Криза евроатлантизму, «підвішена» G7 і самовідданий Вашингтон

Микола Капітоненко, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

Чого слід побоюватися Україні в контексті ускладнення відносин у «Великій сімці».

Незрозуміла логіка Трампа

Нам, українцям, що застрягли в інструментарії зовнішньої політики двадцятирічної давності і в нескінченних розмовах про солідарність, цінності й різного роду об’єднання в східній Європі, різкі й ризиковані кроки Трампа на міжнародній арені здаються хаотичними, абсурдними і недалекоглядними. Це й не дивно, бо навіть не розуміючи глибини наслідків, ми інстинктивно відчуваємо, що опинимося серед тих, хто програв. Швидше за все, так і буде. Винним у цьому буде, звичайно ж, не Трамп, а ми самі: за побудовану на двох-трьох простих і непрацюючих гаслах зовнішню політику рано чи пізно доведеться платити. Особливо, в світі, що переживає період великих геополітичних потрясінь.

Критикувати Трампа легко  і модно. Своїми кроками — особливо з ядерної угоди з Іраном, торгової війни з Європою і заявами на саміті Великої сімки — він послаблює ті деякі опори світового порядку, які встояли після вибуху російського ревізіонізму в 2014 році. Висловлюючись образно, Трамп робить свій внесок у демонтаж звичної й зручної будівлі світоустрою.

А якщо будівля вже не може бути такою зручною?..

Але що якщо ця будівля вже не може бути зручною або взагалі представляє собою руїну? Що, якщо жоден зі звичних інструментів підтримки безпеки від режиму нерозповсюдження ядерної зброї до ООН — не працює так, як повинен? Який тоді сенс в їх збереженні і в сподіваннях на їх ефективність? Вже хто-хто, а українці мали можливість оцінити «надійність» міжнародних інститутів за останні чотири роки. Ми послідовно сподівалися на Європейський Союз, Будапештський меморандум, ООН, ОБСЄ, Раду Європи, цілий ряд субрегіональних міжнародних організацій, а водночас на «Велику сімку», НАТО та інші багатосторонні формати. Та жоден із них не показав себе надійним захистом базових для сучасної держави інтересів територіальної цілісності і суверенітету.

Трамп (у дещо незвичній манері) озвучує просту думку: попередня американська адміністрація не змогла або не захотіла захистити світовий порядок і змусити інших дотримуватися правил гри, коли це ще було не пізно зробити. А сьогодні світ уже змінився й вимагає нових рішень. Наскільки ці рішення вивірені — питання відкрите, але чіплятися за непрацюючі інститути й не помічати того, що міжнародний порядок уже зруйнований — це шлях у стратегічне нікуди.

Архаїчна риторика Європи

Кроки Трампа виглядають ризиковано, але риторика європейців — вже не перший рік виглядає надто архаїчною. Цілком можливо, що своїми рішеннями Вашингтон підриває власні довгострокові інтереси, головним чином ті, що стосуються утримання вигідних коаліцій і розподілу витрат на підтримку міжнародної стабільності. Але в світлі досвіду останніх років існуючі багатосторонні інструменти не здаються такими вже ефективними. Чи багато було користі для міжнародної безпеки від чергового підписаного «Великою сімкою» комюніке з висловленням підтримки територіальної цілісності України? Ідея Трампа повернути Кремль назад в організацію, звичайно, виглядає непереконливою і слабкою, але вона спирається на більш загальне міркування: в міжнародній безпеці потрібно щось міняти, консервативні способи не працюють, і тому нові кроки можуть виявитися не тільки ризикованими, але й результативними.

Небезпеки для України і світу

Нас, звичайно, така перспектива лякає. І тому, що нам самим простіше ховатися за невибагливими звинуваченнями, гаслами і закликами. І тому, що такі ініціативи Трампа можуть стосуватися такого дорогого для нас режиму антиросійських санкцій. І ще тому, що вирішив діяти в односторонньому порядку Трамп рано чи пізно сяде за стіл переговорів з Путіним.

Якщо трохи відійти від звичної матриці сприйняття міжнародної дійсності, в якій є Кремль зі злочинницькими намірами і «союзники» України (в їх список автоматично потрапляють всі, кого вищевказаний Кремль ще не купив), з’ясується, що підстави для паніки присутні не зовсім там, де ми звикли їх шукати. «Велика угода» з Москвою, зняття більшої частини санкцій і шлагбаум на шляху України в НАТО — все це, звичайно, може стати реальністю. Але при цьому, як не дивно, не сильно вплине на поточний стан справ. І без всяких великих угод шлях у НАТО нам поки закритий, а співвідношення сил між Україною і Росією таке, що ми залишаємося вкрай вразливі. І ослаблення санкцій, так само, як і введення нових, мало що може тут змінити.

Набагато небезпечніше інше. Якщо США приймуть пас і гратимуть на боці тих, що хоче побільше здорового егоїзму в міжнародній політиці, контури світу і профіль регіональної безпеки в Європі рішуче зміняться. Ще більше переваг буде на боці сильних, а можливості слабких захищати свої інтереси звузяться. Особливо це стосується тих слабких, хто так і не зміг знайти надійних союзників і продовжує перебувати в «сірій зоні» безпеки. Іншими словами, боятися треба нам, і не того, що Трамп і Путін підпишуть секретний протокол і віднесуть Україну до «російської сфери впливу». А того, що в новій дійсності пануватиме афоризм Фукідіда — «сильні роблять те, що хочуть, а на частку слабких випадають лише страждання». Бути слабким в новому світі буде набагато менш комфортно і ризикованіше ніж раніше. А Україна, на жаль, поки залишається саме такою.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути