Думка експерта
«Нульова» декларація: чи готова Україна?
Тарас РЯБЧЕНКО, експерт аналітичного центру
«Інститут законодавчих ідей»
Україні ще надто рано запроваджувати загальне декларування доходів. Одна з причин — надзвичайно низький рівень довіри громадян до державних інституцій.
«Погані закони в хороших руках виконавців — гарні, найкращі закони в руках поганих виконавців — шкідливі», — сказав свого часу Великий Фрідріх. Економіка є одним із базисів держави. Жодна країна не може здійснити якісний ривок вперед без побудови розвинутої економіки. І, звісно, що зміна влади в державі спричиняє зміни і в економічному середовищі. Тож від перших кроків нової влади в економічному блоці будуть залежати рівень інвестицій, добробут кожного громадянина та розвиток бізнесу.
Важлива й неупереджена оцінка перших реформ, перших кроків для виконання передвиборчих обіцянок. Зокрема, хотілося б звернути увагу на висловлювання народного депутата Данила Гетьманцева про запровадження «нульової декларації» та обов’язкового декларування доходів для всіх. Спробуємо з’ясувати, що саме криється за цією ідеєю. У статті 67 Конституції передбачений обов’язок кожного громадянина сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік. Декларування доходів знайшло своє відображення в статтях Податкового кодексу, який більш детально розкриває процедуру такого декларування. Однак попри детальну регламентацію, самостійно доходи декларують далеко не всі громадяни. Хтось не подає декларацію взагалі, замість когось декларацію подає податковий агент за місцем роботи. Лише деякі громадяни повністю декларують доходи і сплачують податки, передбачені Податковим кодексом. Тобто зміни полягають саме в новому механізмі такої сплати, щоб залучити якомога більше громадян до безпосереднього заповнення та подання декларації до Державної фіскальної служби. Ідеальним варіантом є декларування всіма громадянами на постійній основі всіх наявних у них об’єктів декларування.
Запровадження «нульової декларації» — це легалізація доходів, їх відкриття, сплата з них визначеної суми податків і в подальшому — сплата податків та зборів на основі цієї декларації за ставками, визначеними податковим законодавством. Сутність даної ідеї полягає у встановленні точки відліку, від якої всі громадяни повинні платити податки згідно з чинним законодавством в обов’язковому порядку без приховування будь-яких статків. У декларації відображаються кошти, нерухомість, інші цінності. У разі необхідності сплачуються несплачені раніше податки. Сама ставка податків може бути різною — залежно від суми задекларованих коштів або від об’єктів, що декларуються.
Дана ідея одразу спричинила резонанс. Так, голова Державної фіскальної служби Сергій Верланов беззаперечно підтримав її. Натомість член Національної ради реформ Валерій Пекар вважає запровадження декларування передчасним, а партнер KM Partners Олександр Шемяткін звертає увагу на складність загального декларування.
Ми ж проаналізували іноземний досвід декларування доходів громадян. У Бельгії декларацію про доходи за попередній рік громадяни отримують у травні—червні наступного року. Декларацію можна заповнити і в паперовому вигляді, і в режимі онлайн. В останньому випадку строк на її подання збільшується. Зазвичай податки щомісячно сплачує роботодавець, однак подання декларації обов’язкове.
У Сінгапурі всі декларації повинні бути подані до 15 квітня, якщо це паперова форма подання, і до 18 квітня — якщо декларація подається в електронній формі. Якщо річний дохід громадянина становить менше 22 тисячі доларів, він подає декларацію у випадку запиту з боку податкових органів. З моменту отримання рахунку на сплату податків у травні— вересні у громадян є на це 30 днів — незалежно від того, чи планують вони оскаржувати суму податку.
У Латвії у 2018–2019 роках була ухвалена податкова реформа, яка передбачає новий підхід у загальному декларуванні. Податкові декларації за 2018 рік жителі Латвії подають з 1 березня. Визначені категорії осіб, які обов’язково подають декларацію. Добровільно декларацію можна подати за три попередні роки. Декларація подається через систему електронного декларування. Якщо сума податку перевищує 640 євро, то її можна сплачувати трьома частинами.
У Франції можна подавати і паперову, й електронну декларації. Передбачається штраф у розмірі 15 євро, якщо підключений до інтернету громадянин протягом двох років не подав декларацію в електронній формі. Податкова система передбачає зменшення оподатковуваного доходу. Підстави — навчання дітей, встановлення енергоефективних технологій. Після подання декларації в травні наступного року в серпні приходить рахунок на сплату податків.
Громадяни США повинні подавати декларації в електронному вигляді до 15 квітня. Перед поданням декларації суб’єкти визначають усі події, що вплинуть на податкову базу: народження дитини, вихід на пенсію, шлюб або розлучення. В інтернеті доступні онлайн-калькулятори, які допомагають оцінити податкове навантаження. Податкові декларації потрібно зберігати три роки.
«Нульове декларування» в зарубіжних країнах існує або паралельно із загальним декларуванням, або вводиться одноразово для досягнення швидкого ефекту. Вдалим визнаний досвід введення «нульової декларації» в Італії у 2000-х роках. Там треба було заплатити 2,5% від вартості легалізованого майна. У країну за два місяці повернулося понад 60 млрд євро, таким чином бюджет отримав значні надходження.
Інший вдалий приклад — Ірландія, 1988 рік. Акція тривала десять місяців і замість запланованих 50 млн дол. бюджет за перші десять місяців отримав 750 млн дол. А ось у Бельгії у 2004 році та в Грузії у 2005 році податкова амністія провалилася. У цих країнах легалізували значно менше капіталів, ніж планували.
Щодо аналізу досвіду зарубіжних країн, то варто зазначити таке. По-перше, існують системи електронного та паперового декларування. По-друге, в багатьох країнах можна подавати декларації і після завершення кампанії без нарахування штрафних санкцій. По-третє, є можливість добровільного подання декларацій за попередні роки. По-четверте, сплата податків відбувається не одразу після подання, а після надходження рахунку від контрольних органів. По-п’яте, є видатки, на суму яких дозволяється скорочувати базу оподаткування.
Системи загального декларування зарубіжних країн об’єднує готовність до подання декларацій усіма громадянами. Зручний сервіс, гнучка система строків подання, спрямованість на отримання коштів, а не на покарання за несвоєчасну сплату — усе це забезпечує розуміння громадянами обов’язку подання декларації.
З огляду на цей аналіз, Україна ще не готова до введення загального декларування. Рівень довіри до державних інституцій не дотягує і до 10%. Щоб наблизити момент введення загального декларування, слід зробити наступні кроки.
По-перше, провести перепис населення. Необхідно зрозуміти кількість декларантів. Це сприятиме відкритості й розумінню контрольними органами масштабів перевірок.
По-друге — створення інфраструктури. Слід створити зручний електронний сервіс, який допоможе швидко заповнити декларацію. Потрібно навчити спеціалістів у контрольному органі, які б могли надавати якісні податкові консультації.
По-третє — встановити обмеження щодо подання декларацій. Є два варіанти: визначити категорії громадян, які не подають декларації, наприклад, пенсіонери і студенти, або встановити певний рівень доходів, наприклад, 5 тисяч гривень або 10 тисяч гривень, нижче за який декларації не подаються.
По-четверте — просвітницька робота. Слід провести інформаційну кампанію: роз’яснити основні положення загального декларування та розповісти про користь від його введення. До цього варто додати прозорість використання цих коштів.
По-п’яте — зміна підходу до сплати податків. Громадянам треба створити умови, за яких їх податкова база може бути зменшена на видатки з утримання неповнолітніх дітей, їх освіти, благодійної діяльності.
Джерело: Юридичний вісник України
