Думка експерта
Повернення старих схем у процедурі банкрутства
Олена КОРОБКОВА,
виконавчий директор Незалежної асоціації банків України
Наразі свого другого читання очікує законопроект щодо процедур банкрутства (№ 4409), який містить низку деструктивних новацій. Банківська спільнота неодноразово наголошувала на тому, що новели цього документа, які подаються під соусом несуттєвих «технічних» змін до Кодексу з процедур банкрутства, є абсолютно неприйнятними й можуть негативно вплинути на інститут бізнес-кредитування. Бо чи знайдуться ті, хто захоче видавати кредити, розуміючи, що право отримати свої кошти назад фактично нівельоване на законодавчому рівні?
Тож спробуємо докладно розібратися в новелах цього законопроекту та продемонструвати, яким чином вони вплинуть на процедуру банкрутства в Україні. Також у черговий раз закликаємо депутатів врахувати ці моменти та доопрацювати документ до другого читання, аби не допустити повернення старих схем у процедуру банкрутства.
Про продаж майна банкрута
А саме про надання права ліквідатору здійснювати продаж усього майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу. Цю історію ми вже проходили в контексті «старого» закону. Фактично ця норма дозволить виставляти на продаж в одному лоті нерухомість у центрі Києва й об’єкти в зоні ООС. Така собі вже раніше відпрацьована «схема» задля зменшення вартості заставного майна, затягування процесу та максимального зменшення попиту на нього. А ще — задля ускладнення пошуку цього майна сторонніми для боржника покупцями й усунення від участі в аукціоні зацікавлених осіб.
Досить цікавою видається й інша новація — проведення другого повторного аукціону з можливістю зниження початкової ціни без визначення граничної вартості. Пам’ятаєте історії про продаж майна «за 1 гривню», пов’язаній із боржником особі? Так от, це знову така ж «пісня». Законопроект повертає можливість вдаватися і до цієї схеми.
Далі — розподіл отриманих ліквідатором коштів між кредиторами виключно в разі достатності коштів для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги. Невиважена та дискримінаційна норма, спрямована виключно на забезпечення інтересів арбітражного керуючого. Ця новела не лише затягує процес погашення вимог кредиторів (фактично блокує повернення коштів в економіку), але й взагалі створює перешкоду для погашення боргів, оскільки в такому випадку щомісячно з коштів, які надійшли в ліквідмасу, арбітражний керуючий утримуватиме свою основну винагороду, тобто сума отриманих для кредиторів коштів щомісяця зменшуватиметься, а ліквідатор не буде зацікавлений вчинити всі необхідні дії для надходження коштів, достатніх для погашення всіх вимог кредиторів однієї черги.
Ще більше грошей арбітражному керуючому
Чинні норми кодексу вже передбачають сплату додаткових коштів до основної винагороди від продажу застави в розмірі 3% від суми реалізації, яку банки-кредитори вважають справедливою та достатньою для мотивації. Однак у законопроекті пропонується, щоб основна щомісячна винагорода арбітражних керуючих покривалася ще й за рахунок коштів від продажу застави. Тобто, щоб фактично за все платив забезпечений кредитор, який на сьогодні не має права голосу в комітеті і зборах кредиторів (лише дорадчий), не може впливати на зміну ліквідатора чи на оцінку його дій (у тому числі не може голосувати при затвердженні звітів по винагороді арбітражного керуючого), крім того, оплата незалежно від результатів діяльності арбітражних керуючих у конкретній процедурі та тривалості самої процедури.
Читайте також: Рада може змінити Кодекс з процедур банкрутства
Якщо ця новація законопроекту буде прийнята, то з вартості застави може стягуватись і 50%, і навіть 100% винагороди, а заставний кредитор не отримає нічого. Зокрема, на сьогодні винагорода арбітражного керуючого за рік — це 216 тисяч гривень, тобто, якщо вартість застави буде близько 200 тис. грн і вона буде реалізована через рік, то забезпечений кредитор не отримає нічого — вся сума від продажу майна буде скерована на оплату винагороди арбітражного керуючого. На практиці такі зміни призведуть до того, що арбітражні керуючі не будуть зацікавлені у швидкій реалізації майна банкрута, адже що довше триватиме процедура продажу заставного майна, то більше основної винагороди вони зможуть отримати. Тобто за фактом арбітражний керуючий отримуватиме гроші просто як «абонплату» за його перебування у справі, а не за виконану роботу чи отриманий результат. Чому ж тоді таку «винагороду» не отримують адвокати, нотаріуси та інші самозайняті особи?
Ще одна цікава норма — виплата основної винагороди арбітражному керуючому «за рахунок коштів кредиторів» у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів. Така норма жодним чином не сприятиме пришвидшенню процедур банкрутства, бо не передбачає врахування показників ефективності та результативності роботи арбітражних керуючих, не обмежує можливості покладення основної винагороди на кредиторів будь-якими строками тривалості процедури банкрутства. І давайте врахуємо, що на практиці фактична тривалість процедур банкрутства в кілька разів перевищує визначені кодексом строки. У такому випадку, попри значну тривалість процедури та відсутність майна у боржника, тобто відсутність результату роботи, арбітражний керуючий стягує з кредиторів на свою користь гроші.
Слід врахувати, що «кредитор боржника», на якого законопроект покладає обов’язок оплачувати винагороду арбітражного керуючого, — це не лише банк, але й кредитори, яким заборгували заробітну плату, аліменти, або яким боржник відшкодовує шкоду, завдану каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я тощо. Це переконливо демонструє неспроможність запропонованого законопроектом підходу покладення на кредитора, як особу, яка вже зазнала збитків від неплатоспроможності боржника, додаткового тягаря, особливо зважаючи на те, що згоди таких кредиторів на участь у справі в окремих випадках ніхто не питає. Таке безумовне обов’язкове та необмежене будь-якими строками покладення на кредиторів зобов’язання сплатити щомісячну винагороду арбітражному керуючому аж ніяк не стимулюватиме останнього завершити роботу.
Чи платять людям зарплату за те, що вони просто такі чудові? То чому так має бути з арбітражними керуючими, і чому ці витрати знову мають лягати на постраждалу сторону, на тих, кому не повертають борги? Чому ініціатори законопроекту не розглядають такі варіанти, як, наприклад, покладення обов’язку оплати винагороди арбітражного керуючого на власника боржника? Чому єдиною константою в законопроекті залишається потреба забезпечити арбітражного керуючого доходами за відсутності реальної користі як для суспільства, так і для кредиторів, від справ, де в боржника відсутні активи?
Наступне — скасування чинної норми кодексу, що унеможливлює перехід до процедури санації без наявності схваленого комітетом кредиторів і забезпеченими кредиторами плану санації. Новація створює значний ризик зловживань, безпідставного затягування строків процедури та затвердження судом плану санації, який не був схвалений кредиторами. Думається, недоцільно надавати повноваження суду затверджувати план санації без перевірки факту його схвалення кредиторами.
Окрім того, новація повертає «схему» застосування процедур санації на шкоду кредиторам, яка існувала за часів дії «старого» закону про банкрутство та використовувалася для зловживань. Зокрема, будь-яка юридична особа, яка діяла в інтересах боржника чи пов’язаних із ним осіб, без реальних намірів і фінансових можливостей надавала суду пропозицію взяти участь у санації, і, як наслідок, вводилася процедура санації. Однак у подальшому її план не розроблявся або ж його умови були вкрай невигідними кредиторам. Водночас весь цей період (тривав роками) боржник використовував активи в господарській діяльності без погашення кредиторам будь-яких боргів.
Щодо призначення розпорядником майна та керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого, кандидатура якого запропонована ініціюючим кредитором або боржником — фізичною особою. Дана новація повністю нівелює незалежність арбітражного керуючого і ставить інших кредиторів та боржника у вразливе становище через високий ризик упередженості арбітражного керуючого на самому початку процедури банкрутства. Крім того, це створює колізії з іншими нормами кодексу (зокрема, щодо того, що незалежність арбітражного керуючого гарантується особливим порядком призначення; щодо конфлікту інтересів; підстав для відмови в призначенні арбітражного керуючого, якщо така особа є пов’язаною з боржником).
І наостанок. Так, усі ми люди. Так, ми інколи опиняємося в непередбачуваних обставинах. Так, ми не завжди можемо розрахувати власні сили. І в контексті виплат за кредитами — теж. Саме для таких складних ситуацій й існує процедура банкрутства, що мала б набувати вигляду здорового компромісу між інтересами боржника та кредитора. Натомість законопроект № 4409 у тому вигляді, в якому він є зараз, пропонує нам повернути старі схеми та значно зменшити обсяги відшкодувань кредиторам у процедурі банкрутства, і, як наслідок, обсяги кредитування, такого необхідного для постковідного періоду відновлення економіки.
Як відомо з міжнародних рейтингів, кредитори банкрута в Україні можуть розраховувати лише на невелике відшкодування — 9 центів з 1 долара та кількарічну тяганину. Щоб повернути власні кошти вони в середньому мають витратити близько 3-х років та оплатити витрати, пов’язані з процедурою банкрутства і продажем майна боржника, яка може перевищувати 40% вартості майна.
Тож висловлюємо сподівання бути почутими законодавцями та працюємо далі!
Джерело: Юридичний вісник України
