«Податок на Google»: що буде з цінами на послуги Facebook, Apple та інших гігантів цієї сфери?

Юлія МАРКУЦ,
Центр аналізу публічних фінансів та управління, Київська школа економіки

«Податок на Google» діє в близько 60 країнах. Якщо він запрацює в Україні, то варто очікувати подорожчання електронних послуг компаній-нерезидентів. Місяць тому (17 лютого) Верховна Рада підтримала в першому читанні законопроект № 4184, який зобов’язує компанії-нерезиденти сплачувати ПДВ на онлайн-послуги в Україні. Що це дасть і що змінить для користувачів цих послуг. На цю тему розмірковує Юлія Маркуц, аналітик Київської школи економіки. 

Оподатковувати 20% ПДВ електронні послуги, надані великими транснаціональними корпораціями, незареєстрованими в Україні, пропонують депутати «Слуг народу» — автори проекту закону № 4184, який уже встигли прозвати законопроектом про «податок на Google». Мова про великі компанії — нерезиденти, які не мають постійного представництва на території України та постачають власні електронні послуги фізичним особам через мережу Інтернет. Вони мають зареєструватися платниками ПДВ, якщо сума наданих ними електронних послуг на території нашої країни перевищує суму еквівалентну 1 млн грн за офіційним курсом Нацбанку на 31 грудня відповідного року.

Нереєстрація тягне за собою накладення штрафу на такого нерезидента в розмірі 100% вартості наданих електронних послуг. Одночасно, законопроект пропонує, щоб під час виплати доходу нерезиденту за виробництво та/або розповсюдження реклами, резидент, який виплачує такий дохід, сплачував 20 процентний податок. На думку авторів законопроекту, його ухвалення забезпечить справедливі умови оподаткування для національних та міжнародних компаній, які надають електронні послуги на території України, та допоможе збільшити доходи бюджету.

Водночас парламент пропонує запровадити необтяжливе для бізнесу адміністрування податку. Зокрема:

1. для нерезидентів розроблять спеціальний веб-портал «ПДВ для осіб-нерезидентів», адмініструвати який буде Державна податкова служба;
2. нерезидент не буде складати податкові накладні на операції з постачання електронних послуг і подаватиме спрощену податкову декларацію;
3. нерезиденти зможуть сплачувати податкові зобов’язання в іноземній валюті.

Що відбувається в світі з «податком на Google»?

Автори законопроекту посилаються на успішний зарубіжний досвід зі встановлення особливих правил оподаткування ПДВ електронних послуг у країнах Європейського Союзу, Австралії, Білорусі, Казахстані, Росії. Дійсно, за останні п’ять років «податок на Google» став звичною практикою в усьому світі — його впровадили вже близько 60 країн, а ще з десяток (зокрема Ізраїль та Китай) планують це зробити найближчим часом. Загальний принцип податку незмінний — оподатковувати електронні послуги, надані нерезидентами резидентам, аналогічно з тими, що надаються місцевими компаніями аби вирівняти податкове навантаження на всіх гравців цифрового ринку. Наприклад, візьмемо компанію Apple з її популярним сервісом AppStore, де розміщені платні й безкоштовні застосунки, та звичайного користувача в Україні. Що означає запровадження такого податку для їхніх взаємовідносин?

Якщо йдеться про платний застосунок, то в момент, коли покупець платить за товар, частина грошей надходить до Apple як власника сервісу, а решта йде розробникові такого застосунку. Після запровадження нового податку, Apple (за умови, що її продажі електронних послуг в Україні перевищать 1 млн грн, що дуже ймовірно) матиме зареєструватися в Україні платником ПДВ і сплачувати цей податок до бюджету.

Ситуація з безкоштовними застосунками дещо складніша. При завантаженні безкоштовного застосунка з AppStore, користувач має бути готовим, що під час користування цією програмою, він досить часто бачитиме рекламу. У цій рекламі вся суть — оскільки застосунок є безкоштовним, податку на нього немає. Проте компанія Apple отримує гроші від рекламодавців за перегляд реклами користувачами, а податки з цих грошей не платить. Для цього й можливе застосування «податку на Google».

Практична ж реалізація цієї концепції в різних країнах здійснюється по-різному. По-перше, ставки податку можуть бути від 5% до 27%, Україна, як відомо, обрала ставку в 20% ПДВ, що дозволить уникнути маніпуляцій ставкою з боку платників. Такого підходу дотримуються 21,1% країн, які вже запровадили такий податок, 45,6% держав пропонують нижчі ставки ще 33,3% — вищі (в їх числі б уде й Україна, в разі прийняття законопроекту № 4184).

По-друге, багато країн не мають порогової суми, з якої постачальник послуг зобов’язаний зареєструватися платником ПДВ. Це означає, що компані ї-нерезиденти, які здійснили хоча б одну операцію з продажу в країні, де вони не є платником ПДВ, мають зареєструватися як платник податку, включити ПДВ у вартість послуги та перерахувати суму податку державі. До таких країн належать країни ЄС, Албанія, Австралія, Білорусь, Росія, Південна Корея, Велика Британія, Бахрейн, ОАЕ.

По-третє, існують відмінності в реєстраційних процедурах. За цим критерієм країни поділяються на три типи:

1. Ті, в яких компанії-нерезиденти повинні призначити свого податкового агента для адміністрування податкових зобов’язань: Узбекистан, Тайвань, Сербія, Нігерія, Парагвай, Нова Зеландія, Японія, Індія, Індонезія, Білорусь, Албанія.

2. Ті, в яких компанії мають право зареєструватися у веб-порталі MOSS (Mini One-Stop Shop), створеному переважно для країн ЄС. Користувачу MOSS не потрібно реєструватися платником окремо в кожній країні, він може централізовано подавати податкові декларації та сплачувати ПДВ.

3. Ті, які мають свої особливі умови й використовують власні онлайн-системи. Наприклад, Південна Корея пропонує платникам-нерезидентам зареєструватися на Hometax — автоматизованій платформі для податкового адміністрування, яка широко використовується різними групами платників податків. Важливо, що в більшості країн, коли нерезидент надає послуги зареєстрованим платникам відповідного податку, адмініструванням та сплатою цього податку займається покупець, а не продавець.

Чи потрібен «податок на Google» в Україні?

Законопроект № 4184 важливий для України з декількох причин. По-перше, для бюджету, який отримає більший обсяг коштів за рахунок зростання надходжень від ПДВ. По-друге, впровадження «податку на Google» в Україні відповідає світовим практикам і є необхідним аби синхронізувати податкове законодавство нашої країни із законодавством ЄС та інших держав.

З іншого боку, наслідком такого впровадження, скоріш за все, стане подорожчання електронних послуг компаній-нерезидентів для вітчизняного споживача на ці самі 20%. До того ж, це може ускладнити життя малого бізнесу, оскільки найчастіше саме він користується рекламними сервісами на YouTube та Facebook. І якщо Google (як власник YouTube) та Facebook почнуть платити 20% ПДВ за рекламні послуги, це може призвести до їх здорожчання.

Водночас законодавцям з кількома питаннями варто бути обережними. По-перше, поріг в 1 млн гривень. З одного боку, він захистить від зайвого оподаткування малий бізнес, але з іншого може створити можливості для дроблення операцій потенційними платниками-нерезидентами та мінімізації податкових зобов’язань, наприклад, через залучення посередників (про що в своєму висновку до законопроекту застерігає також Головне наукове управління ВРУ).

По-друге, важливо синхронізувати дії Державної податкової служби зі створення веб-порталу для платників-нерезидентів, і вступ законопроекту в силу. Інакше може виникнути ситуація, коли податок буде запроваджений, а онлайн-інструменту для реєстрації ще не буде (як часто трапляється в українській державній практиці), і це створить значні складнощі для платників, які, напевно, відчують на собі громадяни, котрі просто не зможуть отримати якісь електронні послуги.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути