Вища кваліфікаційна комісія суддів vs Громадська рада доброчесності: що зламалося й чи можна його полагодити?

Тарас Шепель, голова Третейської палати України, член Громадської ради доброчесності, експерт РПР

Останніми днями, після виключення Громадської ради доброчесності (ГРД) з процесу кваліфікаційного оцінювання суддів, звучать запитання, як можна налагодити цей процес, щоб повернути до нього ГРД, і що буде робити рада в подальшому? Тим часом Вища кваліфікаційна комісія суддів самотужки продовжує кваліфікаційне оцінювання суддів, включаючи перевірку їх доброчесності, що закон їй дозволяє робити.

Зупинюся на висвітленні шансів і способів вирішення всіх проблем по черзі і, можливо, спрогнозую майбутні рішення. Отже, від 23 бе­резня ВККСУ відкладає розгляд висновків ГРД, надаючи 10 днів на усунення недоліків. Члени комісії на брифінгах запевняють, що вико­нати їх вимоги просто. ГРД має, зок­рема, підписувати документи всім складом — нічого фантастичного в цьому, нібито, немає. Але перевіряю­
чи це твердження, легко пересвід­читися, що фантастика в ньому є.

Висновки, подані не в строк, встановлений комісією для їх на­дання, не враховуються ВККСУ. Іншого способу усунення цього «недоліку», аніж винайти машину часу, за допомогою якої поверну­тися в минуле й подати висновки в строк, на жаль, не існує, як і са­мої машини часу. Хіба що комісія її має та може надати в користування. Зазвичай у разі пропуску строків, існує низка механізмів, зокрема, відновлення строку чи неприйнят­тя в принципі документів, поданих поза строком, але ніяк і ніколи «усунення недоліків». Бо якщо роз­глядати пропуск строку як недолік, який можна виправити, дійсно єди­ним способом його виправлення є машина часу.

Машина часу також є інструмен­том, який дозволив би виправити й деякі інші «недоліки». Мова про «матеріали, що не містять інформа­ції щодо пояснення судді, відмови від їх надання, мотивів та підстав їх врахування або відхилення, ві­домостей щодо можливості судді ознайомитися з інформацією». Для виправлення цього недоліку потрі­бен механізм, якй мав би функцію не лише повертати в минуле, а ще й зупиняти час. Звісно, що цього часу члени Громадської ради доб­рочесності не мали в минулому для того, аби у встановлені ВККСУ стислі терміни якісно проаналізува­ти інформацію про всіх 2 700 суддів за кілька місяців, сформулювати і направити їм запитання, дати мож­ливість підготувати відповіді, от­римати й опрацювати їх, вкласти у фінальні документи, підписати всім складом і направити до комісії за 10 днів до співбесіди із суддею. «Не мали часу на це в минулому? Ок, зробіть зараз, за 10 днів, машина часу вам у поміч!», — перекладаю людською мовою офіційну пози­цію ВККСУ.

Рухаємося далі. Отже, маючи ма­шину часу для того, аби повертатися в минуле й зупиняти час, теоретично можливо проаналізувати інформа­цію, сформулювати запитання суд­дям, але куди їх направляти? Лише деякі судді відреагували на прохання ГРД повідомити контактні дані для комунікації. Причому відреагували, звісно, більшою мірою ті, до кого рада питань не має. Отже, для «усу­нення недоліків» чи просто їх попередження в майбутньому потрібно, щоб члени ГРД були наділені супер­здібностями — приміром, телепаті­єю, для того, аби не знаючи адрес суддів, телепортувати їм запитання й отримати «пояснення, відмови від їх надання».

Рухаємося ще далі. Уявімо, що всі ці фантастичні речі — машина часу й суперздібності є в арсена­лі ГРД і комісія в упор побачила висновки та, як передбачено зако­ном, розглядає їх пленарним скла­дом. Чи багато оптимізму стосовно адекватного врахування роботи ГРД після нехтування нею в конкурсі до Верховного Суду? Навіщо, якщо комісія насправді мріє звільнити недоброчесних суддів, їй вдаватися до наукової
фантастики і фокусів та кістьми лягати, аби на гарматний постріл не підпустити висновки ГРД і її саму до кваліфікаційного оцінювання та цинічно заявляти про «недоліки, які легко усунути»?

Нагадаю, що в минулорічному конкурсі до Верховного Суду, на межі можливостей не тільки ГРД, але й ВККСУ, в значно довший термін (майже рік) було опрацьовано матеріали щодо 320 суддів і кандидатів. Зараз мова про 5 200 суддів за кілька місяців.

За такого трафіку вся суть цієї метушні, яка зветься «кваліфікаційне оцінювання», зводиться до того, щоб випускати колоди і називати їх Буратіно. Або, науковою мовою, машина ВККСУ працює, продукуючи продукт під назвою — «нічого». А ГРД потрібна комісії лише для однієї мети – показувати, що ця «судова реформа» відбувається за участі громадськості, і називати нікчемний результат успіхом.

І наприкінці зовсім трохи математики. Вища кваліфікаційна комісія суддів України обійшлася нам з вами, як платникам податків, у 107 млн гривень у 2017 і 140 млн гривень у 2018 роках. Вища рада правосуддя — в 283 млн гривень у 2017 і 203 млн у 2018 рр. Загальна сума — 733 млн гривень бюджетних коштів на 15 членів ВККСУ і 19 членів ВРП, плюс апарати цих відомств. І це фактично за відсутність оновлення суддівського корпусу, просто за те, щоб усе залишилося, як було. А за цим слідує підвищення зарплат утричі тим самим декільком тисячам суддів. Нагадаю, що Громадська рада доброчесності не фінансується, а працює на волонтерських засадах.

Українці, не шкода власних грошей, чи може МВФ це все фінансує? Ви розумієте, що насправді зламалося?

І наостанок, що робитиме ГРД після виходу з процесу кваліфоцінювання? Майструвати машину часу й брати уроки з набуття суперздібностей у професора Ксав’єра члени ГРД, очевидно, не стануть. А вирішити як полагодити те, що зламалося, чи створити щось нове — потрібно. І не лише членам Громадської ради доброчесності, а й організаціям, які її сформували, експертам, іноземним партнерам, які вкладаються в українські реформи. Бо владу існуючий «результат» чомусь влаштовує.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути