Думка експерта
Проблеми інвентаризації та оцінки нематеріальних ресурсів
Глобальне за масштабами використання новітніх технічних і технологічних засобів цифрової обробки інформації відкрило Україні шлях до інноваційного розвитку. Формування нової хвилі цивілізаційного поступу має відбутися через технології цифрової економіки, при цьому основним ресурсом розвитку, базовою характеристикою й беззаперечно капіталом стають якісно нові знання та інформаційні ресурси.
Олександр Соснін
доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Сергій Гордієнко
професор кафедри національної безпеки Навчально-наукового інституту права імені князя Володимира Великого МАУП, доктор юридичних наук, доцент
Інновації і розбудова України
Сучасність революційно змінює відношення людства до інформації і масивів знань, які справедливо вважаються нематеріальним активом (НМА) нашого подальшого розвитку. Це змушує актуалізувати питання залучення їх до програм розбудови і в Україні інноваційної економіки, зокрема слід більш виважено розглядати питання розробки цих планів стратегії щодо використання в якості найкоштовнішого активу інноваційної економіки як органічної складової національної і її надважливої частини – державної безпеки. Різноманітні аспекти їх економічного, екологічного або соціального значення вимагають вирішення безлічі питань, а іноді й радикальних дій, при впровадженні нових законів і норм в суспільно-політичному житті та свідомості громадян щодо інноваційного мислення та відповідальності в роботі з інформацією при повсякденному користуванні сучасними інформаційно-комунікаційними системами. Все це пов’язане з величезною загрозою безлічі нових правопорушень та злочинів, зокрема втратою інформації, яка складає політико-економічний ресурс України.
Читайте також: Штучний інтелект: сила і слабкість феномену
Сьогодні, коли в глобальному інформаційно-комунікаційному просторі на повну силу впевнено запрацювали три головні винаходи ХХ століття – мобільний телефон, комп’ютер та internet-комунікація й ми з особливою гостротою відчуваємо виключно складну сукупність методів та процедур створення, розповсюдження, використання, оцінки, зберігання, знищення/ліквідації інформації, яка існує в світі й необхідності віддзеркалення її в своїх нормативно-правових актах, але не встигаємо створювати їх адекватними до законів інноваційної доби – спрямування щодо прискорення темпів науково-технічного і технологічного оновлення своєї країни.
Створення умов для становлення нової для українців інноваційної культури вимагає терміново визначатися зі стратегією розвитку системи інформаційно-комунікаційних відносин як критично важливим інфраструктурним проектом, який забезпечуватиме фундаментальний зсув у господарській діяльності особи, суспільства і держави при реалізації ідей та нововведень незалежно від сфери їх застосування, користуючись технічними й технологічними, з точки зору роботи з інформацією, засобами, якими вони володіють. Процес бурхливого розвитку новітніх інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) підкорив, або взяв під тотальний контроль всю розумову діяльність і суспільно-політичну поведінку людини, унаявивши нову значну проблему реєстрації, збереження і захисту величезних масивів інформації. Настав період інформаційно-комунікаційного насищення, навіть кризи, вочевидь, наприклад, впроваджуючи елементи систем штучного інтелекту, саме поняття якого взагалі не корелюється із загальнонауковими визначеннями інтелекту.
Щодо визначення поняття «штучний інтелект»
Доведено, що у випадку визначення інтелекту беруть участь такі категорії та поняття, як розум, винахід, творчість, наукова та науково-технічна діяльність, мислення, розумова діяльність, нові знання, використання нових знань, раціонального пізнання, розумова діяльність, духовність, здатність до мислення та розуміння, свідомість, пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, цілеспрямована пошукова діяльність людини, наукове досягнення, нове технічне вирішення завдання, результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, інтелектуальні продукти тощо. Викладене вище дає реальні підстави стверджувати, що спроба опису такої категорії, як розум є сама по собі надто складною. Однак головним у розумінні інтелектуальної діяльності є те, що під час цієї діяльності створюються принципово нові знання. Автори, формулюючи дане визначення, керувалися так званими правилами визначення понять і сподівалися, що відповідно до цього й інші автори нададуть своє визначення інтелекту та штучному інтелекту, однак, цього не сталося. Таким чином в наразі недіючому Державному стандарті України ДСТУ 2938-94 («Системи оброблення інформації») штучний інтелект (ШІ) визначається як «здатність систем оброблення даних виконувати функції, що асоціюються з інтелектом людини, – логічне мислення, навчання та самовдосконалення».
У Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні, схваленій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1556-р., надається визначення штучному інтелекту як організованій сукупності інформаційних технологій, із застосуванням якої можливо виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів обробки інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також створювати та використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань. У свою чергу, галузь штучного інтелекту – це напрям діяльності у сфері інформаційних технологій, який забезпечує створення, впровадження та використання технологій штучного інтелекту.
У монографії «Стратегія розвитку штучного інтелекту в Україні» використані дефініції, що враховують положення Концепції розвитку штучного інтелекту в нашій країні: штучний інтелект – організована сукупність інформаційних технологій, із застосуванням якої можливо виконувати складні комплексні завдання шляхом використання системи наукових методів досліджень і алгоритмів опрацювання інформації, отриманої або самостійно створеної під час роботи, а також формувати та використовувати власні бази знань, моделі прийняття рішень, алгоритми роботи з інформацією та визначати способи досягнення поставлених завдань; штучний інтелект – алгоритм розв’язання творчих завдань, створений і контрольований штучною свідомістю штучної особистості (машини). При цьому функція штучної свідомості проявляється як глобальний самоорганізований інформаційний витвір діяльності обчислювальної системи, який оцінює і контролює ключові процеси, які в ній відбуваються, поширює інформацію між різними ділянками системи для узгодження їхньої роботи й забезпечує соціальне, особистісне сприйняття дійсності (ДСТУ 2938-94 Системи оброблення інформації. Основні поняття. Терміни та визначення (ISO 2382-1:1993, NEQ); Розпорядження Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2020 р. № 1556-р «Про схвалення Концепції розвитку штучного інтелекту в Україні»).
Читайте також: Ноти для аграріїв
Наступне твердження, що «задля наукового обґрунтування формування дефініції терміну «штучний інтелект», було використано мультидисциплінарний підхід із залученням досягнень психофізіології, психофізики, нейропсихології та навіть квантової нейробіології, а також із залучення положень точних та технічних наук про те, що інтелект – це здатність людини діяти цілеспрямовано та ефективно у будь-яких умовах та середовищах завдяки прийняттю рішень як результату діяльності системи когнітивних функцій свого мозку, а штучний інтелект – це певна сукупність методів, способів, засобів та технологій, насамперед, комп’ютерних, що імітує (моделює) когнітивні функції, які мають критерії, характеристики та показники еквівалентні критеріям, характеристикам та показникам відповідних когнітивних функцій людини» є надто спірним і малообґрунтованим (Баранов. О. А. Визначення терміну «штучний інтелект» / Інформація і право. № 1(44)/2023, 208 с., С. 32-39).
Як свідчить практика, викладене вище стосовного ШІ потребує більш виваженого та адекватного обґрунтування. На наш погляд найбільш повний опис проблем штучного інтелекту в світі і в Україні надано в одній із «найсвіжіших» публікацій 2024 року, де відзначено, що незважаючи на тривалу історію розвитку штучного інтелекту, досі немає єдиного розуміння його сутності та чіткого визначення терміну. Крім того, застосування цієї технології досі не стандартизовано. Більшість наукових досліджень присвячена філософському аналізу феномену ШІ. Тому вчені надають різні визначення штучного інтелекту.
Як трактують ШІ науковці
У публікації відзначається, що штучний інтелект трактується так:
– системи, які можуть оперувати зі знаннями, а найголовніше – навчатися;
– можливість вивчення методів розв’язання задач, для яких не існує способів розв’язання або вони некоректні (через обмеження в часі, пам’яті тощо);
– можливість вивчення методів розв’язання задач, які потребують людського розуміння;
– ряд алгоритмів і програмних систем, відмітною властивістю яких є те, що вони здатні замінити людину в будь-якій діяльності, виконуючи її функції та приймаючи оптимальне рішення на основі аналізу зовнішніх чинників з урахуванням життєвого досвіду людства;
– певна сукупність методів, способів, технологій і засобів, у тому числі апаратних та комп’ютерних програм, які реалізують одну, декілька або всі когнітивні функції, еквівалентні когнітивним функціям людини. Отже, метою створення штучного інтелекту є копіювання (моделювання) роботи людського мозку (інтелекту, розумової діяльності тощо) шляхом відтворення когнітивної функції, еквівалентної (тотожної) за критеріями, характеристиками й показниками когнітивним функціям людини;
– алгоритм розв’язання творчих завдань, створений і контрольований штучною свідомістю штучної особистості (машини);
– сконструйований людиною пристрій або комп’ютерна програма зі здобування, оброблення й застосування інформації та формування вмінь, подібних до дій, свідомо виконуваних людиною;
– програмне забезпечення, здатне до навчання і прийняття рішень майже так само, як і людина. Тобто штучний інтелект займається моделюванням людської вищої нервової діяльності;
– комплекс технологічних рішень, який дозволяє імітувати когнітивні функції людини та отримувати при виконанні конкретних завдань результати, що дорівнюють результатам інтелектуальної діяльності людини;
– концепція, що містить багато технологічних, програмних рішень та алгоритмів, які застосовуються для побудови моделей на основі великих масивів даних з функціями машинного навчання, ймовірнісних прогнозувань, робототехніки, методів комп’ютерного зору та обробки природної мови тощо.
ШІ як конкретна галузь науки
Крім того, останнім часом ШІ розуміється й як конкретна галузь науки. Як зазначено в «Білій книзі» Європейської комісії, штучний інтелект є сукупністю технологій, що об’єднують дані, алгоритми та обчислювальні потужності. Штучний інтелект дає змогу автоматизувати ті процеси, які раніше виконувала людина, використовуючи алгоритми, котрі значною мірою копіюють мислення самої людини.
Експерти НАТО в своїй діяльності оперують спорідненими тлумаченнями штучного інтелекту: «спроможність, що надається алгоритмами оптимального або неоптимального вибору з широкого простору можливостей, для досягнення цілей шляхом застосування стратегій, які можуть спиратися на навчання або адаптацію до навколишнього середовища»; «системи, які створені людиною і діють у фізичному або цифровому світі, враховують складну мету й обирають найкращі дії (відповідно до заздалегідь визначених параметрів), які необхідно виконати для досягнення поставленої мети на основі сприйняття свого середовища, інтерпретації зібраних структурованих або неструктурованих даних та обґрунтування знань, отриманих із цих даних».
Згідно з резолюцією Європарламенту (European Parliament resolution of 16 February 2017 with recommendations to the Commission on Civil Law Rules on Robotics (2015/2103(INL))), штучний інтелект – це розумний робот, який має такі особливості: набуває автономності за допомогою сенсорних датчиків та/або обміну даними; самостійно вивчає досвід чи взаємодію; має слабку фізичну підтримку; адаптує модель поведінки до середовища; є неживим у біологічному сенсі. В повідомленні Єврокомісії штучний інтелект трактовано як системи, що демонструють розумову діяльність у формі аналізу навколишнього середовища та вжиття заходів (із певним ступенем автономії) для досягнення конкретної мети.
Наостанок резюмується, що одне з найбільш вдалих визначень штучного інтелекту, запропоноване в аналізі застосування ШІ, проведеному ОБСЄ: «Система штучного інтелекту є системою, яка може для певного набору визначених людиною цілей робити прогнози, надавати рекомендації або рішення, що впливають на реальне чи віртуальне середовище».
Проблема нормативноправового регулювання
Водночас відсутність нормативно-правового акту у формі закону, який би регулював застосування штучного інтелекту в життєдіяльності суспільства в нашій країні, є однією з прогалин вітчизняного законодавства. В Україні на законодавчому рівні не визначено поняття, види (форми) штучного інтелекту, принципи, межі, умови й порядок його застосування тощо. Ці та інші проблеми й сьогодні розглядаються лише в теоретичній площині. З іншого боку, міжнародне законодавство та іноземні доктрини також не дають чіткої відповіді на окремі питання в сфері застосування штучного інтелекту. Отже, в реаліях сьогодення важливим є підготовка та прийняття в Україні нормативно-правового акту у формі закону, який би регулював застосування штучного інтелекту в різних галузях держави. Формуючи законодавче визначення поняття «штучний інтелект», необхідно зважати на напрацювання зарубіжних науковців, позитивний досвід країн ЄС, США, Японії та Китаю з цих питань (Когут Ю. І. Штучний інтелект і безпека: практичний посібник / Ю. І. Когут; за ред. док-ра тех. наук, проф. А. С. Довгополого — Київ : Консалтингова компанія «СІДКОН» ; ВД Дакор, 2024. – 294 с.). Тим паче, що в березні 2024 року Європарламент першим у світі ухвалив закон про штучний інтелект , а Генасамблея ООН ухвалила резолюцію про штучний інтелект.
Усе це свідчить про те, що без елементів штучного інтелекту практично неможливо впровадити наявні в державі масиви інформації в інноваційний розвиток економіки України, однак до цього потрібно підходити більш виважено. Сьогодні дана проблема стоїть у центрі уваги творців новітніх ІКТ для систем управління всіх рівнів, однак законодавства, яке б адекватно регулювало всю сукупність проблем і завдань інформаційно-комунікаційної діяльності особи, суспільства і держави в цій сфері поки що недостатньо. У світі ця проблема також вирішується досить повільно і фрагментарно. Скажімо, в Україні таке законодавство існує як невизначений за суттю міжгалузевий й одночасно комплексний інститут у загальній структурі національного законодавства.
Основним напрямом інноваційної діяльності безумовно є: впровадження, використання та комерціалізація результатів наукових досліджень і розробок у виробництво та соціальну сферу; нематеріальні блага – результати інтелектуальної діяльності (результати наукових досліджень і розробок), які доводяться до стану інноваційного продукту та впроваджуються як інновації; довгостроковий характер; високий ступінь непередбачуваності наслідків і результатів, тобто ризиковий характер; інвестуванням коштів у нематеріальні об’єкти – результати наукових досліджень і розробок з метою їх впровадження та/ або використання; позитивні соціальноекономічні зрушення; підвищення конкурентоздатності суб’єктів господарювання та продукції, яка ними випускається на базі реалізації інновацій.
Читайте також: Штучний інтелект використовуватимуть у пріоритетних галузях економіки
Таким чином, інноваційна діяльність є основою створення нової інформаційно-комунікаційної політики щодо національних інформаційних ресурсів і систем фіксації нових знань, які при реєстрації стають інтелектуальними продуктами – матеріалізованими або нематеріальними активами, на які в подальшому поширюється визнане в світі право власності.
Низький рівень розуміння значення інформації
Як наслідок недостатнього розуміння значення інституту правового забезпечення захисту інтелектуальної власності та слабке включення в якості інформаційного ресурсу до ринкових перетворень в Україні констатується низький рівень капіталізації нематеріальних активів суспільства. Так, врахування об’єктів інтелектуальної власності (ОІВ) у вартості підприємств України, особливо в державному секторі, суттєво знижено. Частка нематеріальних активів у собівартості української продукції рідко перевищує півтора відсотка, що майже на порядок менше, в порівнянні з провідними в економічному відношенні країнами світу.
За значної кількості зазначених нормативно-правових актів (положення Конституції України, законів, постанов Верховної Ради, указів та розпоряджень Президента і Кабінету Міністрів України, а також нормативних актів міністерств та відомств, місцевих органів влади й управління держави, нормативних вимог недержавних організацій тощо) ступінь їх реальності до стадій розвитку інформаційної сфери України є неадекватним сучасним викликам та умовам розвитку державності. Причиною цього є низький рівень розуміння значення інформації. В сучасних умовах інформація не сприймається як ресурс, адже її не можна безпосередньо «взяти в руки», як будь-який матеріальний об’єкт промисловості та стати безпосереднім власником.
Велику роль тут відіграє відсутність адекватних сучасним вимогам оцінки інформації методик при оцінюванні проектів інновацій та ОІВ. Різниця у вартості продукту із застосуванням трьох основних методик (витратної, дохідної і ринкової) при науково-прикладній оцінці НМА становить понад 30%, що значно ускладнює реальну оцінку їх грошової вартості й подальше ефективне застосування, що призводить до суттєвих матеріальних втрат (Гордієнко С. Г. Теоретико-прикладні засади оцінки інформації в умовах сучасності / С. Г. Гордієнко // Часопис Академії адвокатури України. 2015. Т. 8, № 3. С. 24-33; Гордієнко С. Г. Теоретичні та практичні аспекти оцінки нематеріальних активів / С. Г. Гордієнко // Часопис Академії адвокатури України : електрон. наук. фах. вид.-Київ: 2015. Т. 8, № 4 (29) (2015) -С. 50-77.).
Це також стосується великої кількості документів на рівні ноу-хау, з грифами обмеження в доступі, що знаходяться на нині недіючих підприємствах оборонно-промислового комплексу та народного господарства.
Однак вчасно та в повному обсязі заходи з інвентаризації інтелектуальної власності й постановки її на бухгалтерський облік в якості нематеріальних активів не виконано в жодному з міністерств і відомств, не кажучи вже про її оцінку. І фактично інвентаризацію ОІВ, створених за рахунок коштів державного бюджету, в масштабах держави можна вважати зірваною. Тобто величезні НМА в Україні не враховані в балансі промислових підприємств, що належать, в першу чергу, державі (Гордієнко С. Г. Чиновництво України та її інтелектуальна власність // Матеріали науково-практичної конференції / 17 травня 2016 р., м. Київ / Упорядн. Дорогих С.О.:-К. : НДІІП НАПрН України, Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Національної академії правових наук України, Навчально-науковий центр інформаційного права та правових питань інформаційних технологій ФСП НТУУ «КПІ», 2016. 227 с., С. 57-71).
Проблема недокапіталізації НМА
Останнє, а саме недокапіталізація, негативно позначається на їх інвестиційній політиці й економічній спроможності. Викладене дало право звернутися до Президента України з власними висновками стосовно абсолютно неадекватних дій державних органів стосовно інвентаризації інтелектуальних ресурсів і постановки їх на облік як складової нематеріальних активів, тобто на ігнорування Указу глави держави (Указ Президента України від 27.04.01 р. № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні»).
Наразі вибір методу із зазначених нижче методик, за допомогою якого оцінюються нематеріальні активи, залежить від виду цього активу, мети його оцінки і специфіки діяльності суб’єкта господарювання. Витратну методику найбільш доцільно використовувати при розрахуванні нематеріального активу для взяття його на баланс (при придбанні або створенні), а дохідну і ринкову – при продажу. Однак при постановці на баланс, наприклад знаку або гудвілу, витратну методику застосувати неможливо, оскільки оцінити ці об’єкти можна тільки на основі результатів діяльності суб’єкта господарювання – прибутку, тому тут використовується дохідна методика.
За висновками експертів, Україна через відсутність єдиної національної політики в цій сфері за попередні роки втратила близько дев’яноста відсотків своєї інтелектуальної власності. За останні десятиріччя жоден об’єкт не був приватизований з урахуванням оцінки нематеріальних активів, через що державна скарбниця не дорахувалася приблизно восьмисот мільярдів гривень.
Зазвичай, творцем нематеріального інноваційного продукту є конкретний автор. Надто часто для матеріалізації інноваційного продукту також потрібен автор методики чи технології його матеріалізації. Залежно від фінансування (державне та недержавне) визначається – право власності на нематеріальний інноваційний продукт – інтелектуальну власність та матеріалізований інноваційний продукт – фізичну власність.
Сьогодні практично єдиним чинним в Україні документом щодо регулювання питань оцінки вартості НМА підприємств, у тому числі, є «Порядок експертної оцінки нематеріальних активів», затверджений у 1995 р. спільним наказом Державного комітету України з питань науки і техніки та Фонду державного майна. Водночас цей документ давно морально застарів і значно ускладнює проведення такого оцінювання. Незважаючи на неодноразові доручення Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України так і не затвердив науково-обґрунтовану методику оцінки НМА, а відтак об´єкти науково-технічної сфери продаються практично за безцінь, без врахування їх реальної ціни. Саме тому негативні явища в сфері інноваційної діяльності, правової охорони та захисту інтелектуальної власності потребують вжиття для їх викорінення невідкладних заходів як з боку вищого політичного керівництва держави, так й органів виконавчої влади на всіх рівнях.
Метою зазначених реформ, безумовно, має стати створення експортно спроможної галузі інформаційних ресурсів, тобто трансферної моделі розробки конкурентоспроможних промислових, оборонних, медичних, освітніх технологій, однак головним у цій роботі має стати виховання в суспільстві нової культури інноваційного мислення. Ми маємо позбутися традиції зазіхати на творчі успіхи освічених фахівців-новаторів, здирництво при отриманні наукових знань і багатоходові схеми привласнення прав на чужу інтелектуальну власність. Лише тоді ми будемо здатні створити в Україні інноваційну економіку знань при виробництві високотехнологічної продукції, товарів з високою доданою вартістю, тобто експортно спроможну економіку інформаційних ресурсів із виключно ефективною системою освіти.
Інноваційний капітал, який накопичено в Україні, для ефективного використання й захисту потребує: ліквідації декларативності в українському законодавстві, в якому наразі різного роду «конфіденційність» та «таємність» інформації регулюється майже двадцятьма законодавчими актами й вимагає врахування майже двохсот восьмидесяти нормативно-правових актів державного і міжнародного характеру, якими визначається різного роду «інноваційність» діяльності держави; встановлення законодавством чітких критеріїв та структури інформаційних ресурсів із визначенням категорій державних та недержавних; нормативно-правового закріплення класифікації інформаційних ресурсів України за: видом доступності; правом належності і володіння; типом прав на інформацію; сферами обертання та типом нормативно-правового регулювання, що дасть змогу структурувати повноваження державних органів та недержавних організацій у галузі охорони й захисту суттєвої частини інформаційного простору України; розуміння владою та суспільством того, що будь-яку інформацію слід розглядати як дуже цінний і високоліквідний товар, який має свою вартість; впровадження обов’язкової грошової оцінки нематеріальних активів при приватизації та продажу об’єктів державної власності через прискорення розробки та затвердження адекватної методики вартісної оцінки прав на інтелектуальну власність; нормативно-правового врегулювання участі національних спецслужб у захисті комерційної таємниці на підприємствах стратегічного значення та розуміння того, що національні спецслужби мають лише організаційно сприяти діяльності служб безпеки фірм, які захищають «свої» промислові секрети, як це зроблено в країнах із розвинутою демократією, адже таким чином вдасться поєднати підсистеми захисту державної й комерційної таємниці в єдину систему протидії розвідувальним спрямуванням іноземних спецслужб та організацій у сфері економіки.
Необхідність кодифікації законодавства
На нашу думку, є вкрай необхідною кодифікація, чи хоча б гармонізація законодавства України в інформаційній сфері. Але для цього потрібно спочатку визначитися з принципами, термінологією та напрямками удосконалення нормативно-правової бази. Безумовно, Україна ще поки має певний науково-технічний потенціал на всіх напрямах розвитку економіки знань, вітчизняний інформаційний ресурс дозволяє нашій економіці, науці й освіті встати на рейки інноваційного розвитку і ми сподіваємося, що сучасна владна еліта скористається цим шансом.
Ми впевнені, що інформаційні ресурси, це, в першу чергу, люди як творці якісно нової інформації, електронні пристрої для її обробки та зберігання й матеріальні носії інформації, за сучасних умов, стали системоутворювальним фактором життя і діяльності суспільства та держави. Розвиток інформаційної сфери дедалі більше впливає на політичну, економічну, соціокультурну, оборонну, інші складові розвитку суспільства й держави, забезпечення національної безпеки в сучасних умовах. Інформаційна сфера поступово стає вирішальним чинником розвитку окремо взятої країни та суспільства в цілому, складових економічного, тобто наукового та виробничого потенціалу країни.
Отже, сьогодні беззаперечним є те, що інноваційна діяльність є основою створення інтелектуальних продуктів, на які в подальшому поширюється право власності. Тобто головною властивістю інтелекту є створення якісно нового знання, яке має бути комерціалізованим, а визнане на державному чи міждержавному рівнях є нематеріальними чи матеріалізованими об’єктами інтелектуальної власності.
Для визначення реальної, адекватної ціни інформаційного ресурсу доцільно дотримуватися низки правил. У першу чергу слід формально виокремити інформаційний ресурс і надалі на підставі якісних та кількісних показників класифікувати за сферами обертання, видом доступності, правом власності та типом прав на інформацію тощо. На наш погляд, найбільш адекватним до реалій результатом оцінки інформаційних ресурсів загалом, може бути визнане лише інтегративне значення ціни за загально-визнаними трьома методиками (витратна, дохідна та ринкова) з обов’язковим урахуванням досвіду та кваліфікації експертів.
Відповідно до методик мають бути використаними апробовані практикою чи теоретично обґрунтовані методи відповідно до певних інформаційних об’єктів, адже інформація може бути як відкритою, так і з різними ступенями обмеження в її використанні. Отже, існує відкрита та конфіденційна (довірча) інформація про особисте та сімейне життя громадян, інформація яка є державною власністю (створена за її кошти) та недержавною. Про останнє ми вже неодноразово та деталізовано говорили.
Яскравим прикладом сьогодення є наявність серед законів України 19-ти документів, що декларують різного роду конфіденційну інформацію та «таємниці», яких можна нарахувати аж 39 різновидів. Їх ми знову вважаємо за необхідне повторити: таємниця сповіді; особиста, сімейна, професійна, комерційна таємниці; таємниця особистого життя; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; комерційна таємниця; ноу-хау; банківська таємниця; конфіденційна інформація; статистична інформація (дані); дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо; конфіденційна статистична інформація; інформація про громадян; державна таємниця; таємна інформація; інформація з обмеженим доступом; лікарська таємниця; службова таємниця; таємниця усиновлення; адвокатська таємниця; професійна таємниця; таємниця страхування; інформація в автоматизованих системах; нерозкрита інформація; не для друку; опублікуванню не підлягає; службова інформація; для службового користування; секретна інформація, персональні дані, розвідувальна таємниця, нотаріальна таємниця (Гордієнко С. Г. Захист інтелектуальної власності в Україні в сучасних умовах: курс лекцій. Київ: Поліграфічне підприємство «Гранмна», 2011. 480 с. С. 377).
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
