Думка експерта

Створимо електронну Україну разом!

Опубліковано

26.06.2019

Читаючи передвиборну програму Президента. Нотатки на полях: проблемні напрями формування інформаційного законодавства для інноваційного розвитку держави

Частина 2

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

ІКТ як основний засіб технологічного прогресу

В оцифрованій формі інформація дедалі більше наближається до якостей поки що невідомої нам до кінця ресурсно-подібної субстанції, яка стає здатною в руках фахівця або автоматичних систем зі штучним інтелектом безпосередньо впливати на ефективні перетворення матеріальних речовин у виробничих процесах реальної економіки. Для цього людський інтелект постійно створює більш досконалі програмно-апаратні засоби для опрацювання інформації, постійно перетворює її на більш досконалу форму, яка придатніша для використання знань в якості технологічної складової виробничих процесів і здатна на практиці враховувати умови становлення інноваційного клімату в країні, наявний стан правосвідомості громадян — поглядів, почуттів, ідей і настроїв. Саме орієнтація на цифрову економіку вимагає оновлення уявлень про інформаційну політику держави на тлі розвитку науково-технічної сфери України. Подальший прогрес у машинобудуванні вже буде неможливим без включення технологій хмарних обчислень, штучного інтелекту, стимулювання міжнародного співробітництва в сфері зв’язку, енергетики і транспортної інфраструктури, глобалізації виробничих потужностей, модернізації та оптимізації структури промисловості. Виключно за рахунок такої діяльності в наш час Китай став у світі другою за величиною цифровою економікою, здійснив ряд інновацій у технологіях і моделях нового технологічного облаштування й посів лідируюче місце у світі за кількістю користувачів Іnternet, який потрібно контролювати щодня, вносити серйозні зміни в методи отримання, накопичення і зберігання різноманітної інформації, яка знаходиться в розпорядженні публічної влади, аналізуючи способи її використання громадянами, оскільки ІКТ виступають в якості основного засобу цивілізаційного прогресу, поєднуючи в собі воєдино й одночасно для людства і колосальне благо, і глобальні загрози, і зовсім нові виклики. Це неминуче породжує все нові й більш небезпечні форми і види, на які людству ще доведеться шукати адекватні засоби протидії, від проблематики руйнування особистого простору й тих, хто переживає якісно нову фазу інформаційно-комунікаційного поневолення, до нового феномена ХХI століття — масованих кібератак і кібервійн. Це абсолютно нові форми конфліктів, які не регулюються належним чином ні існуючим міжнародним законодавством, ні ефективними механізмами міжнародної протидії. Найбільш яскравим прикладом, що сфокусував на собі основні риси суперечливих соціально-технологічних і соціально-інформаційних процесів, стало розміщення на Іnternet-порталі WikiLeaks не призначених до розголосу документів і матеріалів про воєнні дії держав коаліції під керівництвом США в Афганістані й Іраку: «Афганське досьє» (липень 2010 р.) і «Іракське досьє» (23 жовтня 2010 р.). З плином часу на базі саме цих подій сформувалося, знаходячи зримі риси й набираючи силу, новітнє світове явище — «вікілізація світового інформаційного простору». З технологічної й організаційно-правової точок зору вона стала соціально-інформаційно-комунікаційним явищем, що представляє собою застосування спеціального формату електронних соціальних мереж, призначених для максимально можливого (в даних умовах місця й часу) розкриття інсайдерської інформації національних, транснаціональних, урядових, військових або корпоративних структур особами, які вирішили надати розголосу певні, досі обмежені в доступі відомості.

Інформатизація, держава й ринкова економіка

Інформатизація змусила нас багато в чому по-новому зрозуміти й реалізувати роль держави в умовах ринкової економіки. Від прямого, адміністративного, управління наша держава відходить. Це стало неможливим в принципі — приватизація відібрала у держави приблизно три чверті власності, якою вона раніше безроздільно володіла. Якщо раніше держава сприймалася виключно як інститут публічного права, то тепер вона стає учасником приватноправових відносин. Однак сучасна модель управління економікою утверджується з великими труднощами. Високі інформаційні технології якраз і покликані сприяти тому, щоб держава більш ефективно впливала на економічний розвиток країни, який має відповідати корінним завданням суспільства, бути соціально орієнтованим і відображати баланс інтересів, існуючих в суспільстві.

Зрозуміло, що запропоновану нам інформатизацію аж ніяк не слід трактувати як стимул неодмінного посилення ролі держави в розбудові реальної економіки. В регулюванні економічних процесів її має бути стільки, скільки потрібно, ні більше, але й не менше. У будь-якому суспільстві, в тому числі, в країнах з розвиненою ринковою економікою, держава втручається в сферу майнового обігу, якщо цього вимагають інтереси країни. Зміцнення державного впливу може, до речі, зумовлюватися потребами становлення ринкової економіки і контролю за її станом, реалізацією соціального призначення держави — свою роль відіграють надзвичайні ситуації, в тому числі, стихійні лиха, не кажучи вже про війну. Інформатизація дозволяє в кожному випадку приймати точні, виважені і, отже, найбільш ефективні рішення. Сама по собі інформатизація нейтральна, але вона створює сприятливі умови для проведення структурних реформ всебічного розвитку ринкових відносин, раціоналізації механізмів управління бізнесом, підвищення ефективності як макроекономічних, так і галузевих, секторальних і територіальних систем. Нові інформаційні можливості сприяють оптимізації руху капіталів, товарів і послуг, адаптації людських резервів на ринках праці до мінливих соціально-економічних умов. Важко уявити собі в наш час успішну економіку без розвиненої системи інформаційних мереж, їх активного використання на всіх рівнях ведення бізнесу, як діловими колами, так і споживачами. Інформатизація показала і довела свої можливості в справі розширення виробництва, забезпечення зростання добробуту суспільства, вирішення завдань боротьби з безробіттям. Це в повній мірі відноситься як до державного, так і до приватного сектора економіки.

У середньостроковій перспективі — створення більш досконалого інформаційно-телекомунікаційного простору країни як базового для вирішення завдань соціально- економічного, політичного і культурного розвитку України і забезпечення її національної безпеки буде, безумовно, виконано, розпочинаючи реалізацію передвиборної програми, і лише треба пам’ятати, що існує два аспекти державної інформаційно-комунікаційної політики — технологічний (регулювання процесу розвитку компонентів інформаційного середовища) і змістовний (пріоритети комунікаційної діяльності учасників суспільно-політичного процесу). Держава, регулюючи дії двох головних складових державної інформаційної політики: і соціально-політичну, і техніко-технологічну, повинна звернути більш прискіпливу увагу на об’єктивну зміну її завдань у зв’язку із традиціями менеджменту в ХХІ столітті, оскільки в сучасних умовах у світі відбувається перехід до якісно нового етапу інноваційної економіки — індустрії 4.0.

Багато нового і корисного інформатизація привносить в систему міжнародних відносин. Як наголошується в Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства 2000 р., ІКТ є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на формування суспільства XXI століття. Дія цієї Хартії є, перш за все, закликом до всіх, як в державному, так і в приватному секторах, ліквідувати міжнародний розрив у сфері інформації знань. Солідна основа політики і дій в сфері ІКТ може змінити методи нашої взаємодії з просування соціального та економічного прогресу в усьому світі. Ефективне партнерство серед учасників, включаючи спільне політичне співробітництво, також є ключовим елементом раціонального розвитку інформаційного суспільства.

Новий Президент України В. Зеленський, наголошуючи на необхідності формування саме «інформаційно-комунікативного», електронного або smart- суспільства, на жаль, не відзначає як програму дій розробку його повного теоретичного концепту, який можна було б порівняти з концептом побудови інформаційного суспільства. І хоча, значною мірою, його від- ображено в програмі побудови в Україні інформаційного суспільства, яка має у нас форму Закону України «Про основні положення розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (2007), незаперечним є те, що інформаційна парадигма розвитку, яка надає країнам абсолютно нові можливості кардинально змінювати на краще темпи розвитку суспільства, держави і окремої людини, а, головне, здатність створювати умови, які спроможні поставити знаки заборони на шляхах до деградації, вимагає більш досконалих політико-правових визначень, особливо в сфері захисту інформаційно-комунікаційної діяльності. Тому актуальна і значима сьогодні проблема прискореного формування електронної держави не може відбуватися без розвитку інформаційного права як галузі права, повністю упорядкованої усіма належними їй атрибутами. Сьогодні вже не можна управляти державою як у попередні часи, скажімо, не обговорюється проблема захисту права громадян не фігурувати в цифровому середовищі і багато інших ризиків інформатизації для суспільства, які впливають на індивідуальні свободи громадян.

На сьогодні влада, політика, управління і правосуддя в масштабах держави, його спілок у глобальному вимірі опинилася в подвійній залежності від загальної глобалізації і в значному ступені – від глобалізації національної інформаційно-комунікаційної сфери. За таких умов інформаційно-комунікаційна політика України, яка підпорядковується меті створення електронної держави, має стати більш багатофункціональним економічним, політичним і ідеологічним комплексом і за своїм характером відповідати основним завданням державного управління. Суб’єкти інформаційно-комунікаційної політики, які створено за допомогою інформації та ІКТ, щоб контрольовано впливати на свідомість і психіку людей, їх поведінку і діяльність як в інтересах держави і громадянського суспільства, так і у власних інтересах, мають існувати і діяти виключно в координатах вимог демократії і народовладдя заради інноваційної спрямованості розвитку реальної економіки і політики.

Ми звикли сприймати, що сфера знань і взагалі робота з інформацією з часів Київської Русі в Україні завжди була пріоритетною для держави у визначенні природної сутності та ідентичності людини, її орієнтації на процеси існування в світі. Вся сукупність процедур і механізмів створення, поширення, використання, доступу, оцінки, зберігання та знищення інформації завжди становила і визначала систему цінностей інформаційно-комунікаційних відносин людини як громадянина, суспільства і держави. У їх центрі не завжди знаходилася і людина, і суспільство, — більше держава, і, як наслідок, законодавство, що регулює всю сукупність проблем інформаційно-комунікаційної діяльності, складається у нас поки фрагментарно і існує сьогодні як міжгалузевий і, одночасно, міжнародний комплексний інститут в загальній структурі національного законодавства.

Розпочинаючи шлях, новий Президент України В. Зеленський має чітко усвідомлювати, що розвиток інформаційно-комунікаційних відносин багато в чому залежить від того, яка роль закону в системі джерел постачання. Не секрет, що на сьогодні багато питань інформатизації в Україні вирішуються на основі підзаконних актів. І справа не тільки в урядових постановах, але і у відомчих інструкціях, які часом підміняють закон, а за наявності закону містять відхилення від нього. Вибудова засад електронної держави принципово має відповідати положенням інформаційного права, насамперед, праву доступу людини до інформації. Законодавство покликано приділити більше уваги інформаційним стандартам, які відображають прогрес у розумінні ІКТ в провідних країнах світу.

Реалізуючи свої зобов’язання по просуванню до інформаційного суспільства, країни колишньої «вісімки» спільно з Європейською комісією визначили одинадцять пріоритетних проектів, що мають міжнародне значення і демонструють потенціал інформаційного суспільства, як то:

Глобальний перелік інформації (електронно доступний мультимедійний перелік інформації, що відноситься до національних і міжнародних проектів та досліджень, пов’язаних з розвитком інформаційного суспільства).
Глобальна взаємодія в розвитку широкосмугових мереж (організація міжнародних зв’язків між різними високошвидкісними мережами).
Міжкультурне навчання і освіту (інноваційні підходи до вивчення мов, особливо для студентів і представників малого бізнесу).
Електронні бібліотеки (розподілена колекція знань людства, доступна більшості членів суспільства через мережі).
Електронні музеї та галереї (мультимедійні колекції).
Навколишнє середовище і природні ресурси (електронні інформаційні ресурси, що відносяться до навколишнього середовища і природних ресурсів).
Глобальне управління надзвичайними ситуаціями (глобальна інформаційна мережа для управління ситуаціями, пов’язаними з надзвичайними заходами і ризиками).
Глобальне застосування ІКТ в охороні здоров’я (телематичні технології в галузі медицини).
Електронне урядування прямого доступу (використання нових ІКТ для здійснення адміністративної діяльності та електронної взаємодії між органами виконавчої влади, юридичними особами та громадянами).
Глобальний ринок для малого і середнього бізнесу (розвиток середовища відкритого і вільного обміну інформацією і надання глобальних торговельних послуг в інтересах малого і середнього бізнесу).
Морські інформаційні системи (підвищення конкурентоспроможності всіх морських видів діяльності за рахунок засобів інформаційних і телекомунікаційних технологій).

В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства визначено такі основні напрями розвитку нормотворчості і економічної політики в ІКТ, як то: стимулювання конкуренції та новаторства; забезпечення економічної та фінансової стабільності, раціональне управління макроекономікою, яке сприяє більш точному плануванню діловими колами та споживачами і використанню переваг нових ІКТ; оптимізація глобальних мереж; боротьба зі зловживаннями, що підривають цілісність мережі; скорочення розриву в цифрових технологіях; інвестування в людей з метою задоволення зростаючого попиту на фахівців у сфері ІКТ в різних секторах економіки; забезпечення глобального доступу та участі в цьому процесі, підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.

В Окінавській хартії особливо наголошується, що стратегія розвитку інформаційного суспільства передбачає розвиток людських ресурсів, можливості яких повинні відповідати вимогам інформаційного століття. Учасники Хартії зобов’язуються надати всім громадянам можливість освоїти і отримати навички роботи з ІКТ за допомогою освіти, довічного навчання і підготовки. У зв’язку з цим слід підкреслити, що невід’ємною складовою частиною всіх зусиль по впровадженню в суспільство знання в сфері інформації є інформаційне право.

Характеризуючи діяльність України як незалежної держави по розробці і реалізації державної політики і права в інформаційно-комунікаційній сфері сьогодні слід розуміти, що з часу проголошення незалежності України у нас вже створено значний масив законодавчих і підзаконних нормативних актів, які вже стали основою нормативно-правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Можна навіть сказати, що вся сукупність юридичних норм і правил досягла виразно-критичної маси і дозволяє на науковому рівні виділити їх як інформаційне законодавство, а юридичну наукову інституцію як інформаційне право і почати по-науковому, тобто досить критично, ставитися до наявних у нас досягнень, а саме:

наявність великої кількості законів і підзаконних нормативних актів у сфері інформаційно-комунікаційних відносин, що ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного використання;
відсутність легальної, чіткої ієрархічної єдності законів, що викликає суперечливе тлумачення при використанні правових норм на практиці;
наявність різних законів і підзаконних актів, які регулюють суспільні інформаційні відносини (об’єктом яких є інформація), які приймалися в різний час (різні періоди) розвитку, становлення і вдосконалення нашої державності. У нашому законодавстві навіть немає ще ретельного узгодження термінів і взагалі понятійного апарату, як наслідок, є низка таких, де не вистачає коректних із чітким визначенням сенсу.

Існують і деякі інші зауваження, зокрема, щодо розуміння структури і складу системи законодавства в сфері інформаційних відносин та підходів до їх формування. В окремих законах у систему законодавства включені норми, які досить повно відображені в підзаконних нормативних актах, що створює в практиці їх правого застосування певні колізії норм, деяке ігнорування конституційних положень, трактування законів на користь підзаконних актів окремих міністерств, комітетів, відомств і організацій.

Безумовно, практична реалізація завдань передвиборної програми нового Президента України В. Зеленського та завдань формування в Україні інформаційного суспільства, безумовно, висуває багато інших питань щодо якості забезпечення доступу громадян до інформації, накопиченої людством і державою, і особливо в сфері національної безпеки.

Треба відзначити, що сьогодні процес цей ускладнюється досить високим рівнем правового нігілізму громадян і невисоким авторитетом державної і законодавчої гілок влади, які, представляючи нові підходи до формування інформаційної політики, постійно допускають популізм у своїх діях, а тому вся сукупність можливостей ІКТ супроводжується у нас зростанням кіберзлочинності, збільшенням зарубіжного впливу на розвиток засобів масової інформації, які маніпулюють інформацією з метою використання неконтрольованої соціальної агресії громадян у своїх інтересах.

У цьому контексті дедалі більш виразним стає новий категоричний імператив глобального інформаційного суспільства: прискорене формування адекватної правової та інституційної відповіді на виклики і потреби реального життя, які пов’язані з підвищенням добробуту громадян в умовах масованого впровадження новітніх ІКТ. Дивно, але для цього всі роки влада створювала ситуацію, за якої чесно вести бізнес у цій сфері в Україні для підприємця було практично неможливо.

Новому Президенту України В. Зеленському доведеться забезпечувати відкритість і прозорість багатьох процесів політичного володарювання вже на наддержавному, глобальному рівні, із ризиком для власної безпеки втрати авторитету, щоб дозволити національним громадянським товариствам більш ефективно контролювати органи державної влади. Однак і владі, відповідно, доведеться нарощувати якість виконання інформаційно-комунікаційної функції взаємодії громадян із органами публічних інституцій і, таким чином, підвищувати якість нових демократичних каналів спілкування з громадянами за допомогою новітніх ІКТ, вибудовуючи складну систему електронного урядування в країні. Синергетика тут стане нам універсальною методологічною парадигмою, яка стимулюватиме процес оновлення, змусить до цілісного бачення природи, людини і суспільства, відкриє всіх для співробітництва.

Джерело: Юридичний вісник України