Думка експерта
Соціальна «справедливість»: нові обриси українських реалій. Частина 2
Віталій ОПРИШКО доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАН України
Закінчення. Початок
Щодо авторитету в суспільстві ВРУ і Кабміну
Слід визнати, що авторитет Верховної Ради підривається, в першу чергу, фактами антиморальних і антиправових проявів у поведінці окремих народних обранців, які представляють, здебільшого, фракцію «Слуга народу». Такі факти засуджуються людьми. Згадайте М. Тищенка, власника «Велюру», одного із його ресторанів, який працював у період карантину, або організоване ним у цей же період гучне святкування дня народження його дружини; серйозну автомобільну аварію, скоєну за участі депутата О. Трухіна, в результаті якої отримали травми шестеро людей (серед них двоє дітей), пошкоджено два авто, але вже тривалий час слідчі ДБР не можуть з’ясувати просте питання: чи був цей народний депутат за кермом, чи ні, а записи про це ДТП чомусь, начебто, зникли з камер відеоспостережень, що ускладнює розслідування й унеможливлює притягнення його до відповідальності; варто згадати О. Юрченка, який був звинувачений у хабарництві, але й до цього часу не притягнутий до кримінальної відповідальності; його колегу Є. Брагара, який свого часу рекомендував пенсіонерці продати собаку, щоб сплатити комунальні борги. Окрім того, в суспільстві отримали глибокий осуд висловлювання Г. Трет’якової про стерилізацію жінок, які народжують «неякісних дітей», або ж стосовно смерті свого колеги по Парламенту А. Полякова. На жаль, належної реакції на такі дії окремих народних депутатів, в першу чергу від своїх колег — «слуг народу», не спостерігається.
Читайте також: Соціальна «справедливість»: нові обриси українських реалій. Початок
Надзвичайно велика роль у вирішенні багатьох завдань, що стоять перед суспільством і державою, належить Кабінету Міністрів України, який, відповідно до ст. 113 Конституції України, є вищим органом у системі інститутів виконавчої влади. Він наділений широким колом повноважень, визначених Конституцією України. Проте, як свідчить суспільна думка, КМУ не виконує належним чином своїх повноважень, що приводить до негативних наслідків у багатьох сферах діяльності. Так, до цього часу урядом не подана на обговорення й затвердження до Верховної Ради загальнодержавна програма економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, що не дає можливості планомірно, системно та своєчасно вирішувати проблеми, що випливають із його компетенції.
На ефективність діяльності Кабміну суттєво впливає нестабільність у його складі. За два роки функціонування нинішнього Кабінету Міністрів в Україні — вже другий Прем’єр-міністр, змінилося понад 20 міністрів, зокрема, 4 міністри економіки, 4 — охорони здоров’я, 3 — фінансів, 2 — освіти і науки, 2 — енергетики та деякі інші. Загалом лише в цьому році Верховна Рада звільнила навіть (без звітів) третину складу Уряду.
Водночас зазначимо, що одним із важливих напрямів діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення суспільних і державних потреб в енергоносіях. Дана проблема особливо гостро відчувається в нинішньому році, а попереду ще довга зима. Та, незважаючи на постійні запевнення Президента та уряду України, інших посадових осіб про належне забезпечення газом, вугіллям й електроенергією в зимовий період, дана проблема належним чином не вирішена. Нині країну охопила енергетична криза, внаслідок якої уже виникли серйозні негаразди, пов’язані із забезпеченням енергоносіями економіки й особистих потреб громадян, підвищенням, у зв’язку з цим, цін та тарифів, що негативно відіб’ється не лише на розвитку економіки, зокрема бізнесу, а й на житті уже значно зубожілих українців. Це пояснюється тим, що влада своєчасно не вжила необхідних заходів щодо підготовки до зимового періоду, завчасно не уклала договори з відповідними поставщиками, коли енергоносії були ще за доступними (більш низькими)цінами, безпідставно запевняючи всіх, що у нас із цим усе в порядку і енергоносіїв достатньо, щоб забезпечити наявні потреби в них. Насправді, це не відповідало дійсності. Нині уже платимо більшу ціну, а доведеться платити ще більше, закуповуючи їх у ворожій Росії, Словаччині, Білорусі та в інших постачальників. Сьогодні ми вимушені закупляти вугілля навіть у Казахстані і транспортувати його до України водними шляхами, оскільки Росія відмовилася транспортувати його своєю залізницею. Таке враження, що Україна реально втратила енергетичну незалежність.
Нинішній уряд, як і попередні, нічого не зробив для того, аби забезпечити організацію вчасного видобутку газу, нафти та вугілля.
Мова хоча б про те ж вугілля, якого є вдосталь в надрах України.
Однією з причин цієї ситуації є те, що в існуючих державних та приватних шахтах належним чином не налагоджений його видобуток, а шахтарі тривалий час не отримують заробітної плати. Заборгованість перед ними наразі становить 2,5 млрд грн. Відсутність вугілля обумовлює необхідність переводити теплоелектроцентралі (ТЕЦ) на газ. Здійснення цього заходу на Київських ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6, а також Харківської ТЕЦ-5, дозволить заощадити сотні тисяч тон вугілля. Водночас, на жаль, цей газ закуповується в 6 разів дорожче, аніж його можна було придбати в цьому році навесні, влітку і на початку осені.
Відключені також низка блоків атомних електростанцій. Уся ця ситуація свідчить про те, що такої кризи в енергетиці за 30 років незалежності України ще не було. Як зазначила Ю. Тимошенко 19 листопада в телепрограмі «Велика п’ятниця» (канал Україна-24), ця криза є штучною. В реальності Україна може на своїх АЕС, ТЕС та ТЕЦ виробляти електроенергії в два рази більше, як це було раніше, коли частина її експортувалася за кордон.
Щодо боротьби з корупцією
У системі державних органів важливу роль повинні відігравати суди та правоохоронні органи. До правоохоронних відносяться органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної митної служби, Держприкордонслужби, ДПС та деякі інші, які здійснюють правозахисні та правоохоронні функції. Аналізуючи їх діяльність, можна зробити висновок про те, що практично всі вони, незважаючи на реорганізаційні заходи, не завжди належним чином виконують свої функції й реалізують покладені на них повноваження. Про це свідчать масові факти корупції, на які звертається увага не лише в нашій державі, а й за її межами. Корупція негативно впливає на стан забезпечення законності в Україні, а подекуди ще й заважає успішно і своєчасно вирішувати питання зовнішньополітичного характеру. Так, Президент США Джо Байден, виступаючи 14 червня 2021 р. на пресс-конференції в Брюсселі під час саміту НАТО, наголосив, що Україна може вступити до НАТО, якщо переможе корупцію і звільнить від олігархів Україну. А Держсекретар США Ентоні Блінкен зазначив, що Україна через корупцію втрачає 30% свого ВВП.
Нерідко звертають на це увагу й наші політики. Так, голова виконавчого комітету Нацради реформ М. Саакашвілі свого часу наголосив на тому, що корупція в Україні зросла в 6 разів, а Президент В. Зеленський, незважаючи на це, мало приділяє уваги цій проблемі.
Згадаємо й те, як у квітні 2020 р. екс-міністр фінансів І. Уманський офіційно звинуватив голів Державної митної служби М. Нефьодова і Державної податкової служби С. Варланова в тому, що завдяки їх бездіяльності держбюджет недоотримує 5 млрд грн. Про це він повідомив Прем’єр-міністра України Д. Шмигаля. Крім того, І. Уманський викрив і низку інших масштабних корупційних схем. Зокрема він зазначив, що ковідний фонд використовується не за призначенням, а для боротьби з корупцією діючій владі бракує компетенції та політичної волі. Саме ці ситуації обумовили те, що він вирішив піти з посади, попрацювавши на ній з 5 по 30 березня 2020 р.
Звертає на себе увагу й критична ситуація в окремих галузях економіки. Так, на такому стратегічно важливому державному підприємстві як Укрзалізниця, яке не так давно працювало прибутково як для себе, так і для держави. В даний час воно перебуває в критичному стані, про що свідчать матеріали перевірки Тимчасової слідчої комиісії (ТСК) Верховної Ради України. З підприємства масово звільняються кваліфіковані залізничники (мова про 169 тисяч працівників, які забезпечували перевізний процес). Скорочуються й пасажирські та вантажні перевезення, накопичуються міліардні борги. За даними експертів, за останні 5 років підприємство втратило, внаслідок впливу потужних фінансово-промислових груп, які мають відношення до формування тарифної політики Укрзалізниці, майже 100 млрд грн доходів.
Однією з причин такої плинності кадрів в Укрзалізниці стали низькі зарплати залізничників. В середньому вона становить 5—6 тис. грн. В той же час, як зазначається в матеріалах ТСК, члени правління та Наглядової ради Укрзалізниці розкошують. Середня зарплата у 2020 р. на одного члена правління (6 осіб) складала 20,8 млн грн, а члена Наглядової ради — 4 млн грн (5 осіб). У першій половині цього року їхні зарплати суттєво не змінилися. Чи дотримується в даному випадку принцип соціальної справедливості в Укрзалізниці? Питання, як кажуть, риторичне. Як видається, в Кабінету Міністрів та Міністерству інфраструктури є гостра потреба втрутитися в справи Укрзалізниці. ТСК пропонує передати зібрані матеріали для вжиття і прийняття відповідних заходів до Офісу Генпрокуратури.
Ставлення українців до корупції
А яким чином на ці та подібні факти реагують антикорупційні органи та прості українці? За даними Київського міжнародного інституту соціології, загалом антикорупційні органі зареестрували за період 2019 і 2021 року (перше півріччя) 26 869 фактів привласнення або розтрати майна шляхом зловживання службовим становищем; отримання неправомірної вигоди — 4 350; зловживання владою — 10 754 тощо. Серед опитаних КМІС громадян 93% респондентів вважають, що корупція — досить серйозна проблема для України. А з опитаних у 2021 р. — 55% вважають, що відповідальним за це є Президент України та його Офіс. А на питання, яку оцінку ви поставили в боротьбі В. Зеленського з корупцією, виявилося, що 38% опитаних назвали таку діяльність «жахливою», 27% — «незадовільною», разом із тим 18% — «задовільною», 10% — «доброю» і 5% — «відмінною». Найкорумпованішими органами, як свідчать соціологічні дослідження, є Податкова служба, Агентство земельних ресурсів, ДАІ, Державна митна служба, структури МВС, прокуратура та ще низка держорганів.
Крім корупційних проявів, в державі виявляються немало й інших, зокрема й важких, злочинів. Біда в тому, що далеко не всі вони були своєчасно розкриті, а винні в них притягнуті до відповідальності. Мова, зокрема, про вбивство журналіста П. Шеремета, активіста й адвоката А. Ноздровської, політичного й громадського діяча К. Гандзюк, мера Кривого Рогу К. Павлова та його двох братів, народного депутата України А. Полякова та ін. У суспільстві домінують думки про те, що це навмисні вбивства. Важливо зазначити, що за наявними даними правовою кваліфікацією «умисне вбивство» можна вважати розкритим лише у 32,6% таких випадків, у яких конкретним особам було повідомлено про підозру; а за направленими до суду обвинувальними актами ще менше — лише 21%, внаслідок чого на кінець 2020 року залишилися нерозкритими і без прийняття конкретних рішень понад 75% кримінальних проваджень про умисне вбивство.
Звичайно, слід звернути увагу й на назрілі проблеми в судовій системі, без вирішення яких не можна викорінити злочинність і, зокрема, корупцію. Нині потребують свого вирішення питання, пов’язані з функціонуванням у нашій державі двох Верховних Судів (Верховного Суду України та Верховного Суду), один із яких, а саме ВСУ, з 2016 р. знаходиться в стані ліквідації. Судді цього суду, як відомо, висловили незгоду з його ліквідацією, оскільки, на їх думку, йшлося лише про перейменування, а не його ліквідацію. Таку ж позицію підтвердив і Конституційний Суд України.
Уже тривалий час не працює Вища кваліфікаційна комісія суддів України — постійно дію чий орган у системі судоустрою, відповідальний за формування суддівського корпусу, переведення суддів, забезпечення їх належного кваліфікаційного рівня. Звісно, що це негативно вплинуло на вирішення проблеми забезпечення судової системи суддями. За наявними даними, із 7 тисяч штатної чисельності суддів загалом на сьогодні вакантними є 2 тисячі. А за інформацією виконувача обов’язків голови Вищої ради правосуддя О. Маловацького, станом на листопад 2021 р. у 86 судах залишилося по одному судді, а у 8-ми — немає жодного.
Куди ж тоді, шукаючи соціальної справедливості, звертатися людям за захистом своїх законних прав? Зважаючи на цю ситуацію, О. Маловацький закликав Президента України В. Зеленського підписати указ на призначення 200 суддів задля вирішення кадрової кризи, що склалась в українських судах. Така ситуація, як вказує посадовець, негативно впливає на доступ громадян до правосуддя, що підриває авторитет судової влади.
Викликає занепокоєність і те, що нерідко слідчі, особливо органів Національної поліції, намагаються прикрити злочини, необгрунтовано і з грубим порушенням чинного законодавства закривати провадження по кримінальних правопорушеннях, тим самим унеможливлюючи притягнення винних до кримінальної відповідальності. Особисто мені, наприклад, доводилося зіткнутися з діяльністю 4-х слідчих Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві — Починок С. В., Левковича С. С., Тимошніченко А. В. та Одинець К. Ю., які будь-що намагалися прикрити правопорушення, допущені ректором Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (КНЕУ) Д. Лук’яненка за статтями 382 та 384 Кримінального кодексу України і таким чином вивести його з-під відповідальності. Трьома ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду у м. Києві та рішенням Київської місцевої прокуратури № 10 чотири постанови про закриття кримінального провадження щодо Д. Лук’яненка були скасовані, як необгрунтовані і незаконні. А прокурори, які здійснювали процесуальне керівництво розслідуванням цієї справи як правило, належним чином не здійснювали свої повноваження. Враховуючи таку ситуацію, я звернувся до Територіального управління ДБР у м. Києві із заявою про вчинення зазначеними слідчими кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість) та з проханням зареєструвати мою заяву в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (ЄРДР). Натомість через якийсь час я отримав від цього бюро формальну і юридично безграмотну відповідь. Крім того, всупереч ст. 214 Кримінально процесуального кодексу України, яка вимагає, щоб будь-яка заява про злочини була зареєстрована ЄРДР не пізніше 24-х годин після її подання, цього так і не було зроблено. Такі дії службових осіб ДБР мною були оскаржені до Печерського районного суду у м. Києві, а слідчий суддя прийняв ухвалу, якою моя скарга була задоволена, зобов’язано уповноважених службових осіб Територіального управління ДБР у м. Києві внести відомості за моєю заявою до ЄРДР та розпочати розслідування через 24 години з моменту внесення таких відомостей.
Цілком зрозуміло, що навіть мені, юристу, пройти цей шлях було непросто. А що може зробити в подібному випадку пересічний громадянин? Тим більше, що за той період, поки я знаходився в стадії листування з ДБР та оскаржував його рішення в суді, з’явилася нова, вже п’ята, постанова про чергове припинення кримінального провадження, що стосується Д. Лук’яненка, винесена старшим слідчим Шевченківського управління поліції ГУНП в м. Києві Одинець К. Ю. Як і попередні, вона була прийнята з грубим порушенням вимог КПК України та іншого чинного законодавства. Звичайно, що й цю постанову я вимушений знову оскаржити до суду.
Таким чином, судячи з цього розслідування, воно сприяє формуванню системи вседозволеності та беззаконня, замість того, щоб формувати в суспільстві та державі імунітет до таких проявів. До речі, повіривши в свою безкарність, той же Д. Лук’яненко продовжує скоювати правопорушення. Так, у вересні цього року видання «Слово і діло» — Український аналітичний портал — опублікувало висновок Національного агенства з питань запобігання корупції про те, що ректор КНЕУ Д. Лук’яненко вніс у декларацію за 2020 р. недостовірні відомості на півмільйона гривень, а також вчинив дії, які містять ознаки підробки документів. У зв’язку з цим НАЗК підготувало адмінпротокол за ч. 4 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який повинен бути розглянутий у суді. Крім цього, спеціаліст управління проведених повних перевірок встановив ще й ознаки кримінального правопорушення ч. 4 ст. 358 (підробка документів) Кримінального кодексу України.
Цей факт, на мій погляд, ще раз свідчить про те, що для Д. Лук’яненка чергове порушення законодавства стало вже звичною нормою його життєвої поведінки, що, в свою чергу, негативно впливає на сприйняття його діяльності як ректора ВНЗ, який покликаний не лише навчати, а й виховувати майбутніх фахівців. Стаття 58 Закону України «Про вищу освіту» до обов’язків науково-педагогічних працівників, до яких відноситься і Д. Лук’яненко, належить дотримування норм педагогічної етики, моралі, повага гідності осіб, які навчаються у вузі, прищеплювання їм любові до України, виховування поваги до Конституції. Цікаво, а як відреагує керівництво Міністерства освіти і науки України на таку поведінку ректора КНЕУ Д. Лук’яненка?
Як на мій погляд, цю справу, як і інші подібного роду, слід ретельно вивчити Офісу Генерального Прокурора України, Національній поліції, ДБР, відповідним профільним комітетам Верховної Ради України. Час уже розібратися з тими, хто перетинає, як каже наш Президент В. Зеленський, «червоні лінії». Не варто спокійно спостерігати, коли ігноруються конституційні положення про те, що утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Звісно, що ця ситуація, про яку я розповів із власної історії, не є якимось винятком. Про це свідчить, як зазначив ексзаступник Генпрокурора України О. Баганець під час презентації в Укрінформі в жовтні «Національної доповіді про загальний стан криміногенної обстановки в Україні, про стан злочинності та протидії їй, а також про дотримання конституційних прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні у 2020 році» (далі — Національна доповідь), бездіяльність слідчого і прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Громадяни в 2020-му скаржилися на це в шість разів більше, ніж у 2013-му. І ця статистика щороку лише зростає, але належних висновків ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність в органах правопорядку і прокуратури лише «процвітають». А всі ці докази справжнього наступу правоохоронців на права і свободи громадян відбувається на фоні щорічного зниження кількості направлених слідчими і прокурорами обвинувальних актів до суду. Не можна не погодитися з позицією О. Баганця, висловленої під час презентації зазначеної вище Національної доповіді щодо того, що бездумне створення й накопичення нових органів правопорядку (НАБУ, ДБР, НАЗК, БЕБ), створення з грубим порушенням вимог Основного Закону фактично двох прокуратур і навіть особливого Вищого антикорупційного суду лягло додатковим тягарем на вічно дефіцитний держбюджет. Відповідно до Закону України «Про Держаний бюджет на 2020 рік» на діяльність лише згаданих нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) було виділено 3 240 787 200 грн. А відшкодовано за цей рік завдяки їх роботі до державного бюджету з числа заподіяних корупцією збитків лише 1 708 434 грн. Оце, як зазначає О. Баганець, і є результати протидії корупції в нашій державі, чого не хочуть визнавати наші так звані «антикорупціонери» та не бачить Президент зі своєю командою. А чому? Бо влада просто не здатна цьому процесу протистояти. Від себе хотілося б додати, щоб люди зрозуміли, як бездумно використовуються кошти громадян, які також надходять і від них до державного бюджету, це аморально і жодним чином не вписується в дотримання принципу соціальної справедливості.
Додам також, як акцент, що в зазначеній Національній доповіді, представленій О. Баганцем, досліджені та проаналізовані суттєві проблеми організації досудового розслідування, зроблені відповідні висновки, використання яких реально може допомогти владі з викоріненням кримінальних правопорушень, утвердженням і забезпеченням прав та свобод людини, що є головним конституційним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Нагадаю й про те, що тривалий час (більше року) не вирішена проблема з призначенням керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Усе це відбувається у зв’язку з тим, що проведення конкурсу на цю посаду відверто блокується. Як повідомило 2 грудня РБКУкраїна, посли країн «Великої сімки» виголосили заяву щодо обрання нового керівника САП. Вони закликали зробити це прозоро і без подальших зволікань, що, на їхню думку, сприятиме стійкому розвитку країни, а також зменшить шкідливий вплив олігархів на українську економіку й політику. Є проблеми щодо забезпечення належної діяльності Вищої ради правосуддя, зокрема з формуванням її кадрового складу.
Як післяслово
Таким чином, у суспільстві, окрім окреслених мною проблем, існує немало й інших, що заважають Україні рухатися вперед. Політики і люди сподівалися, що Президент В. Зеленський, який запросив 26 листопада 30 представників ЗМІ на свій пресмарафон, зупиниться на них, сформулює своє бачення щодо їх розв’язання. На жаль, цього не сталося. На більшість із поставлених питань він не зміг належним чином сформулювати відповіді, а відтак нерідко переходив на теми, які не стосувалися змісту заданих питань, а ще пересварився з низкою журналістів, які звинувачували його в неправдивості інформації, яка, на їх думку, в низці випадків звучала з його вуст. Крім того, він повідомив, що в Україні на 1 грудня готується державний переворот, не навівши при цьому належних даних щодо його здійснення, а також не зазначив, яких заходів вже ужито для запобігання йому. Проте в зазначений Президентом день ніякого державного перевороту не відбулося, а сам Володимир зеленський спокійно виступив зі своїм щорічним Посланням до Верховної Ради України, в якому в черговий раз окреслив своє бачення успішного розвитку держави та поліпшення життя її громадян. А щодо державного перевороту, то це його повідомлення шокувало й викликало серед громадян та політиків України неабияке занепокоєння. Не залишилися байдужими до цієї новини політики США та більшості країн Європи. Беззаперечно, що цей факт не на користь нашій державі та її керівництву.
Це далеко не всі проблеми, які заважають Україні, відповідно до ст. 1 Конституції України, стати справді суверенною, незалежною, демократичною, соціальною і правовою країною. Думаю, зміст цього конституційного положення і повинен стати національною ідеєю, покликаною об’єднати суспільство, а державу та її керівництво зобов’язує спрямовувати свою діяльність на якнайшвидшу реалізацію даної ідеї.
Джерело: Юридичний вісник України
