Connect with us

Думка експерта

Позиція ВС може суперечити принципу ефективного захисту корпоративних прав. Частина 2

Опубліковано

⚡ AI SUMMARY
Автор критикує КГС ВС за надмірний формалізм, через який припинення юрособи стає перешкодою для захисту прав. На противагу наведено досвід США та Мальти, де пріоритетом є справедливість і відновлення компаній для повернення активів. Позиція ВС суперечить принципам міжнародної ввічливості та доктрині bona vacantia, обмежуючи ефективний судовий захист.

Закінчення. Початок

Василь Гостюк, к.ю.н., LL.M. International Business Law

Критика аргументів КГС ВС …

2.2. Доктринальне розуміння. Історія появи доктрини має французькі коріння, але вперше принцип закріплено прецедентом Верховного Суду США у далекому 1895 році у справі Hilton v. Guyot . Цей принцип понад століття залишається одним із ключових авторитетних прецедентів як у Сполучених Штатах, так і за їх межами, підкреслюючи саму суть comity of nations.

Французький суд у справі Hilton v. Guyot ухвалив рішення проти Хілтона та інших відповідачів, які під час розгляду спору перевели свої активи до Сполучених Штатів. Перед Верховним судом США постало питання про те, чи підлягає виконанню французьке судове рішення.

Вихідною позицією Верховного Суду стало те, що «жоден закон не має юридичної сили, за власною природою, поза межами суверенітету, від якого походить його чинність», а отже, «обсяг, у якому право однієї держави може бути допущене до дії в межах юрисдикції іншої держави, залежить від того, що наші найвидатніші правознавці погодилися називати «міжнародною ввічливістю» (comity of nations)». У цьому сенсі comity є не «додатковим принципом», а конститутивною умовою ефективного функціонування міжнародного приватного права.

На цьому тлі висновок КГС ВС демонструє методологічно вразливе та концептуально застаріле розуміння природи корпоративної правосуб’єктності. Суд фактично підміняє функціональне призначення корпоративної правосуб’єктності її формальним існуванням.

Суд виходить із того, що припинення юридичної особи остаточно унеможливлює будь-який подальший захист корпоративних прав, тоді як сучасна корпоративна теорія та практика судів загального права демонструють протилежний підхід: юридична особа існує для захисту прав та інтересів, а не права та інтереси існують лише доти, доки формально існує юридична особа. Саме тому позиція КГС ВС виглядає не лише надмірно формалістичною, а й концептуально несумісною із сучасним розумінням правосуб’єктності як правового інструменту забезпечення справедливості та ефективного судового захисту, порушує базові принципи міжнародного приватного права.

2.3. Прецедентне право. Показовим контраргументом до «правової позиції» КГС ВС, є практика судів Мальти щодо відновлення компаній, виключених із реєстру, навіть після завершення ліквідації.

Так, рішенням від 10 липня 2023 року у справі Anthony Dalli and Alfred Dalli v Registrar of Companies суд відновив реєстрацію компанії Welcome Garage Dalli Bros Limited, яка була виключена з реєстру після добровільної ліквідації. Підставою для звернення до суду стало виявлення активів, які не були враховані під час ліквідаційної процедури. Зокрема, вже після ліквідації акціонерам стало відомо про шахрайські дії працівника банку, внаслідок яких з рахунків компанії незаконно вивели понад 226 тисяч євро. Хоча ці кошти підлягали поверненню, завершення ліквідації фактично унеможливило реалізацію відповідних майнових вимог.

Посилаючись на ст. 300A Закону про компанії, суд наголосив, що виключення юридичної особи з реєстру не може перетворюватися на абсолютну процесуальну перешкоду для захисту майнових прав. Якщо після ліквідації з’ясовується, що активи товариства не були враховані або вибули внаслідок протиправних дій третіх осіб, відновлення компанії є допустимим і необхідним засобом судового захисту. При цьому суд також звернувся до рішення у справі Avukat JeanPie Gauci Maistre v Ir-Registratur tal-Kumpaniji et noe від 28 березня 2019 року, в якому було підкреслено, що такий механізм застосовується за наявності виняткових обставин.

Мальтійський суд поставив у центр захист порушеного майнового інтересу та створив процесуальний механізм для його поновлення навіть після припинення юридичної особи. Натомість Верховний Суд України фактично надав пріоритет формальному виключенню компанії з реєстру над необхідністю поновити порушені права. Це остаточно позбавило кіпрську компанію корпоративних прав в українському товаристві без можливості ефективного судового захисту. Такий підхід суперечить самій природі правосуддя, адже процесуальна форма переважає матеріальний зміст порушеного права.

Постанова КГС ВС ризикує стати casus, який спонукатиме зацікавлених осіб звертатися до належних юрисдикцій із вимогами про відновлення ліквідованих компаній та поновлення корпоративних прав. Українська судова практика фактично ухиляється від свого основоположного завдання — забезпечення ефективного захисту порушених прав та інтересів.

3. Помилки Верховного Суду в контексті доктрини королівської прерогативи.

Інститут bona vacantia виник на перетині римського приватного права та англійської доктрини королівської прерогативи. Його концептуальні витоки пов’язують із римськими категоріями res nullius та res derelictae , які описували майно без власника або залишене власником. У середньовічному англійському праві ці конструкції трансформувалися в межах Crown prerogative, що закріпила за монархом, а згодом за державою, право набувати безхазяйне майно ex lege.

В англійському конституційному та адміністративному праві королівська прерогатива традиційно розуміється як залишковий комплекс владних повноважень Корони поза статутним регулюванням — прояв історично трансформованого суверенітету. Корона тут не лише виконує символічну функцію, а й є інституційним носієм residual sovereignty , що юридично проявляється, inter alia, у майнових правах щодо bona vacantia. За класичною конструкцією common law майно без встановленого власника не перебуває у правовому вакуумі, а ex lege переходить до Корони як носія суверенного титулу, історично похідного від королівської прерогативи.

Сучасна конституційна доктрина наголошує, що prerogative powers становить залишок дискреційних повноважень Корони, який зберігається лише тією мірою, якою не витіснений парламентським законодавством. Відтак bona vacantia не є автономною приватноправовою конструкцією, а відображає публічно-правову природу суверенного присвоєння майна без титульного власника, демонструючи збереження елементів історичного суверенітету в сучасній правовій системі Великої Британії.

В англійському праві: «З дати розпуску будь-які активи розпущеної компанії переходять у власність Корони. Ці активи, що не мають власника, відомі як «bona vacantia», що означає «вільні активи»» . Наслідки судового наказу про поновлення в реєстрі закріплені статтею 1032 Закону про компанії 2006 року . Відновлена компанія вважається такою, що ніколи не припиняла існування, а її майно, включно з активами, що перейшли у bona vacantia, повертається компанії.

Цей підхід підтверджує практика Високого суду Англії та Уельсу. Зокрема, Peaktone Ltd v Joddrell [2012], Re Fivestar Properties Ltd [2015] і Re Buzzlines Coaches Ltd (Mistral Asset Finance Ltd v Registrar of Companies) [2020] демонструють послідовне тлумачення статті 1032 Закону про компанії 2006 року. Відновлення в реєстрі має не лише перспективну дію, а й ретроспективну: компанія вважається такою, що безперервно існувала протягом усього періоду виключення та розпуску. Тому судові провадження, майнові права та інші юридичні інтереси, на які вплинув розпуск, можуть бути поновлені й розглядатися так, ніби розпуску не було.

Отже, відповідний режим слід розглядати як умовний та оборотний механізм публічно-правового управління «юридично вакантними» активами, а не як остаточну дерелікцію. Це дозволяє концептуалізувати bona vacantia як елемент динамічної системи корпоративного правонаступництва, у якій restoration виконує ex post коригуючу функцію, модифікуючи класичне уявлення про фінальність переходу майна до Корони.

4. Помилки Верховного Суду щодо українського законодавства.

4.1. Історичних підхід. Частина друга статті 3 Закону України «Про господарські товариства» прямо передбачала, що підприємства, установи та організації, які набули статусу учасника товариства, не підлягають ліквідації як юридичні особи виключно з цієї підстави. У період чинності цього Закону склалася усталена адміністративна практика державної реєстрації: наявність у юридичної особи корпоративних прав в інших товариствах унеможливлювала завершення процедури її припинення до належного врегулювання правового режиму таких прав.

Зокрема, державні реєстратори відмовляли в реєстрації припинення юридичної особи, якщо ліквідаційна комісія не забезпечила передачу, відчуження або інше належне врегулювання належних їй часток у статутному капіталі інших юридичних осіб.

Водночас унаслідок подальшого реформування корпоративного законодавства ця норма «ліквідована без правонаступництва». Зокрема, Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який замінив Закон України «Про господарські товариства», не містить спеціальних приписів щодо умов і правових наслідків припинення товариства шляхом ліквідації у випадках, коли воно є учасником іншої юридичної особи.

Однак відсутність спеціального регулювання не може бути підставою для висновку КГС ВС про відсутність осіб, чиї права можуть бути порушені внаслідок ліквідації кіпрської компанії, зокрема щодо належних їй корпоративних прав в українському товаристві. Це твердження КГС ВС видається очевидно помилковим, оскільки не узгоджується ні з фактичними обставинами справи, ні з чинним регулюванням подібних правовідносин.

4.2. Сучасний стан нормативного регулювання. Висновок Верховного Суду не узгоджується з українським законодавством. Корпоративні права входять до складу майна юридичної особи, що припиняється (ч. 4 ст. 111 ЦК). Частина 2 ст. 111 ЦК прямо зобов’язує ліквідаційну комісію (ліквідатора) повідомити учасників юридичної особи, суд або орган, який прийняв рішення про припинення, про участь такої особи в інших юридичних особах та/або надати відомості про створені нею господарські товариства й дочірні підприємства.

Системне тлумачення цих норм разом зі ст. 335 ЦК України про набуття права власності на безхазяйну річ доводить: законодавець не виходить із презумпції автоматичного припинення корпоративних прав унаслідок ліквідації їхнього власника. Навпаки, такі права є самостійним майновим активом, правову долю якого має бути вирішено в межах ліквідаційної процедури. За дотримання всіх процедур і коректного складання ліквідаційного балансу припинення юридичної особи без вирішення питання щодо створених нею господарських товариств практично виключається.

Інше тлумачення може призвести до ситуації, коли єдиного учасника (засновника) товариства ліквідовано, а саме товариство продовжує господарську діяльність. Це викликає обґрунтовані сумніви щодо його узгодженості з природою корпоративних правовідносин, оскільки передбачає фактичне існування юридичної особи за відсутності суб’єкта, якому належать корпоративні права щодо неї. І навпаки, існування корпоративних прав як об’єктів цивільних прав неможливе без визначення їхнього власника.

Суд, не навівши належних мотивів, безпідставно презюмує припинення існування об’єкта права власності кіпрської компанії — корпоративних прав в українському товаристві. При цьому він посилається на нібито наявну прогалину в законодавстві (п. 100 Постанови), хоча йдеться не про законодавчу прогалину, а про некоректне тлумачення та специфічне судом застосування окремих норм. У цьому контексті висновки суду видаються методологічно помилковими, оскільки не узгоджуються ні з фактичними обставинами справи, ні з чинним регулюванням відповідних правовідносин.

Висновки

Позиція КГС ВС у справі № 910/5717/23 концептуально неповна та методологічно помилкова. Вирішуючи корпоративний спір, суд не оцінив фундаментальне питання: кому належать спірні корпоративні права. Зміна власника, перехід прав чи трансформація титулу не припиняють існування самих прав, але їхнє існування вимагає суб’єкта-носія.

КГС ВС помилково ототожнив виключення кіпрської компанії з реєстру (strikeoff) з остаточною ліквідацією «без правонаступництва» й проігнорував взаємозв’язок strike-off, dissolution, bona vacantia, Crown prerogative та restoration у праві юрисдикції інкорпорації. Це зумовило неповне з’ясування обставин і викривлення правових наслідків, що ставить під сумнів ефективність підготовки та спеціалізації суддів у міжнародному приватному й порівняльному праві.

Суд порушив обов’язок установлювати зміст іноземного права та принцип lex incorporationis, що є суттєвим порушенням колізійного регулювання. Рішення демонструє доктринальну деконтекстуалізацію: іноземні інститути сприйнято не як елементи цілісної системи з історичними, доктринальними й функціональними зв’язками, а як ізольовані норми.

Суспільний резонанс навколо Верховного Суду, а також антикорупційні розслідування щодо окремих його представників, незалежно від процесуальних наслідків, об’єктивно знижують довіру до судової влади. Так формується явище, яке в правовій літературі називають institutional trust deficit — інституційний дефіцит довіри до судової системи.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2026
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.