Connect with us

Думка експерта

Політико-правове свавілля як компонент гібридної війни

Дата публікації:

Федір ШУЛЬЖЕНКО, доктор політичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, почесний член Союзу юристів України

Мімікризоване під національно-патріотичні гасла олігархічно-кланове правління підвело українське суспільство до межі, за якою втрата суверенітету, остаточне закріплення України в геополітичній системі координат у статусі лімітрофа. Узурпація влади олігархічно-фінансовими групами шляхом квотного її поділу між кишеньковими «політичними партіями» в парламенті й розстановки «своїх людей» на керівні посади в державних структурах та судових органах вийшла з латентного стану в другій половині минулого року і почала легітимізуватися за допомогою відомих рішень Конституційного Суду України, Окружного адміністративного суду Києва та деяких інших. При тому значна кількість суддів у своїй діяльності взяла за принцип свободу від совісті й відверто обслуговує інтереси монопольного капіталу, ухвалює свавільні рішення з переділу власності, рейдерства, втручання у сферу політики.

Що по суті відбулося?

Обнулення значного обсягу повноважень антикорупційних органів, скасування кримінального покарання за незаконне збагачення та виведення з-під юридичної відповідальності суддів, а також далека від моралі, принципів верховенства права, рівності всіх перед законом та справедливості діяльність Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Державної судової адміністрації завершили вихід цієї гілки влади за межі системи стримувань та противаг, засади якої окреслені ст. 6 Основного Закону.

Судова гілка влади фактично піднеслася над іншими органами в механізмі держави та громадянським суспільством і відверто їм протистоїть. В країні відбулося те, що свого часу передбачав один із засновників США Т. Джефферсон зазначаючи, що судова влада не менш небезпечна, ніж інша, тим більше, що вона дається суддям пожиттєво, а вони також звичайні люди зі своїми політичними пристрастями та уподобаннями, прагненням до влади, тому не завжди можна сподіватися на справедливість рішення.

У сумнозвісному рішенні Конституційного Суду України судді заперечили зазначене твердження, ухвалили ідею зверхності судової влади в системі органів держави, а її обгрунтування з посиланням на права людини виглядає цинічним, оскільки блокування антикорупційної системи держави порушує одне з базових природних прав людини — право на безпеку людини й суспільства. Прийняті раніше та особливо останнім часом законодавчі акти певним чином окреслили механізм реалізації ст. 6 Конституції стосовно інших органів держави. На відміну від недоторканої судової влади система стримувань і противаг визначає процедуру розпуску парламенту, імпічменту Президента, відставки уряду, притягнення до юридичної відповідальності народних депутатів, а також їх відповідальність за порушення принципу персонального голосування. Проходить відповідні процедури проект закону про інтерпеляцію (№ 3499), який розширює контрольні можливості парламенту щодо уряду.

Роль олігархічної псевдоеліти

Свавільні рішення недоторканих суддів створили в Україні конституційну кризу, яка певним чином подібна до подій у Перу кінця 2018-го — початку 2019 років, де новообраний президент М.Віскарра проголосив курс на боротьбу з корупцією, але наткнувся на жорсткий супротив з боку правої більшості в парламенті та корумпованих суддів конституційного суду. Реваншистські заходи зазначених органів з відсторонення президента від посади були ним припинені за підтримки армії, поліції, а також єдності народу. На жаль, в Україні така єдність відсутня у зв’язку з планомірною маніпуляцією олігархами суспільною свідомістю за допомогою належних їм засобів масової інформації.

Конституційна криза в Перу завершилась переобранням парламенту і конституційного суду. На відміну від Перу політична криза в Україні є значно складнішою, а загроза суверенітету й цілісності держави — більш реальною, оскільки є реалізацією синхронного сценарію російського агресора й доморощенної псевдоеліти, яка всупереч нормативних приписів, майже 30 років суміщує бізнес із політикою і цілеспрямовано створює умови для репродукування корупції, посилення протистояння в суспільстві і використовує його перманентну стагнацію для отримання надприбутків та виведення їх закордон. Олігархічна псевдоеліта є екстрактивною соціальною групою, яка стримує розвиток суспільства.

Свавільні політико-правові рішення та акції псевдоеліти в суспільному процесі України постають як окремі тактичні заходи стратегії «руського міра» та гібридної війни. Звернення партії В. Медведчука та інших промосковських політиків до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними низки законів або їх окремих положень, а також його рішення, в яких проігноровано принцип верховенства права, відбулися після заяв-сигналів від К. Лаврова і В. Путіна про, нібито, неможливість припинення війни за чинної влади. Іншого рішення від КСУ, голова якого О. Тупицький підозрюється в певних земельно-майнових відносинах з окупаційною владою АРК, варто було сподіватися.

Зараз на розгляді в Конституційному Суді України за ініціативи псевдопатріотів знаходиться низка інших законів щодо перевірки їх на відповідність Конституції, серед яких: законодавчі акти щодо земельної реформи, діяльності банківської сфери, виборчої системи, мовної політики та інші. Визнання їх неконституційними має, як уявляється, чотири завдання. По-перше, сприяти подальшому розхитуванню суспільства, підриву довіри народу до легітимних органів держави, поглибленню антагоністичного протистояння між органами держави й регіональною владою, між окремими групами населення, етнічними групами тощо. По-друге, продовжити «приватизацію» П. Порошенком національно-патріотичного руху з метою використання його в політичних маніпуляціях та електоральної підтримки. По-третє, сприяти реалізації спільного з агресором плану щодо підведення політичної ситуації в Україні до імпічмента Президента, переобрання парламенту й проведення до влади проросійських сил. І по-четверте, погіршення іміджу України на міжнародній арені, подальше послаблення її підтримки західними партнерами щодо євроінтеграційних намагань та членства в НАТО.

Зазначене повністю співпадає з планами зовнішнього агресора, а також інших псевдопатріотів та олігархів, які мають наміри позбутися прискіпливої уваги з боку спільноти демократичних країн Заходу задля подальшого незаконного збагачення. Заради цього вони розхитали суспільство, як зазначав Томас Гоббс, до стану війни всіх з усіма. Наразі суспільство, як влучно висловився Андрей Шептицький, дійшло до межі, коли не треба Україні інших ворогів, коли самі українці українцям вороги, що себе взаємно ненавидять і не соромляться вже цієї ненависті.

Судова криза, піднесення цієї гілки влади над іншими органами держави створена штучно. За підтримки розставлених у судові органи та структури, що забезпечують їх діяльність, «своїх людей» попередньою владою шляхом непрозорого механізму їх «обрання/ призначення» до судів, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів та ДСА. Закріплення в нормативно-правових актах імпліцитної надзаконності судової влади створило умови для прийняття нею свавільних рішень, блокування невигідних олігархату законів, прогресивних заходів органів держави, виведення з-під юридичної відповідальності його інсайдерів, які засіли у владних структурах, посадовців-корупціонерів.

Загрози перевороту

У підсумку, судова влада, й особливо Конституційний Суд України, у зв’язку з політичною залежністю суддів, фактично створюють передумови для державного перевороту. Політична залежність суддів КСУ від деструктивних сил, обумовлена процедурою їх обрання за квотно-пропорційним принципом главою держави, парламентом та з’їздом суддів. У частині другій статті 148 Основного Закону закладена неузгодженість із частиною 5-ю цієї статті, оскільки на посаду судді органу конституційної юрисдикції висуваються претенденти фактично політичними партіями, які були обрані до парламенту, що виключає в майбутній їх діяльності політичну неупередженість, заборонену пунктом 3 статті 11 Закону України «Про Конституційний Суд України».

У випадках монобільшості у Верховній Раді й фактичної підпорядкованості парламенту главі державі, що мало місце за часів президента В. Януковича та П. Порошенка і першістю їх партій («Партії регіонів» та «Блоку Петра Порошенка») в парламентській більшості склалася можливість призначення осіб до Конституційного Суду, які стають залежними від цих партій та Президента. Таким чином, у зв’язку з неузгодженістю положень статті 148-ї Конституції України, загальна кількість суддів фактично підпорядкованих президенту і парламентській більшості може складати 12 осіб. Тобто 2/3 складу всього суду. Причому рішення про конституційність законів та їх окремих положень, згідно пункту 11-го статті 66 Закону «Про Конституційний Суд України», вважається ухваленим Великою палатою суду, якщо за нього проголосувало щонайменше 10 суддів. Подібний варіант узурпації влади можливий і тепер при відносній більшості в парламенті партії «Слуга народу», створеної за участі Президента В. Зеленського, а також у майбутньому.

Свідченням політизації діяльності Конституційного Суду України є коментарі окремих його суддів в засобах масової інформації дій органів держави, а також заяви про можливі «розпад і війну» в Україні у разі намагань щодо повернення діяльності Конституційного Суду в правове поле. Українська конструкція системи стримувань і противаг може розглядатися як один із чинників загроз практичній реалізації принципів верховенства права, поділу влади (єдиним джерелом якої є народ), рівності всіх перед законом, прав людини і громадянина на вільний доступ до правосуддя, гласність та неупередженість судового розгляду справ.

Практика ЄС й українські реалії

Від такої загрози не позбавлені інші держави. Практично всюди до формування конституційних судів долучаються політичні сили й лідери держав. Тією чи іншою мірою зазначене має місце у формуванні органів конституційної юрисдикції ФРН, Польщі, Литви та інших, щоправда з більш вагомими запобіжниками узурпації влади конституційним судом чи іншим органом держави. У більшості країн Європи механізм незалежності суддів є досконалішим та таким що відповідає принципу рівності всіх перед законом, і виключає можливість узурпації влади конституційним судом. Зокрема, прикладом такого підходу є законодавче положення в Словачинні, згідно з яким обов’язок приведення у відповідність з конституцією нормативно-правового акта, визнаного неконституційним, покладається на орган, який його ухвалив. Така процедура має бути здійснена впродовж 6 місяців з часу прийняття рішення конституційним судом.

Водночас слід зазначити, що запроваджена в Україні європейська система конституційного контролю має не тільки зазначені вади. Основна з них полягає в дуалізмі правової системи Європи, яка побудована, з одного боку, на природно-правових принципах, а з іншого — конституційний процес здійснюється в основному на принципах нормативізму, віднайдення якоїсь «основної норми», якій має відповідати прийнятий закон чи його положення.

Крім того, в свідомості значної кількості юристів Євросоюзу домінує священно-позитивіське ставлення до закону в його співвідношенні з конституцією. В українських реаліях судді конституційного суду стали апологетами ідеології нормативіста-позитивіста Г.Кельзена, який був ініціатором створення конституційного суду в Австрії і членом першого його складу.

Ще одна вада європейської моделі конституційного контролю — це мовчазне визнання можливості політизації правотворчості, правореалізації, політичної залежності окремих органів держави від тієї чи іншої політичної сили. Тому в деяких країнах, наприклад Словенії, до повноважень конституційного суду віднесене вирішення політичних спорів між органами держави.

Серед науковців і практиків є значна кількість пропозицій щодо нормативного вдосконалення конструкції системи стримувань і противаг. Зокрема, слушною є пропозиція О. Костенка щодо доповнення статті 151-2 Конституції України частиною 2-ю наступного змісту: «Рішення Конституційного Суду можуть бути переглянуті в установленому порядку на предмет їх відповідності принципу верховенства права». Є й інші пропозиції, які стосуються внесення змін до Основного Закону, втім існує великий сумнів, що вони будуть підтримані чинним складом КСУ.

У зв’язку з корупційними ризиками на всіх рівнях соціальних структур, постійними внутрішніми та зовнішніми загрозами національній безпеці та сувернітету України більш доцільним є перезапуск всієї судової системи. З урахуванням того, що деякі судді КСУ у зв’язку з конфліктами інтересів втратили моральне право обіймати ці посади, а також враховуючи, що парламент як первинний орган у механізмі держави (оскільки є органом загальнонаціонального представництва, обирається всім народом і безпосередньо від нього отримує мандат репрезентувати його інтереси й здійснювати владу), може розглядати можливість відставки даного складу Конституційного Суду. Первинність законодавчого органу обумовлена,до речі, також його місцем в Основному Законі держави, всі інші органи влади (крім Президента, який також обирається безпосередньо народом) є похідними, вторинними й формуються за участю Верховної Ради України.

На перехідний період має бути сформований новий склад Конституційного Суду України й внесені відповідні зміни до Основного Закону, в якому з урахуванням українських реалій і світового досвіду покласти функції конституційного контролю на Верховний Суд України. Тобто пропонується перехід до американської системи конституційного контролю, яка успішно функціонує в США з 1803 року від часу першого прецедентного рішення щодо конституційності прийнятого парламентом закону. Виправдовує себе ця система в інших країнах, які її рецептували (Аргентина, Норвегія, Японія та інші).

На перехідний період переформатований Конституційний Суд України має бути позбавлений функції тлумачення законів, оскільки надання йому таких повноважень порушує принцип поділу влади, позаяк він у даному випадку набуває ознак суб’єкта законотворчого процесу. Водночас в Україні має бути запроваджене автентичне (авторське) тлумачення законів. У Словаччині, наприклад, Конституційний суд тлумачить закони лише у випадку коли виникає спір у процесі застосування норм права. Подібна функція в Україні частково покладена на Верховний Суд України підпунктом 6,7 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Дестабілізуюча роль псевдоеліти

Політико-правове свавілля псевдоеліти та олігархату не є новиною для України, воно з різним рівнем інтенсивності супроводжує тридцятирічні намагання народу побудувати правову державність. Воно є негативним чинником, який стримує цей процес, гальмує розвиток правової культури населення, підштовхує суспільство до вуличної демократії, яка за фінансового стимулювання з боку олігархів може бути переведена до стадії охлократії, заколоту.

Для псевдоеліти, що приходить до влади, стало нормою зловживання правом, проведення через парламент вигідних для олігархату рішень. Сьогодні законодавство, як слушно зауважує О. Костенко, використовується як інструмент для легітимізації зловживань всупереч законам природного права. Прикладом зловживання правом є також те, що декілька разів «перешивався» Основний Закон під розмір владних бажань окремих президентів та їх політичних сил. Двічі — в 2000 і 2013 роках — протистояння між псевдоелітами в боротьбі за владний олімп завершувалося проведенням засідань парламенту поза його стінами. Перше з них, 21 січня 2000 року, було ініційоване тодішнім віце-спікером В. Медведчуком.

Нормотворче свавілля

Юридичній спільноті відомі також приклади нормотворчого свавілля пропрезидентської більшості «Партії регіонів», а також ручного парламенту за часів президентства П. Порошенка, призначення Генпрокуром Ю. Луценка та інша правова еквілібристика. Не отримала належної правової оцінки його «указотворчість» перед закінченням каденції щодо пакетного призначення суддів, які не пройшли тест на доброчесність, роздавання державних нагород «вірним друзям» тощо. Не позбавлена вад і законодавча техніка чинного парламенту, більшість в якому належить партії «Слуга народу».

Головним знаряддям управління суспільною свідомістю задля лігітимації узурпації влади олігархат обрав засоби масової інформації. Наразі має місце певна синхронність медійного тероризму російського окупанта і ЗМІ, які належать окремим олігархам в Україні, в контексті вигідного їм тиску на владу, поширенні неправдивої інформації. Здійснюються цілеспрямовані маніпуляції суспільною свідомістю, поширення фейків, використання пандемії для розхитування ситуації в державі. Продовжується ескалація мовного питання.

Дестабілізуюча роль ЗМІ

Засоби масової інформації фактично не висвітлюють культурного життя народів України, їх історії, науки, передових технологій. Здійснений моніторинг контенту каналів телебачення, радіо, друкованих ЗМІ свідчить, що в країні, яка вже 7 років бореться з агресором за захист суверенітету, відсутні системні тематичні програми й публікації з патріотичного виховання, популяризації національних цінностей. Складається враження, що олігархи обрали ідеологію, сформовану в VI—VIII столітті до нашої ери Гунсунь Яном, який головним принципом правління обрав розділення народу, його неосвіченість, заборону наук, філософії, мистецтва тощо.

У політичній полеміці ЗМІ продовжується запущена П. Порошенком під час президентської виборчої компанії особиста образа політиків, а також дискредитація та приниження органів держави, інституту президентства. З цією метою запроваджена система фальсифікації й викривлення інформації про розслідування злочинів, переведення розслідування з приміщень уповноважених органів на вулицю. Такі факти використовуються для дискредитації принципів права і законності, правоохороних органів та судів.

На здійснення ймовірних планів псевдоеліти та олігархів щодо переобрання Президента і парламенту спрямовані перманентні вулично-майданні акції під офісом Президента, будівлями парламенту та уряду. За твердженням А. Геращенка в організації таких акцій зацікавлений П. Порошенко. Причому, користуючись недостатнім рівнем правової культури населення такі акції проводяться з багатьох питань, вирішення яких відповідно до законодавства, віднесено до органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади або органів управління юридичних осіб стосовно тарифів за надання послуг, заробітньої плати тощо. Певна частина суспільства із зазначених причин підтримує олігархів. Людські суспільства, наголошував Г. Спенсер, є учасниками конкурентної боротьби, в якій переможці (олігархи) панують над невдахами.

Правда, сподівання, що останні рішення РНБО та глави держави певною мірою припинять медіа-тероризм на користь агресора, розхитування суспільства, але водночас відповідні уповноважені інститути держави мають запропонувати заходи щодо визначення доцільності функціонування в Україні проросійських друкованих засобів масової інформації, які також маніпулюють суспільною свідомістю, імпліцитно принижують національні цінності та здійснюють експансію культури агресора у вітчизняній медійний простір, проводять ідеологію російської монокультурності, формують проросійські настрої, оскільки поведінка людей, як зазначає Ф. Боас, є соціальною конструкцією, продуктом культури.

Важко зрозуміти, наприклад, реєстрацію газети «КП в Украине», яка починала видаватись за ліцензією російського аналога «Комсомольськой правды», а потім була придбана олігархом-втікачем С. Курченком, який перебуває під санкціями. Нещодавно Інститут масової інформації та texti.org.ua в контенті зазначеної газети виявили значну кількість новин із ненадійних джерел, низку недостовірних новин, фейки, манцпулятивні заголовки, певна кількість новин використовували маніпуляції з емоціями. В умовах вимушеного закрититя друкованого формату вітчизняних видань (наприклад, «Дзеркала тижня» та інших), «КП в Украине» продовжує видаватися мільйонним тиражем.

Такі ж питання виникають при ознайомлені зі змістом клонів російської газети «Аргументы недели», «События недели», які були зареєстровані в Україні під час гострої фази війни на сході країни. В зазначених виданнях на першій-другій сторінках публікуються декілька другорядних статей щодо подій в Україні, всі інші матеріали передруковані з російських видань. Уповноважені державні органи мають перевірити і діяльність «Українського МедіаДому», до якого входять декілька похідних від Росії видань на предмет монополізації ЗМІ, забороненої статтею 10 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Для окремих власників теле-, радіоканалів в Україні та журналістів медіатероризм стає професією. Для них є нормою порушення законодавства про засоби масової інформації, зловживання положеннями ст. 2 зазначеного Закону про свободу діяльності медійних засобів та журналістів при зборі та розповсюджені інформації. В ЗМІ відкрито йдеться про те, що вони свідомо отримують інформацію від посадовців у державних органах й установах (інсайдерів), які мають доступ до інформації з обмеженим доступом і «зливають» її, ясна річ, не безкоштовно.

Дещо про безпеку, мораль і «джинсу»

По суті, ЗМІ своїми діями стимулюють правопорушення, а розповсюджуючи таку інформацію наносять шкоду суспільству й державі та її безпеці. Нормою для багатьох ЗМІ і журналістів є діяльність з отримання та розповсюдження приватної інформації з каналів зв’язку щодо посадовців, політичних діячів, конкретних громадян, що має ознаки кримінальних злочинів, втім відповідної правової оцінки таким фактам правоохоронними органами не надається. Стиль і лексика багатьох публікацій в засобах масової інформації не відповідає загальновизнаним моральним нормам, нерідко журналісти, порушуючи вимоги статті 3-ї згадуваного закону, втручаються в особисте життя особи. Суб’єктами політико-правового свавілля є заангажовані експерти, а також окремі депутати парламенту та місцевих органів представницької демократії. Традиційним для них є постійна участь в теле- та радіоефірах і здійснення відкритої маніпуляції фактами, поширення сумнівної однобічної інформації, відмова від засудження агресії Росії, підтримка проросійських засобів масової інформації, дискредитація органів влади.

До медіатероризму долучені також регіональні електронні та інші засоби мас-медіа. За даними громадської організації «Інститут масової інформації» в січні 2021 року в регіональних онлайн-новинах було висвітлено 82 % фактів, що не відповідають дійсності; 9 % — за змістом є контрагітацією; 9 % — інформація, отримана від сумнівних джерел. За змістом серед поданої інформації 43 % — «джинса»; 20 % — судження, які подавались як факти; 9 % — неповна інформація; 8 % — применшення або перебільшення реальних даних. Найбільше новин з маніпуляціями публікується онлайн-медіа в Дніпрі, Полтаві, Черкасах та Миколаєві.

Використання інтернету

Із метою маніпуляції суспільною свідомістю олігархат використовує можливості інтернету. У січні соцмережа Facebook повідомила про видалення значної кількості облікових записів, сторінок і груп, пов’язаних з П. Порошенком та партію «ЄС», які розраховані на внутрішню аудиторію. Були повідомлення в засобах масової інформації про викриття ботоферм, пов’язаних з політичною силою Ю. Тимошенко.

Стає зрозумілим чому намагання органів держави повернути діяльність ЗМІ в правове поле та відповідний законодавчий проект зустрів шалений супротив власників мас-медіа та журналістів-найманців. Зовсім невідповідною в умовах зовнішньої та внутрішньої агресії та політико-правового свавілля є позиція Національної спілки журналістів України, очільник якої закриття проросійських каналів В. Медведчука назвав «надзвичайною ситуацією й наступом на свободу слова». Незрозумілою для автора цієї статті залишилася й аргументація Голови Верховної ради України Д.Розумкова, який відвідував тривалі ефіри на телеканалах В. Медведчука, де однобічно заангажовані ведучі через постановку питань просували ідеї партії «Опозиційна платформа за життя» та її очільників, а також гіперболізували розбіжність поглядів спікера на окремі питання з главою держави, подавали їх як протистояння органів держвлади. Туманним виглядає його пояснення про відмову підтримати рішення РНБО України щодо припинення трансляції цих каналів, промосковського олігарха.

Завдання на вчора

Завдання з припинення політико-правового свавілля, яке в унісон з агресором підштовхує державу у зворотний напрям від демократичного світу, може бути вирішене лише за умови ефективних заходів з деолігархізації. Олігархічно-фінансові групи є суспільним дестабілізатором, організатором, ідеологом і фінансовим спонсором цього небезпечного явища. Останні рішення РНБО України й Президента дають підстави для сподівань, що на вищому рівні державного управління з’явилося розуміння того, що домовитися з олігархами неможливо. Олігархат має бути позбавлений можливості впливу на політику й використання влади для власного збагачення. Додає оптимізму в цьому плані заява держсекретаря США Є. Блінкена щодо нового рівня підтримки реформ в Україні, намагань спонукати проводити ключові реформи, скасовувати погані закони, боротися з корупцією та припиняти несправедливі дії, заохочувати демократичну поведінку

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Предлагаемые условия контракта Украины с Alstom недопустимы – Кисилевский

Опубліковано

on

Предложение французского концерна Alstom о локализации в Украине производства на уровне 15% в рамках готовящегося контракта на поставку грузовых локомотивов выглядит как проявление пренебрежения и высокомерия. Такое мнение в среду, 31 марта, выразил заместитель председателя комитета Верховной Рады по экономической политике Дмитрий Кисилевский на своей странице в соцсети Facebook.

Он напомнил, что ранее в СМИ появилась информация, что Украина готовит контракт на закупку электровозов у компании Alstom. Как выяснилось из официального ответа Мининфраструктуры Украины, на переговорах по данному вопросу обсуждается локализация 15%.

Вместе с тем Alstom поставит испанскому национальному железнодорожному оператору Renfe 152 электропоезда X’Trapolis  с локализацией 80%, согласно сообщениям зарубежных СМИ.

Поэтому в случае необходимости утверждения этой международной сделки парламентом 15%-я локализация встретит критику народных депутатов, предупредил Д.Кисилевский.

“А чиновники, которые рискнут подписать подобный договор, должны быть привлечены к ответственности за ущерб национальным экономическим интересам”, – подчеркнул он.

По словам замглавы комитета ВР, переговорам о 15% локализации особого цинизма добавляет тот факт, что украинские производители ж.д. транспорта проходят худший период за все годы независимости.

Так, на Крюковском вагоностроительном заводе, флагмане отрасли, за январь-февраль произведено всего 70 грузовых вагонов составил  – это в 6 с лишним раз меньше, чем за январь-февраль прошлого года.

В целом по Украине выпуск грузовых вагонов и платформ в январе-феврале 2021 г. упал на 75%, т.е. в 4 раза по сравнению с январем-февралем 2020 года – до 184 ед., по данным Госстата.

Напомним, 21 июля 2020 г. ВР приняла в первом чтении законопроект №3739 о локализации промышленного производства при  закупках зарубежного оборудования для госкомпаний и госучреждений.

По мнению представителей промышленных предприятий, окончательное принятие документа относительно обязательного производства в Украине части закупаемой за рубежом машиностроительной продукции даст импульс привлечению масштабных инвестиций в национальную экономику.

Читати далі

Думка експерта

Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини

Опубліковано

on

Сьогодні можна сміливо говорити, що нинішній стан прагматичного розвитку українського суспільства безпосередньо пов’язаний з освітою і наукою. При цьому слід особливо акцентувати увагу на тому, що цивілізаційний стратегічний вибір і нова інноваційна політика одного з кращих закладів вищої освіти Рівненщини реально засвідчує важливість освіти і престижність сучасних професій, які обирають студенти цього ВНЗ. В даному дослідженні автори пропонують узагальнені результати діяльності освітнього колективу Рівненського аграрного коледжу Національного університету біоресурсів і природокористування, який впроваджує в навчальний процес новітні інноваційні професії і спеціальності, пов’язані з поширенням нових ідей «Індустрії 4.0», «Четвертої промислової революції» та «Сонячного суспільства знань» в еру асиметричної електронної трансформації.

Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Електронна інженерія

На початку ХХІ століття людство вступило в нову стадію свого розвитку — трансформаційний період розбудови електронного суспільства знань. Найрозвиненіші країни світу, зокрема, США, Канада, Велика Британія, Франція, ФРН, Італія, як і Китай, Південна Корея, Сінгапур та Японія вже піднялися на його перший рівень. Розуміння того, що електронне суспільство знань знаменує створення нової цивілізації і веде до сутнісних змін у системі сучасних культурних, освітніх, наукових і праксеологічних трансформацій дозволяє державам світу досягати вершин цивілізаційного розвитку. Очевидно, що в міру свого поглиблення електронне суспільство знань усе більше стає надбанням масової суспільної свідомості громадськості.

Передчуття й осмислення неминучості крутого повороту в історичних долях людства, пов’язаного з переходом до нової електронної цивілізації, помітно вже в працях таких мислителів першої половини минулого століття, як Д. Белл, К. Кларк, Дж. Мартін, Й. Масула, Ф. Махлуна, Д. Шепка, О. Шпенглер та багатьох вчених Австралії, Великобританії, США, Японії тощо. Сьогодні людство реально стало свідком настання суспільства інформації, електронних послуг, суспільства з новим електронним правом, новою електронною економікою й ІТ-технологіями. Світ буквально просочений інформацією. За словами австралійського психолога та соціального дослідника Мак-Кая, «світ тоне в потоці інформації, а людей запрошують скористатися швидкісними інформаційними супермагістралями».

Пріоритети і загрози електронного суспільства

Що ж таке інформація, яка її сутність, які пріоритети і загрози несе в собі електронне інформаційне суспільство? Латинське кореневе слово «інформо» передає думку про надання форми чомусь: це як гончар формує глину й створює оригінальні мистецькі шедеври. Тому слово «інформувати» деколи визначають як «формувати свідомість», «впливати на мислення або виховувати його».

Якщо колись інформація була лише засобом досягнення певної мети, то тепер кінцевою метою стало саме володіння нею. Цю манію володіння інформацією живить сьогодні злива таких сучасних засобів електронного дистанційного зв’язку, як всесвітні мережі, мобільний телефон та персональний комп’ютер. Ці засоби, методи і технології по праву вважаються символами й талісманами електронної інформаційної доби. Ніколас Негрононте з Массачусетського технологічного інституту в зв’язку з цим зазначає, що «праця на комп’ютері перетворилася з технічного процесу в спосіб життя».

Вважаємо, що питання автоматизації, комп’ютеризації, інформатизації тісно пов’язані також і з завданнями інформатизації освітнього процесу, гуманітаризації змісту освіти та гуманізації навчального процесу з огляду на те, що до найголовніших гуманітарних проблем сьогодні відносяться соціально-економічні, еколого-правові, проблеми спілкування, доступу до знань, отримання, опрацювання, зберігання, передавання, подання й використання інформації про навколишній світ, про людину і суспільство, культуру і традиції народів, що можливо лише в умовах широкого впровадження та систематичного використання нових інформаційних технологій навчання. Тому інформатизація освіти в Україні має бути спрямована на формування та розвиток інтелектуального потенціалу нації, вдосконалення форм і змісту навчального процесу, впровадження комп’ютерних методів навчання та тестування.

Підбиваючи підсумок озвученого вище, слід акцентувати увагу на тому, що конвергенція сонячного суспільства знань — це глобальна освітня стратегія, тактика і мистецтво розбудови світоглядно-філософської, соціально-правової, інноваційно-комунікаційної інженерії нового електронного тисячоліття.

Креативний потенціал Рівненського коледжу

Відповідно до реалізації концептуальних засад викладеного вище в даному розділі розглянемо прагматичну модель цивілізаційного розвитку, яка вже діє в одному з регіональних вузів України. Слід зазначити, що за свою багаторічну (70 років) історію становлення і розвитку колектив коледжу зумів створити, зберегти й продовжує розвивати потужний інноваційний потенціал педагогічного колективу, лабораторно-комп ’ютерно ї бази та багаточисельної армії студентства, оскільки вуз славиться високим рівнем надання інноваційних освітніх послуг відповідно до потреб та вимог Індустрії 4.0, Четвертої промислової революції і електронного суспільства знань.

Очевидно, що потреби та вимоги розвитку електронного суспільства знань ставлять перед освітою, наукою та практикою нові цілі й завдання, визначають відповідні пріоритети інноваційного цивілізаційного розвитку. Усвідомлюючи тенденції світового розвитку електронної цивілізації керівництво і педагогічний колектив коледжу постійно дбають про необхідність формування нових спеціальностей і спеціальних дисциплін, які тісно пов’язані з інноваціями, креативністю, новітніми електронними технологіями.

Відомо, що за роки свого існування аграрний коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України за змістом і якістю професійної освітньої діяльності посідає одне з провідних місць у системі підготовки кадрів нашої країни. Цей навчальний заклад по праву може пишатися гарними звичаями, традиціями та історичними віхами становлення і розвитку освітнього закладу. Фактично завдяки наполегливій повсякденній праці, мудрості досвіду, відданості справі педагогічний колектив цього навчального закладу є одним з найкращих в системі освіти як Рівненщини, так і України. Його здобутки та надбання свідчать про те, що в ньому здавна формувався потужний інтелектуальний потенціал нашої держави, оскільки тут готують економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів, комівояжерів, правників, програмістів, землевпорядників, картографів, геодезистів, проектувальників, будівельників, дизайнерів, які створюють основи світоглядної колиски української ідентичності, духовної основи нашого народу, який забезпечує виведення освіти, культури, науки, економіки держави на новий світовий рівень.

Усе це свідчить про те, що наполеглива праця тисячного педагогічного колективу багатьох поколінь, забезпечується вмілою й ефективною управлінською майстерністю його керівника заслуженого працівника та відмінника освіти України, академіка інженерної академії України, Ярослава Петровича Корсуна. Старанністю професорсько-викладацького складу та студентської молоді в навчанні, науково-дослідницькій діяльності, спорті цей унікальний освітній острівець перетворено в одного із лідерів освітньої України. В багатьох напрямах освітньої, дослідницько-конструкторської, навчально-виховної діяльності цей заклад за свою 70-річну діяльність став чудовим прикладом для наслідування, оскільки має повне право пишатися своїми здобутками, надбаннями в підготовці нової генерації духовного, інтелектуального і професійного цвіту нації.

Слід зазначити, що стратегічним напрямом розвитку коледжу є створення гнучкої моделі цивілізаційного розвитку, яка б давала можливість оперативно реагувати на потреби й запити суспільства в тих чи інших новітніх спеціальностях. Наразі цей освітній заклад готує фахівців з таких пріоритетних спеціальностей, як планування сільськогосподарського виробництва, гідромеліорація, промислове та цивільне будівництво, землевпорядкування, організація заготівель і товарів нової сільськогосподарської продукції, програмування для ЕОТ і АС, спорядження будівель і споруд та будівельний дизайн.

Історія і сьогодення

За минулі роки Рівненський аграрний коледж пройшов славетний шлях свого становлення й розвитку від бухгалтерської школи до одного із найпрестижніших вузів краю. Вперше відкривши свої двері в далекому 1952 році, навчальний заклад підготував понад 50 тисяч фахівців.

Заразом закцентуємо ще й на тому, що застосування в цьому коледжі сучасних дидактичних педагогічних інноваційних технологій та новітніх технічних засобів навчання дозволяють проводити підготовку фахівців європейського рівня за спеціальностями, які стовідсотково забезпечені працевлаштуванням на сучасному ринку праці. Крім того, під час навчання в коледжі студенти отримують посвідчення водія категорії «В» та свідоцтво кваліфікованого фахівця.

Характерною ознакою навчально-виховного процесу в цьому закладі вищої освіти є поєднання історичних традицій, професійного досвіду та новітніх інновацій. А на щорічних педагогічних читаннях із метою підвищення фахового рівня педагогічних працівників обговорюються найактуальніші питання тенденцій розвитку цивілізації з професійно орієнтованих дисциплін. На такі заходи традиційно запрошують провідних фахівців нашої держави в галузі філософії, права, економіки, фінансів, архітектури, дизайну, землевпорядкування, будівництва, кібернетики, інформатики, програмування тощо.

Науковий погляд на електронне майбутнє України

Нещодавно в Рівненському коледжі Національного університету біоресурсів і природокористування України відбувся надзвичайно цікавий науковий форум присвячений оригінальній темі «Освіта та наука електронного тисячоліття». До участі у ньому були запрошені відомі вчені Міжнародного карпатського університету, Європейського університету управління, безпеки та інформаційно-правових технологій, Інтелектуального форуму «Єдина Європа» та Київського університету права НАН України. В педагогічних читаннях взяли участь провідні фахівці правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» та ТОВ «АРМАТЕХ-СЕРВІС», що є потужним офіційним сервісним партнером найбільшого виробника насосного обладнання в світі GRUNDFOS (Данія). Під час форуму розглядалися й питання, пов’язані із поширенням нових ідей четвертої промислової революції, Індустрії 4.0 та суспільства знань у світі — від історії становлення міждисциплінарного напряму електронної комунікації до закономірностей прийняття індивідуальних рішень та впровадження соціально-комунікаційних інноваційних електронних технологій в освітню й наукову діяльність.

Доповідачі у своїх виступах розповіли про дослідження щодо соціально-правових, інноваційно-комунікаційних, інформаційно-комп’ютерних аспектів життєдіяльності людини, суспільства, цивілізації. Навели цікаві факти про глобальні цивілізаційні зміни в третьому тисячолітті. Також було порушено велику кількість надзвичайно актуальних питань, які стосуються не лише перспектив розвитку окремих країн та регіонів, але й зовсім специфічних проблем інноваційного розвитку освіти, науки, культури, медіасфери, медицини тощо. Зокрема, під час проведення майстер-класу акцентувалася увага на тому, що світова спільнота на початку ХХІ століття остаточно перейшла до формування конвергенції сонячного суспільства знань. Це обумовлено тим, що як справедливо зазначає засновник і президент Давоського форуму у Швейцарії К. Шваб, що сьогодні новітні ідеї, інновації, сучасні знання, навики й наукові розробки стали наріжним каменем, фундаментальною основою розбудови культури, освіти, науки та економіки провідних країн світу. А це значить, що сучасна креативна освіта, наука і практика нового електронного тисячоліття вимагають використання в повсякденній діяльності засобів критичного мислення, ноозасобів, методів спеціального аналізу прийняття оптимальних якісних рішень й електронних технологій ситуаційного управління реагування як на типові, так і на екстремальні, кризові ситуації.

Людина — єдина істота в світі, яка може критично мислити і приймати адекватні правильні рішення. І саме такі сучасні освітні заклади яким є Рівненський коледж Національного університету біоресурсів і природокористування України — це ідеальне середовище для навчання, дослідницької творчої діяльності та розвитку такого мислення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Кримінально-правова протидія контрабанді лісу: очікування, реалії, перспективи (частина 2)

Опубліковано

on

Закінчення. Початок


Олександр ДУДОРОВ,
доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач науково-дослідної лабораторії з проблем попередження, припинення та розслідування злочинів територіальними органами Національної поліції України Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка (м. Сєвєродонецьк)


Роман МОВЧАН,
доктор юридичних наук, доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса (м. Вінниця)

 

Про проблему довільності кількісних
показників, передбачених ст. 201-1 КК

Ми вже неодноразово звертали увагу на притаманну чинному КК проблему довільності кількісних показників криміноутворювальних і кваліфікуючих ознак складів кримінальних правопорушень, без розв’язання якої годі й вести мову про соціальну обумовленість кримінально-правових заборон. Вказана проблема вкотре знайшла своє відображення при конструюванні ст. 201-1 КК.

У п. 2 примітки первинної редакції ст. 201-1 Кримінального кодексу показники передбачених у ч. 2 та ч. 3 великого та особливо великого розмірів закріплювалися на рівні 1 та 2-х тисяч НМДГ, відповідно. Для розуміння логіки подальших дій парламентарів варто зазначити те, що крім доповнення КК ст. 201-1, ухвалення Закону від 6 вересня 2018 р. призвело й до зміни ст. 246 КК, у новій редакції якої було максимально формалізовано оцінний до цього показник криміноутворювальної ознаки у виді «істотної шкоди» (2 тисячі і більше НМДГ), а також диференційовану відповідальність за дії, що спричинили «тяжкі наслідки», якими повинні були вважатися такі наслідки, які вже у 5 тис. разів і більше перевищують НМДГ.

Проблема, однак, полягала в тому, що ці показники вчергове були взяті «зі стелі» і, як наслідок, абсолютно не враховували реалії правозастосування, зокрема той факт, що розмір шкоди, розцінюваний правозастосувачами як свідчення її істотності з погляду кваліфікації за попередньою редакцією ст. 246 КК, зазвичай складав 7–10 тисяч гривень. Як бачимо, показник такої шкоди є приблизно в 200 (!) разів меншим, ніж закріплений Законом від 6 вересня 2018 р., що навряд чи узгоджувалося із задекларованим розробниками законопроекту посиленням кримінальної відповідальності за незаконну порубку лісу.

Врешті-решт очевидну завищеність закріплених у п. 1 примітки ст. 246 КК кількісних показників зрозуміли й народні депутати, що стало підставою для розроблення законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження українських лісів». У Пояснювальній записці до нього ми нарешті зустріли хоча б якесь обґрунтування позиції суб’єктів законодавчої ініціативи, які вказали на те, що:

– по-перше, в лісах державних лісогосподарських підприємств, що належать до сфери управління Держлісагентства, за 2018 р. обсяг незаконних рубок склав 17,7 тис. м3 деревини на суму заподіяної шкоди 116,7 млн грн, що в загальному на 1 м3 незаконної рубки дорівнює 6 582,73 грн заподіяної шкоди;

– по-друге, для того, щоб порушник був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 246 КК, мінімальний обсяг незаконної рубки, скоєної ним, повинен становити понад 292 м3 ;

– по-третє, згідно з лісотаксаційними показниками середній обсяг деревини пристигаючого або стиглого деревостану складає 250–300 м3 на 1 га, а отже, порушнику необхідно одночасно зрізати близько 1 га лісу, щоб була правова підстава для оголошення йому підозри у вчиненні злочину, передбаченого ст. 246 КК.

Зважаючи на представлені аргументи, розробники законопроекту, який набув статусу Закону від 25 квітня 2019 р., домоглися не лише уточнення передбачених п. 1 і п. 2 примітки ст. 246 КК показників істотної та тяжкої шкоди, які були зменшені до 20 та 60 НМДГ, відповідно, а й аналогічної корекції показників, передбачених ст. 201-1 КК великого та особливо великого розмірів, показники яких відтоді й дотепер закріплені на рівні 18 та 36 НМДГ, відповідно. У зв’язку з цими законодавчими «перипетіями» у нас виникло декілька запитань.

1. Чому наведена вище важлива інформація не була врахована раніше, тобто ще при ухваленні Закону від 6 вересня 2018 р.? Нерозуміння цього лише посилюється, якщо взяти до уваги ту обставину, що з 10 ініціаторів законопроекту, ухваленого як Закон 16 квітня 2019 р., відразу шість (В. В. Галасюк, М. В. Єфімов, С. І. Кіраль, Г. Г. Кривошея, О. В. Кужель, О. І. Нечаєв) були розробниками й законопроєкту, прийнятого як Закон від 6 вересня 2018 р.;

2. Про яку стабільність і соціальну обумовленість кримінального закону може йтися, якщо кількісні показники криміноутворювальних (ст. 246 КК) і кваліфікуючих (як ст. 201-1, так і ст. 246 КК) ознак складів злочинів одномоментно змінюються в понад 50 (ст. 201-1 КК) або навіть 100 (ст. 246 КК) разів? Виходить, що до цього моменту (до набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) у відповідних нормах закріплювалися показники, які від обґрунтованих відрізнялися саме в 50 і 100 разів, відповідно?

3. Чому передбачені як раніше, так і наразі в ст. 201-1 та 246 КК параметри жодним чином не корелюють між собою? Ми цілком свідомі того, що в ст. 201-1 Кримінального кодексу відповідні показники позначають вартість деревини, яка виступає підставою для диференціації кримінальної відповідальності, а в ст. 246 КК — показник шкоди, яка є не лише кваліфікуючою, а й криміноутворювальною ознакою. Незважаючи на це, ми не знайшли аргументів проти уніфікації показників, закріплених у цих однорідних, як випливає зі змісту ч. 2 ст. 201-1 КК, складах злочинів. Невже ситуація принципово б змінилася, якби в ст. 201-1 КК параметри відповідних показників склали не 18 та 36 НМДГ, а, як і в ст. 246 КК, 20 та 60 НМДГ, відповідно?

До речі, з позиції системності кримінального закону не можемо зрозуміти й того, чому в ст. 201-1 КК повторними (ч. 2) вважаються дії, вчинені особою, яка раніше вчинила не лише злочин, передбачений цією нормою, а й ст. 246 КК (як і ст. 201 КК), тоді як у ст. 246 Кримінального кодексу (ч. 2) — лише особою, яка вчинила злочин, передбачений цією статтею? Враховуючи визнану самим законодавцем однорідність й очевидну взаємообувленість розглядуваних посягань, логічні пояснення такого рішення навряд чи існують.

Про проблеми конструювання санкцій
ст. 201-1 КК і деякі реалії правозастосування

Необхідність обґрунтованого вище хоча б часткового збільшення передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 201-1 КК показників великого та особливо великих розмірів пояснюється не лише вимогами системності, а й тим, що цей крок дозволить бодай мінімально (хоч явно недостатньо) «згладити» невідповідність між суспільною небезпекою діянь, описаних у цих нормах, і суворістю передбачених ними основних покарань.

Мова, зокрема, про те, що з урахуванням закріпленого у п. 2 примітки показника «особливо великого розміру» на сьогодні особі, яка вчинила контрабанду деревини, вартість якої перевищує 40 860 грн (ч. 3 ст. 201-1 КК), як основне покарання може бути призначено лише (!) позбавлення волі на строк від 10 до 12 років. Але чи можна суспільну небезпеку такої поведінки вважати хоча б приблизно співмірною із суспільною небезпекою, наприклад, умисних тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), розбою, вчиненого із проникненням у житло (ч. 3 ст. 187 КК), катування, вчиненого за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 127 КК), терористичного акту, який призвів до каліцтва десятків людей (ч. 3 ст. 258 КК), тощо, за вчинення яких передбачено менш суворі покарання. До слова навіть за вчинення передбаченого ч. 1 ст. 115 КК умисного вбивства винним рідко призначається позбавлення волі на строк, що перевищує 10 років, який, повторимо, є найменш суворим покаранням з-поміж тих, які мають призначатися на підставі ч. 3 ст. 201-1 Кримінального кодексу.

Вочевидь, кричущу неадекватність передбачених санкціями ч. 3 ст. 201-1 КК покарань усвідомлюють і правозастосувачі. Бо чим же інакше, як не їхнім «милосердям», можна пояснити той факт, що в згаданому вище випадку із судової практики дії особи, яка 18 березня 2020 р. (тобто після набрання чинності Законом від 25 квітня 2019 р.) намагалася перемістити через митний кордон України лісоматеріали вартістю 85 669 грн (тобто 82,4 НМДГ) були кваліфіковані не за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 201-1 КК, яка мала б застосовуватися у випадку контрабанди лісоматеріалів, вартість яких перевищує 36 НМДГ, а за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201-1 КК?

Оригінальніший, але від цього не менш незаконний спосіб «непомічання» наявності ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 201-1 КК, був використаний Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області, який розглядав справу щодо Особи-1. Останній 20 травня 2020 р. намагався незаконно перемістити через митний кордон України 32,138 м3 заборонених до експорту лісоматеріалів (а саме лісоматеріалів необроблених). Очевидно, що, зважаючи на вказаний об’єм, вартість відповідних лісоматеріалів і в цьому випадку істотно перевищила 36 НМДГ або щонайменше 18 НМДГ (ч. 2 ст. 201-1 КК), а тому зазначені дії мали б отримати кримінально-правову оцінку з посиланням саме на ч. 3 ст. 201-1 КК (або щонайменше на її ч. 2). Однак услід за органом досудового розслідування суд обмежився вказівкою на об’єм лісоматеріалів, не визнавши за потрібне встановити їхню вартість. Як наслідок, суд не знайшов підстав для кваліфікації дій Особи-1 за ч. 3 (або ч. 2) ст. 201-1 КК, інкримінувавши їй ч. 1 цієї статті (вирок Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 7 грудня 2020 р. у справі № 138/2307/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93343127).

Після аналізу згаданих судових рішень у нас не могло не виникнути запитання, чи може неадекватність передбачених нормою Особливої частини КК санкцій бути підставою для такого собі «милосердя», фактично підміни права мораллю, що проявилося в нехтуванні елементарними правилами кваліфікації? Виявляється, що так, може.

Як уже зазначалося, головною метою доповнення КК ст. 201-1 проголошувалося посилення відповідальності за незаконний експорт деревини. Враховуючи суспільну небезпеку відповідних діянь, їхні загрозливі масштаби, задекларована ініціатива заслуговує на підтримку. Водночас нами вже приверталася увага до того, що прагнення посилити кримінальну відповідальність за певні екологічні та економічні правопорушення (а контрабанду деревини є підстави вважати еколого-економічним деліктом) за допомогою закріплення позбавлення волі на певний строк як єдиного виду покарання може призвести до зворотного ефекту, який спостерігається і сьогодні, коли замість «реального» відбування покарання чи не всі засуджені за вчинення певних кримінальних правопорушень звільняються від призначеного покарання у виді позбавлення волі на певний строк (те саме стосується й обмеження волі).

Тому ми рекомендували: 1) санкціями, які встановлюються за вчинення відповідних некваліфікованих кримінальних правопорушень, встановити єдиний безальтернативний основний вид покарання — штраф; 2) враховуючи підвищену суспільну небезпеку діянь, які утворюють кваліфіковані (особливо кваліфіковані) склади кримінальних правопорушень, пропонувалося зберегти у відповідних санкціях вказівку (поруч зі штрафом) на такий вид покарання, як позбавлення волі на певний строк. Однак рекомендації науковців були вкотре проігноровані. Як наслідок, не лише в ч. 3, а й у ч. 1 та ч. 2 ст. 201-1 КК передбачено єдине основне (безальтернативне) покарання у виді позбавлення волі (від 3 до 5 років і від 5 до 10 років, відповідно), що, за задумом законодавця, мало призвести до максимального посилення відповідальності за певні посягання. Що ж має місце насправді?

Для отримання відповіді на це питання ми вивчали вже не санкції ст. 201-1 КК, а тенденції судової практики, точніше не тенденції, а поодинокі випадки застосування розглядуваної кримінально-правової заборони. Виявилося, що ухвалені зміни не призвели до результатів, на які очікував законодавець, адже розгляд обох справ за ст. 201-1 КК, рішення щодо яких розміщені в ЄДРСР за 2020 р., був завершений призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк (3 роки та 3 роки і 3 місяці, відповідно), від відбування якого винні особи звільнялися на підставі ст. 75 КК.

Замість післямови

У проекті КК України (контрольний текст станом на 17 січня 2021 р.) міститься низка цікавих і, сподіваємось, дієвих положень, покликаних забезпечити стабільність нового кримінального закону й належну якість відповідних законодавчих змін. Повністю підтримуючи учасників робочої групи в такому їхньому прагненні, водночас зауважимо, що головним запобіжником від необґрунтованих та поспішних законодавчих змін може й повинне стати підвищення рівня політичної та правової культури парламентарів. Без цього жодні вдосконалення законодавчих процедур позитивного ефекту не матимуть.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram