Плата за землю з власника нежитлового приміщення у житловому фонді

Євген Морозов, адвокат

Шостого лютого Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в контексті справи No 826/15139/16 (ЄДРСРУ No 72065353) досліджував факт виникнення податкового зобов’язання за платежем — земельний податок з фізичних осіб, а саме з власника нежитлового приміщення, розташованого в житловому фонді.

Вимоги законодавства

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно з пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу (далі — ПК України) платниками податку (плати за землю) є 1) власники земельних ділянок, 2) земельних часток (паїв), та 3) землекористувачі. Стаття 270 ПК України закріплює, що об’єктами оподаткування земельним податком є: 1) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 2) земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) в багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 286.6 статті 286 ПК України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває в спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах — якщо будівля перебуває в спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній із таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває в спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки, подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою в порядку визначеному статті 58 цього кодексу. Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України дані державного земельного кадастру — сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі — податок для цілей розділу XIII цього кодексу). Землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, в тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73. пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Важливо. На підставі викладених норм вбачається, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває в користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача.

Позиція ВСУ

Необхідно вказати, що 13 квітня 2016 року у справі No 6-253цс16 та 12.10.2016 р. Верховний Суд України розглядаючи справу No 6-2225цс16 підтвердив раніше висловлену аналогічну позицію (постанова ВСУ від 11.02.2015 року по справі No 6-2цс15 (No в ЄДРСРУ 42763573) та серед іншого вказав, що за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, в розмірах, встановлених договором (принцип цілісності об’єкту нерухомості із земельною ділянкою).

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Висновок

З огляду на викладені норми суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про те, що власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна позиція висловлена в постанові ВСУ від 7 липня 2015 року No 21-775а15.

Таким чином, по-перше: оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку, за яку відповідач нарахував земельний податок, обов’язок зі сплати земельного податку в позивача виник із дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Поруч з цим, згідно з підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року No 1051, до Державного земельного кадастру вносяться відомості про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, значення якої розраховується за допомогою програмного забезпечення Держземкадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього порядку.

Отже, по-друге: ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється в розмірі не більше 3-х відсотків від їх нормативної грошової оцінки (ст. 274 ПК України), а тому відсотковий розмір плати за землю, які зайняті житловим фондом, повинен встановлюватися органом місцевого самоврядування відповідної територіальної одиниці.

І окремо необхідно вказати, що в разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році. Більше того, ухвалюючи рішення суд повинен враховувати, що в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти нерухомості (Правова позиція закріплена у постанові Верховного суду України від 12 жовтня 2016 року у справі No 6-2099цс16 (No в ЄДРСРУ 62058413).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути