Повноваження прокурора на етапі виконання ухвали про обрання застави

Оксана Комарницька,
кандидат юридичних наук

Основоположна функція органів прокуратури в цілому й прокурора полягає в здійсненні організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження (ст. 1311 Конституції України). В її основі збалансований примат захисту інтересів, прав людини із завданнями досудового розслідування. Така зміна конституційного напряму діяльності прокурора вплинула на його роль у кримінальному провадженні шляхом збільшення обсягу повноважень, прав і можливостей. У буквальному розумінні конституційної норми прокурор повинен охопити майже всі аспекти кримінального провадження, а відтак розмивається чіткість його повноважень і дається йому можливість виходу за межі норм процесуального закону.

Позиція науковців

Дослідники не дають однозначної відповіді, в чому полягає конституційна ідея діяльності прокурора під час вирішення відповідно до закону інших питань у кримінальному проваджені: як певного комплексу повноважень чи система засад. Наразі ґрунтовного обговорення цієї ідеї в правових колах немає, в тому числі практика не розвинена, вона лише починає формуватися.

Ясна річ, необхідне законодавче встановлення запобіжника проти зловживань (принцип інспектування) шляхом розширення меж відповідальності прокурора за прийняті/погоджені рішення, проведені процесуальні дії не тільки ним самостійно, але й будь-ким зі складу сторони обвинувачення. Відповідно до конституційних положень прокурор повинен займати провідне місце серед суб’єктів досудового розслідування.

Обрання запобіжного заходу: завдання прокурора

Усім добре відомо, що неможливо застосувати/обрати будь-який запобіжний захід під час досудового розслідування без згоди прокурора. Комплексним і багатогранним завданням прокурора під час обрання запобіжного заходу у формі застави є етап забезпечення виконання. Порядок обрання застави регулюється не лише процесуальним законом, але й іншими правовими актами. Для того, аби етап (процес) виконання застави розпочався, потрібно підозрюваним/заінтересованою особою внести кошти на спеціальний рахунок. Економічні і соціальні чинники сьогодення певним чином коригують порядок виконання підозрюваним обов’язку по внесенню коштів на відповідний рахунок або забезпечення їх внесення заінтересованою особою. Заставодавцем можуть бути не лише родичі, знайомі підозрюваного, але й будь-яка інша особа. Адже в змісті ч. 2 ст. 182 КПК України використано формулювання, як «іншою особою».

Трохи статистики

Вибіркове дослідження кримінальних проваджень, в яких обрана застава як альтернатива тримання під вартою, самостійний запобіжний захід чи змінено інший запобіжний захід на заставу, засвідчило певну особливість. Тільки в поодиноких випадках стороною обвинувачення, судом з’ясовуються анкетні дані заставодавця. У вивчених кримінальних провадженнях не знайдено жодного документального підтвердження вчинення прокурором, слідчим дій, прийняття рішень, спрямованих на перевірку джерела походження коштів й навіть у тих випадках, де заставодавцем є непрацюючий громадянин, іноземець, юридична особа зареєстрована в так званих офшорних зонах. Окрім того, нами неодноразово проводилося вибіркове опитування прокурорів місцевих прокуратур на тему: «Анкетні дані заставодавця, його волевиявлення, джерело походження коштів, внесених в якості застави, повноваження прокурора на етапі обрання запобіжного заходу у формі застави». Метою опитування було з’ясувати, як прокурори розуміють зміст своїх нових повноважень через принцип незалежності на етапівиконання запобіжного заходу у формі застави, яке значення цього принципу, які ризики загрожують, як відбувається взаємодія з іншими суб’єктами кримінальної юстиції. Дані дослідження продемонструємо на прикладі відповіді на одне з питань. Чи існує в Україні зростання загрози легалізації коштів через інститут застави?

На думку опитних це є істотною проблемою в Україні. Анкетування продемонструвало питання положень КПК України та реальних життєвих потреб суб’єктів кримінальних правовідносин, що безперечно, потрібно враховувати в подальшій законодавчій роботі і в практиці правозастосування.

Аналіз останніх досліджень засвідчив, що наукове й практичне дослідження підінституту застави не новий для спеціалістів кримінального процесу. Тривалий час застава досліджувалася такими видатними вітчизняними науковцями, як Г. Добросінська, Я. Зейкан, Є. Караченцева, О.Максименко, Д. Сергєєва, С. Сафулько, М. Погорецький, Л. Удалова, О. Яновська та інші. Незважаючи на значний науковий внесок, питання діяльності прокурора на етапі обрання застави залишається мало дослідженим у світлі нової конституційної функції. Тож метою даної статті є характеристика доктринальних положень важливості володіння стороною обвинувачення достовірними анкетними даними заставодавця, джерела походження заставних коштів, а також наявність правових гарантій для заінтересованої особи – заставодавця.

Відсутність у КПК України норми, яка б наділяла прокурора правом ініціювати проведення перевірки коштів на предмет законності їх походження, з’ясовувати анкетні дані заставодавця, підриває принцип верховенства права в частині передбачуваності. Однак деякі опитані прокурори, переконані в можливості за допомогою суміжних законодавчих актів забезпечити законність походження заставних коштів, встановлення достовірних анкетних даних заставодавця.

Недосконалість правового регулювання інституту застави

Наслідком кардинально різних результатів соціологічних досліджень є недостатність правового регулювання інституту застави, яке не завжди вдало компенсовується практикою. Тож, це не сприятиме єдиному підходу по формуванню сталої та послідовної правозастосовної практики.

Озвучена правова позиція сторони обвинувачення не лише не заперечується, але й активно підтримується в колі провідних науковців. Однак, на думку Я. Зейкан, С. Сафулька не ґрунтується на законі позиція …окремих суддів та слідчих, які вважають, що заставодавцем, так само, як і поручителем, може бути тільки особа, яка заслуговує на довіру, котра за моральними якостями має авторитет і спроможна забезпечити належну поведінку обвинуваченого, а також його явку за викликом органів досудового розслідування (Зейкан Я., Сафулько С. Настільна книга адвоката у кримінальній справі (КПК 2012)- 2-ге вид., допов. – К.: ВД. Дакор, 2016. – С. 232).

Таке твердження науковців, що не ґрунтується на законі вимога суду й сторони обвинувачення, яка спрямована на перевірку заінтересованої особи – заставодавця на предмет доброчесності, добровільного (за відсутності будь-якого примусу) волевиявлення нести матеріальну відповідальність за дії підозрюваного, його дієздатність, нами не заперечується. Водночас зміни, які відбуваються в суспільстві, не дають достатніх підстав погодитися з їх аргументацією.

Позиція Верховного Суду

Цікавою й не беззаперечною пропозицією щодо застосування діючого комбінованого внесення коштів (в певних частках підозрюваним спільно з іншою фізичною чи юридичною особою; декількома фізичними або юридичними особами; одночасно фізичною та юридичною особами у визначених частках) в якості застави є п. 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 року No 6 «Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу». У ній вказано, що якщо застава вноситься не підозрюваним чи обвинуваченим, а іншою особою, то повинні чітко фіксуватися дані про цю особу – прізвище, ім’я та по батькові, дата народження, місце проживання чи перебування, а у випадках, коли заставодавцем є юридична особа – її найменування, місцезнаходження, необхідні банківські реквізити, а також дані про особу її представника і документ, яким підтверджуються його повноваження. В останньому випадку повинні долучатися документи про правомірність виділення підприємством, установою чиорганізацією відповідної суми для використання як застави.

Подібного підходу дотримуються й Л. Д. Удалова та Г. М. Добросінська, вважаючи, що заставу може внести відповідна місцева організація політичної партії, за виборчим списком якої був обраний депутат місцевої ради. У протоколі вказуються дані про особу – представника політичної партії і документ, яким підтверджуються ці повноваження. До протоколу також додаються документи про правомірність виділення партією відповідної суми для використання її в якості застави. У розрізі досліджуваного питання потребує обговорення й позиція М. М. Олашин, яка повністю поділяє думку Т. В. Данченко, про те, що внесення в КПК України переліку організацій як можливих заставодавців є недоречним.

Позиція автора

На наш погляд, потрібно відновити практику складання протоколу для занесення до нього анкетних даних заставодавця, в тому числі відсутність судимості, наявність постійного місця проживання і роботи, позитивних характеристик. Наявність такого протоколу не допустить потрапляння в коло заставодавців недієздатних осіб, неповнолітніх, осіб, щодо яких ведеться розслідування тощо. Доцільно передбачити обов’язок для заставодавця надати стороні обвинувачення/суду документальне підтвердження законності походження коштів, внесених в якості застави.

Як аргумент сказаному вище наведемо правову позицію ЄСПЛ, де визнається правомірним рішення національних судів про відмову у застосуванні застави, якщо особа, яка заявляє клопотання про її внесення, водночас не надає жодних доказів, які б засвідчували легальність походження відповідних коштів. Так, у § 33 рішення у справі «В. проти Швейцарії» (W. v. Switzerland) No 14379/88 від 26 січня 1993 р.) зазначається: «…обставини справи та репутація заявника (який був наркоторговцем, – Ред.) послужили відповідним судам підставою відхилити його пропозицію про внесення застави, оскільки було невідомим джерело походження цих грошей, які мали бути внесені, … а це не буде належною гарантією того, що заявник вирішить не зникати через побоювання втратити заставу». На наше переконання, конституційна функція сприятиме прокурорам «підлаштуватися» під нові обставини й надасть можливість своєчасно реагування на неочікувані виклики, в тому числі перевірку джерела коштів застави, з’ясування анкетних даних заставо­давця.

У той же час занепокоєння ви­кликають негативні наслідки еко­номічної ситуації в Україні, які сприяли створення підгрунття для поширення інформації в інтернеті про активну діяльність спеціальних фірм, які надають послуги креди­тування особам по внесенню кош­тів в якості застави на відповідних умовах. Так, надання коштів у борг підозрюваному не завжди здійснюється навіть на рівних умовах, а в більшості випадків — під великі проценти, тим самим такі фірми ставлять підозрюваного, його рід­них у «важкі» умови. Неможливість своєчасно повернути позичену суму коштів для застави формує всі під­стави застосування праці залежних людей у діяльності, яка не завжди може бути законною. Це створює передумови «плямування» ідеї, яка закладалася при осучасненні інсти­туту застави. Через це залишається затребуваною й необхідною вимога запобігання потраплянню в механізм застави негативних явищ, здатних зруйнувати правові й етичні відно­сини між державою та особою, яка підозрюється у вчиненні криміналь­ного правопорушення. Вплинути на цю ситуацію можна комплексно — шляхом консолідації зусиль сторони обвинувачення й суду.

Концепція ідеї створення фірм по наданню коштів у позику з метою внесення їх в якості застави в дещо видозміненому вигляді запозичена із правової системи США. В нас, навідміну від США, діяльність таких фірм, їх відносини із позичальника­ми законодавчо неврегульовані. Тож наявність таких суб’єктів підприєм­ницької діяльності вимагає негайно правового вирішення та передання під контроль держави.

Інститут «bail»: досвід США

Спираючись на досвід країн за­хідної Європи та США, доцільно звернутися до існування такого інституту, як «bail» (бейл). Він полягає в тому, що особа, яка не має від­повідних коштів для внесення за­стави звертається по допомогу до професійних – заставодавців… (Вишньова Д. В. Судовий контроль під час застосування застави у кримінальному процесі / Д. В. Виш­ньова // Право і суспільство. 2015. — No 5—2. – С. 198).

У США одним із засобів здійс­нення застави – послуги бондсме­на (приватний заставодавець, який вносить заставу в повному обсязі за винагороду від суми). Законодавство США наділяє його широкими пра­вами: 1) встановлення додаткових гарантій за заставою; 2) пошук та затримка втікача; 3) право віддати обвинуваченого до суду; 4) право на захист своїх прав. Хоча законом для бондсмена встановлений великий обсяг прав та гарантій, але без за­ставодавця багато людей опинилося б за гратами. Виходячи з цих поло­жень, треба звернути увагу на забез­печення захисту прав заставодавця, встановлений відповідний механізм захисту, що дозволяє дієво застосо­вувати на практиці цей запобіжний засіб. Така світова практика має столітню історію становлення, за­позичення якої вимагає врахування національної правової системи. Доречі в колі науковців перейняття іноземного досвіду в національну практику сприймається неоднознач­но.

Враховуючи досвід іноземних країн, де активно функціонує ін­ститут «bail» (бейл) й реалії нашого сьогодення, вважаємо вимогою часу створення єдиного центру суб’єктів надання позики для застави. Як на­слідок, це полегшить моніторинг джерела походження коштів, міні­мізує загрози зловживань, а також сприятиме подоланню існуючих пи­тань.

Корисний досвід існування ін­ституту «bail» (бейл) у США, який в нас фактично у видозміненому ви­гляді функціонує без законодавчого врегулювання, потребує створення правового середовища, яке виступа­тиме гарантією й запорукою захисту прав і свобод особи.

Відсутність у прокурора повноважень на перевірку походження коштів застави

Тим більше, що КПК України не містить заборони щодо того, аби в якості предмета застави виступа­ли гроші, не зароблені, а отримані особою, яка планує вносити заста­ву, іншим способом — подаровані, знайдені, виграні в лотерею, успад­ковані тощо. При цьому, кошти, на які накладено арешт або приєднані до матеріалів кримінального прова­дження як речові докази, не можуть бути предметом застави.

Вразливим наразі є питання, про яке нами вже згадувалося, — від­сутність у КПК України повнова­жень у прокурора на вчинення дій, спрямованих на перевірку джерела походження коштів застави. Поза межами компетенції прокурора за­лишено питання здатності заінтересованої особи – заставодавця своїм авторитетом забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов’язків, перед­бачених у ч. 5 ст. 194 КПК Украї­ни, призначених для запобігання його неправомірній поведінці (ч. 1 ст. 177 КПК України). Внаслідок цього в майбутньому ставиться під ризик досягнення мети застави — за­безпечити виконання підозрюваним процесуальних обов’язків.

Наразі, до предмета контролю прокурора входить забезпечення дотримання строків по внесенню коштів на рахунок й отримання до­кумента, що це підтверджує, а також повнота виконання процесуальних обов’язків підозрюваним. Наявність у процесуальному законі заборони на використання коштів державно­го чи комунального майна в якості застави є лише достатньою гаран­тією забезпечення цільового вико­ристання бюджетних коштів. Тож є значна вірогідність потрапляння не­законно отриманих коштів через за­ставу в цивільний обіг національної економіки (внесення застави члена­ми злочинних груп, що залишилися на волі), оскільки, зважаючи на цю недосконалість законодавства, ме­ханізм застави стає привабливим в якості легалізації коштів. Результа­тивний прокурорський нагляд за за­конністю обрання застави в цілому ускладнюється відсутністю процесу­альних, адміністративно – техніч­них засобів запобігання й протидії такому явищу.

Вказане в дійсності є однією з основних проблем правового реа­гування прокурора на інформацію про те, що кошти внесені в якості застави надані «кримінальним авто­ритетом». Приміром Єворсуд також звернув увагу на те, що внесення платежу страховиком судновласника слугувало підтвердженням правоти іспанських судів, коли при визначе­ні суми застави вони брали до уваги «професійне середовище» заявника (справа «Мангурас проти Іспанії» Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. Зрозуміло, що не виключається можливість внесення застави в пев­них частках обвинуваченим спільно з іншою фізичною чи юридичною особою; декількома фізичними аб юридичними особами у визначених частках. Як свідчить судова прак­тика, застава вноситься особисто підозрюваним, обвинуваченим, за­судженим у поодиноких випадках.

Незаконність походження коштів: як діяти прокурору?

Враховуючи думки спеціалістів (науковців), які сходяться в тому, що першочерговим у правозасто­совній діяльності постає питання, чи потрібно прокурору вчиняти будь-які дії, приймати процесуальні рішення за наявності інформації про незаконність коштів? Якщо так, то які, якими правовими засобами дія­ти? На наше переконання питанню про джерело коштів застави необхід­но приділити більше уваги на зако­нодавчому рівні з метою уникнення легалізації коштів, отриманих зло­чинним шляхом за допомогою апа­рату самої держави.

Незважаючи на відсутність у КПК України норми, спрямова­ної на перевірку джерела застави, для протидії легалізації незаконно отриманих коштів імовірно слід ви­ходити з конституційного положен­ня (ст. 131 Конституції України). Наразі юридичній практиці відомі два випадки (розведені в часі, в різних кримінальних проваджен­нях, стосуються двох різних високопоставлених осіб), коли внесені кошти в якості застави на спеціаль­ний рахунок були піддані перевірці Державною службою фінансового моніторингу на предмет наявнос­ті підозри в легалізації (відмиван­ні) доходів, одержаних злочинним шляхом. В якості правової підстави служили положення Закону Украї­ни «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів». У випадку виявлення ознак того, що кошти мають кримінальне по­ходження, Держфінмоніторинг мо­же зупинити фінансову операцію, заблокувавши подальший рух цих коштів. Після цього проводиться збір додаткової інформації, піс­ля чого фінансова операція або продовжується, або зібрані мате­ріали передаються відповідним пра­воохоронним органам для ухвалення рішення щодо відкриття криміналь­ного провадження.

Важливість порушеного питання обґрунтовується також намаганням його вирішити на законодавчому рівні. Так, існує проект закону, який містить механізм підтвердження ле­галізації походження коштів, що вносяться в якості застави. Наразі він знаходиться у Верховній Раді (на розгляді в комітеті законодавчого забезпечення правоохоронної діяль­ності).

Деякі висновки

На завершення підкреслимо, що системний аналіз правозастосовної практики, позицій ЄСПЛ, наукових доктрин, переконливо засвідчує до­ цільність перейняття позитивного іноземного досвіду з урахуванням національної правової традиції та ментальності. В даному випадку в якості позитивного прикладу, мо­же послужити правова система єв­ропейських країн та США. Так, в Австрії у випадку внесення застави підозрюваною особою, такі кошти підлягають перевірці австрійським управлінням по боротьбі з відми­ванням коштів Федеральної кри­мінальної служби на предмет свого законного походження. Важливо законодавчо врегулювати втіле­ний в юридичну практику інсти­тут «bail» (бейл), а також питання з’ясування анкетних даних заставодавця. Втілення наших пропозицій потребує значної кількість наукових досліджень, що становить значний дослідницький інтерес, вартий по­дальшого вивчення.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути