Думка експерта
Корупція і влада (Частина 2)
Закінчення. Початок
Загальний стан протидії кримінальним корупційним правопорушенням на території України за 2020 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2013—2019 роки)
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат,
кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
Антикорупційна діяльність ДБР
За наявними статданими, слідчими ДБР за 2020 рік, начебто, направлено до суду 461 обвинувальний акт про кримінальні корупційні правопорушення стосовно 582 осіб — одного члена Кабінету Міністрів України, двох — професійних суддів, 440 працівників правоохоронних органів: 187 — національної поліції, 19 — прокуратури, 11 — СБУ, 29 — Державної податкової служби України, 54 — Державної митної служби України, 41 — Державної прикордонної служби України, 18 — органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, 81 — інших органів, що здійснюють правоохоронні функції, та 139 — інших осіб. Із направлених у 2020 році слідчими Державного бюро розслідувань до суду 461 обвинувального акта про кримінальні корупційні правопорушення: 35 — за статтею 191 КК України (але теж без зазначення про кількість із них тяжких та особливо тяжких злочинів, що дуже важливо, бо їх значно менше); 26 — за статтею 364 КК України (і теж без розмежування на частини, бо частина друга складніша в доказуванні), 8 — за статтею 366 1 КК України; 261 — за статтею 368 КК України (і знову ж таки без уточнення, за якою частиною, бо при обтяжуючих обставинах ці злочини є найбільш суспільно небезпечними); 40 — за статттею 369 КК України; 51 — за статтею 369 2 КК України; 9 — за статтею 410 КК України та 31 — за іншими статтями Кримінального кодексу України.
Хоча не лише ця обмежена інформація не дає можливість об’єктивно оцінити результати роботи цього нового органу досудового розслідування в боротьбі з корупцією: у наданих мені звітах ДБР за минулий рік будь-яка інша необхідна інформація для мого аналізу, на жаль, також відсутня.
Читайте також: День у традиційному форматі. Чому корупція в Україні стала звичним явищем?
Зокрема, ви тільки вдумайтесь, кому потрібні такі «статзвіти», в яких немає даних про кількість зареєстрованих ДБР у минулому році кримінальних проваджень про корупційні правопорушення, про кількість осіб, яким протягом року було повідомлено про підозру в їх вчиненні, скільки таких проваджень було закрито на досудовому розслідуванні, зокрема за відсутністю події й складу злочину та за недоведеністю винуватості особи, в скількох провадженнях у суді не знайшла свого підтвердження попередня кваліфікація про вчинення саме корупційних злочинів, про кількість виправданих судами обвинувачених у таких кримінальних провадженнях, про кількість обвинувачених, провадження стосовно яких за такі діяння були закриті судами та за якими підставами, про кількість осіб із цього числа, які утримувалися під вартою, про кількість обвинувальних актів, які судами було повернуто прокурорам у порядку ст. 314 КПК України, тобто у зв’язку з тим, що вони не відповідали вимогам цього кодексу, про подальшу долю повернутих судом прокурорам обвинувальних актів тощо.
Незважаючи на мої неодноразові запити, відповідь ДБР була приблизно однаковою: «з даних питань нами облік не ведеться, тому надати таку інформацію у нас немає можливості». Така ж сама відповідь була й щодо того, скільки ж реально покарано судом у розслідуваних ними провадженнях осіб за вчинення корупційних дій, обвинувальні вироки стосовно яких по даній категорії вступили в законну силу й скільки із них засуджено саме до позбавлення волі та інших видів покарання. Тому я змушений запитати нинішнє керівництво ДБР: хіба можна при такій звітності дати оцінку діяльності цього новоствореного органу досудового розслідування та виконанню покладених на нього завдань (статті 3, 5, 6, 7 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»)? Водночас й Офіс Генерального прокурора на мій запит із цього приводу теж надав відверту «відписку» про те, що за 2020 рік у слідчій звітності облік зазначених вище даних по ДБР не здійснювався, тому надати таку інформацію відомство теж не в змозі. У зв’язку з цим у мене виникає закономірне запитання і до керівництва так званого Офісу Генерального прокурора: а яка ж роль прокурорів в організації досудового розслідування, я вже мовчу про процесуальне керівництво та нагляд за негласними та іншими слідчими, розшуковими діями органів правопорядку, якщо прокуратура в своїй звітності не передбачає такої інформації? Як тоді і на якій підставі можна здійснювати координаційну діяльність органів правопорядку в боротьбі з корупцією? На жаль, і відповідь Державної судової адміністрації України була майже ідентичною: за 2020 рік фіксування запитуваної мною інформації їх статзвітом також не передбачено (на запити, мовляв, надається та інформація, яка є заздалегідь готовим та зафіксованим продуктом). Таким чином, виходячи з цього, висновок напрошується лише один: незадовільні результати діяльності органів досудового розслідування, особливо новостворених у ході так званих «реформ», в тому числі й ДБР, свідомо приховуються від суспільства.
Тому й не дивно, що із загальної кількості направлених у 2020 році всіма правоохоронними органами до суду обвинувальних актів про корупційні злочини переважна більшість — 2 272 (80,3%) — складені слідчими поліції, ДБР — 461 (16,3%), хоча при такому обліку роботи цього органу досудового розслідування й ця цифра викликає великі сумніви, 68 (2,4%) — НАБУ, 23 (0,8%) — Служби безпеки, 5 (0,2%) — органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства. До цього хочу додати інформацію про реальні результати боротьби, підкреслюю, всіх органів правопорядку з корупцією в нашій державі і те, про які саме «корупційні діяння» в наведених вище обвинувальних актах, направлених до суду, йшлося. Так, за категоріями в скерованих всіма правоохоронними органами обвинувальних актах до суду найбільша кількість кримінальних корупційних правопорушень стосувалася привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем — 1 282 (або 59,5%), що трохи більше, ніж у 2019 році — 1 106 (або 51,2%), але менше (в кількісному значенні), ніж у 2018 — 1 733 (або 47,1%). Але, знову ж таки, при цьому, на жаль, діюча нині статзвітність не уточнює, а скільки з цих обвинувальних актів — за частинами 4 і 5 ст. 191 КК України, де йдеться про великий й особливо великий розміри, які виявляти й доказувати, звичайно, складніше, тому таких злочинів у загальній масі однозначно набагато менше, і при такому підході можна створити «статистичне благополуччя». А ось коли говорити про доведені правоохоронцями і прокурорами факти прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, чим здебільшого і «грішать» наші чиновники, то таких обвинувальних актів направлено до суду лише 540 (або всього 25%) і теж без зазначення кількості таких фактів саме при обтяжуючих обставинах, що робиться для того, щоб приховати свою бездіяльність. За зловживання владою та службовим становищем направлено до суду 174 — обвинувальних актів (або всього 8%), що набагато менше, ніж у в 2019 — 199 (9,2%) та 2018 роках — 277 (7,5%), а також зловживання впливом — 161 (або 7,5%), проти 165 (7,6%) в 2019 та 270 (7,3%) в 2018 рр. Тобто звертає на себе увагу і той факт, що в минулому році правоохоронці значно менше приділяли уваги викриттю й розслідуванню фактів одержання неправомірної вигоди та зловживання владою і службовим становищем, які є найкрасномовнішим показником корупції. Ці показники зменшилися навіть у порівнянні з попередніми двома роками.
Але й по цих цифрах не можна зробити повною мірою остаточних висновків про ефективність діяльності органів досудового розслідування і прокуратури до тих пір, доки цю кваліфікацію не буде підтверджено обвинувальним вироком суду, який вступив у законну силу. А що ж у дійсності знайшло підтвердження в суді?
Результати розгляду обвинувальних актів у судах (щодо всіх органів)
Так, за вчинення корупційних діянь судами в 2020 році визнано винними 2 705 осіб, що дещо більше, аніж у 2019 — 2 528 та 2018 рр. — 2 565, з них набрали законної сили вироки суду (виправдувальні й обвинувальні) лише щодо 769 обвинувачених, що трохи більше, ніж у 2019 році — 695, але значно менше, ніж у 2018 — 994, з яких за обвинувальними вироками засуджено — тільки 620 осіб (що більше, ніж у 2019 році — 550, але менше, аніж у 2018 році — 766), в тому числі до позбавлення волі на певний строк засуджено 39 осіб, що є найменшим показником за останні досліджені роки (наприклад, у 2019 році — 42 особи, в 2018 — 53). До обмеження волі засуджено 14 осіб, до громадських робіт — 17, 1 особу позбавлено права обіймати певну посаду та до 1 особи застосовано службове обмеження. Щоб було більш наглядно зрозуміло, про яку «викриту» правоохоронцями «корупцію» йшлося в цих вироках, повідомляю, що найбільше осіб за кримінально карану корупцію в минулому році було засуджено до штрафу, а це — 523 особи (84% від всіх засуджених), що навіть на 22% більше, аніж у 2019 році (434 особи, або 62% від засуджених). До речі, до яких мір покарання було засуджено ще 25 осіб, із числа винесених обвинувальних вироків невідомо, з’ясувати це було неможливо. Тобто й цей знаковий показник реальної протидії корупції значно погіршився в минулому році — як у кількісному, так й у відсотковому вигляді.
А тепер ще красномовніші статдані: зверніть увагу і на рівень суспільної небезпечності самих засуджених за цими обвинувальними вироками до позбавлення волі: троє державних службовців 5—7 категорії, одна посадова особа райдержадміністрації, шість службових осіб органів внутрішніх справ, три посадових та службових особи інших органів державної влади, одна особа, що надає публічні послуги, одна посадова особа юридичних осіб публічного права, тобто всього 15 представників влади, в основному найнижчого рівня та, начебто, 27 посадових осіб юридичних осіб і фізичних осіб — у разі одержання від них неправомірної вигоди. Ось це і все. І це при тому, що відносно частини з цих осіб (статзвітність і цього не передбачає) обвинувальні акти вже направлялися до суду, тобто не в 2020 році, а раніше.
Більше того, в 2020 році судами не було засуджено за корупцію жодного народного депутата України, чи навіть депутата обласної ради, жодної службової особи судової гілки влади, жодного прокурора (включаючи військового), жодної службової особи СБУ та жодної посадової особи місцевого самоврядування. Це гірше, ніж навіть у 2019 році, коли із перерахованих суб’єктів корупції було засуджено хоча б 22 посадові особи місцевого самоврядування.
До цього треба додати і той факт, що судами за такі злочини в 2020 році було також виправдано 31 особу. Оце і є справжній результат роботи всіх 5-ти органів досудового розслідування, в тому числі й новостворених антикорупційних, та фактично двох паралельних окремих прокуратур, зокрема й новоствореної спеціалізованої.
Як післяслово
На противагу таким «досягненням» протидії корупції продовжую акцентувати увагу щорічно, що відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) виділено 3 240 787 200 гривень (це без урахування Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів — 190 450 000 грн), а відшкодовано, завдяки їх роботі, до державного бюджету лише 1 708 434 гривень! Тому й виникають ці закономірні запитання, зокрема й те, чи виправдано існування в Україні настільки багато таких органів правопорядку? На противагу значній частині експертного середовища, я категорично впевнений, що ні, їх непотрібно так багато, як непотрібні вони самі в такому вигляді, тим більше з такими необмеженими повноваженнями, як у НАБУ і САП, та створеними для них небаченими до цього комфортними умовами роботи, а тим більше з таким явно завищеним у порівнянні з іншими органами правопорядку рівнем матеріального забезпечення.
Немаловажливим у цьому всьому є й те, що вони знаходяться, на жаль, під контролем не українського суспільства чи нашої держави, а іноземних країн, які діють, я впевнений, виключно у власних національних інтересах.
Не можу обійти і той факт, що за закінченими розслідуванням корупційними кримінальними провадженнями, досудове розслідування в яких здійснювали слідчі органів поліції, СБУ, ДФС та ДБР, сума заподіяної корупцією шкоди за 2020 рік становила 3 440 738 705 грн, з яких названими органами відшкодовано лише 296 206 213 гривень, або всього — 8,6%, тобто також відверто мізерний результат.
Тому й висновок із цього аналізу може бути лише один: органами правопорядку в Україні не забезпечується виконання покладених на них завдань щодо боротьби з корупцією, яка загрожує національній безпеці нашої держави, а тому ця ситуація потребує якнайширшого обговорення в суспільстві та вжиття заходів реагування.
Завершити все зазначене вище хочеться словами одного з найавторитетніших реформаторів світу, екс-прем’єр-міністра Сінгапуру Лі Куан Ю, який свого часу сказав: «Приступати до роботи, задекларувавши високі моральні стандарти, тверді переконання й рішуче бажання побороти корупцію, просто. Складно жити згідно з цими принципами, а можливо це лише коли в країни є лідери сильні й розважливі до такої міри, щоб карати всіх порушників без винятку». Нам також потрібні такі лідери. Дуже потрібні.
Джерело: Юридичний вісник України
