Думка експерта
Тримання під вартою не дорівнює позбавленню волі
Олена ТАНАСЕВИЧ,
голова Вищого антикорупційного суду
Загрозливої популярності в українському суспільстві набувають заклики до тримання під вартою чи не всіх осіб, підозрюваних (обвинувачених) у вчиненні корупційних діянь. І дедалі частіше суспільне засудження проявів корупції та цілком справедливе обурення її ганебними наслідками є предметом численних маніпуляцій. Відтак піддається публічній та здебільшого непоміркованій критиці застосування до підозрюваної (обвинуваченої) особи більш м’яких запобіжних заходів, наприклад, особистого зобов’язання, застави або домашнього арешту.
При цьому мало хто, окрім професійної спільноти, замислюється над тим, що метою обрання будь-якого запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим) процесуальних обов’язків та запобігання його спробам переховуватися, знищити або сховати речі й документи, впливати на потерпілого, свідків, інших підозрюваних, вчиняти інші кримінальні правопорушення. Іншими словами, запобіжний захід застосовується для того, щоб підозрюваний (обвинувачений) не перешкоджав компетентному органу в перевірці обставин, які можуть свідчити про вчинення злочину.
Отже, на момент повідомлення особі про підозру існує лише припущення щодо її винуватості, для обґрунтування або спростування якого триває процедура збирання доказів. За таких умов застосування будь-якого запобіжного заходу, а особливо тримання під вартою, потребує особливої уваги з боку слідчого судді (суду) та обов’язкового переосмислення цього запобіжного заходу з боку громадськості. За чинним кримінальним процесуальним законом у випадку ухвалення обвинувального вироку весь час попереднього ув’язнення особи зараховується судом у строк покарання в разі засудження її до позбавлення волі з розрахунку день за день. Отже, законодавець ототожнює обмеження, що їх зазнає особа під час відбування покарання у виді позбавлення волі, з обмеженнями в умовах тримання під вартою. Але ж позбавлення волі — це найсуворіший вид покарання, який призначається, коли винуватість особи повністю доведена. Тоді як тримання під вартою може застосовуватися вже на стадії досудового розслідування (судового провадження) до особи, яка тільки підозрюється (обвинувачується) у вчиненні кримінального правопорушення, а відтак не можна виключати вірогідність того, що в майбутньому винуватість цієї особи взагалі не буде доведена.
А які ж наслідки тримання невинуватого під вартою? Звичайно, держава передбачила для такої особи грошове відшкодування втраченого заробітку та інших грошових доходів, повернення майна, сплачених штрафів та витрат на юридичну допомогу, відшкодування моральної шкоди тощо. Але варто пам’ятати, що за юридичними термінами завжди стоять права та свободи конкретної людини, тримання якої під вартою може призвести до погіршення здоров’я, руйнування родини, травмування психіки, знищення кар’єри та репутації тощо. Направду, такі втрати відшкодувати неможливо.
У пошуках балансу
Тому найскладнішим у роботі слідчого судді є саме пошук балансу між суспільним інтересом, який полягає у швидкому та неупередженому досудовому розслідуванні злочину з метою відновлення правопорядку та дотриманням прав підозрюваного (обвинуваченого), адже втручання держави у приватне життя завжди повинно бути мінімально необхідним для досягнення мети такого втручання. Невипадково обрання слідчим суддею запобіжного заходу, особливо у виді тримання під вартою, до дрібниць врегульовано чинним кримінальним процесуальним законом.
Оскільки з-поміж усіх запобіжних заходів (особисте зобов’язання, особиста порука, застава, домашній арешт, тримання під вартою) найсуворішим є саме тримання під вартою, то для такого ступеня обмеження прав і свобод людини законодавець передбачив величезну кількість обставин, які слідчий суддя повинен оцінити в їхній сукупності та дійти висновку, що жоден більш м’який запобіжний захід не забезпечить мету застосування цих заходів. А мета запобіжного заходу не збігається з метою покарання, адже винуватість особи у вчиненні злочину ще не доведена. Мета запобіжного заходу полягає у запобіганні спробам підозрюваного (обвинуваченого) у будь-який спосіб перешкоджати кримінальному провадженню, а також у припиненні здійснення злочинної діяльності. Інакше кажучи, прокурор повинен довести існування реальних ризиків переховування підозрюваного від компетентних органів, вчинення ним дій, спрямованих на знищення доказів, погрози та намагання впливати на учасників кримінального провадження, перешкоджання досудовому розслідуванню в будь-який спосіб або вчинення інших правопорушень. При цьому під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою прокурор повинен також довести, що жоден більш м’який запобіжний захід не зможе запобігти окресленим ризикам.
Обов’язкова альтернатива та обмеження
Закон суттєво обмежує можливість застосування тримання під вартою, наводячи вичерпний перелік осіб, до яких цей запобіжний захід взагалі дозволено застосовувати, та зобов’язує слідчого суддю (суд) визначити альтернативний запобіжний захід у виді застави. Окрім обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, доведеності перелічених ризиків та за умови, що тримання під вартою дозволено застосовувати до конкретної особи, слідчий суддя також повинен врахувати низку інших обставин, зокрема, тяжкість покарання, яке їй загрожує у випадку визнання винуватою; вік цієї особи та стан її здоров’я; наявність у неї родини в місці постійного проживання, осіб на утриманні; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію та майновий стан цієї особи; наявність судимостей; розмір майнової шкоди, у заподіянні якої особа підозрюється; розмір доходу, в отриманні якого підозрюється особа внаслідок вчинення інкримінованого злочину.
Отже, тримання під вартою є та повинно залишатися винятковим запобіжним заходом, який слідчий суддя (суд) може застосувати тільки тоді, коли дійде висновку про недостатність застосування більш м’якого запобіжного заходу. Такий порядок забезпечує реалізацію основоположних засад кримінального провадження, які є «константою», тобто залишаються незмінними також для тих проваджень, які стосуються корупційних та пов’язаних із ними кримінальних правопорушень.
Мінлива парадигма
Важливо пам’ятати, що суддя завжди керується принципом верховенства права та підкоряється лише закону, тому зміна політичного курсу, політичних програм та гасел, загальнодержавної риторики, очільників державних органів, зовнішньої політики тощо ніколи не впливають на зміст судового рішення. Проте маніпуляції з боку лідерів суспільної думки навколо відомих прізвищ, публічне цькування та приниження осіб, яких підозрюють у вчиненні корупційних правопорушень, заклики до застосування щодо них найсуворішого запобіжного заходу й навіть фізичного насильства культивують негативні суспільні настрої, які перешкоджають раціональному сприйняттю інформації.
Паралельно з цим ганебні висловлювання особисто на адресу суддів, які щодня неупереджено та сумлінно виконують свої обов’язки, знищують довіру до державних інституцій та, зрештою, унеможливлюють розбудову правової, демократичної держави.
У цій статті два надважливі меседжі. Не варто плутати тримання під вартою та позбавлення волі, як і не варто заради маленької власної миттєвої вигоди ризикувати добробутом власної країни, адже парадигма змінюється, а загальнолюдські цінності, зокрема, повага до себе та інших людей — незмінні.
Джерело: Юридичний вісник України
