Думка експерта
Штучний інтелект із позицій феномена «кажана»: гуманітарне есе. Частина 2
Євген Стрельцов, доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент НАПр-НУ, заслужений діяч науки і техніки України
Продовження. Початок
ІІІ. Людський інтелект та ШІ: роздуми про співвідношення …
Людина загалом, незважаючи на всі наші, часто, «побутові» ідеалістичні уявлення, – одна з головних, якщо не головна, загадка для осмислення фахівців практично усіх напрямків знань. Із далеких часів і до сьогодення тривають розмірковування з приводу того, а що є людина взагалі. При цьому багато питань залишаються без відповіді (Сидоренко Л. І. Філософське осмислення людини), тому й тут, не поринаючи в цю дискусію, зупинимося на деяких основних, достатньо звичних положеннях, які характеризують людину. При цьому слід зазначити, що достатньо часто ці проблеми певною мірою «перегукуються» або навіть «дублюють» одна одну. Тому в межах цього есе будуть наведені основні, в цілому «апробовані», положення, тим більше, що вони виступатимуть лише як, умовно кажучи, «передмова» для більш предметних наступних міркувань.
Читайте також: Майбутнє юридичної освіти: виклики, можливості та перспективи
Отже, поняття «людина», «індивід», «особистість» – це різні характеристики людини, причому кожна з них має своє визначення. Проте, незважаючи на це, в кожного з нас навколишні предмети та явища, хоча можуть бути і різними, «однаково» відображаються в свідомості через людські почуття, сприйняття, уявлення та мислення (Розумова діяльність людини та чинники, що на неї впливають). Саме це складає розумову діяльність людини, котра, в свою чергу, є необхідною складовою загальної людської природи, та яка надає людині можливість здійснювати різні види діяльності – від простих до найскладніших (Психологія: розумова діяльність людини). Обов’язковою складовою такої діяльності є розум (лат. ratio; грец. νους) − сукупність пізнавальних та аналітичних здібностей людини. Розумова діяльність, яка здійснюється саме за «допомогою» розуму, «породжує» процес мислення, що «відображає» так званий рух думки «від невідомого до відомого». Цей процес починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме, й вона починає (виникає така необхідність) це аналізувати, порівнювати, узагальнювати (Процес розв’язання завдань). Це дуже важлива складова в житті людини, бо як зауважив французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії Рене Декарт: «Я мислю, отже, я існую».
Важливе значення в процесах мислення людини має її свідомість – складне та унікальне явище, яке формує людський світогляд і впливає практично на кожен аспект нашого життя. Ми розуміємо, що це, так би мовити, не просто збірка рухів або рефлексів, це – вищий рівень функціонування нашого мозку, який дозволяє нам усвідомлювати і самих себе, і зовнішній світ. Саме свідомість відображає відчуття та сприйняття нашого існування, наших думок та емоцій. Загалом, виділяють два аспекти свідомості: феноменальний та функціональний. Феноменальний відображає наше особисте відчуття світу: сприйняття кольорів, запахів, емоцій та індивідуальних думок. Цей аспект важко пояснити, оскільки він є суб’єктивним досвідом кожної людини. Зі свого боку, функціональний аспект – це здатність обробки інформації, свідомий аналіз, прийняття рішень та управління поведінкою. З цим аспектом, навпаки, можна пов’язати певні мозкові процеси та активність (Свідомість це…).
Ще одна важлива складова, яка «працює» в процесі мислення, – це людський інтелект (далі – ЛІ). Інтелект (від лат: – розуміння, розуміння, осягнення) в психології визначається як загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, що впливає на успішність будь-якої діяльності й лежить в основі інших здібностей. Потрібно уточнити, що інтелект не зводиться до безпосереднього мислення, хоча саме розумові здібності складають його основу.
Загалом інтелект – це система всіх пізнавальних здібностей людини, яка використовується в якості узагальнення поведінкових характеристик, пов’язаних із так званою продуктивною адаптацією до нових життєвих завдань. Дуже часто при використанні цього поняття застосовується характеристика особливості інтелекту, яка за рівних умов розвитку людини має (може мати) свої відмінності. В цілому інтелект – це пристосування для адаптації (Ж. Піаже, Д. Векслер), і його потрібно розуміти, як здатність до здійснення мислення, до пізнавальної діяльності взагалі (Мислення. Розум. Інтелект). З урахуванням вищевикладеного рівень ЛІ визначається здатністю вирішувати завдання різної складності, зокрема ті, які пов’язанні зі швидкістю навчання або обсягом інформації, яку людина може обробити. А глибина інтелекту визначається вмінням аналізувати складні, багатошарові проблеми, бачити приховані взаємозв’язки та знаходити нестандартні, глибокі рішення.
Є різні думки щодо визначення цих показників ЛІ, але традиційно вони залежать від вроджених здібностей, рівня освіти, життєвого досвіду, зусиль із саморозвитку тощо. Тому чим краще проявляється в людини здатність орієнтуватися в несподіваних, складних ситуаціях, швидко враховувати різні можливі варіанти відповідних діянь та обирати найкращий із них за мінімальний час, тим вище інтелект конкретної людини (Karl Ericsson). Варто нагадати, що символ IQ, яким часто користуються в сучасних умовах при проведенні відповідних конкурсів, – це кількісна оцінка саме рівня людського інтелекту. До речі, є ще один показник рівня ЛІ, який згадується не так часто, це – EQ. При цьому IQ відображає здатності лівої півкулі до логіки й раціонального мислення, а EQ – правопівкульне інтуїтивне мислення, яке відображає здатності до спілкування, вміння усвідомлювати свої емоції та розуміти почуття інших людей (Найрозумніший: який інтелект потрібен для життєвого успіху).
У будь-якому випадку, вищевикладені основні положення щодо ЛІ та ШІ та їх аналіз дає змогу чіткіше встановити їхню сутність «поодинці» й додатково диференціювати. Втім це два абсолютно різні типи інтелектуальної активності, які, умовно кажучи, «об’єднанні» лише «спільною» назвою. В розвиток цієї думки, потрібно додати, що вони, так би мовити, тільки «зовнішньо» мають загальні функціональні можливості (аналіз, навчання, вирішення завдань), але розрізняються за сутністю, природою та механізмами. Скажімо, за своєю природою: якщо ЛІ має біологічну природу, що розвинулася в наслідок еволюції, то ШІ штучно створений, заснований на алгоритмах, моделях та обчислювальних потужностях. Далі, якщо ЛІ за своєю характеристикою є універсальним, має свідомість, емоції, інтуїцію, творчість і самосвідомість, то ШІ – вузькоспеціалізований (в більшості випадків), позбавлений, як зараз вважається, свідомості, емоцій та інтуїції. Ще одна відмінність: за своєю реалізацією ЛІ має «життя» через когнітивні здібності, досвід, навчання та взаємодію з навколишнім світом, а ШІ працює в рамках даних та заданих алгоритмів, але при цьому може показувати високий рівень автоматизації та оптимізації.
Так, можна вважати, що на даному етапі розвитку цивілізації ЛІ та ШІ доповнюють та до певної міри навіть посилюють один одного. Вони, і це теж ймовірно, поєднані загальною концепцією «інтелекту» як «його» можливостей вирішувати певні завдання, навчатися та навчати, адаптуватися до нових умов. У зв’язку з цим, спроба встановити детальніше сутність ЛІ та ШІ, диференціювати їх – це важливий, але, на мою думку, лише початковий крок до розуміння цих двох різних явищ, які умовно об’єднані під одною назвою. На мій погляд, все набагато складніше, ніж це може здаватися. Тому наступний крок у проведенні дослідження має іншу спрямованість, інший підхід, що дає змогу глибше поринути в цю складну проблему й висловити нові міркування з цього приводу. Саме з урахуванням цих положень і звернемося до так званої теорії «кажана», аналізуючи її загалом та з огляду на конкретні аспекти проблеми, яка аналізується в цьому есе.
ІV. ШІ з позицій теорії «кажана»
Почати потрібно із сакраментального питання, відповідь на яке, з урахуванням попередніх аргументів, дасть змогу виділити ключовий зміст у нашому сприйнятті ШІ, наших спробах «оцінити» діяльність ШІ з усіма можливими наслідками. Отже, незважаючи на те, що це сама людина «створила» ШІ, визначене питання загалом має дві основні складові (два підпитання): а) Чи є ШІ та його носії такі ж самі за своїми розумовими «здібностями», кажучи умовно, як ми (тобто люди), чи вони інші? б) Якщо вони не такі, як ми, то тоді, які вони «в дійсності»? Зауважу, це зовсім не риторичне запитання, бо відповідь на нього (або хоча б її спроба) надасть змогу для вибудовування відносин із ШІ в усіх сферах суспільного життя, зокрема, а, можливо, і в першу чергу, в правовій сфері, де такі відносини не тільки «взаємопов’язані» і «взаємозалежні», а й їх порушення природно ставлять питання про відповідальність, що потребує особливої «чистоти» при її застосуванні.
Читайте також: Захист персональних даних і торговельних марок: практика Європейського союзу
Відповідь на перше з цих запитань більш зрозуміле, і міркуваннями, які наводилися вище, було визначено, що поняття ЛІ та ШІ мають, принаймні на «сьогодні», суто «формалізовану» схожість, яка багато в чому викликана застосуванням єдиного терміну «інтелект» для їх визначення, але який в обох випадках має, скоріше, схожі «зовнішні» методичні ознаки, які лише додатково допомагають розуміти цю проблему. Але якщо ШІ не такий, як «ми», то який ж саме «він»? І саме тут варто, на мою думку, звернутися до положень теорії «кажана», яка надасть (повинна надати) змогу запропонувати таку відповідь. Єдине, слід попередити, що положення цієї складної теорії будуть викладені в цій публікації, зі зрозумілих причин у дещо спрощеному вигляді.
Теорія «кажана» була запропонована американським філософом Томасом Нагелем в його відомій статті «Як це бути кажаном» у 1974 р. (Thomas Nagel. What Is It Like to Be a Bat? The Philosophical Review, Vol. 83, No. 4 (Oct., 1974), 435–450). У подальшому висловлена в статті ідея була ним розвинута, з’явилися відповідні фундаментальні праці, книги. Водночас від самого початку в межах цієї теорії досліджувалися дві основні проблеми, які полягали в необхідності встановлення (визначення): суб’єктивності людського досвіду (в плані сприйняття) та природи цього досвіду (в плані його сутності) для розуміння природи людської свідомості. Заради точності слід зазначити, що це питання в первісному загальному вигляді було поставлене ще за 20 років до цього британським ідеалістом Тімоті Л. С. Спіджем, але саме Томас Нагель перетворив це на аргументовано завершену теорію.
Основна ідея даної теорії (в скороченому вигляді) полягає в тому, що людська свідомість обов’язково включає в себе, має в своїй основі суб’єктивну складову (суб’єктивну основу), яка в кожної людини має (може мати) свою «особистість». Слід додати, що такий підхід добре відомий фахівцям із кримінального права, де виявлення (встановлення) сутності внутрішнього «ставлення» особи до своїх діянь, тобто саме їх суб’єктивна складова й створює основу застосування правових положень. Саме тому достатньо складно, як відомо, до кінця зрозуміти (встановити) свідомість іншої особи, її думки, наміри. При тому вважається взагалі неможливим (практично неможливим), коли істота, стосовно якої робиться спроба встановити суб’єктивну складову, має «нелюдський» характер, а ви, при цьому, не є істотою з її «когорти». На підтвердження цього зазначена теорія робить спробу встановити це через аналіз традиційної поведінки кажанів у їхньому природному середовищі, зокрема: вдень висіти вниз головою на горищі, а ночами – полювати на комах із застосуванням своєї «ехолокації». Однак, якщо людина це «зробить», то такий спосіб дослідження ознак поведінки іншої істоти представлятиме собою лише «механічну» імітацію поведінки кажанів, і не буде результативним для розуміння їхньої свідомості.
Далі ця теорія наголошує на тому, що для розуміння поведінки кажана можливо використання й таких біологічних «переживань», які властиві як людям, так і кажанам, зокрема болю, голоду, спраги, відчуття тепла й холоду тощо. Проте і такий спосіб пізнання не є ефективним, бо людині при цьому не відомо, як ці «переживання» сприймає кожан, яка його психічна реакція на це тощо. Так, у розвиток цих положень можна уявити «себе» Гербертом Уельсом або Станіславом Лемом і думати, що в майбутньому, із використанням перспективних технологій, існуватиме (можливо, буде) процес трансформація однієї істоти в іншу, зокрема й представників різних «когорт», в нашому випадку: спочатку людини в кажана, а потім знову – кажана в людину. За всієї фантастичності цього припущення, звичайно, враховуючи наші сьогоднішні еволюційно-розумові оцінки, все одно складно сподіватися на позитивний результат, бо людина, швидше за все, не пам’ятатиме сутність та складові таких перетворень, подібно до того, як люди в дорослому віці не пам’ятають (забувають) свої відчуття в стані новонародженого або «немовлятному» періоді свого життя. Тому навіть якщо ми дізнаємося про біологію і поведінку ссавця кажана (його анатомію, його унікальну здатність до ехолокації та інші характеристики), ми не зможемо зрозуміти, що таке «бути» кажаном, а отже, осягнути (зрозуміти) його свідомість. Тут потрібно додати, що й сам кажан, принаймні сьогодні, нічого нам не зможе підказати з цього приводу. Тому всі наші намагання це зробити мають (повторно наголошу – сьогодні) суто гіпотетичний («гаданий») характер. Саме тому людина не може «пережити» досвід сприйняття, в широкому розумінні, навколишнього світу та прийняття відповідних «рішень», використовуючи «суб’єктивний досвід» кажана.
У розвиток цієї ідеї Нагель додатково зазначав, що редукційні підходи, які, умовно кажучи, просто «зводять» свідомість до фізичних процесів, не дозволяють оцінити дійсний рівень та глибину сприйняття будьякою особою (істотою) подій, котрі відбуваються в мозку. Це, до речі, свідчить про те, що потрібно з «обережністю» сприймати людські висновки про чітку «зрозумілість» поведінки будь-яких представників фауни. Достатньо часто (якщо не завжди) це «тільки» наша «вільна» інтерпретація поведінки інших істот з «ненашої когорти». Не більше того. Хто знає, можливо, вони ще глибше за нас…
Висновки цієї теорії можливо сконцентрувати у низці положень. Отже, свідомість, її встановлення неможливо звести лише до оцінки зовнішньо матеріалізованих процесів. Тому будь-яка, зокрема й правова, теорія (концепція), яка не враховує (ігнорує) суб’єктивне сприйняття (досвід), буде неповною з огляду на оцінку сутності та основних характеристик живої істоти та природи її вчинків. Отже, наука, з одного боку, здатна досить повно описувати (досліджувати) поведінку або фізіологію певної істоти, зокрема й людини, але природа аналізу її суб’єктивного досвіду продовжує залишатися складною проблемою, що потрібно постійно враховувати. Тому, і це підкреслюють положення цієї теорії, ми «обмежені» в розумінні свідомості будь-яких інших істот, в тому числі й людей. Рівень такої «обмеженості», її «глибина» залежить від багатьох складових, але в узагальненому вигляді визначається рівнем конкретної людини, яка здійснює (намагається здійснити) такий аналіз, глибиною її сутності. Отже, підсумовуюча фраза повинна звучати так: досвід будь-якої (кожної) істоти є оригінальним (унікальним), оскільки він базується саме на суб’єктивному, суто власному досвіді такої істоти, який поєднує її життєву школу та особисті характеристики.
Вважаю, що це дуже добре розуміють (повинні розуміти) фахівці з кримінального права, бо саме встановлення суб’єктивного ставлення особи до своїх діянь є основною обов’язковою умовою застосування положень цієї галузі права, і що потрібно кожного разу робити, незважаючи на всі складнощі (Див. більше детально: Стрельцов Є. Л. Раціональний дискурс про кримінальне право. Монографія, 2024 р.). З урахуванням положень теорії «кажана», спробуємо їх спроектувати на проблему людського сприйняття (розуміння) природи та характеристик ШІ, бо саме в питаннях природи свідомості, особистого суб’єктивного досвіду та суб’єктивності в оцінці досвіду іншої особи існує (може існувати) відповідь (наші припущення такої відповіді). Зазначу, що й цю відповідь теж буде дано з позицій моєї власної суб’єктивної свідомості.
Читайте також: AML – як працюють механізми протидії відмивання грошей в Європі
Отже, люди вважають (у будь-якому випадку – більшість із них і саме сьогодні), що ШІ, навіть «найпросунутіший», не має суб’єктивної складової. Вважається, що штучний інтелект може аналізувати будьяку поведінку, в тому числі і «свою», може прогнозувати наступну будь-яку поведінку, але «він» не «пропускає» це «через себе», оскільки не має для цього власного суб’єктивного досвіду. На мою думку, такі міркування можна вважати корисними, проте їх не слід (неможливо) розглядати як такі, що мають завершальний характер. Їх потрібно (можливо) розглядати на рівні передумовдля формулювання наступних положень. Наприклад, якщо ми погоджуємося з тим, що неможливо, кажучи загалом, зрозуміти, що таке бути «кажаном», то це також можливо застосувати й стосовно нашого розуміння сутності та суб’єктивного досвіду ШІ. Так, ми можемо припустити, що сучасні ШІ, «створюючи» («прогнозуючи»), наприклад, моделі людської поведінки, робить це без урахування своєї «свідомості», позаяк «її» в нього немає, бо «він» не має «особистого» суб’єктивного досвіду. Але це тільки наше припущення, причому саме на цьому часовому етапі.
Дана проблема «взаєморозуміння» між ЛІ та ШІ існуватиме допоки ми не отримаєм відповіді на такі принципові питання, як то: чи існують у навколишньому світі (і не лише на Землі) істоти, в тому числі й «нематеріальні», які «міркують», умовно кажучи, як ми, які «переживають» як ми, які взагалі мають «чуттєву сферу»? Тільки за умови отримання аргументованих відповідей на такі питання можуть виникнути, або навіть настати, реальні передумови для дійсного «зіставлення» людської свідомості, розуму та інтелекту (суб’єктивного досвіду) з такими складовими «життя» (теж у людському розумінні) інших істот.
Можливо, людству взагалі потрібно змінити свій підхід (у загальному розумінні) до цієї проблеми, в тому числі і стосовно питань, які виникають. Вони відображають особливості людського розуму, людського менталітету й, шо зовсім не виключено, не відображають наявність цього в ШІ. Тобто, на маю думку, ми не «повинні» починати вирішення цієї проблеми, умовно кажучи, з ШІ. Ми маємо «починати» з себе, якщо бажання пізнати ШІ, для «вибудови» з ним продуктивних відносин, є «щирими». Свого часу Нобелевській лауреат, фізик Альберт Ейнштейн (Albert Einstein) «підказував», що неможливо вирішити проблему з тією ж свідомістю, яка її ж і створила. Таким чином, є сьогоднішній стан нашого розуміння цих проблем й існують перспективи їх подальшого розуміння, але принциповою залишається суттєва «складова»: таке становище буде, за великим рахунком, «незмінним», або наш соціальний розвиток буде значно змінювати та уточнювати становище нашого розуміння як «себе», так і свого «оточення». Такими є мої міркування щодо нашого розвитку. Розуміння цього дає змогу проаналізувати, теж стисло, «взаємовідносини» права з ШІ в загальному та галузевому вимірах.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
