Думка експерта
«Карфаген зруйнований»: Питання чи твердження? Частина 2
Закінчення. Початок
На початку вересня цього року НАБУ й САП заявили про реалізацію спецоперації під назвою «Карфаген» щодо злочинної організації, яка діяла на базі українських кол-центрів і яку, за їхньою інформацією, «кришували» топчиновники з Офісу Генерального прокурора. Але що саме показують оприлюднені результати оперативно-розшукових заходів: чи йдеться про наявність «відокремленої» злочинної організації, чи про сталу злочинну систему, яка тривалий час функціонувала на базі таких кол-центрів? Від встановлення цього багато в чому залежатимуть зміст і спрямованість подальших заходів державно-правового впливу на подібні суспільно небезпечні події. Свої міркування з цього приводу викладає доктор юрид. наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України Є. Л. Стрельцов.
«Ми маємо бути рабами законів, щоб залишатися вільними»
Цицерон
«Скальпель хірурга»: приводи до роздумів
Підтримуючи такі дії держави, водночас потрібно нагадати, що застосування кримінально-правових положень є найбільш травматичним (жорстким) примусовим засобом державного впливу, який, за великим рахунком, можна порівняти зі «скальпелем хірурга». Тобто, коли всі інші засоби впливу на хворобу вичерпані, а вона продовжує існувати, у медицині застосовують оперативне лікування, яке може бути пов’язане з видаленням органу, ампутацією частини тіла або іншими подібними втручаннями в організм людини. Водночас важливо постійно пам’ятати, що скальпель лише «відсікає наслідки» хвороби, але не усуває її причин, проти яких він безсилий. Те саме, якщо говорити метафорично, стосується і кримінально-правового «скальпеля». Саме тому ще з давніх часів кримінальне право розглядалося як «останній засіб» (ultima ratio) серед державних інструментів впливу: воно застосовується/має застосовуватися лише тоді, коли всі інші заходи вже використано, але вони не дали необхідного результату, а соціальна «хвороба» продовжує прогресувати. І лише тоді виникає потреба у цьому останньому — «хірургічно-правовому» — засобі. Тому «своєрідність» кримінально-правового «лікування», по-перше, повинна бути об’єктивно необхідною і, по-друге, потрібно враховувати, що воно «зовсім» не впливає на існуючу нерівність у суспільстві, бідність, неосвіченість, правовий нігілізм тощо. Відтак кримінальна відповідальність окремих операторів чи навіть організаторів шахрайських кол-центрів є лише хірургічним «видаленням» поодиноких «деталей», яке ніяк не вплине на «життєздатність» цієї кримінальної індустрії, адже її справжнє коріння та джерела живлення криються значно глибше — у системних вадах тіньової економіки. Коли до цього додати відкриття БЕБ теж у вересні цього року розгалуженої тіньової конвертаційної мережі у Києві, Харкові та Одесі з обігом 23,5 млрд грн та несплатою податків на понад 3 млрд грн, то це свідчить про певну інфраструктурну «єдність» кібершахрайства та криптофінансових шлюзів у площині тіньового бізнесу. А якщо врахувати, що у схожих, вже відомих випадках для «легалізації» таких процесів використовувалася офіційна банківська система, наприклад, один з основних банків — «Сенс Банк» (справа «Форест Гамп»), то цю проблему потрібно оцінювати вже на значно ширшому рівні, з урахуванням більш суттєвих категорій.
Тіньова економіка
В першу чергу, такі тіньові процеси дають змогу припустити, що саме така економіка тут виступає одночасно і «першопричиною» (causa causans), і головним інфраструктурним засобом існування такої індустрії шахрайства. Цей феномен набуває особливої екзистенційної гостроти крізь призму двох саме національних факторів: це відбувається у державі перехідного типу та державі, яка веде війну за виживання, кожен з яких породжує значні проблеми у вирішенні поставлених завдань, а у своїй сукупності суттєво підвищує рівень соціальної «напруги». Саме з урахуванням цього варто звернути увагу на низку обставин.
Тіньову економіку можна вважати, образно кажучи, «колискою» і «паливом», або так зване замкнене коло репродукування. Відомо, що тіньова економіка формувалася в Україні десятиліттями як паралельна державній економіка, зі своїми капіталами та логістикою. Наприклад, у цьому році бюджет України міг би отримати більше трильйона гривень через детінізацію бізнесу в Україні, а у наступному році — ще більше. Тому кол-центри, за великим рахунком, не вигадали нічого нового: вони лише «сіли на готові рейки», які до них проклала класична тіньова економіка як такий капітал та засіб. Зокрема, тіньовий капітал як причина, що виражає свій «зміст» через величезні обсяги нелегального «кешу», накопиченого у таких сферах, як контрабанда, «сірий» імпорт, класичні корупційні схеми тощо, потребував нових інструментів високодохідного, у тому числі тіньового, інвестування. Тому тіньові інвестори побачили в кол-центрах одну з ідеальних моделей розвитку тіньового бізнесу: мінімальні капіталовкладення при колосальній рентабельності. Тіньову інфраструктуру можна розглядати й як засіб (приклад із тіньовими конвертаційними мережами): кол-центри не здатні існувати «ізольовано», без розвиненого ринку інших тіньових послуг. Їм потрібні сірий ринок нерухомості, тіньовий ринок праці та, найголовніше, розвинений тіньовий сектор, у якому існують мережа «дропів», нелегальні криптообмінники тощо. Наявність такої схеми наочно демонструє, що нелегальні кол-центри та класичний тіньовий бізнес живляться з одного джерела. Мережа «конвертів» використовувала реквізити понад 8 000 фіктивних ФОПів для акумуляції безготівкових коштів підприємств реального сектору, які надалі конвертувалися у криптовалюту та виводилися в готівку через систему підпільних обмінників. Взагалі, наявність великої кількості обмінників валют також свідчить про тіньові процеси, які при цьому відбуваються. Так чи інакше, це ще раз демонструє, що тіньові процеси в Україні є добре «узгодженими», і саме тому шахрайські кол-центри «не будують» власну фінансову систему — вони інтегруються в уже готові «ланцюжки» відмивання грошей. Конвертаційні центри забезпечують кол-центри готівкою для виплати «чорних» зарплат операторам, а кол-центри, у свою чергу, генерують масу криптоактивів для подальшого змішування. Це і є замкнене інфраструктурне коло репродукування тіні.
Синдром «перехідної воюючої держави»
Спочатку варто звернути увагу на те, що йдеться про «перехідну» державу, в якій уже чимало років триває процес формування та розвитку стійких політико-правових і соціально-економічних інститутів. Це, м’яко кажучи, зовсім не просте завдання, яке породжує певні проблеми та складнощі. Наприклад, у таких умовах, згідно з положеннями теорії аномії Роберта Мертона (Robert K. Merton. Social Structure and Anomie), коли «зовнішня» культура активно пропагує загальний символ «успішного життя» (багатство, високий соціальний статус), але легальні інституційні ліфти (чесна, добре оплачувана праця або престижна освіта) для більшості заблоковані або не забезпечують можливості досягти такого рівня, виникають соціальні відхилення у вигляді кримінальних інновацій. Наприклад, легальний ринок праці пропонує студенту роботу офіціанта чи кур’єра з доволі низькою оплатою. Натомість, образно кажучи, «кол-центр» пропонує роботу в престижному хмарочосі та заробіток, з яким легальний бізнес не здатний конкурувати. Тобто в такому випадку саме тіньова економіка створює ілюзію швидкого соціального зльоту. При цьому в суспільній свідомості відбувається «нормалізація» такого кримінального прояву: зокрема, робота в кол-центрі маркується нейтральними словами «менеджмент», а цинічний принцип «ми ж обманюємо чужих» остаточно руйнує правосвідомість. Стан воюючої держави та специфічні деформації, які при цьому відбуваються, також потребують ретельної уваги. Повномасштабна війна радикально змінила та водночас законсервувала суттєві прояви тіньової економіки. Так, війна чинить «відчутний» економічний тиск: зокрема, закриття тисяч легальних підприємств, рецесія та внутрішнє переміщення мільйонів людей створили гігантський масив дешевої робочої сили, для якої робота в «кол-центрі» стає способом елементарного фізичного виживання. До цього додається психологічний «злам» воєнного часу, який проявляється в тому, що постійне перебування в зоні екзистенційної загрози традиційно знижує поріг чутливості до чужого болю. Формується небезпечна психологія: «сьогодні потрібно вижити і заробити будьякою ціною, а про законність та порядність будемо думати після перемоги». Має свої реальні прояви і «репутаційна петля», яку також обов’язково потрібно враховувати. Так, з одного боку, Україна багато в чому залежить від фінансової допомоги західних партнерів. Водночас транскордонний характер кол-центрів, які ошукують громадян ЄС та США, відчутно б’є по репутації нашої країни та породжує відповідні наслідки. Тому тіньова економіка «в тилу» воюючої держави стає, кажучи образно, зброєю проти цієї ж держави, впливаючи на її репутацію та підриваючи довіру партнерів.
«Закордон нам допоможе …»
Так, досить часто, стикаючись зі складними, у тому числі й значними соціально негативними проблемами та процесами, ми продовжуємо сподіватися і з надією повторюємо відомий вислів: «Закордон нам допоможе». Але, як ми вже починаємо розуміти, далеко не завжди він здатен це зробити, тому що і «він», кажучи загалом, має такі самі або схожі проблеми. Стосується це і діяльності шахрайських кол-центрів. Навіть стислий аналіз показує, що такі центри (їх ще називають «чорними офісами») перетворилися і на міжнародному рівні на глобальну високотехнологічну індустрію організованої злочинності, яка щомісяця генерує сотні мільйонів доларів незаконних прибутків. Це явище, на що варто окремо наголосити, має транскордонний характер: зазвичай організатори, оператори, цифрова інфраструктура та жертви перебувають у різних країнах, що, як нам уже відомо, суттєво ускладнює розслідування.
Світова практика виділяє кілька основних регіональних хабів, кожен з яких має свою специфіку організації такого злочинного «бізнесу». Так, наприклад, у Південно-Східній Азії (М’янма, Камбоджа, Лаос) поширена модель «кіберрабства», яка передбачає тривале вибудовування довіри через месенджери та романтичні стосунки з подальшим залученням жертв до фейкових інвестиційних платформ. В Індії (особливо в околицях Делі та Калькутти) використовується модель так званої «технічної підтримки», яка в основному спрямована на англомовні країни (США, Велику Британію, Австралію). Основна схема такої моделі — імітація дзвінків від служб технічної підтримки (Microsoft, Apple, Amazon) або податкових органів (IRS). Традиційно використовуються методи залякування блокуванням рахунків чи арештом майна. Ще один напрям — Східна Європа та Південний Кавказ (Албанія, Болгарія, Грузія), де використовується модель «псевдоброкерів», яка орієнтована насамперед на заможних громадян Євросоюзу. Їм пропонується, а точніше, «імітується» можливість зростання капіталу: жертвам пропонують «надприбуткові» інвестиції в акції, криптовалюту чи на ринку Forex за допомогою реалістичного програмного забезпечення. У Латинській Америці, зокрема в Мексиці та Колумбії, як ще в одному такому хабі, відпрацьовується вже відома нам модель «соціального шантажу», яка пов’язана з викупом родичів, які нібито потрапили в біду, або значними виграшами в неіснуючих лотереях. Не деталізуючи, але водночас важливо відзначити, що для функціонування цих «чорних офісів» використовуються різні технологічні системи.
Існує також певна загальна ознака, яка допомагає краще зрозуміти сутність та особливості організації діяльності кол-центрів. Зовні абсолютна більшість шахрайських кол-центрів (якщо говорити про їхнє фізичне розташування) базується в країнах із низьким або середнім рівнем доходу, слабкими державними інститутами або нестабільною політичною ситуацією. Можна виділити низку причин такого становища, зокрема наявність дешевої, але водночас кваліфікованої робочої сили. У багатьох, кажучи умовно, бідніших країнах (наприклад, в Індії, на Філіппінах, певною мірою — у деяких країнах Східної Європи) є багато, передусім молодих людей, які базово володіють комп’ютером та іноземними мовами (англійською, німецькою, французькою, іспанською тощо), шукають роботу і дуже часто не тільки не можуть знайти високооплачувану, а й узагалі не можуть знайти жодної легальної роботи. Водночас шахраї пропонують заробітну плату, яка в рази перевищує середню в цій країні. І тому для багатьох людей, особливо молодих, це стає питанням банального виживання, а можливо, і швидкого збагачення, що «приглушує» морально-правові аспекти такої діяльності.
Ще одна причина безпосередньо пов’язана з корупцією та слабкістю правоохоронної системи. У таких бідних країнах надприбутки від шахрайської діяльності цих центрів дають змогу кримінальним босам виділяти величезні кошти на хабарі представникам правоохоронної системи, що в конкретних випадках дозволяє не лише отримувати попередження про планування певних операцій, а й фактично залишатися «недоторканними».
Потрібно виділити ще одну обставину, яка в певних випадках може бути пов’язана з попередньою, — низьку пріоритетність таких кримінальних правопорушень для конкретної місцевої влади. Так, якщо, наприклад, шахрайський кол-центр розташований у Камбоджі чи Індії, але ошукує громадян США, Німеччини чи Австралії, місцева влада часто «заплющує» на це очі. Це відбувається тому, що, скажімо, жертви таких протиправних дій перебувають за тисячі кілометрів, заяв від них «не надходить», а місцеве населення, «яке поруч», безпосередньо не страждає. Навпаки, шахраї витрачають такі «злочинні» гроші вже всередині цієї бідної країни, зокрема купуючи нерухомість, дорогі автомобілі, користуючись різними послугами, що де-факто стимулює місцеву економіку.
Досить часто існують і так званий юрисдикційний вакуум та складність екстрадиції. Шахраї, зокрема для такої діяльності, тобто для фізичного розташування кол-центрів, обирають країни, які мають складні або взагалі відсутні договори про екстрадицію (видачу злочинців) із країнами Заходу (США та державами ЄС). Тому, навіть якщо західні кіберполіцейські встановлять місцезнаходження кол-центру, затримати та юридично забезпечити видачу його організаторів вкрай складно, оскільки бюрократичні процедури в бідних країнах можуть навмисно затягуватися роками.
Дуже важливою є обставина, пов’язана з геополітичними конфліктами та наявністю так званих «сірих зон». Наприклад, як вважається, шахрайські злочинні організації обирають для безпосереднього розташування таких центрів відповідні анклави, невизнані республіки, окуповані території або зони військових конфліктів. Там, де триває війна або політична криза, держава не здатна належним чином контролювати кіберпростір, а міжнародне поліцейське співробітництво (наприклад, через Інтерпол) може бути повністю заблоковане.
Аналізуючи це питання, необхідно звернути увагу на одну важливу обставину. Вона пов’язана з так званим розташуванням «робітників» та грошей, а також власників основного масиву коштів. У зв’язку з цим потрібно враховувати, що, якщо оператори (різні їх категорії, на що вище вже зверталася увага) та самі «комп’ютерні столи» розташовані у бідних країнах, то топменеджмент та кінцеві бенефіціари часто проживають в інших, значно заможніших країнах і перебувають у цілковитій безпеці.
Потрібно відзначити, що міжнародна спільнота та провідні держави світу, розуміючи реальну суспільну небезпеку таких дій, вибудовують комплексну систему протидії, яка поєднує кримінальне переслідування, регуляторні обмеження та технологічний захист. У зв’язку з цим тезово можна виділити декілька напрямів такої діяльності. Так, у сфері посилення кримінального законодавства та спеціалізації правоохоронців запроваджується відповідальність за діяльність кол-центрів не як за поодинокі випадки шахрайства, а як за участь у діяльності злочинної організації та відмивання грошей. Це також передбачає створення спеціальних підрозділів, основним завданням яких стає боротьба з такими організованими злочинними групами. Окремим напрямом дедалі частіше визначається боротьба з корупційним «кришуванням». Оскільки надприбутки кол-центрів дозволяють їм «купувати» лояльність місцевих органів влади та силовиків, провідні держави передають розслідування таких випадків незалежним антикорупційним та кібернетичним відомствам (на зразок європейських міжвідомчих груп).
Ще одна така сфера пов’язана з удосконаленням технологічного та телекомунікаційного регулювання. Це складна для розуміння «рядового» громадянина діяльність, але в загальному плані вона пов’язана із встановленням більш жорстких та технологічно вивірених стандартів при здійсненні таких контактів.
Окрема сфера — це фінансовий моніторинг та блокування криптоактивів, яка передбачає низку відповідних заходів. Зокрема, це так звана «атака» на «дроп-мережі», коли фінансові розвідки країн ЄС та США впроваджують ШІ-алгоритми для виявлення аномальної активності за картками (наприклад, коли на рахунок студента чи безробітного раптово надходять десятки дрібних переказів і одразу переводяться у криптовалюту). Досвід Німеччини вже наводився вище. Але в цілому такі рахунки можуть бути миттєво заблоковані. Або ж ідеться про співпрацю з криптобіржами, де завдяки відповідним сервісам блокуються гаманці відповідних осіб як «брудні».
У зв’язку з тим, що учасники таких шахрайських операцій досить часто «грають» на існуючих відмінностях між юрисдикціями, ключову роль у протидії таким кол-центрам відіграють спільні операції. Для цього, наприклад, створюються спільні оперативно-слідчі групи під егідою Європолу та Інтерполу, які можуть одночасно проводити сотні обшуків у багатьох країнах. Це дозволяє затримувати не лише виконавців, а й топ-організаторів, які перебувають в інших країнах.
Певного розвитку, особливо останнім часом, набуває інформаційно-просвітницька діяльність, яка передбачає підвищення медіаграмотності та так званої цифрової «гігієни». У будь-якому разі просте правило — державні органи та банки не телефонують через месенджери й не просять переказувати гроші на «безпечний рахунок» — уже поступово стає загальновідомим і звичним для всіх.
Загалом міжнародний досвід свідчить, що подолання такої та схожої злочинності передбачає комплекс організаційно-змістовних заходів, що дає змогу й Україні ширше використовувати відповідні важелі для подальшої оптимізації протидії цьому явищу на національному рівні.
Висновки
Підсумовуючи, потрібно підкреслити, що перетворення знака питання у назві «Карфаген зруйнований?» на остаточне та безкомпромісне твердження — це не питання юридичної техніки, а екзистенційний тест на зрілість України як правової європейської держави. Поодинокі рейди та демонстративні закриття будь-яких центрів і офісів залишатимуться лише декорацією, якщо не буде ліквідовано триєдину сутність проблеми, висвітлену в цьому есе.
Почати потрібно з того, що справжнім «фундаментом» та «серцем» кримінального «Карфагена» є не «прості» оператори першої лінії, а цинічна антимораль тих, хто стоїть на вершині такої піраміди, представляючи різні організації та структури. Зрозуміло, що, коли такі дії здійснюються саме в такому масштабі, відбувається «поєднання» влади й тіньових грошей, їхніх «власників», що переводить основні публічні завдання у сферу суто приватних інтересів.
Також потрібно звернути увагу на те, що для подолання цієї проблеми — як самостійної, так і складової частини більш загальної проблеми — необхідним є системний підхід. Тобто, наприклад, неможливо змінити правосвідомість молоді, не знищивши існуючу антимораль та не запропонувавши новому поколінню легальних, чесних і фінансово привабливих альтернатив (соціальних ліфтів) у легальній економіці. Боротьба з кол-центрами вимагає одночасного демонтажу всієї супутньої тіньової інфраструктури — від сірого ринку нерухомості до неконтрольованого обігу криптовалюти та конвертаційних центрів, які виступають «паливом» для цієї індустрії.
Повертаючись до назви «Операція Карфаген», яка була запропонована детективами НАБУ і САП, потрібно визнати її образність та метафоричність. Давній Карфаген неможливо було перемогти, просто потопивши кілька його кораблів чи уклавши з ним чергове компромісне перемир’я. Його потрібно було демонтувати як систему: позбавити фінансових джерел, зруйнувати «стіни», засипати «сіллю» землю, тобто, за великим рахунком, змінити саму модель цього регіону. Тому український кримінальний «Карфаген» буде зруйнований лише тоді, коли легальна політико-економічна модель держави стане ефективнішою та «привабливішою» за «тінь», включаючи весь комплекс добре відомих і необхідних заходів для створення такої моделі.
Джерело: Юридичний вісник України
