке розуміння, що вся державна влада виходить із народу.

Даний принцип враховували і творці конституції нашої держави. Це посприяло тому, що ухвалена 28 червня 1996 року Конституція України за час своєї дії відіграла позитивну роль як Основний Закон держави, оскільки вона має всі необхідні статті і розділи для забезпечення нормального існування держави. Але невдовзі після її ухвалення почали виявлятися вади конституції. Вони стосувалися органів державної влади, гармонізації відносин між державою і суспільством, гарантій забезпечення прав і свобод людини. Постало питання про вдосконалення Конституції, почалися пошуки причин негативних явищ, які тривають і донині. За цей час висловлено чимало пропозицій про ухвалення нової конституції, але не всі з них можна визнати доцільними за таких аргументів. Науково доведено, що необхідність ухвалення нової конституції виникає в трьох випадках:

1. при створенні нової держави;
2. при зміні політичного режиму в результаті революції (мирної чи насильницької);
3. якщо чинна конституція не може бути приведена у відповідний стан шляхом часткових змін з урахуванням тих суттєвих перетворень, що відбулися в політикумі, економічному та соціальному житті суспільства.

На даний час немає достатніх пояснень українському суспільству: чим обумовлена необхідність ухвалення саме нового Основного Закону і чому не можна обмежитися змінами або доповненнями до чинної Конституції України.

Висновок

Важко уявити, щоб такий важливий акт як Конституція був оновлений без урахування результатів наукових досліджень, нинішніх політико-правових і соціальних реалій. Тотальний правовий нігілізм, корупція, воєнні дії на Сході України, політичні чвари, некомпетентність керівництва — це та важка гиря на шиї нашої держави, що засмоктує її в брудне болото політичної невизначеності. Наукові публікації останніх років містять багато цінного матеріалу, який заслуговує на ретельне узагальнення та використання в процесі подальшої роботи над удосконаленням чинної Конституції. Досвід минулих років свідчить — ні зміни Основного Закону, ні палкі дискусії і красиві обіцянки суттєво не вплинули на показники ефективності держави. Навпаки, вони значно погіршувалися.

Очевидно, що причини такого стану треба шукати не тільки в Конституції, а й у чомусь іншому. Можливо, в нашій ментальності чи недостатньому рівні політико-правової культури, недолугості чинного законодавства, нігілістичному ставленні до норм права і моралі… У всякому разі для початку всім без винятку треба навчитися поважати закон і жити за Законом (за Божим — у тому числі).Чинна Конституція України цьому не заважає, а навпаки зобов’язує (стаття 68).

Основний Закон держави містить чимало положень, які за своєю природою є партійно-політичними (наприклад, порядок формування Конституційного Суду, Центральної виборчої комісії, державних адміністрацій, керівників місцевих рад тощо). Потребує удосконалення й співпраця науковців та депутатського корпусу. Нині вона є недостатньою й малоефективною.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути