Про сенси і тексти: в чому відмінність між «правами людини» і «людськими правами»? - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

Про сенси і тексти: в чому відмінність між «правами людини» і «людськими правами»?

Дата публікації:

Олександр ВОДЯННІКОВ,
національний радник з юридичних питань, керівник відділу верховенства права
Координатора проектів ОБСЄ в Україні

У 2016 році вийшла праця Сергія Головатого «Про людські права», в якій автор, виходячи з історико-лінгвістичного аналізу, обґрунтовує необхідність заміни загальновживаного терміна «права людини» на «людські права». Ця пропозиція викликала досить жваву дискусію в наукових колах. Хоча особисто я достатньо скептично поставився до цієї пропозиції. В українській правничій термінології склалася традиція використання терміна «права людини» для означення поняття, яке в європейських мовах має назву «human rights» (англ.), «Menschenrechte» (нім.), «derechos humanos» (ісп.), «diritti umani» (італ.). Цей термін міститься в Конституції України, законодавстві, включаючи офіційні переклади міжнародних документів, у науковій літературі та повідомленнях ЗМІ. Однак, якщо поглянути на історичну еволюцію, генеалогію «human rights» і «droits de l’homme», можна дійти висновку, що дійсно «права людини» і «людські права» не є тотожними концепціями. Давайте поміркуємо чому?

Читайте також: Забезпечення прав людини в умовах суспільних трансформацій

«Droits de l’homme» як проект Французької революції

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Термін «права людини» є дослівним еквівалентом французького «droits de l’homme». Ця французька традиція тяжіє часів Великої французької революції 1789 року, коли була проголошена Декларація прав людини і громадянина. В її основу було покладено імпліцитне розрізнення між правами, що належать людині (у той історичний момент — вільній особі), та правами, що належать людині як члену політичної спільноти. Навіть у революційні часи ці права не стосувалися рабів, жінок і навіть звільнених рабів.

Поширення цей термін набув завдяки Жан-Жаку Руссо. В своєму трактаті «Про суспільний договір» Руссо говорить про «права громадян», «природні права, яким [громадяни] повинні користуватися як люди», «права людини». Але квінтесенція розуміння прав у викладі Руссо полягає в тому, що «суспільний стан — це священне право, що є засадою всієї решти прав. Це право, однак, не є природним; тому воно базується на угодах». По суті Руссо закладає основи пізнішого революційного розуміння «droits de l’homme» як засади політичного проекту. З 1760-х років саме такі конотації забарвлюють цей термін у працях барона Гольбаха, Рейналя, Мерс’є, маркіза де Кондорсе. А абат Рейналь в 1770 році писав: «Свобода є властивістю кожного. Слід розрізняти три її типи: природна свобода, громадянська свобода та політична свобода; тобто свобода індивіда, свобода громадянина і свобода нації. Природна свобода є правом, наданим природою кожній людині розпоряджатися собою на власний розсуд. Громадянська свобода є правом, що забезпечується суспільством кожному громадянину робити все, що не суперечить законам. Політична свобода — стан народу, що не відмовився від свого суверенітету, і який сам встановлює собі закони або бере участь у системі свого законотворення» (Abbé Raynal. From the Philosophical and Polítical History of the Settlements and Trade of the Europeans in the East and West Indies. The French Revolution and Human Rights. A Brief Documentary. 1996. P. 52).

Читайте також: ООН заявляє про погіршення ситуації з правами людини

У цьому викладі абата Рейналя відображена, власне, концепція «droits de l’homme», яка згодом була закладена в Декларації 1789 року: права людини становили поєднання «політичної» і «громадянської» свободи задля утворення нової політичної спільноти — політичної нації. Дебати в Національній Асамблеї в червні 1789 року чітко окреслюють цю концепцію й розуміння прав, викладених у згаданій Декларації: закріпити в цьому документі «перші принципи» конституції, «перші елементи всього законодавства» (маркіз де Лафайет). Герцог де Монморансі не менш чітко сформулював ідею Декларації: «Дуже важливо проголосити права людини до прийняття конституції, оскільки конституція — це лише продовження, завершення такого проголошення».

Декларація 1789 року і права, декларовані нею, стосувалися громадянства як приналежності до нової політії. Як підсумував Самуель Мойн, «права революційної епохи були революційними: вони становили засади утворення чи відновлення простору громадянства, а не захист «людяності» (Moyn S. The Last Utopia: Human Rights in History. 2010. Р. 26). Тому історично обґрунтованим було б аналізувати становлення й еволюцію людських прав саме внаслідок невдачі французької революційної моделі, переривання революційної традиції «droits de l’homme», що сталося після Другої світової війни.

Саме ця революційна традиція витіснила і в англійському і у французькому політичному дискурсах інші концепції — «human rights» (людські права), «rights of mankind» (права людського товариства) та «rights of humanity» (права людства), які на тлі революційної традиції виглядали надто загальними, щоб мати значення в новій парадигмі народного суверенітету. Ці концепції розглядалися відносними категоріями, що відрізняють людське від божественного, з одного боку, і тваринного, з іншого.

Іншими словами, термін «droits de l’homme» із самого початку був політично, гендерно й соціально забарвленим. З огляду на свою генеалогію і семантичний наголос на адресаті прав він не охоплює всіх якостей, якими в постмодерному конституціоналізмі мають володіти «human rights», а саме невід’ємність (притаманність людині з огляду на саму людську природу), рівність (тотожність для всіх без винятку) та загальність (повсюдна дія). Цей революційний проект виходив з іншого постулату — утворення політичної нації. Однак такі конотації визначили живучість революційного проекту в період становлення і розвитку національної держави до Другої світової війни.

Абстракція «людини» в такому революційному проекті завжди містила певну політичну ідентичність. Класичний лібералізм ХІХ — першої половини ХХ ст. в якості головної мети проголошував захист свобод окремого політичного суб’єкта, хоча ці свободи зводилися до тих прав, що були необхідними індивіду, щоб діяти в певному політичному середовищі. В такому сенсі втрата членства в політичній громаді, як-то через зникнення такої громади чи через вигнання, означала виключення з людства, втрату «права на права». Права людини в такому сенсі були привілеєм членства в політичній громаді, привілеєм громадянства.

«Human rights» як антитеза «droits de l’homme»

Термін «human rights» в сенсі людських прав виникає в контексті дискусії в англомовній публіцистиці щодо французької Декларації. Томас Пейн у своєму трактаті «Права людини» («Rights of man») 1791 року, написаному у відповідь на критику Едмунда Берка французької Декларації, побіжно використовує цей термін. Але в загальний вжиток «human rights» у значенні, подібному до сучасного розуміння людських прав, входить у першій чверті ХІХ ст. в контексті боротьби за заборону рабства і работоргівлі.

Нове розуміння людських прав постає і індоктринується після Другої світової війни з прийняттям Загальної декларації прав людини 1948 року. Навіть у політичному й дипломатичному лексиконі використання терміна «human rights» замість «rights of man» стає новацією. До того часу публічний дискурс послуговувався лексиконом, що склався в часи великих революцій — «природні права», «громадянські права», «політичні права», «соціальні права», «конституційні права», віддзеркалюючи когнітивні schemata революційного проекту. Так, за сто років до Другої світової війни тільки в шести рішеннях Верховного Суду США був вжитий термін «human rights», але вже за період з 1941 по 1949 цей термін з’являється в тринадцяти рішеннях, а протягом двадцяти років з моменту схвалення Загальної декларації про права людини «human rights» згадують тридцять два рішення Верховного суду США (Primus R. The American Language of Rights. 2004. Р. 191).

Загальна декларація прав людини 1948 року стала певною відповіддю на явні й імпліцитні упередженості французького революційного проекту «прав людини». Цей документ є прикладом «Великого діалогу»: стаття 1 Загальної декларації відтворює статтю 1 французької Декларації 1789 року з важливою відмінністю — замість «Les hommes naissent et demeurent libres et égaux en droits» («люди», «чоловіки» — фр.) Загальна декларація постулює невід’ємність, рівність і загальність: «Tous les êtres humains naissent libres et égaux en dignité et en droits» («всі людські істоти»).

Декларація 1948 року спричинила як ефект розриву, так і символічного впорядкування нової парадигми, що означало становлення нової концепції, нового комплексу субстантивних зобов’язань (хоча у той період подекуди термін «human rights» помилково вважався новою назвою для старої категорії).

Становлення нової концепції, таким чином, стало відповіддю на недоліки, упередженості й колективізм революційного проекту, який не в останню чергу вважався таким, що заклав основи для становлення тоталітарних держав у Європі міжвоєнного періоду. Нова концепція «людських прав», що постала в ході переосмислення жахливого минулого Європи, стала новим кредо, складовою нової ідентичності Європи в протистоянні з країнами соціалістичного табору.

Саме тому, говорячи про концепцію «human rights», слід мати на увазі, що йдеться саме про «людські права» як нову парадигму сучасного конституціоналізму. Загальне використання терміна «права людини», що є спадщиною революційного проекту XVIII ст. і лібералізму ХІХ ст., звичайно, не означає, що цьому терміну надається той же зміст і значення, що були характерними для ХІХ ст. — першої половини ХХ ст. Однак дуже важливо мати на увазі цю фундаментальну відмінність між революційною традицією прав людини як «droits de l’homme» та новою парадигмою людських прав як «human rights» сучасного конституціоналізму.

Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію про співпрацю з Україною

В українській Конституції, законодавстві, офіційних перекладах міжнародних документів використовується термін «права людини». Чи потрібно міняти цю термінологію? Це складно і навряд чи має сенс. Однак, коли йдеться про відповідне поняття в теорії, доктрині чи перекладі, перевага має надаватися все ж терміну «людські права» як найбільш адекватному для означення цього поняття.

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Повернення старих схем у процедурі банкрутства

Опубліковано

on

От

Олена КОРОБКОВА,
виконавчий директор Незалежної асоціації банків України

Наразі свого другого читання очікує законопроект щодо процедур банкрутства (№ 4409), який містить низку деструктивних новацій. Банківська спільнота неодноразово наголошувала на тому, що новели цього документа, які подаються під соусом несуттєвих «технічних» змін до Кодексу з процедур банкрутства, є абсолютно неприйнятними й можуть негативно вплинути на інститут бізнес-кредитування. Бо чи знайдуться ті, хто захоче видавати кредити, розуміючи, що право отримати свої кошти назад фактично нівельоване на законодавчому рівні?

Тож спробуємо докладно розібратися в новелах цього законопроекту та продемонструвати, яким чином вони вплинуть на процедуру банкрутства в Україні. Також у черговий раз закликаємо депутатів врахувати ці моменти та доопрацювати документ до другого читання, аби не допустити повернення старих схем у процедуру банкрутства.

Про продаж майна банкрута

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

А саме про надання права ліквідатору здійснювати продаж усього майна банкрута у вигляді єдиного майнового комплексу. Цю історію ми вже проходили в контексті «старого» закону. Фактично ця норма дозволить виставляти на продаж в одному лоті нерухомість у центрі Києва й об’єкти в зоні ООС. Така собі вже раніше відпрацьована «схема» задля зменшення вартості заставного майна, затягування процесу та максимального зменшення попиту на нього. А ще — задля ускладнення пошуку цього майна сторонніми для боржника покупцями й усунення від участі в аукціоні зацікавлених осіб.

Читайте також: Уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника може оспорювати результати аукціону, проведеного в межах справи про банкрутство

Досить цікавою видається й інша новація — проведення другого повторного аукціону з можливістю зниження початкової ціни без визначення граничної вартості. Пам’ятаєте історії про продаж майна «за 1 гривню», пов’язаній із боржником особі? Так от, це знову така ж «пісня». Законопроект повертає можливість вдаватися і до цієї схеми.

Далі — розподіл отриманих ліквідатором коштів між кредиторами виключно в разі достатності коштів для задоволення всіх вимог кредиторів однієї черги. Невиважена та дискримінаційна норма, спрямована виключно на забезпечення інтересів арбітражного керуючого. Ця новела не лише затягує процес погашення вимог кредиторів (фактично блокує повернення коштів в економіку), але й взагалі створює перешкоду для погашення боргів, оскільки в такому випадку щомісячно з коштів, які надійшли в ліквідмасу, арбітражний керуючий утримуватиме свою основну винагороду, тобто сума отриманих для кредиторів коштів щомісяця зменшуватиметься, а ліквідатор не буде зацікавлений вчинити всі необхідні дії для надходження коштів, достатніх для погашення всіх вимог кредиторів однієї черги.

Ще більше грошей арбітражному керуючому

Чинні норми кодексу вже передбачають сплату додаткових коштів до основної винагороди від продажу застави в розмірі 3% від суми реалізації, яку банки-кредитори вважають справедливою та достатньою для мотивації. Однак у законопроекті пропонується, щоб основна щомісячна винагорода арбітражних керуючих покривалася ще й за рахунок коштів від продажу застави. Тобто, щоб фактично за все платив забезпечений кредитор, який на сьогодні не має права голосу в комітеті і зборах кредиторів (лише дорадчий), не може впливати на зміну ліквідатора чи на оцінку його дій (у тому числі не може голосувати при затвердженні звітів по винагороді арбітражного керуючого), крім того, оплата незалежно від результатів діяльності арбітражних керуючих у конкретній процедурі та тривалості самої процедури.

Читайте також: Рада може змінити Кодекс з процедур банкрутства

Якщо ця новація законопроекту буде прийнята, то з вартості застави може стягуватись і 50%, і навіть 100% винагороди, а заставний кредитор не отримає нічого. Зокрема, на сьогодні винагорода арбітражного керуючого за рік — це 216 тисяч гривень, тобто, якщо вартість застави буде близько 200 тис. грн і вона буде реалізована через рік, то забезпечений кредитор не отримає нічого — вся сума від продажу майна буде скерована на оплату винагороди арбітражного керуючого. На практиці такі зміни призведуть до того, що арбітражні керуючі не будуть зацікавлені у швидкій реалізації майна банкрута, адже що довше триватиме процедура продажу заставного майна, то більше основної винагороди вони зможуть отримати. Тобто за фактом арбітражний керуючий отримуватиме гроші просто як «абонплату» за його перебування у справі, а не за виконану роботу чи отриманий результат. Чому ж тоді таку «винагороду» не отримують адвокати, нотаріуси та інші самозайняті особи?

Ще одна цікава норма — виплата основної винагороди арбітражному керуючому «за рахунок коштів кредиторів» у разі, якщо процедура триває після закінчення авансованих заявником коштів. Така норма жодним чином не сприятиме пришвидшенню процедур банкрутства, бо не передбачає врахування показників ефективності та результативності роботи арбітражних керуючих, не обмежує можливості покладення основної винагороди на кредиторів будь-якими строками тривалості процедури банкрутства. І давайте врахуємо, що на практиці фактична тривалість процедур банкрутства в кілька разів перевищує визначені кодексом строки. У такому випадку, попри значну тривалість процедури та відсутність майна у боржника, тобто відсутність результату роботи, арбітражний керуючий стягує з кредиторів на свою користь гроші.

Слід врахувати, що «кредитор боржника», на якого законопроект покладає обов’язок оплачувати винагороду арбітражного керуючого, — це не лише банк, але й кредитори, яким заборгували заробітну плату, аліменти, або яким боржник відшкодовує шкоду, завдану каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я тощо. Це переконливо демонструє неспроможність запропонованого законопроектом підходу покладення на кредитора, як особу, яка вже зазнала збитків від неплатоспроможності боржника, додаткового тягаря, особливо зважаючи на те, що згоди таких кредиторів на участь у справі в окремих випадках ніхто не питає. Таке безумовне обов’язкове та необмежене будь-якими строками покладення на кредиторів зобов’язання сплатити щомісячну винагороду арбітражному керуючому аж ніяк не стимулюватиме останнього завершити роботу.

Чи платять людям зарплату за те, що вони просто такі чудові? То чому так має бути з арбітражними керуючими, і чому ці витрати знову мають лягати на постраждалу сторону, на тих, кому не повертають борги? Чому ініціатори законопроекту не розглядають такі варіанти, як, наприклад, покладення обов’язку оплати винагороди арбітражного керуючого на власника боржника? Чому єдиною константою в законопроекті залишається потреба забезпечити арбітражного керуючого доходами за відсутності реальної користі як для суспільства, так і для кредиторів, від справ, де в боржника відсутні активи?

Наступне — скасування чинної норми кодексу, що унеможливлює перехід до процедури санації без наявності схваленого комітетом кредиторів і забезпеченими кредиторами плану санації. Новація створює значний ризик зловживань, безпідставного затягування строків процедури та затвердження судом плану санації, який не був схвалений кредиторами. Думається, недоцільно надавати повноваження суду затверджувати план санації без перевірки факту його схвалення кредиторами.

Окрім того, новація повертає «схему» застосування процедур санації на шкоду кредиторам, яка існувала за часів дії «старого» закону про банкрутство та використовувалася для зловживань. Зокрема, будь-яка юридична особа, яка діяла в інтересах боржника чи пов’язаних із ним осіб, без реальних намірів і фінансових можливостей надавала суду пропозицію взяти участь у санації, і, як наслідок, вводилася процедура санації. Однак у подальшому її план не розроблявся або ж його умови були вкрай невигідними кредиторам. Водночас весь цей період (тривав роками) боржник використовував активи в господарській діяльності без погашення кредиторам будь-яких боргів.

Щодо призначення розпорядником майна та керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого, кандидатура якого запропонована ініціюючим кредитором або боржником — фізичною особою. Дана новація повністю нівелює незалежність арбітражного керуючого і ставить інших кредиторів та боржника у вразливе становище через високий ризик упередженості арбітражного керуючого на самому початку процедури банкрутства. Крім того, це створює колізії з іншими нормами кодексу (зокрема, щодо того, що незалежність арбітражного керуючого гарантується особливим порядком призначення; щодо конфлікту інтересів; підстав для відмови в призначенні арбітражного керуючого, якщо така особа є пов’язаною з боржником).

І наостанок. Так, усі ми люди. Так, ми інколи опиняємося в непередбачуваних обставинах. Так, ми не завжди можемо розрахувати власні сили. І в контексті виплат за кредитами — теж. Саме для таких складних ситуацій й існує процедура банкрутства, що мала б набувати вигляду здорового компромісу між інтересами боржника та кредитора. Натомість законопроект № 4409 у тому вигляді, в якому він є зараз, пропонує нам повернути старі схеми та значно зменшити обсяги відшкодувань кредиторам у процедурі банкрутства, і, як наслідок, обсяги кредитування, такого необхідного для постковідного періоду відновлення економіки.

Як відомо з міжнародних рейтингів, кредитори банкрута в Україні можуть розраховувати лише на невелике відшкодування — 9 центів з 1 долара та кількарічну тяганину. Щоб повернути власні кошти вони в середньому мають витратити близько 3-х років та оплатити витрати, пов’язані з процедурою банкрутства і продажем майна боржника, яка може перевищувати 40% вартості майна.

Тож висловлюємо сподівання бути почутими законодавцями та працюємо далі!

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Чого очікувати бізнесу від кабмінівського законопроекту з корупційними ризиками?

Опубліковано

on

От

Мартина БОГУСЛАВЕЦЬ,
виконавча директорка ГО аналітичний центр «Інститут законодавчих ідей»

Свого часу Кабінет Міністрів підготував «подарунок» для підприємців — законопроект з корупційними ризиками № 5600. Першого липня його було прийнято в першому читанні. Далі народні обранці планували розглянути цей законопроект знову — 7 жовтня. Не склалося. Ми цією публікацією хочемо нагадати депутатам про необхідність його суттєвого доопрацювання.

Читайте також: Законопроект № 5600. Міфи і правда про нові правила адміністрування податкового боргу

Автори законопроекту пишаються тим, як заявляється, що він допоможе принести 35 мільярдів гривень надходжень до бюджету, але не говорять, звідки візьмуться ці гроші. Бо ці надходження будуть отримані за рахунок підвищення податків, змін в адмініструванні податків, значного збільшення повноважень податкової, а також за рахунок фермерів.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Відтак кошти, які могли би бути вкладені в розвиток бізнесу, закупівлю товарів та послуг, фактично забираються від громадян. Нам розповідають про позитивний інвестиційний клімат, але влада періодично намагається втручатися в діяльність бізнесу. Як на мій погляд, якщо й надалі прийматимуться такі законопроекти, то скоро тут просто нікому буде платити податки. Й ось чому.

Що не так із цим законопроектом?

Перше — корупційні ризики, якими вони були до першого читання? Згідно з документом, податкова отримує надмірні повноваження, що дозволяє їй тиснути на бізнес:

— без рішення суду стягувати борги з банківських коштів боржника;

— можливість встановлення податкової застави ще в процесі оскарження рішення платником податків в суді, що може стати інструментом тиску на платників податків та вплинути на можливість розпоряджатися ними своїм майном;

— заборонити виїзд за кордон керівнику організації, якщо вона має борг, доки він не буде сплачений. Зауважимо, що такі борги можуть створюватися фіктивно — щоб спеціально тиснути на бізнес та його керівників.

Читайте також: Законопроект № 5600: фіскальний тиск і заручники-підприємці

Друге — чіткі формулювання пропонують замінити розмитими. Приклад: у законопроекті слово «свідчать» про порушення платником податків податкового законодавства, пропонують замінити на «можуть свідчити». На перший погляд, здається нічого, але на практиці така зміна призведе до того, що податкова самостійно вирішуватиме, чи порушує підприємець податкове законодавство, чи ні? Як наслідок, за однакових умов, одним платникам податків буде надіслано відповідні запити та призначено перевірки, іншим ні.

Податок на прибуток зі збитків

Третє. Підприємці ще називають цей законопроект «податком на прибуток зі збитків». Зараз діє норма, що підприємство, яке переживає кризу та несе збитки, в разі отримання прибутку може сплатити податки в зменшеному розмірі, враховуючи збитки. Однак згідно з цим законопроектом враховуватиметься не повний розмір збитків, а лише 50%.

До другого читання депутати подали 11 323 поправки, з яких врахували 127. Подивимося, чи усунули вони корупційні ризики? Ні. У податкової так і залишаються надмірні повноваження: борг може стягуватися з банківської карти без рішення суду, якщо він не сплачується протягом 90 днів. Уявімо ситуацію, коли підприємець, бізнес якого переживає кризу, має на рахунку гроші, але планує використати їх, аби «витягнути» з кризи свою фірму, а вже потім сплатити борг і пеню, яка з кожним місяцем наростає. Він планує сплатити борг, умовно, через 5 місяців. Однак податкова не буде на це зважати.

Якщо борг існує протягом 3-х місяців, а на рахунку є гроші, то — їх просто можна списати не звертаючись до суду. У тексті законопроекту до першого читання був запобіжник 5 мільйонів гривень. Тобто стягнути борг з рахунку могли лише за умови, якщо він становив 5 та більше мільйонів. Тепер можна стягувати будьякий борг, починаючи від декількох тисяч гривень, які можуть бути життєво важливими для малого бізнесу.

Пропоновані зміни про можливість податкової встановлювати заставу на майно боржника, коли він оскаржує її рішення, виключено із законопроекту.

Такі зміни фактично позбавляли власників бізнесу можливості належно розпоряджатися власним майном. Отже, залишається процедура, яка діє й зараз — податкова застава не поширюється на боржника при оскарженні ним рішень податкової. Поправками № 970 та № 2014 вказано, що заборонити керівнику компанії виїжджати за кордон можна у випадку наявності боргу розміром в мільйон гривень і якщо він не буде сплачений протягом 240 днів. Однак такий запобіжник не вирішить ситуації з фіктивними боргами та тиском на бізнес, можливо, лише трохи відтерміновує їх у часі.

Постійні перевірки та «допомога» держави

Далі — оціночне поняття «можуть свідчити», про яке вже говорилося, залишається в законопроекті. Поправка № 1870 дозволяє податковій надсилати запити та проводити перевірки, якщо її співробітникам буде здаватися, що «факти свідчать про порушення платником податків законодавства». Це створює великий ризик постійних перевірок одних підприємців та відсутність перевірок для бізнесу, який «вміє домовлятися».

Щодо держави, то вона, як завжди, хоче допомогти, але не на всі 100%. Норма про врахування збитків буде враховувати неповний їх розмір, а лише 50%, при тому хтось платитиме більше податків, а хтось не платитиме їх взагалі.

Нові корупційні ризики

Тепер про нові корупційні ризики, закладені під час підготовки до другого читання. Так, для аграріїв буде встановлена сплата мінімального податкового зобов’язання, яка за підрахунками становитиме близько 1 500 гривень з гектара і значно збільшить податкове та адміністративне навантаження на них. У той же час поправкою № 10237 пропонується до 01.01.2037 року, тобто на 15 років, звільнити від сплати податку на прибуток, податку на додану вартість (із ввезеного обладнання, комплектуючих тощо), плати за землю, рентної плати за використання води тощо, підприємства, які:

— утворені після 1 січня 2022 року;

— які здійснюють свою діяльність та сплачують податки в таких населених пунктах як Нововолинськ Волинської області, Вугледар Донецької області, Торецьк та Мирноград Донецької області, Лисичанськ Луганської області та деякі інші (перелік вичерпний).

На мій погляд, відсутність чітких механізмів контролю за діяльністю новостворених підприємств призведе до реєстрації таких бізнесів на цих територіях з єдиною метою — ухилення від сплати податків. Тобто для одних підприємств податкове навантаження зросте в декілька разів, а інші на 15 років звільняються від сплати більшості податків. Чому надаються такі привілеї для одних компаній і відбувається тиск на інші?

Загалом же Кабінет Міністрів — лідер за кількістю поданих корупційних законопроектів. За 5 сесію діяльності Верховної Ради цього скликання (лютий-серпень 2021 року) саме уряд подав найбільше законопроектів з корупційними ризиками — 17.

Додам також, що за цей самий період аналітики Інституту законодавчих ідей знайшли корупційні ризики в 104 законопроектах. Тож законопроект № 5600 — лише один із них.

У рейтингу авторів законопроектів з корупційними ризиками перше місце посідає Денис Шмигаль як глава колективного органу. Однак, варто розуміти, що ці законопроекти були подані міністерствами і відповідальність за них несуть їх очільники та безпосередні автори. Як можемо переконатися, корупційні ризики наявні в законопроектах різних міністерств. Це означає не лише непрофесійність команд, які працюють над підготовкою таких документів. Насамперед це говорить про проблеми, корупційні ситуації, які потім виникатимуть практично в усіх сферах — медицина, децентралізація, економіка, освіта, фінанси, правова система.

Команда Інституту законодавчих ідей не раз наголошувала на тому, що депутати несуть відповідальність не лише за свої законопроекти, але й за законодавчі ініціативи своїх колег, які вони підписують. За ту ж 5 сесію діяльності Верховної Ради представники всіх депутатських фракцій та груп подавали/підписували законопроекти з корупційними ризиками. Найбільше таких подали представники фракції «Голосу», найменше — «Європейської солідарності».

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Дерегуляція трудових відносин. Рада зробила крок до працевлаштування без зайвої бюрократії

Опубліковано

on

От

Світлана ГЛУЩЕНКО,
заступниця міністра економіки України

Які ключові зміни пропонує підготовлений Мінекономіки законопроект про дерегуляцію трудових відносин (№ 5388) та чи стане простіше легально оформлювати трудові відносини з працівниками? Про це та інше й піде мова в даній статті.

Коли ми говоримо про важливі фактори для підвищення інвестиційної привабливості країни та створення сприятливого бізнес-клімату, то маємо на увазі, в тому числі, й дерегуляцію багатьох сфер.

Читайте також: Встановлення факту трудових відносин

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У цьому ключі нагадаю, що 21 вересня Верховна Рада в першому читанні прийняла законопроект про дерегуляцію трудових відносин — № 5388.

Цей документ якраз і передбачає зменшення кількості бюрократичних процедур, часу на їх проходження та фінансових витрат на адміністрування трудових відносин.

«Стоп-сигнал» для роботодавця

Що маємо наразі? Часто заплутані, зарегульовані, недостатньо визначені механізми стали своєрідним «стоп-сигналом» для роботодавця, який має намір найняти працівника. Це пожвавлює тінізацію ринку праці, значні обсяги якої всім відомі.

У законопроекті № 5388 пропонуються три ключові зміни, які сприятимуть стимулюванню роботодавців легально оформлювати трудові відносини з працівниками, а саме:

— менше документального навантаження на адміністрування трудових відносин — зменшення кількості обов’язкових документів, спрощення процедур;

— більше гнучкості трудових відносин — фокусування на значущість індивідуального трудового договору, оперативність внесення змін до нього, зміну механізму участі профспілок при розірванні трудового договору тощо;

— ліквідація застарілих норм, які створюють надмірне навантаження.

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників?

Отже, ці новели покликані покращити систему організації відносин у сфері найманої праці, забезпечити створення рівних правил гри на ринку праці, а також досягнути баланс інтересів працівників і роботодавців, врешті — стимулювати розвиток бізнесу та знизити рівень безробіття. Який вплив матиме прийняття даного законопроекту на права та гарантії працівників? Із деяких джерел часто лунає інформація, що цей законопроект погіршує права працівників. На конкретних прикладах покажемо, чому це — неправда.

Читайте також: Тільки 10 % трудових договорів може бути з нефіксованим робочим часом

1. Завдяки змінам до КЗпП працівник вчасно та в зручний спосіб (у тому числі в електронному вигляді) отримуватиме всю інформацію про свої правовідносини з роботодавцем (щодо прав і посадових обов’язків, умов роботи, умов і розміру оплати праці, тривалості відпустки, додаткових заохочень, «соціального пакету» та ін.). Це відповідає вимогам законодавства ЄС про прозорі та передбачувані умови праці, визначені Директивою Ради 91/533/ЄC та Директивою (ЄС) 2019/1152.

2. Деталізуються й конкретизуються випадки для можливого укладення строкового трудового договору і вводяться додаткові гарантії для таких працівників щодо можливості подальшого працевлаштування на невизначений строк. Це забезпечує визначеність та передбачуваність відносин між роботодавцем і працівником, а також відповідає вимогам Директиви Ради №1999/70/ЄС, що наближає національне законодавство до стандартів ЄС.

3. Пропонується виключити із законодавства застарілу норму про обов’язковість попереднього (за два місяці) повідомлення про будь-яку зміну умов праці, навіть якщо вона є вигідною для працівника. Це дозволить працювати в кращих умовах вже на наступний день після прийняття відповідного рішення роботодавцем.

4. Роботодавець і працівник у трудовому договорі зможуть узгодити додаткові умови відносин (зокрема, щодо прав і обов’язків, умов праці та відпочинку, підстав та умов припинення відносин, часу початку й закінчення роботи, вихідних днів, порядку роботи зі змінами, залучення до надурочних робіт та роботи у вихідні дні тощо). Ці питання зможуть визначатися як загальними нормативними актами роботодавця, так й індивідуальним трудовим договором з окремим працівником.

Читайте також: Новий спосіб вирішення трудових спорів – медіація

5. Залишаються обов’язковими загальні норми щодо визначення тривалості робочого часу, часу відпочинку та інші, визначені міжнародними стандартами. Це дозволяє запровадити в наше законодавство нові соціально-трудові гарантії працівників, які на сьогодні вже діють в ЄС та інших країнах.

6. Жодні соціально-економічні права та гарантії не скасовуються. Навпаки, завдяки підвищенню значущості соціального діалогу, індивідуально-договірного та колективно-договірного регулювання трудових відносин покращиться механізм їх реалізації.

Що буде з профспілками?

Процедура отримання згоди профспілки у відповідних випадках замінюється процедурою інформування та проведення консультацій, що суттєво спрощує механізм і час кадрової роботи, а також відповідає міжнародним стандартам. Деякі чинні норми призводили до зловживання з боку недобросовісних працівників. Простий приклад: процедура погодження профспілкою звільнення працівника запроваджувалася як додаткова гарантія захисту працівників, зокрема у випадку зловживань роботодавцем, а також для залучення трудового колективу до адаптації працівника, допомоги йому при життєвих негараздах, що вплинули на його продуктивність праці тощо. Водночас є випадки, коли працівники, знаючи про майбутнє звільнення (іноді — і з об’єктивних причин), ці гарантії використовують як механізм унеможливлення припинення трудових відносин, навіть коли існують законні на це підстави. Тоді виникає ситуація, коли навіть через теоретичну можливість захистити права працівника всі роботодавці зобов’язані проходити формальні процедури, такі як погодження звільнення працівника.

Читайте також: Дебюрократизація трудових відносин: бачення Кабміну

Давайте поглянемо на цифри. У січні — червні 2021 року прийнято на роботу — 2 271,1 тис. осіб, а припинено трудові відносини з 1 806,4 тис. особами. Уявіть собі — понад 1,8 млн погоджень звільнень за 6 місяців! Навіть якщо на таке погодження потрібно 10 хвилин (за умови, що кадрова служба надіслала дані працівника, якого хоче звільнити та одразу отримала відповідь від профспілки), то роботодавці витратять на це більше 300 тисяч людино-годин (тобто, 186 людей повинні працювати рік без відпусток та свят для того, щоб зробити цю роботу). А якщо кадрова служба ці дані отримала не одразу? І це ми розглянули лише одну процедуру. Саме тому законопроект № 5388 дає можливість спростити бюрократичну частину трудових відносин, вивільнити фінансові та часові ресурси роботодавців і спрямувати їх, наприклад, на розвиток персоналу, навчання, підвищення кваліфікації працівників.

Чи дійсно всіх працівників переводити на строкові трудові договори?

Ні, законопроект № 5388 передбачає лише спрощення чинної процедури укладення строкового трудового договору та внесення змін до нього, а безстрокові трудові договори залишаться основним видом трудового договору для працівника. Крім цього, деталізуються та конкретизуються випадки для укладення строкового трудового договору, що забезпечує визначеність і передбачуваність відносин між його сторонами. Чинне законодавство містить досить розмиті формулювання щодо випадків, можливості і строків укладення строкового трудового договору. Працівник, який працює за таким договором, перебуває в досить нестабільному становищі, оскільки не може розраховувати на якусь передбачуваність у майбутньому. Це негативно впливає на планування такою людиною власного бюджету і витрат навіть у середньостроковій перспективі, а також гальмує споживчий попит.

Читайте також: Працівник, що припинив трудовий договір достроково, має сплати роботодавцю грошове відшкодування, якщо це обумовлено та погоджено сторонами договору

У той же час, вдала регуляція трудових відносин при укладенні строкового трудового договору збільшить мобільність працівника, посилить для нього гарантії стабільності, а також спрямовуватиме трудові відносини на розвиток ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички.

Щодо випробування при прийнятті на роботу

Чи всім відтепер будуть встановлювати випробування при прийнятті на роботу? Сьогодні роботодавці мають право при прийнятті на роботу встановлювати для працівника випробувальний термін, необхідний для з’ясування доцільності подальшого продовження трудових відносин із новим працівником. Законопроект № 5388 не зобов’язує приймати всіх працівників з випробувальним терміном. Як і раніше, це залишиться правом, а не обов’язком роботодавця. Поряд із цим чинне законодавство є недосконалим у частині обґрунтованості нинішнього переліку осіб, яким забороняється встановлювати випробувальний термін. Саме тому законопроект визначає лише найбільш вразливі категорії працівників, яким не можна встановлювати такий термін, що відповідає міжнародним вимогам про необхідність захисту таких осіб. Зокрема пропонується, що випробування не можна застосовувати в разі укладення трудового договору з особою, яка не досягла 18 років, з вагітною жінкою, особою з інвалідністю, направленою на роботу відповідно до рекомендації МСЕ, а також якщо строк трудового договору становить менше 12 місяців та в інших випадках, передбачених законом.

Який зв’язок це має з неформальною зайнятістю?

Проблема неформальної зайнятості, як власне і її наслідки, має комплексний характер. Очевидно, що лише каральними методами її не вирішити.

Ми постійно ведемо комунікацію як з громадянами, так і з підприємцями. Вони часто порушують питання саме щодо надмірної бюрократичної складової трудових відносин. Особливо це стосується малого бізнесу, який не може найняти штатного спеціаліста для роботи з документами.

Вище наведено приклад щодо трудомісткості лише однієї процедури (погодження звільнення профспілками), але вона ж не одна. Кадрових документів наразі існує понад вісім десятків. Фаховий спеціаліст кадрової служби підприємства їх знає, але є значна кількість підприємців, які ведуть кадрові документи самі. Тому ми очікуємо, що законопроект № 5388 суттєво спростить життя бізнесу та підвищить мобільність працівників.

Формальна зайнятість: «поріг входу»

Також нам всім знайома така річ як «поріг входу». Цей термін має широке застосування й використовується як в інвестиціях (поріг входу на аукціон, в компанію) чи професійній діяльності (поріг входу в ІТ), так і, наприклад, в літературі чи кінематографі (обсяг матеріалу, який потрібно прочитати/переглянути для того, щоб зрозуміти про що фільм чи книга). Свій «поріг входу» має і формальна зайнятість. І це не лише податки. Вести кадрові документи, заповнювати місячні, квартальні звіти — це все потрібно освоїти, розібратись, вивчити або найняти відповідних фахівців. Коли підприємець приймає рішення про найм людини, він виходить із потреб, які може делегувати працівнику, щоб використати свій час та експертність у більш важливому напрямку аби розвивати власний бізнес. Коли він намагається розібратися в тому, що ж потрібно для офіційного працевлаштування, то часто приймає простіше для себе рішення, або не наймає працівника, або робить це «по-тихому». І якщо у великих містах найняти працівника й зберегти це в таємниці важче, то в регіонах, особливо в сільській місцевості, ця проблема гостріша. А тут ми маємо пам’ятати, що частина податку від доходу фізичних осіб іде саме в місцеві бюджети. Тож законопроект № 5388 знижує «поріг входу» в офіційну зайнятість.

Як це вплине на зайнятість? Працівника буде простіше звільнити?

Хибним є твердження, що єдине бажання роботодавця — звільнити працівника. Працівник виконує роботу, яку він йому доручає, аби займатися розвитком свого бізнесу. Варто працівникам не вийти на роботу, як бізнес зупиняється, товар не виробляється, послуги не надаються, клієнти не задоволені, конкуренти радіють, бізнес — вмирає. Саме тому дерегуляція трудових відносин, на яку так чекає бізнес, навпаки збільшить кількість зайнятих осіб, адже супроводжувати трудові відносини буде дешевше, простіше та оперативніше. Крім того, вивільненні ресурси кадрових служб можна направити на основну функцію — підбір та розвиток персоналу.

Варто нагадати, що українські роботодавці змушені конкурувати за кадри з країнами Європи, які пропонують вищі заробітні плати. Тому на сьогодні далеко не кожна компанія може собі дозволити проводити конкурс з 10, 20 і більше кандидатами на одну вакансію. Часто доводиться брати першого, хто відгукнувся, і вже потім його адаптувати до роботи в компанії. Саме тут вивільнені ресурси кадрових служб принесуть більше користі для бізнесу.

Крім того, не варто забувати й про привабливість для інвесторів. На сьогодні в світі пораховано майже все, що можна порахувати. Міжнародні компанії, які розглядають Україну як місце для розширення свого бізнесу, прораховують всі ризики, і в тому числі — вартість супроводження бізнесу. Чим меншу кількість процедур доведеться здійснювати компанії до початку роботи, та регулярних процедур, які потрібно виконувати щомісяця, щокварталу тощо, тим привабливішою буде така країна для інвестицій. Тому зниження трудової бюрократії при збереженні загальних принципів, передбачених Конвенціями МОП та Директивами ЄС, однозначно збільшить інтерес інвесторів до України. А де інвестиції — там і робочі місця, там і вищі зарплати.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link