Податкова дискримінація громадян України як загроза економічній безпеці людини, суспільства, держави - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Податкова дискримінація громадян України як загроза економічній безпеці людини, суспільства, держави

Дата публікації:

Стаття присвячена нагальним питанням законодавчого визначення терміна «дохід», а також іншим заходам, спрямованим на припинення та убезпечення громадян України від податкової дискримінації.

Петро БІЛЕНЧУК
професор Національного авіаційного університету
Олександр КРАВЧУК
начальник відділу управління стратегічного аналізу і прогнозування Міністерства внутрішніх

Отримання доходу в результаті реалізації правочину

Питання отримання доходу в результаті реалізації правочину, в тому числі в результаті виконання боргового зобов’язання (за кредитною операцією), — «наріжний камінь» здійснення конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального правосуддя, правоохоронної та правозахисної діяльності, зокрема:

— у доказуванні низки адміністративних правопорушень, передбачених статтями 163-1, 163-4, 164-1, 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, кримінальних правопорушень, передбачених статтями 127, 161, 182, 189, 190, 191, 192, 206-2, 209, 212, 222, 356, 364, 365, 366, 367 Кримінального кодексу України, податкових правопорушень, передбачених статтями 119, 120, 123, 125-1, 126 Податкового кодексу України;

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: «Люстрація», дискримінація і парадокси Закону «Про прокуратуру»

— вирішенні судових справ, пов’язаних з оскарженням результату обчислення податковим агентом доходу, отриманого за результатами здійснення кредитної операції (виконання боргового зобов’язання), визначенням контролюючим органом суми податкового зобов’язання на такий дохід;

— здійснення конституційних проваджень стосовно тлумачення порядку виконання обов’язку всіх громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, встановленого в частині другій статті 67 Конституції України, а також визнання окремих положень Податкового кодексу України неконституційними.

Лише впорядковане підбиття підсумків вчинення правочину дозволяє визначити базу оподаткування громадянина України — платника податків, тобто дохід, який підлягає оподаткуванню (пункт 164.1164.2 статті 164 Податкового кодексу України).

Визначення терміну «дохід»

На сьогодні в Податковому кодексі України (далі — ПК України) відсутнє визначення терміна «дохід», проте в пункті 14.1 статті 14 наявні визначення окремих видів доходів, зокрема:

Дивіденди — платіж, що здійснюється юридичною особою …на користь власника корпоративних прав…, у зв’язку з розподілом частини його прибутку (підпункт 14.1.49); емісійний дохід — сума перевищення надходжень, отриманих емітентом від емісії (випуску) власних акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів, над номінальною вартістю таких акцій (інших корпоративних прав) та інвестиційних сертифікатів (під час їх первинного розміщення), або над ціною зворотного викупу під час наступних розміщень інвестиційних сертифікатів та акцій інвестиційних фондів (пункт 14.1.57); дохід суб’єктів, які здійснюють випуск та проведення лотерей, від операцій з випуску та проведення лотерей складається з доходу, що залишився після формування призового (виграшного) фонду та суми безнадійної заборгованості, визначеної підпунктом «е» підпункту 14.1.11 цього пункту (підпункт 14.1.271).

Читайте також: Податкова амністія: кожен із нас – потенційний злочинець

Однак законодавець передбачив, що терміни, які застосовуються у Податковому кодексі України та не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (пункту 5.3 статті 5 ПКУ). Так, у частині першій статті 189 Цивільного кодексу України визначено, що «продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю». У статті 177 Цивільного кодексу України до речей віднесено «гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні й нематеріальні блага».

Тоді як відповідно до статті 2 та пункту третього частини третьої статті 47, статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк — це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, зокрема розміщувати залучені у вклади (депозити) кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитні операції шляхом укладання кредитних договорів, на підставі яких виникають кредитні зобов’язання (стаття 509, 1054 Цивільного кодексу України). Слід наголосити, що законодавець вважає операцією виконання зобов’язання, що відображено в підпунктах 164.2.4 та 164.2.9 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 1)

Отже, в чинному законодавстві України прямо передбачено, що дохід має бути отриманий за результатами правочину, в тому числі й банківської послуги — кредитної операції в цілому.

Аналогічні вимоги встановлено й для платників податку на прибуток. Так, інші терміни для цілей розділу III (платниками податку на прибуток) використовуються в значеннях, визначених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку й міжнародними стандартами фінансової звітності, викладеними державною мовою та офіційно оприлюдненими на веб-сторінці центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку (підпункт 14.1.84 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.2 статті 44 ПКУ, стаття 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Читайте також: Протидія економічній злочинності в Україні в 2020 році: стан і проблеми (Частина 2)

У Концептуальній основі фінансової звітності, виданій Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у вересні 2010 року (переглянута в березні 2018-го), офіційно оприлюдненій на сайті Мінфіну України зазначено, що фінансова звітність надає інформацію, а бухгалтерський облік описує наслідки операцій, що змінюють економічні ресурси суб’єкта господарювання (пункти 1.17, 3.8). Такими наслідками (результатами) є дохід або витрати (пункти 4.2 (таблиця 4.1) 4.72), які визначено відповідно:

— дохід — збільшення активів або зменшення зобов’язань, наслідком якого є зростання власного капіталу, крім як унаслідок здійснення внесків держателями вимог до власного капіталу (пункт 4.68);

— витрати — зменшення активів або збільшення зобов’язань, наслідком якого є зменшення власного капіталу, крім як унаслідок здійснення розподілу держателям вимог до власного капіталу (пункт 4.69).

Отже, для платників податку на прибуток оцінка фінансового результату реалізації правочину (зобов’язання) в цілях оподаткування повинна здійснюватися впорядковано і в цілому. Зважаючи на вимоги Конституції України стосовно рівності всіх суб’єктів права власності перед законом (частина четверта статті 13), рівності всіх людей у своїй гідності і правах (стаття 21) та перед законом (стаття 24), визначення терміна «дохід» має бути однакове для всіх платників податків. Лише за таких умов можливе дотримання таких принципів податкового законодавства, як рівність усіх платників податків перед законом, єдиний підхід до встановлення податків та зборів, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункти 4.1.2, 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 ПКУ), а також уникнення катування з причин зазначеної вище дискримінації, вчиненого як податковим агентом, так і контролюючим органом (ч. 2 ст. 24, ст. 28 Конституції України, статті 2, 5 Загальної декларації прав людини, Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання).

Умови оподаткування прощеного боргу

З огляду на викладене та враховуючи те, що до додаткових благ віднесено «кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом (підпункт 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПКУ), дохід, отриманий платником податку згідно з підпунктом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України як додаткове благо — це отримана платником податку в результаті прощення (анулювання) залишку основної суми боргу (кредиту) кредитором сума перевищення надходжень позичальника над його витратами унаслідок виконання кредитного договору (зобов’язання).

Аналогічну позицію при вирішенні спорів з питань оподаткування громадян займали адміністративні суди до 2015 року. Так, Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилася з висновком апеляційного суду у справі № 815/1849/14, що повернення позивачем банку значно більшої суми коштів, ніж була отримана в якості кредиту, апріорі не може призвести до збільшення загального майнового стану й забезпечення приросту його активів у тій чи іншій формі.

Протиправність законодавців

Судова практика пішла всупереч вимог чинного законодавства України після внесення Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» протиправних змін до Податкового кодексу України, які грубо порушують вимоги Конституції України та законів України. У них здійснено «підміну поняття дохід» включенням до його змісту зменшення витрат позичальника за кредитною операцією в разі прощення основної суми боргу (кредиту) платника податку. Такі зміни викладено в новій редакції підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (пп. 32 розділу I) та у новому підпункті 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України (пп. 33 розділу I).

При цьому слід звернути увагу на те, що нормативний припис підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України, згідно з яким до доходу, що не включається до розрахунку річного оподаткованого доходу в будь-якому випадку віднесено частину (50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати в розрахунку на рік) основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором, як і інші його положення, якими до зазначеного вище розрахунку не включаються такі «доходи», як прощені (анульовані) кредитором проценти, комісії та/або штрафні санкції (пені), а також основна сума боргу за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, дискримінаційні за ознаками належності платника податку до категорії — громадянин України, припинення зобов’язання за кредитним договором шляхом прощення боргу, а не на іншій підставі, та видачі громадянину України іпотечного кредиту в іноземній валюті, що заборонено чільним законодавством України.

У них порушено принципи рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів дискримінації (п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 ПКУ), єдиного підходу до встановлення податків та зборів (п. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПКУ), проігноровано вимоги законодавчих актів, які встановлюють заборону виконання зобов’язання та надання споживчих кредитів в іноземній валюті (статті 524 та 533 ЦК України, пункт 8 розділу I Закону України від 22.09.2011 № 3795-VI, частина п’ята статті 3 Закону України від 15.11.2016 № 1734-VIII «Про споживче кредитування»).

Позиція Верховного Суду

Враховуючи такі зміни в податковому законодавстві, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 р. у справі № 819/596/16 зробив висновки, згідно з якими до доходу громадянина України — платника податку відноситься:

— у будь-якому випадку «основна сума боргу платника податку, анульована (прощена) кредитором за його самостійним рішенням, є доходом такого платника» (пункт 12);

— проценти, нараховані за користування кредитними коштами, «оскільки нараховані проценти за користування кредитом є платою за надану послугу з користування кредитними коштами, а тому анулювання таких (процентів) — звільнення від оплати за таку послугу для позивальника є додатковим благом…» (пункт 13).

Однак на сьогодні Верховний Суд частково вже заперечив позицію як законодавця, так і попередньої судової практики щодо віднесення до доходів громадян:

1) прощених процентів за користування кредитом (у постанові від 28.07.2021 р. у справі № 826/12872/17 Верховний Суд дійшов висновку, що в разі прощення процентів, нарахованих за користування кредитом.., відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку, тобто відсутнє зростання показників фінансового та/або майнового стану);

2) прощеної пені та штрафів (у пункті 19 постанови від 31 січня 2019 року у справі № 810/1575/16 Верховний Суд зробив висновок про те, що «пеня та штраф є лише засобом забезпечення виконання основного зобов’язання перед банком та не є доходом платника податку в разі їх анулювання за рішенням банківської установи»).

З огляду на викладене суди мають дотримуватися аналогічної позиції й у випадках відсутності перевищення надходжень над витратами позичальника в результаті реалізації кредитного договору (виконання боргового зобов’язання), адже частиною шостою статті 10 ЦПК України прямо передбачено, що суд, дійшовши при розгляді справи висновку, що якщо закон чи інший правовий акт суперечить Основному Закону України, то суд зобов’язаний застосувати норми Конституції України, як норми прямої дії, а не такий закон чи інший правовий акт. У такому випадку суд після ухвалення рішення в справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції КСУ.

Нагальні заходи припинення податкової дискримінації

У зв’язку з цим нагальним є питання визначення терміна «дохід» у Податковому кодексі України, а також офіційного тлумачення Конституційним Судом України порядку виконання обов’язку всіх громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, встановленого в частині другій статті 67 Конституції України. Необхідність здійснення таких заходів зумовлена наявністю колізій у податковому законодавстві щодо обчислення податковим агентом доходу за відсутності обов’язку сплати податку з такого доходу, прийняття протиправних рішень про нарахування доходу в разі прощення основної суми боргу платника податків кредитором за відсутності перевищення надходжень над витратами позичальника в результаті реалізації кредитного договору (виконання боргового зобов’язання), а також визначення суми податкового зобов’язання на такий «дохід».

Незважаючи на те, що положення підпункту 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 ПК України дискримінаційні та призводять до вчинення службовими особами податкових агентів, судових та правоохоронних органів катувань громадян України — платників податків на цьому ґрунті представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Олена Степаненко в листі № 23328.4/К-11324.3/21/24.2 від 12.08.2021 р. вважає, що «з огляду на визначеність доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу, потреби в офіційному тлумаченні конституційного положення (стосується ч. 2 ст. 67 Конституції України) та підстав для підготовки конституційного подання… наразі немає». Тому в цій статті ми звертаємося до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової вжити заходів задля припинення катувань громадян України — платників податків, що ґрунтуються на податковій дискримінації.

Лише в разі встановлення доходу, як суми перевищення надходжень над витратами платника податку в результаті вчинення правочину впорядковано і в цілому в правозастосовній діяльності уповноважені органи державної влади забезпечать виконання та дотримання таких принципів права як верховенство права (статті 8, 9, 129 та 147 Конституції України, п. 1, ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 10 ЦПК України, ст. 6 КАС України, ст. 11 ГПК України); справедливість (ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); законність (статті 1, 8, 9, 19, 60, 68 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, ст. 242 КАС України, ч. 2 ст. 11, ст. 236 ГПК України); охорона й захист прав і свобод людини (статті 3, 21, 41, 55 Конституції України, статті 2 та 5 ЦПК України, статті 2 і 5 КАС України, статті 2, 4, 5 ГПК України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); доведеність вини (п. 2, ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 109 ПК України, ст. 11 КК України, ст. 9 КпАП України); презумпція невинуватості (ст. 62 Конституції Украї’ни), рівність перед законом і судом (ч. 4 ст. 13, ч. 1 ст. 21, 24 Конституції України, підпункт 4.1.2. пункту 4.1 статті 4 ПК України, статті 2 та 6 ЦПК України, ст. 2 КАС України, статті 2 і 7 ГПК України, ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); повага до честі та гідності людини і громадянина України (статті 3, 68 Конституції України, ст. 1 Загальної декларації прав людини, ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 2 та 6 ЦПК України, статті 127 і 365 КК України); процедурність судової влади (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); змагальність сторін (п. 3, ч. 2 ст. 129 Конституції України, статті 2 та 12 ЦПК України, ст. 9 КАС України, ст. 13 ГПК України); реальне оскарження судових рішень, рішень суб’єктів владних повноважень (стаття 2 ЦПК України, пп. 6 та 7 ч. 3 ст. 2, ст. 19 КАС України, пп. 8 та 9 ч. 3 ст. 2 ГПК України, ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); транспарентність (ст. 5 Конституції України); незалежність судів при здійсненні правосуддя (статті 126 та 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 6 та 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); безсторонність (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»); професіоналізм (Податковий кодекс України, Закон України «Про судоустрій і статус суддів»).

У протилежному випадку уповноважені органи державної влади, податкові агенти та їх службові особи вчинять дисциплінарні, кримінальні, податкові й цивільні правопорушення та, як наслідок, порушать конституційні права громадян України — платників податків, завдадуть їм матеріальної та моральної (психофізіологічної) шкоди за відсутності в діях останніх протиправності.

Висновки

Отже, уповноважені органи державної влади (Президент, Верховна Рада, Рада національної безпеки і оборони України, Конституційний Суд, Кабінет Міністрів, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, суди та правоохоронні органи) зобов’язані негайно вжити заходи для припинення катувань, що ґрунтуються на податковій дискримінації громадян України, зокрема:

1) суб’єкти права законодавчої ініціативи — ініціювати внесення змін до Податкового кодексу України, в яких: визначити термін «дохід» відповідно до Концептуальної основи фінансової звітності, виданої Радою з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; підпункт «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 викласти у такій редакції: «д) суми прощеної позики (кредиту), що залишилася, за рішенням позикодавця (кредитора)»; виключити підпункт 165.1.55 з пункту 165.1 статті 165;

2) Конституційний Суд України — надати офіційне тлумачення порядку виконання обов’язку всіх громадян щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік, гарантованого в частині другій статті 67 Конституції України;

3) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини — внести подання до Верховного Суду, Державної фіскальної служби України, а також до інших правоохоронних органів про припинення та недопущення катувань громадян України, що ґрунтуються на податковій дискримінації;

4) уповноважені органи досудового розслідування — забезпечити проведення досудового слідства в кримінальних провадженнях, пов’язаних із вчиненням катувань громадян України, що ґрунтуються на податковій дискримінації;

5) Вища рада правосуддя — притягнути до дисциплінарної відповідальності суддів, які прийняли незаконні рішення у справах та вчинили катування громадян України, що ґрунтуються на податковій дискримінації, а також ініціювати притягнення винних суддів до кримінальної відповідальності;

6) забезпечити відшкодування майнової та моральної (психофізіологічної) шкоди жертвам катувань, що ґрунтувалися на податковій дискримінації;

7) Рада національної безпеки і оборони — здійснити координацію діяльності органів виконавчої влади з усунення загрози національній безпеці України — припинення та упередження вчинення катувань громадян, що ґрунтуються на податковій дискримінації.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Безкомпромісне питання ренти

Опубліковано

on

От

Богдан КАТРУШИН,
кандидат економічних наук, начальник Східного міжрегіонального управління ДПС України по роботі з великими платниками податків

Чому підвищення ренти за надрокористування є вимогою ринку, а не спробою тиску на металургів? Для початку нагадаю, що 1 січня набув чинності Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», більш відомий як вельми контраверсійний з точки зору окремих галузей великого бізнесу законопроект № 5600. Новий закон передбачає чималий перелік змін до Податкового кодексу України (ПКУ) покликаний гармонізувати національну податкову базу з трендами глобального ринку.

Невгамовна дискусія

У принципі те, що Верховна Рада наприкінці року разом із держбюджетом ухвалює закон, який узгоджує податкове законодавство з фінансовим планом на наступний рік, не є несподіванкою. Так відбувається практично щороку. Ще напередодні голосування у ВРУ було зрозуміло, що голосів самої лише монобільшості цілком вистачатиме для прийняття законопроекту. Але були контраверсійні пункти, як-от внесення змін до положень ПКУ, що регулюють рентні платежі за користування надрами для видобування корисних копалин.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Закон №5600 прийнято: чи варто сподіватися на збільшення надходжень до держбюджету?

Рентне питання особливо чутливе для бізнесу, який залежить від видобування залізної руди. Адже попит та злет світових цін на залізорудну сировину останніми роками призвів до неабиякого зростання прибутку українських гірничо-збагачувальних та металургійних комбінатів. Наприклад, Запорізький залізорудний комбінат у січні—жовтні 2021 року збільшив випуск залізної руди на 7% у порівнянні із відповідним періодом минулого року, «АрселорМіттал Кривий Ріг» наростив виробництво чавуну на 14%, «Інтерпайп» — виробництво сталі на 23,2% проти минулорічних показників. Експерти прогнозують поступальне збільшення видобутку залізної руди в світі до кінця поточного десятиліття щонайменше до 3,7 млрд тонн на рік проти 3 млрд тонн на поточний момент. Насамперед, зростатиме попит на сировину з підвищеним вмістом заліза — так званої «преміальної» руди. Переробка такої сировини спричиняє майже на третину менші обсяги викидів, що вкрай актуально для подальшої декарбонізації металургійної галузі, особливо в Китаї.

У 2020 році поставки «преміальних» окатишів та концентрату здійснили Ferrexpo і «Метінвест». Водночас у ЄС підприємства, які зосереджені на такій сировині, вже становлять понад 80% галузевих потужностей.

Терези ринку

Чи була світова кон’юнктура головною причиною зростання податкової ставки гірничорудної ренти? Однією з причин — так, проте не головною.

Ситуація, коли середньострокова динаміка обсягів виробництва в певній галузі є тригером для перегляду рентних ставок — як у менший, так і в більший бік — є цілком нормальною світовою практикою. Саме такі процеси відбулися в Канаді й США на початку 1990-х та останніми роками в Індії та Бразилії, де виробництво сировини до кінця десятиліття повинно зрости на 15—25% — до 216 млн тонн та 546 млн тонн на рік, відповідно.

Читайте також: Рентну плату братимуть і за спеціальне використання морської води

Отже, на питання, чи мав Кабінет Міністрів у поточній економічній ситуації моральне право не змінювати рентну ставку, слід відповісти — радше, ні. Ще одна об’єктивна причина перегляду рентних ставок — недосконалість українського податкового законодавства, що надавала видобувникам шпаринки для мінімізації сплати рентних платежів. Саме ці прогалини намагається тепер ліквідувати парламент. Водночас парламентарі зважили на питання реінвестицій в екологічну безпеку й ухвалили збільшення екологічного податку на викиди двоокису вуглецю втричі. Адже, будемо відверті, саме металургійні підприємства є абсолютними рекордсменами з погіршення екологічної ситуації в промислових регіонах України, випереджаючи нафтохімію та енергогенеруючі компанії за рівнем шкідливих викидів на одного суб’єкта у 7—16 разів.

Базове питання

На відміну від інших податків, рентна плата прив’язана до вартості видобутих корисних копалин, що реалізовуються юрособами, яким видано спеціальний дозвіл на користування надрами. І тут головне питання: на яку базу нараховується плата й за якою ставкою? Чому визначення бази оподаткування — надзвичайно важливе питання?

По-перше: бізнес прагне зменшити базу і ставку, щоб отримати більший прибуток. Держава навпаки — збільшити надходження до бюджету шляхом збільшення бази оподаткування та підвищення ставки і водночас стимулювати виробництво, впровадження інноваційних технологій, зберегти робочі місця та конкурентоспроможність підприємств на світовому ринку.

Згідно з пунктом 252.7 ПКУ, вартість видобутої корисної копалини, яка закладається в базу оподаткування, обчислюється платником для кожної ділянки надр або за фактичними цінами реалізації відповідного виду корисної копалини, або розрахунковою вартістю відповідного виду корисної копалини. Для розрахунку береться більша з цих величин. І тут натрапляємо на першу пастку, позаяк у надрокористувачів виникає спокуса маніпулювати визначенням, що саме є корисною копалиною, яка реалізується, і, відповідно, обрати найменше значення.

По-друге: як відомо, не всі поклади залізної руди містять достатню кількість заліза. Руда потребує збагачення — обробки з метою підвищення концентрації заліза та зменшення кількості природних домішок.

Дилема кінцевої вартості

В одному зі спорів, який перебуває в судах уже понад рік, держава намагається стягнути з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» несплачені до бюджету кошти через зменшення платником рентних зобов’язань, зокрема, через заниження бази оподаткування, яку ЦГЗК звузив суто до другого етапу переробки руди — дроблення. Практика більшості розвинутих країн визначає вартість корисної копалини на рівні собівартості неагломерованого концентрату, який перебуває на третьому етапі переробки. При цьому об’єктом оподаткування рентною платою вважається руда, отримана під час провадження господарської діяльності компанії з видобування, тобто як видобуток, так і первинна обробка сировини.

Залучені до судових слухань експерти встановили, що під час виконання технологічних процесів із виробництва концентратів рудних мінералів, а саме магнетитових концентратів, не відбувається утворення нових сполук та мінеральних фаз. Таким чином базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин має стати визначена вартість концентрату залізорудного магнетитового, тобто значно дорожчої товарної продукції.

Отже, заниження зобов’язань з рентної плати з боку згаданої вище юрособи стало можливим саме через міжгалузеві правові колізії, які часто виникають із причин напрочуд застарілого надрового законодавства. Кейс ЦГЗК є далеко не поодиноким. «АрселорМіттал Кривий Ріг» теж намагається в судах оскаржити обвинувачення в неповній виплаті ренти за користування надрами впродовж 2015—2020 років. Отже, в тій частині законопроекту, яка стосується надрокористування, ведеться ретельна робота щодо нормативної синхронізації та приведення податкових норм до сучасної специфіки ринку.

Читайте також: Типові помилки при заповнені звітності з рентної плати за користування надрами

І це цілком слушний крок, адже лишати нормативну базу на рівні, на якому вона була останні 20—25 років, це означає позбавити той самий ринок можливості адаптувати світові стандарти та власноруч прикрити перспективні ніші для іноземних інвестицій. Таким чином, прийняття законопроекту № 5600 змінило саму концепцію визначення бази оподаткування. Її розрахунок відбуватиметься за єдиним стандартом: шляхом класифікації видобутої мінеральної сировини згідно з галузевими вимогами. Відтепер види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюються кондиціями на мінеральну сировину ділянки надр, на яку виданий спецдозвіл платнику рентної плати. Крім того, для залізних руд виключено застосування розрахункової вартості для визначення бази оподаткування. Натомість визначення вартості таких руд відбуватиметься лише за фактичними цінами реалізації сировини, видобутої гірничим підприємством.

Фактичну ціну визначатиме Мінекономіки за податковий (звітний) період як середню вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China з конвертацією в гривню за тонну за курсом НБУ станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом. Цей індекс ще має назву Platts і є індикатором, який використовується у всьому світі для формування цін контрактів на залізну руду. Фактичну ціну реалізації руд заліза Мінекономіки має щомісяця публікувати на своєму сайті. Це робить регуляцію ринку не лише прозорою, а й більш зрозумілою для інвестиційної оцінки.

Формула балансу

Що ж до формули обчислення розрахункової вартості, то певним компромісом можна вважати закріплення в п. 252.16 ПКУ мінімального коефіцієнта рентабельності гірничого підприємства в розмірі 0,20. З одного боку, влада погодилася скасувати жорстку норму із застосуванням коефіцієнта рентабельності для тих підприємств, що порушили строк регулярної повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр. Ця норма становила трикратний розмір облікової ставки НБУ. З іншого — усунута можливість заниження бази оподаткування на формально «ризикованих» родовищах, для яких визначено дуже низький коефіцієнт рентабельності.

За попередньою редакцією Податкового кодексу передбачалася ставка 12%, якщо середня вартість залізної руди за податковий період становить 70 дол. США і більше, й 11%, якщо середня вартість залізної руди є нижчою за 70 дол. США. У новій редакції передбачаються такі ставки: 3,5% — якщо середня вартість залізної руди становить 100 дол. США і менше; 5% — якщо середня вартість залізної руди становить більше 100 дол. США, але не перевищує 200 дол. США включно; 10% — якщо середня вартість залізної руди перевищує 200 дол. США.

Таким чином, при зменшенні ставок змінюється сама база оподаткування, яка стає чітко визначеною та очікувано більшою. Аналогічний підхід профільний комітет планував застосувати для видобування марганцевих руд. Для них також передбачалося визначати вартість товарної продукції лише за фактичними цінами реалізації, яка мала б визначатися Мінекономіки як вартість тонни руд марганцевих за індексом Manganese ore 44% Mn CIF China, визначеної Platts. І хоча цю поправку депутати під час голосування в другому читанні не підтримали, перегляд формули нарахування ренти для марганцевої руди — це лише питання часу.

Замість висновку

Так чи була в законі «дискримінаційна» складова щодо металургів? З моєї точки зору — жодної. По-перше, влада таки зберегла коригуючий коефіцієнт «сухої ваги» 0,9 доставки рентної плати, що грає переважно на зменшення, по-друге, відмовилася від застосування вищої ставки рентної плати за шкалою від 0,1% до 16%. Зрештою, цілком очікувано, що зважаючи на ситуаційне падіння цін на залізну руду в поточному році, вирішено було вдатися до компромісної моделі диференціації ставок рентної плати. Завдяки цьому виграють усі: і виробники, в яких залишиться фінансовий ресурс для модернізації та реінвестицій, і державний бюджет, який отримає додаткові надходження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

В Україні запрацюють кваліфікаційні центри. Як це вплине на український ринок праці?

Опубліковано

on

От

Олена КОЛЕСНІКОВА,
голова галузевої ради Федерації металургів України

Влада нарешті прийняла необхідні рішення для запуску кваліфікаційних центрів. Вони стануть кейсом про реальний win-win для роботодавця і найманого працівника.

Народження ідеї

Відсутність механізму для швидкого підтвердження навичок часто створює головний біль як роботодавцям, так і працівникам. Перші не можуть брати робітників на відповідальні позиції без де-юре підтвердженого розряду, а отже, закривають доступ до росту всередині підприємства. Для працівника ж це означає довгу дорогу формальної освіти в кілька років, або міграцію до сусідніх країн, які мають гнучкі системи підтвердження кваліфікацій.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Нова структура Держпраці

У реальному житті, коли роботодавець не може офіційно працевлаштувати людину через відсутність «корочки», є кілька рішень. Наприклад, такі трудові відносини не починаються або переходять у тінь. Обидва варіанти не йдуть на користь економіці країни. Виправити цю ситуацію, а також допомогти працівникам вийти з тіні, мають кваліфікаційні центри. Це організації, які перевірятимуть навички, й у випадку позитивної оцінки — видаватимуть документ-підтвердження. Формально це звучить як «визнання кваліфікацій, здобутих неформальним шляхом, через самостійне навчання».

Увесь світ давно обрав шлях швидких рішень. Оперативне визнання вмінь, які людина отримує впродовж життя, є хорошим варіантом. Європейські країни також використовують кваліфікаційні центри для підтвердження навичок. Тож український сценарій не є якимось ноу-хау, це вже звична практика.

Та перш ніж запустити роботу кваліфікаційних центрів, роботодавці, Національне агентство кваліфікацій та влада кілька років працювали над їхньою візією. Якими вони будуть? Хто зможе їх створювати? Відповіді на ці запитання шукали під час дискусій. Далі була складна робота над проектами документів, які зберегли б спільне бачення. Впродовж минулого року уряд нарешті прийняв увесь пакет рішень, які запускають роботу цих центрів.

Кваліфікаційні центри як інструмент покращення життя бізнесу і людей

Сьогоднішня молодь не готова витрачати роки на побудову кар’єри за принципом «від підлеглого до начальника». Вона хоче високих доходів і хороших умов вже зараз. Водночас бізнес не хоче втрачати людей, які вміють якісно працювати. Тому кваліфікаційні центри дозволять підвищити робітника на підприємстві, збільшити йому зарплату, не порушуючи законів і не підпадаючи під штрафи. Для людини це можливість зайняти позицію, яка потребує формальної підготовки. Можливість підтвердити навички в кваліфікаційному центрі дозволить за кілька тижнів—місяць отримати офіційне визнання кваліфікацій, а отже — покращити свою кар’єру.

Читайте також: 7 кроків скорочення штату працівників

Як створити кваліфікаційний центр? Податися на акредитацію центру можуть юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи. Для цього вони подають заявку з додатками до Національного агентства кваліфікацій. Що слід додати до заявки? Перше — Копію статуту (положення про структурний підрозділ), де зазначено, що організація може здійснювати діяльність з оцінки кваліфікацій. Важливо: вам не потрібно терміново вносити зміни в статут чи положення, якщо там чітко не прописано, що ви займаєтесь визнанням результатів навчання, освітньою діяльністю. Якщо маєте пункт про здійснення інших видів діяльності — цього буде достатньо.

Друге — Перелік оцінювачів за кожною кваліфікацією. Підтвердити факт залучення таких експертів можна копією трудового договору або договору ЦПХ. Для оцінки однієї кваліфікації мають залучатися мінімум 2 оцінювачі. Вимог до таких фахівців усього дві: їхня освіта та досвід роботи.

Третє — затверджену процедуру підтвердження кваліфікацій. Тут треба розписати порядок подачі заявок до центру, дотримання об’єктивності та неупередженості під час оцінювання, порядок видачі документів тощо. Окрім того, інформацію про банк контрольно-оцінювальних матеріалів, які будуть використані під час оцінювання. Це можуть бути тести, різноманітні задачі. Для розгляду заявки необхідно додати зразки таких матеріалів з оцінювання хоча б однієї кваліфікації, а ще відомості про приміщення та обладнання майбутнього центру (заявник має довести, що має матеріальну базу, необхідну для проведення оцінювання) та посилання на веб-сайт, на якому буде розміщуватися інформація про діяльність такого центру. Оце й усе. Тривалість акредитації — не більше 60 робочих днів.

Документи, які знадобляться заявникам: типове положення про кваліфікаційний центр (юстований наказ МОН); порядок присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами (постанова Кабміну); деякі питання акредитації кваліфікаційних центрів (постанова Кабміну); порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів (постанова Кабміну); положення про Реєстр кваліфікацій (постанова Кабміну).

Замість висновку

Як нас запевнили, підприємства прямо зараз можуть подаватися на акредитацію кваліфікаційних центрів. Це дозволить додати до кар’єрних маршрутів працівників ще одну позначку, яка спростить їм життя і, водночас, підвищить їхній професійний статус та доходи. Разом із тим провал чи успіх історії з кваліфікаційними центрами багато в чому залежить від бізнесу і людей, зацікавлених у швидкій побудові кар’єри. Я переконана, що «білий» український бізнес оцінить цю новацію й скористається її можливостями на всі 100 процентів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 24

Опубліковано

on

От

Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16, ч.17, ч. 18, ч.19, ч.20, ч. 21, ч.22, ч.23

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).

Частина 24. Висновки: якою має бути кримінальна політика держави?

У даному циклі опублікованих протягом 2021 року в ЮВУ статей з проблем організованої злочинності автори відповідають на питання — як запобігти поглибленню організованої злочинності, яка нікуди не поділася, а лише ретельно замаскувалася. Як один із нестандартних варіантів для влади, пропонують звернутися до зниження рівня фонових явищ, які її супроводжують. Автори представляють обґрунтування тісного взаємозв’язку організованої злочинності й корупції з політико-соціально-економічними умовами. Значний пласт публікацій становлять особливо гострі нині проблеми вкорінення організованої злочинності в судову систему. В даній статті розглядається актуальна проблема — якою має бути кримінальна політика держави в протидії організованій злочинності? Автори також обґрунтовують власні висновки та пропозиції.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Звичайно, не можна на шпальтах газети викласти всі аспекти природи організованої злочинності та шляхів протидії їй, але автори, з огляду на чималий власний професійний практичний досвід у сфері боротьби з організованою злочинністю, завжди відкриті для подальших дискусій та проведення потрібних досліджень. Ми також висловлюємо щиру вдячність Шеф-редактору «ЮВУ» Віктору Ковальському та Головному редактору Федору Іллюку за організацію публікацій даного циклу та сприяння в тому, аби з науковими розвідками вчених з проблем організованої злочинності в Україні ознайомилося якнайбільше фахівців.

Нова спроба судової реформи

Із приходом до влади Президента України В. Зеленського розпочалася нова спроба судової реформи, а його Указом № 79/2021 26 лютого 2021 р. суддя КСУ О. Тупицький відсторонений від посади й щодо нього проводиться досудове розслідування, як і стосовно інших суддів та високопосадовців.

Читайте також: Організована злочинність: фантом чи реальна загроза?

Дванадцятого червня 2021 р. В. Зеленський підписав Указ «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки». У ньому визначені проблеми та пріоритети вдосконалення законодавства щодо судоустрою, статусу суддів, судочинства та інших інститутів правосуддя, а також впровадження невідкладних заходів для покращення діяльності правових інститутів. Пізніше, 3 серпня, Президент України підписав закон № 1635-ІХ щодо діяльності Вищої ради правосуддя, яким передбачено внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів ВРП, який парламент ухвалив 14 липня. Враховуючи запит суспільства на справедливість, цей документ покликаний створити необхідну законодавчу основу для ефективної реформи судової системи. Закон удосконалює порядок обрання на конкурсній основі членів Вищої ради правосуддя задля забезпечення незалежності судової гілки влади, призначення доброчесних та високопрофесійних суддів, а також дотримання норм професійної етики в діяльності суддів. Передбачається також створення Етичної ради, яка має визначати, чи відповідає кандидат на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Наразі триває процес формування Етичної ради, хоча Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку й не підтримала запропонованих законодавцем новел з огляду на сумнів у їх конституційності. Тому Рада звернулася до ВС як суб’єкта права на конституційне подання щодо конституційності окремих положень законів.

Восьмого жовтня пленум Верховного Суду ухвалив (постанова № 8) звернутися до КСУ з конституційним поданням щодо перевірки конституційності положень законів у частині формування та повноважень Етичної ради, а Конституційний Суд 3 листопада відкрив провадження у справі за цим поданням ВС.

Читайте також: Боротьба з контрафактом: питання моралі чи фінансування оргзлочинності?

Отже, судова система вміє себе захищати, адже внесені зміни до законодавства містять положення, відповідно до якого Етична рада протягом шести місяців з дня її утворення має оцінити відповідність критеріям професійної етики та доброчесності нинішніх членів Вищої ради правосуддя (крім голови Верховного Суду), призначених до набрання чинності цим законом. За результатами такого одноразового оцінювання вона може рекомендувати органу, який призначив члена ВРП, звільнити його. До всього додамо також, що Президент також ініціював навіть невідкладну ліквідацію Окружного адміністративного суду м. Києва, який прославився своїми «цікавими» рішеннями та діяльністю його голови П. Вовка.

Попередження монополістичному олігархату

Окрім того, 5 листопада Володимир Зеленський підписав Закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», спрямований на відокремлення великого бізнесу від політики та обмеження деструктивного впливу привілейованих інтересів певних осіб на економічне життя України. Незважаючи на деякі його норми, що можуть бути вдосконалені, а також деструктивну критику документа у відповідних колах і певними ЗМІ, вважаємо, що сам факт появи цього правового акта має неабияке значення для українського політичного та економічного життя, адже його існування є певною предосторогою для монополістичного олігархату в Україні. Тільки б він не став, як у нас ведеться, просто гарною «картинкою» перед закордонними партнерами в українських реаліях, що практикується уже десятиліттями. При теперішній багаторічній і глибоко вкоріненій системі монополізації економіки олігархатом та організованими корупційними угрупованнями, наявності величезних тіньових капіталів тощо й створення потужних важелів впливу на діяльність усіх трьох гілок державної влади, впровадження в життя цього закону вимагає необхідної політичної волі керівництва держави. Так само він потребує й реальних супутніх реформ, що, в свою чергу, вимагатиме ще цілої низки системних заходів. Як воно все буде, покаже час. Безумовно, важливим у цьому плані є й проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення діяльності Антимонопольного комітету України» (прийнятий у першому читанні). Він передбачає проведення реформи законодавства про захист економічної конкуренції, та в зв’язку з цим вдосконалення діяльності й самого АМКУ. Ба більше, Україна при підписанні угоди про Асоціацію з ЄС взяла на себе зобов’язання наблизити вітчизняне законодавство про конкуренцію і практику його застосування до acquis communautaire європейської спільноти.

Життя і практика доводять…

Вважаємо, варто здійснити й другу спробу вже прагматичної, а не «картинкової», реформи правоохоронних органів, які реформувалися здебільшого формально, а іноді з метою «замести сліди» діяльності деяких нуворишів — вихідців із 90-х років минулого століття. Так, траплявся паралелізм у їх роботі, виконання невластивих функцій (їх безмежна кількість), що важко побачити в інших державах світу. Існувала й неабияка різниця в їх матеріальному забезпеченні, а ще непрофесіоналізм кадрів тощо. Минули роки й сьогодні результати їх діяльності ми бачимо наочно. Життя і практика доводять, що не назви органів, не їх кількість, і навіть не високе матеріальне забезпечення приносять позитивний результат, а лише люди, які там працюють, їх професіональний рівень та відданість справі. Тому на перше місце при оцінці діяльності правоохоронців ми повинні ставити фаховість і фактичні результати їхньої роботи, а вже потім — усі інші показники. Водночас у процесі проведення минулих так званих «реформ», усе робилося навпаки.

Скажімо, хіба за таких «реформ» і такої немислимої чисельності правоохоронних органів, які протидіють тій же корупції в Україні, у нас подолано це негативне суспільне явище й міжнародні партнери визнали це? Ні, навпаки, коли йдеться про Україну та надання їй членства у відповідних міжнародних органах, знову стверджується, що корупція не подолана й ми повинні з нею боротися. Зокрема, за 2020 р. Україна продемонструвала лише незначне покращення в світовому «Індексі сприйняття корупції» Transparency International і знову опинилася позаду всіх сусідів (33 бали), окрім Росії, яка має 30 балів та посідає 129 місце в рейтингу.

В СРІ 2020 Україна ділить 117 місце з такими країнами як Єгипет, Свазіленд, Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія.

Організований криміналітет так просто не віддасть управлінський ресурс

Отже, наша країна сьогодні вчергове вдалася до реформ. Але слід знову нагадати, що політична й управлінська корупція у зв’язці із системою організованого криміналу та тіньової комерції так вкорінені в органи влади, що володіють надзвичайно потужним ресурсом, який так просто не віддадуть і не поступляться своїм панівним становищем лише через прийняття певних законів. Працює ціла система державних органів, які всіма способами протидіють новим законам, контролюючи їх прийняття у вигідному руслі, або знаходячи все нові способи, як їх обійти. А це тому, що організована корупційна злочинність та олігархи уже, нібито, й не публічні групи. Це раніше вони самі були народними депутатами та займали високі посади в органах виконавчої влади. Нині вони працюють приховано через лобістів у парламенті чи вкорінених туди їхніх представників. Не гребують ці групи й наданням доступу до влади, як показали недавні трагічні події, через оформлення помічниками народних депутатів іноземних агентів, зокрема чеченських емісарів. Це і є пряма загроза національній безпеці. І замість того, щоб узяти під підозру саму, нібито, постраждалу від злочину (вбивства депутата), цій депутатці надають право очолити Тимчасову слідчу комісію, і можливо, таким чином, приховати злочин. Такого непрофесіоналізму правоохоронних органів не могло б відбутися ні в радянські часи, ні в 1990-2000-ні роки. Нині організовані злочинні групи діють і більш витончено, що ускладнює боротьбу.

На сьогоднішньому етапі такого розбалансування діяльності державних органів через проникнення «метастазів» організованих корупційних і олігархічних угруповань, на порядок денний, як ніколи, виходить впровадження в політичну та державну діяльність принципу відповідності провини та обов’язковості покарання кожного, хто вчинив будьяке правопорушення. Яскравими прикладами сьогодення є проведення ними реформ — приходять непрофесіонали-реформатори, які усе ламають, безжалісно звільняють працівників.

А недолугі активісти несвідомо сприяють руйнуванню, зокрема грубо і непрофесійно втручаючись у процес формування антикорупційних органів, завдяки чому «реформовані» органи працюють ще гірше, що спричиняє неабиякі порушення прав і свобод людей. Через це суспільство і держава зазнають чималих збитків. А незаконно звільненим працівникам за рішенням судів держава ще має виплачувати чималі компенсаційні суми. А винних немає. Таких прикладів можна навести безліч. При тому, якщо й застосовуються правові норми, то лише вибірково, і до тих колишніх, хто уже став «ворогом» прийдешніх. Це стало нормою, як і впевненість у безкарності, що породжує вседозволеність. Таким чином, попри нібито велике багатоголосся про реформаторські шляхи розвитку незалежної української держави й навіть наявність значної кількості програм перебудовних заходів у діяльності правоохоронних органів, бажаних результатів не досягнуто. Це — факт.

Потрібна системна політика держави

Однією з важливих причин такого становища була не лише «картинковість» реформ, а й безсистемність, непослідовність заходів, суперечності між різними законодавчими та іншими державними актами, а ще штучним розривом між економічними, соціальними та іншими суспільними відносинами й нормами їх регулювання. Нині уряд України перейшов до реалізації конкретних заходів, які повинні позитивно вплинути не тільки на підвищення рівня економіко-соціальних показників, а й на зниження рівня організованої злочинності та корупції. Але розв’язання питання протидії цим негативним явищам потребує комплексного і системного підходу. Мова тут не просто про окремі закони, програми тощо, а про системну політику держави в цілому щодо протидії організованій злочинності та корупції. У сучасних умовах політику можна розглядати як багатопланову соціальну діяльність, пов’язану з регулюванням суспільних відносин, з державотворчою формою влади, розподілу функцій, завдань та компетенції державних органів як її носіїв. Вона є об’єктом багатьох наук і розглядається в різних аспектах — інституціональному, економічному, соціальному, правовому, психологічному тощо. Одним із видів є кримінальна політика, яка є частиною внутрішньої політики держави й охоплює основні напрямки діяльності партій та держави всередині країни.

Розуміння кримінальної політики науковцями дозволило їм та практикам значно ширше бачити функції держави в протидії злочинності й виробляти як на теоретичному, так і на організаційно-правовому, економічному тощо рівнях концептуальні основи діяльності держави в протидії злочинності. З відомих тлумачень кримінальної політики випливає, що вся діяльність держави повинна бути системною, опиратися на наукові основи й не обмежуватися лише каральними заходами. Злочинність — це складне й системне соціальне явище, а тому його вивчення і вжиття відповідних заходів нейтралізації до максимально низького рівня існування потребує розширення традиційного кримінально-правового поля шляхом залучення соціальних складових (економіка, культура, ідеологія, медицина, інститути громадянського суспільства тощо). Особливо це стосується організованої злочинності й корупції, які мають чи не найбільшу соціальну складову, оскільки в основі їх існування лежить незаконне збагачення, яке зменшує суму надбань для широкого суспільного використання.

Таким чином, кримінально-правовий аспект протидії злочинності має виростати з науково обґрунтованих соціальних причин та умов, що породжують злочинність, і висновків щодо ефективності каральної складової й подальшого перевиховання та ресоціалізації покараних. Акцентуючи увагу на каральній політиці, ми забуваємо, що суб’єктами злочинів є фізичні особи, які стають на шлях правопорушень через низький рівень загальної культури, духовності, правосвідомості, психобіологічних даних тощо. Це — велике поле діяльності для запобігання злочинності. Володіючи науковими знаннями щодо цих складових злочинності, необхідно вибудовувати належні напрями державної діяльності, спрямованої на її попередження.

Кримінальна політика держави — це спеціальні, системні й науково обґрунтовані напрями, методи, способи та засоби діяльності державних органів, політичних організацій і громадських об’єднань, які виконують відповідні функції, завдання та приймають рішення, врегульовані правовими та етичними нормами, що випливають із програмних, законодавчих і директивних документів і спрямовані на запобігання злочинності, проведення каральних заходів та перевиховання і ресоціалізацію правопорушників з метою забезпечення правопорядку, безпеки особи, суспільства і держави. Кримінальна політика є складовою політики держави, але вона є самостійним видом політики, оскільки охоплює окрему сферу її діяльності. І нині актуальні висновки відомого вченого П. Л. Фріса, який зазначає: «На жаль, у нашій країні за багато років не було вироблено для цієї сфери впливу цілісної програми дій, а тому важко говорити про кримінальну політику як генеральну лінію певного виду державної діяльності, що намагаються відзначити деякі автори» (Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Київ: Атіка, 2005. С. 140—274). Дійсно, вживалися та й нині застосовуються лише окремі, розрізнені й безсистемні заходи кримінально-правового характеру. Зберігається консерватизм поглядів на злочинність взагалі і її найбільш небезпечний вид — організовану злочинність та корупцію, який породжував безуспішні намагання протистояти їй одними силовими заходами, і то не завжди адекватними.

Чи є ефективною правоохоронна система?

Такої самої думки й інші дослідники, які поставили запитання та дали відповідь: «Чи ефективна правоохоронна система держави в боротьбі з організованою злочинністю та корупцією? Ні. Це підтверджено часом. Сьогодні йде перезавантаження ДБР, НАЗК, є серйозні питання до діяльності АРМА та НАБУ. Депутати вносять зміни не тільки в профільні закони, а й у Конституцію, порушуючи баланс між гілками влади. У 2020 р. на утримання цих органів передбачено понад 4 млрд грн з держбюджету, а саме: ДБР — 1,9 (2019 — 1,1 + 71,2%), НАБУ — 1,03 (2019 — 1,1 + 19,7%), НАЗК — 812 млн (2019 — 758 + 7,1%), АРМА — 278 млн (2019 — 239 +16,2%). Реальної ж ефективної віддачі від діяльності новостворених органів поки немає» (Литвиненко В. І., Пригунов П. Я., Гуцалюк М. В. Концептуальні засади протидії організованій злочинності і корупції на сучасному етапі розвитку України. Публiчне право. 2020. № 1 (37). С. 129).

Ми знаємо з історії та практики, що створення різних паралельних правоохоронних структур та одні репресивні заходи не розв’язували проблеми злочинності на будь-якому етапі суспільного розвитку, але часто державний апарат, налаштований на репресивні заходи, використовувався і для врегулювання політико-суспільних відносин взагалі. З іншого боку, криміналізація суспільства та органів влади паралізовувала й політичну волю до проведення комплексної та ефективної кримінальної політики. Інноваційні і новітні комплексні наукові дослідження вітчизняних правознавців ще нечисленні, але й ті, що є, не знаходять належного впровадження у законодавство та практику управлінської діяльності органів влади.

Суб’єктивний чинник править бал

На підтвердження сказаного можна навести деякі факти: не ведуться належні системні наукові дослідження для вироблення концепції закону про кримінальну політику держави, не прийнято законів про профілактику злочинів, кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів тощо. Без наукового комплексного вивчення факторів, що породжують організовану злочинність, яка суттєво впливає на стан внутрішньої безпеки держави, наявності адекватного нормативно-правового забезпечення профілактики та протидії злочинності відбувається формальне реформування діяльності правоохоронних та судових органів, де, звичайно, «править бал» суб’єктивний чинник.

Кримінальна політика повинна охоплювати всі напрями державної діяльності, які тією чи іншою мірою прямо чи опосередковано охоплюють питання протидії злочинності, тобто не тільки кримінально-правові, до яких ми відносимо заходи, передбачені нормами матеріального, процесуального, виконавчого права, кримінологічні процедури впливу на злочинність, але й соціальні, про що вже сказано вище. До таких підходів нас зобов’язують і Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 5 вересня 1996 року (Recommendation № R (96) 8 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to Member States on crime policy in Europe in a time of change, adopted on 5 September 1996 at the 572nd meeting of the Ministers Deputies).

У нашій історії мали місце факти прийняття певних програм боротьби з організованою злочинністю та корупцією, але вони страждали односторонністю. В основному йшлося лише про заходи боротьби з цими суспільними явищами, що є лише одним із крайніх заходів впливу на злочинність.

Потрібна концепція комплексного впливу на оргзлочинність

Отже, для вироблення ефективної державної політики протидії злочинності має бути напрацьована якісна концепція та основи політики комплексного впливу на це соціальне зло. Концепція та основи державної політики протидії злочинності повинні розглядатися з чотирьох основних позицій: запобігання злочинності; боротьба зі злочинністю; перевиховання та ресоціалізація правопорушників; наукове супроводження вироблення й реалізації державних заходів протидії.

Зупинимося лише на деяких важливих моментах державної політики, що стосуються протидії організованій злочинності і корупції. Концептуальні напрями державної політики мають найперше показувати суть, форми організованої злочинності й корупції на сучасному етапі розвитку нашого суспільства та загрози, які вони несуть правам і свободам громадян і державі. Мають бути вироблені теоретико-практичні обґрунтування необхідності концепції та закону про основи державної політики протидії злочинності й особливо цим видам, як найбільш небезпечних серед інших аналогічних соціальних явищ. Так само — означені найголовніші з основних заходів, що породжують причини й умови цих правопорушень. Основна увага в запобіганні злочинам має бути приділена реформуванню економічної та соціальної сфер діяльності, які найбільше вражені цими негативними факторами суспільного розвитку. На цій основі — запропоновані заходи ліквідації криміногенних факторів у всіх сферах життєдіяльності, вироблення прогресивної ідеології правосвідомості, культури тощо нової генерації членів суспільства — підприємців, урядовців та всіх інших громадян.

Особливу увагу слід приділити молоді, як це практикується в розвинутих державах, для формування в них несприйняття і протидії цим загрозливим видам злочинності. Політика держави має бути диференційована щодо часових періодів суспільного розвитку і найбільш загрозливих факторів, що впливають на криміногенну ситуацію в тих чи інших сферах суспільної діяльності. Наприклад, сьогодні гостро стоять питання «елітарної злочинності», заволодіння організованими корумпованими угрупованнями землею, перерозподіл власності, вивіз капіталів тощо. Корупція в основному процвітає внаслідок викривленої системи недоторканності низки чиновництва, суддів, існування громіздкої дозвільної системи, непрозорості й недосконалої системи контролю доходів законодавців та управлінців.

Посилення протидії злочинності неможливе без суттєвого і справжнього реформування судової системи та правоохоронних органів, в основі якого має відбутися не зміна назв чи передача певних підрозділів з однієї структури до іншої та створення нових органів. Навпаки, має відбутися чітка деполітизація і функціоналізація цих органів, виключений паралелізм в їх діяльності та суттєвий перегляд їхніх завдань тощо.

Реформування розвідки й економічної контррозвідки та й узагалі сектора національної безпеки і оборони України повинно бути передано виключно в руки високих професіоналів зі значним практичним досвідом. Нарешті, необхідно поставити на правильні «рейки» оперативно-розшукову діяльність, як це було за часів функціонування оперативних підрозділів ГУБОЗ МВС України. Украй потрібні наукові напрацювання для суттєвого перегляду кримінальної політики щодо поглядів на злочини та правосуддя, роль покарання. Особливо важливим є посилення ролі аналітично-прогнозної діяльності в оперативних службах, підрозділів протидії кіберзлочинності, застосування судової конфіскації незаконно нажитого майна, грошей та цінностей організованими злочинними угрупованнями, розширення сфери застосування прогресивних штрафних санкцій за майнові злочини тощо.

Потрібно нарешті розглянути питання координації правоохоронних державних органів, розбалансованість якого особливо впадає у вічі, так само — і громадських формувань у протидії організованій злочинності та корупції. Переглянути нинішні «постулати» щодо широкого залучення громадян до протидії злочинності. Таке залучення для допомоги правоохоронцям має відбуватися виключно в межах компетенції активістів, як це має місце в низці країн Західної Європи.

Мають бути передбачені й максимальні комплексні заходи щодо ресоціалізації правопорушників, які тісно пов’язуються з економіко-соціальними основами. На високий рівень треба підняти кримінологічні та інші наукові розробки щодо запобігання організованій злочинності й корупції. Для цього потрібне фінансове стимулювання вчених та сприяння й забезпечення владою проведення ними відповідних досліджень. З іншого боку, наукові розвідки мають бути завжди орієнтиром для прийняття управлінських рішень.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link